Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
  • Практична риторика, 5 клас

    Практична риторика, 5 клас

    Спілкування – це обмін інформацією, передавання думок і почуттів однією людиною іншій.

    Мова необхідна, щоб:

    – спілкуватися (люди обмінюються думками й почуттями);

    – формувати думкм (думки формуємо та виражаємо тільки за допомогою слів);

    – пізнавати світ (людина пізнає світ, здобуває знання про нього);

    – об’єднувати людей ( люди об’єднуються в одну спільноту).

    Державною мовою в Україні є українська мова. (Конституція України, ст. 10)

    Мова – це засоби спілкування. Вона складається з науково устаткованих одиниць (слова, словосполучення, речення, тексти тощо). Мова – загальна скарбниця народу.

    Мовлення – це мова в дії, роботі. Це особистий запас кожної людини. Добре володіння рідною мовою важливе для навчання, тому що мова є основою мислення. Якщо мовлення людини бідне, то це характеризує її як нерозвинуту. Мовлення неможливе без мови.

    Мовлення має дві форми – усну й писемну.

    Мовлення буває монологічне (висловлюється одна особа), діалогічне (висловлюється дві особи) та полілогічне (спілкується багато осіб).

    Під час діалогічного мовлення відбувається говоріння та аудіювання (слухання-розуміння). Висловлювання кожного зі співрозмовників називається реплікою.

    Мовленнєва діяльність має чотири види:

    – аудіювання (одночасне слухання і розуміння);

    – читання;

    – говоріння;

    – письмо

    Аудіювання не можна плутати із слуханням, під час якого сприймаються будь-які звуки середовища.

    Мовлення поділяється на:

    – сприйняття (аудіювання, читання);

    – творення (говоріння, письмо).

    Для виникнення мовленнєвого спілкування (ситуації спілкування) необхідні такі умови:

    – щоб було хоча б двоє людей : той, хто говорить (мовець), і той, кому адресують мовлення (адресат).

    – щоб виникла потреба в спілкуванні;

    – щоб мовець і адресат говорили однією мовою.

    Сукупність норм поведінки, правил чемності називають етикетом.

    Правила поведінки передбачають використання сталих висловів, так званих слів ввічливості (етикетних формул).

    Основні правила спілкування:

    • Будь уважним, доброзичливим, люб’язним, виявляй увагу до співрозмовника. Під час розмови дивися співрозмовникові у вічі.
    • Ретельно обмірковуй кожне своє слово. Будь чесним, чуйним і справедливим. Ніколи не хвались.
    • Обов’язково вживай доречні слова ввічливості.
    • Уважно вислуховуй співрозмовника,ніколи не перебивай.

    Поважай думку співбесідника, навіть якщо ти з нею не згоден. Говори про те, що цікаво співрозмовникові.

    • Ніколи не виявляй свого поганого настрою.
    • Не говори надто голосно. Говори зрозуміло, чітко, точно. Не вживай грубих слів.

    На наше мовлення впливають умови, за яких відбувається спілкування (ситуація спілкування). Передусім треба з’ясувати, офіційними чи неофіційними є обставини спілкування, хто адресат мовлення. Потім визначити, яка мета спілкування, визначити тему (про що говоритиме) і головну думку (які висновки з цього випливатимуть).

    Вимоги до мовлення

    • Доречність. Неодхідно враховувати умови спілування: офіційними чи неофіційними є обставини, розуміти зацікавлення адресанта мовлення.
    • Змістовність. Слід підпорялковувати висловлювання заздалегідь визначеним темі (змістові) та головній думці (висновкові, який має зробити адресат)
    • Послідовність. Думки треба викладати чітко і послідовно.
    • Точність. Слова необхідно вживати відповідно до їхніх значень.
    • Правильність. Необхідно. Правильно добирати слова, будувати речення, вимовляти слова.
    • Багатство. Потрібно вживати різноманітні мовні засоби (слова, речення тощо).
    • Виразність. Думки треба передавати яскраво й образно.

    Одна з найважливіших вимог до мовлення – це його точність, що виявляється передовсім у вживанні слів відповідно до їхніх значень. Точність мовлення розвивається в роботі зі словниками.

    Текст

    Текст – це група речень, об’єднаних між собою собою змістом та граматично.

    Змістову єдність тексту забезпечує наявність у ньому теми та головної думки.

    Тема тексту – це його зміст, те, про що (або про кого) в ньому йдеться.

    Головна думка текту – те, заради чого його було створено (чого він навчає, до чого закликає, від чого застерігає).

    Заголовок тексту стисло передає його тему або головну думку.

    Граматично речення в тексті пов’язані таким чином:

    – речення розташовані в певній послідовності;

    – речення поєднані інтонаційно.

    Будова тексту:

    –  зачин (початок ); готує до сприйняття того, про що йтиметься в тексті.

    – основна частина; розкривається  зміст тексту (його тема).

    – кінцівка – завершення тексту, своєрідний підсумок усього висловленого.

    Тему тексту автор розкриває поступово, він переходить від однієї частини теми до іншої.

    Частина загальної теми тексту називається мікротемою.

    Мікротему рокривають кілька речень текту. Частина тексту, об’єднана однією мікротемою, називається абзацом. Кожен абзац записують з нового рядка. Серед речень абзацу є речення, найбільш значуще за змістом. Його називають тематичним. Це реченя передає ключову думку і містить ключові (головні для розуміння змісту) слова. Саме в цьму реченні сформульовано мікротему тексту, яка розкриває абзац. За цим реченням називаємо пункт плану тексту.

    Скласти план тексту – означає визначити в тексті мікротеми, чітко та стисло їх сформулювати. Мікротеми тексту – це пункти його плану.

    Речення в тексті пов’язуються за допомогою:

    – займенників

    – сполучників

    – повторів слів

    – спільнокореневих слів (точніше див. 9 клас, «Лінгвістика тексту»)

    Як визначити, чи є висловлювання текстом

    • Чи пов’язані всі речення висловлювання за змістом (можна визначити тему).
    • Чи наявна у висловлювання головна думка.
    • Чи розташовані речення в певній послідовності (якщо порядок речень порушити, висловлювання втратить зміст)
    • Чи пов’язані речення висловлювання між собою за допомогою займенників, сполучників, сононімів, повторів, спільнокореневих слів.

    Підготовка до переказу

    Переказ буває докладний і стислий, може мати творче завдання.

    Вимоги до докладного переказу:

    – відтворити зміст тексту повно, нічого не випускаючи;

    – передати текст послідовно, не порушуючи порядку подій;

    – відтворити текст правильно (точно передати назви, імена, події та зв’язок між ними.

    Як працювати над чернеткою

    Прочитавши чорновий варіант переказу, замисліться:

    – чи розкриває переказ тему (зміст) прочитаного чи прослуханого вами тексту?

    – чи передає він головну думку запропонованого для переказу тексту?

    – чи не додали ви чогось зайвого;

    – чи не пропустили ви чогось, що є в тексті;

    – чи відполвідає послідовність викладу думок у чорновому варіанті переказу його плану?

    – чи дотримували ви абзаців. Пропуск абзацу позначте Z.

    Ще раз прочитайте чернетку переказу, звертаючи увагу на

    – значення слів;

    – написання слів;

    – уживання розділових знаків;

    – повтори однакових слів замініть синонімами;

    – продумайте правильність побудови речень.

    Особливості побудови розповіді. Переказ тексту-розповіді.

    Розповідь – це висловлювання, у якому йдеться про послідовні дії особи або предмета або про події, що відбувалися (відбуваються або відбуватимуться) в певній послідовності.

    До розповіді можна поставити питання що вібулося?

    Зв’язність тексту забезпечується тим, що кожне наступне речення є змістовим продовженням речення попереднього. Кожне речення включає в себе слово, яке «вбирає», повторює інформацію з попереднього речення.. Таке слово називають «відоме».

    Але кожне речення вміщує й нову інформацію, якої не було в попередньому реченні. Слово, яке містить цю нову інформацію, називають «нове». У розповіді «нове» – це слова, які називають дії.

    В         Н

    Котигорошко взяв булаву. Він підкинув її високо в небо.

     

    Опис – це висловлювання, у якому йдеться про ознаки предмета.

    Опис (предмета, тварини) відповідає на питання Який? Яка? Яке?

    Ці ознаки є постійними або одночасними (назвати предмет). Йдеться про ознаки всього предмета та про ознаки його окремих частин.

    В         Н                Н                  В    Н       В                   Н

    Кущ високий та розлогий. Гілки міцні, кора на них темна.

     

    Опис предмета не слід сплутувати з оцінкою предмета, хоч оцінка, як і опис, відповідає на питання який ?

    Опис предмета передає такі його ознаки, як розмір, форма, колір (сприймаємо зором), запах (сприймаємо нюхом), гучність (сприймаємо слухом) та ін.

    Оцінка предмета є результатом людського мислення.

    Предмет Опис предмета Оцінка предмета
    Яблуко Велике, рум’яне,

    Смачне, ароматне

    Чудове
    Соловейко Маленький, сірий,

    Прудкий, голосистий

    Прекрасний

    Опис предмета може бути складений у науковому чи в художньому стилях.

    Метанаукового опису – забезпечити точність інформації про розмір, форму, вагу, колір предмета тощо. Науковий опис здебільшого стислий, усі слова в ньому вживають у прямому значенні.

    Мета художнього опису – створити образ предмета, викликати до нього певне ставлення. У такому описі використовують художні засоби: епітети, порівняння та ін. часто в художньому описі предметові складають оцінку.

    Як скласти опис предмета

    – Накресліть на чернетці таблицю з двох колонок. Першу назвіть «відоме», другу – «нове».

    – Уважно роздивіться предмет, який треба описати.

    – Визначте частини цього предмета, з’ясуйте їхні назви. Назви частин предмета впишіть у першу колонку таблиці.

    – Назвіть ознаки кожної з визначених вами частин предмета. Назви ознак упишіть у другу колонку таблиці.

    – Запишіть на чернетці кілька речень опису предмета . Обов’язково використовуйте «відоме» та «нове» з таблиці.

    – Зосередьтеся на тому, який опис предмета ви маєте скласти: науковий чи художній.

    – Якщо ви складаєте науковий опис, подбайте, щоб усі слова було вжито в прямому значенні.

    – Якщо опис предмета художній, обов’язково використайте слова в переносному значенні, а також художні засоби: порівняння та епітети.

    – якщо опис художній, завершіть його оцінкою предмета.

    Листування  – один із видів письмового спілкування.

    Лист – це писаний текст, мета якого – повідомлення про щось адресата.

    Листи бувають ділові (службові) та особисті (приватні).

    Ділове листування відбувається між установами або працівником і установою. Такі листи складаються за певними зразками в офіційно-діловому стилі.

    Особисті листи – це листи до рідної та близької людини, до друга чи знайомого, до улюбленого письменника або актора. Такі листи не відзначаються усталеністю форми. Мовлення приватного листування невимушене. У текстах особистих листів поєднуються ознаки різних стилів, зокрема розмовного та художнього.

    Як написати лист

    • Передусім обміркуйте тему свого листа: що саме хочете сповістити і наскільки детально; головну думку листа: до чого ви хочете спонукати, у чому переконати адресата.
    • Текст листа напишіть на чернетці за таким планом:
    1. Звертання (передає ваше ставлення до адресата). Привітання (засвідчує вашу ввічливість).
    2. Початок листа виявляє вашу зацікавленість станом здоров’я, настроем адресата, його справами, успіхами, а також здоров’ям та успіхами його родини, найближчих родичів.

    Після цьогослід пояснити причину, що спонукала до написання листа (бажання щось з’ясувати або повідомити, про щось домовитися).

    1. Основна частина. Слід повідомити про себе,не вихваляючись, але на забуваючи підкреслити свої успіхи. Писати потрібно про те, що цікаве або корисне адресатові.
    2. Кінцівка. Побажання й прощання. Дата. Підпис.

    Уважно перечитайте чорновий варіант листа – краще зробити це наступного дня. Передовсім зверніть увагу на зміст листа. Можливо, слід дещо додати або скоротити. По-друге, переконайтеся, що тон листа засвідчує повагу до адресата. Повагу й увагу передають обов’язкові у листуванні етикетні формули. Перевірте грамотність викладу: виправте допущені помилки. Особливу увагу зверніть на написання займенника Ви з великої літери.

    Перепішіть лист розбірливим охайним почерком на якісному папері. Грамотно напишіть конверт.

    Вітання та побажання (етикетні формули)

    Доброго ранку!

    Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!

    Добрий вечір (добривечір)! Доброї ночі!

    Доброго здоров‘я/

    Вітаю (тебе; Вас)!

    Радий (тебе; Вас) вітати!

    Моє шанування!

    Дозвольте Вас привітати!

    Слава Україні! – відповідь: Героям слава!

    Хай живе…

    З приїздом Вас!

    Поздоровляю Вас!

    Здоровлю з…

    Зичу радості, успіхів!

    Віншую Вас з…

    Зі святом Вас!

    Вітаю з днем народження!

    З настанням Нового року!

    З передноворіччям! З прийдешнім Новим роком!

    Бажаю (зичу) щасливого Нового року! Хай щастить у Новому році!

    Будьте здорові з Новим роком!

    З неділею святою будьте здорові!

    Зі святом будьте здорові!

    Дозвольте вітати Вас від імені…

    Наше щире вітання…

    Хай збудуться всі Ваші мрії!

    Приклади оформлення конвертів для надсилання кореспонденції по Україні

    1. У міста:

      Адреса відправника:

      В.Ф.Кушніренко
      вул. Хрещатик, 5, кв. 20
      м. Київ, 1
      01001

    Адреса одержувача:
    В.В.Саленку
    вул. Б. Хмельницького, 20
    м. Львів,1
    579015

    1. У сільську місцевість:

      Адреса відправника:

      В.А. Марченко
      вул. Леонтовича, 20, кв. 47
      м.Івано-Франківськ, 16
      76016

    Адреса одержувача:                                                                                                                                                                        В.І.Тарасюку
    с. Зелений Гай,
    Дубинський район
    Рівенська область
    35612

    Як готуватися до усної відповіді на уроці

    – Обміркуйте тему свого висловлювання (про що будете говорити).

    – Повторіть відомості з мови за підручником: уважно прочитайте правила, розгляньте таблицю (якщо є).

    – Установіть послідовність викладу думок: починати треба з головного.

    – До кожного правила (пункту правила) самостійно доберіть приклади.

    – Дотримуючи вимог наукового стилю, «прокрутіть» відповідь подумки. Думки мають бути чітко висловлені й підтверджені прикладами.

    – Подумайте, як сприйме вашу відповідь учитель. Які зауваження міг би він зробити? Урахуйте ці уявні зауваження.

    Подумайте, як сприймуть вашу відповідь однокласники. Чи все їм буде зрозуміло? Які запитання можуть у них виникнути?

    – Якщо маєте сумнів щодо значення або вимови якогось слова, перевірте його за словником або замініть іншим.

    – Ще раз повторіть відповідь подумки, звертаючи увагу на дотримання правил орфоепії. Прослухайте себе ніби збоку. Що ви змінили б у відповіді? Зробіть це.

    Особливості побудови роздуму.

    У роздумі йдеться про причини дій, явищ, ознак. До роздуму можна поставити загальне питання ЧОМУ?

    Роздум буває розгорнутий і стягнений.

    Розгорнутий роздум складається з трьох частин.

    У І частині висловлюється основна думка, яку потрібно довести, – теза.

    У ІІ частині наводиться доказ (або кілька доказів) на підтвердження тези.

    У ІІІ частині міститься висновок.

    Чому?                                                           Що з цього?

    ТЕЗА

    ОСНОВНІ                                    ВИСНОВОК

    ДУМКИ

    Тому що,                                                                       Отже,

    через те, що                                                                 таким чином

    Схема стягненого роздуму

    чому?

    ТЕЗА                                                                                 ДОКАЗ

    тому що

    Як довести, що висловлювання є роздумом

    – У висловлюванні пояснено причини явища (дії, ознаки), пояснено, чому…

    – На доведення цієї тези подано такий доказ…

    – До висловлювання можна поставити загальне питання ЧОМУ?

    – Отже, висловлювання є роздумом.

    Замітка

    Це газетний жанр, що стисло, конкретно й оперативно повідомляє про факти, події, явища життя.

    Мета замітки – поінформувати, тобто повідомити, що відбулося, де й коли. Тому текст замітки відповідає на такі питання: Що? Де? Коли?

    В основу тексту замітки завжди покладено такий тип мовлення, як розповідь.Трапляються елементи роздуму або опису предметів (зовнішності людей, вигляду тварин та ін.)

    Оповідання

    Це невеликий розповідний художній твір про одну або кілька подій з життя персонажа.

    Основним типом мовлення в оповіданні є розповідь, хоч. Зазвичай, в ньому є й описи (портрети, пейзажі, описи окремих предметів або тварин), і роздуми (автора чи персонажів).

    Структура:

    • зав’язка
    • кульмінація
    • розв’язка

    Зав’язка – початок розвитку зображених в оповіданні подій, те, що дає поштовх розвиткові дії.

    Кульмінація – момент найвищого напруження в розвитку дій.

    Розв’язка – завершення зображених в оповіданні подій.

    Практична риторика, 5 клас

    Спілкування – це обмін інформацією, передавання думок і почуттів однією людиною іншій.

    Мова необхідна, щоб:

    – спілкуватися (люди обмінюються думками й почуттями);

    – формувати думкм (думки формуємо та виражаємо тільки за допомогою слів);

    – пізнавати світ (людина пізнає світ, здобуває знання про нього);

    – об’єднувати людей ( люди об’єднуються в одну спільноту).

    Державною мовою в Україні є українська мова. (Конституція України, ст. 10)

    Мова – це засоби спілкування. Вона складається з науково устаткованих одиниць (слова, словосполучення, речення, тексти тощо). Мова – загальна скарбниця народу.

    Мовлення – це мова в дії, роботі. Це особистий запас кожної людини. Добре володіння рідною мовою важливе для навчання, тому що мова є основою мислення. Якщо мовлення людини бідне, то це характеризує її як нерозвинуту. Мовлення неможливе без мови.

    Мовлення має дві форми – усну й писемну.

    Мовлення буває монологічне (висловлюється одна особа), діалогічне (висловлюється дві особи) та полілогічне (спілкується багато осіб).

    Під час діалогічного мовлення відбувається говоріння та аудіювання (слухання-розуміння). Висловлювання кожного зі співрозмовників називається реплікою.

    Мовленнєва діяльність має чотири види:

    – аудіювання (одночасне слухання і розуміння);

    – читання;

    – говоріння;

    – письмо

    Аудіювання не можна плутати із слуханням, під час якого сприймаються будь-які звуки середовища.

    Мовлення поділяється на:

    – сприйняття (аудіювання, читання);

    – творення (говоріння, письмо).

    Для виникнення мовленнєвого спілкування (ситуації спілкування) необхідні такі умови:

    – щоб було хоча б двоє людей : той, хто говорить (мовець), і той, кому адресують мовлення (адресат).

    – щоб виникла потреба в спілкуванні;

    – щоб мовець і адресат говорили однією мовою.

    Сукупність норм поведінки, правил чемності називають етикетом.

    Правила поведінки передбачають використання сталих висловів, так званих слів ввічливості (етикетних формул).

    Основні правила спілкування:

    • Будь уважним, доброзичливим, люб’язним, виявляй увагу до співрозмовника. Під час розмови дивися співрозмовникові у вічі.
    • Ретельно обмірковуй кожне своє слово. Будь чесним, чуйним і справедливим. Ніколи не хвались.
    • Обов’язково вживай доречні слова ввічливості.
    • Уважно вислуховуй співрозмовника,ніколи не перебивай.

    Поважай думку співбесідника, навіть якщо ти з нею не згоден. Говори про те, що цікаво співрозмовникові.

    • Ніколи не виявляй свого поганого настрою.
    • Не говори надто голосно. Говори зрозуміло, чітко, точно. Не вживай грубих слів.

    На наше мовлення впливають умови, за яких відбувається спілкування (ситуація спілкування). Передусім треба з’ясувати, офіційними чи неофіційними є обставини спілкування, хто адресат мовлення. Потім визначити, яка мета спілкування, визначити тему (про що говоритиме) і головну думку (які висновки з цього випливатимуть).

    Вимоги до мовлення

    • Доречність. Неодхідно враховувати умови спілування: офіційними чи неофіційними є обставини, розуміти зацікавлення адресанта мовлення.
    • Змістовність. Слід підпорялковувати висловлювання заздалегідь визначеним темі (змістові) та головній думці (висновкові, який має зробити адресат)
    • Послідовність. Думки треба викладати чітко і послідовно.
    • Точність. Слова необхідно вживати відповідно до їхніх значень.
    • Правильність. Необхідно. Правильно добирати слова, будувати речення, вимовляти слова.
    • Багатство. Потрібно вживати різноманітні мовні засоби (слова, речення тощо).
    • Виразність. Думки треба передавати яскраво й образно.

    Одна з найважливіших вимог до мовлення – це його точність, що виявляється передовсім у вживанні слів відповідно до їхніх значень. Точність мовлення розвивається в роботі зі словниками.

    Текст

    Текст – це група речень, об’єднаних між собою собою змістом та граматично.

    Змістову єдність тексту забезпечує наявність у ньому теми та головної думки.

    Тема тексту – це його зміст, те, про що (або про кого) в ньому йдеться.

    Головна думка текту – те, заради чого його було створено (чого він навчає, до чого закликає, від чого застерігає).

    Заголовок тексту стисло передає його тему або головну думку.

    Граматично речення в тексті пов’язані таким чином:

    – речення розташовані в певній послідовності;

    – речення поєднані інтонаційно.

    Будова тексту:

    –  зачин (початок ); готує до сприйняття того, про що йтиметься в тексті.

    – основна частина; розкривається  зміст тексту (його тема).

    – кінцівка – завершення тексту, своєрідний підсумок усього висловленого.

    Тему тексту автор розкриває поступово, він переходить від однієї частини теми до іншої.

    Частина загальної теми тексту називається мікротемою.

    Мікротему рокривають кілька речень текту. Частина тексту, об’єднана однією мікротемою, називається абзацом. Кожен абзац записують з нового рядка. Серед речень абзацу є речення, найбільш значуще за змістом. Його називають тематичним. Це реченя передає ключову думку і містить ключові (головні для розуміння змісту) слова. Саме в цьму реченні сформульовано мікротему тексту, яка розкриває абзац. За цим реченням називаємо пункт плану тексту.

    Скласти план тексту – означає визначити в тексті мікротеми, чітко та стисло їх сформулювати. Мікротеми тексту – це пункти його плану.

    Речення в тексті пов’язуються за допомогою:

    – займенників

    – сполучників

    – повторів слів

    – спільнокореневих слів (точніше див. 9 клас, «Лінгвістика тексту»)

    Як визначити, чи є висловлювання текстом

    • Чи пов’язані всі речення висловлювання за змістом (можна визначити тему).
    • Чи наявна у висловлювання головна думка.
    • Чи розташовані речення в певній послідовності (якщо порядок речень порушити, висловлювання втратить зміст)
    • Чи пов’язані речення висловлювання між собою за допомогою займенників, сполучників, сононімів, повторів, спільнокореневих слів.

    Підготовка до переказу

    Переказ буває докладний і стислий, може мати творче завдання.

    Вимоги до докладного переказу:

    – відтворити зміст тексту повно, нічого не випускаючи;

    – передати текст послідовно, не порушуючи порядку подій;

    – відтворити текст правильно (точно передати назви, імена, події та зв’язок між ними.

    Як працювати над чернеткою

    Прочитавши чорновий варіант переказу, замисліться:

    – чи розкриває переказ тему (зміст) прочитаного чи прослуханого вами тексту?

    – чи передає він головну думку запропонованого для переказу тексту?

    – чи не додали ви чогось зайвого;

    – чи не пропустили ви чогось, що є в тексті;

    – чи відполвідає послідовність викладу думок у чорновому варіанті переказу його плану?

    – чи дотримували ви абзаців. Пропуск абзацу позначте Z.

    Ще раз прочитайте чернетку переказу, звертаючи увагу на

    – значення слів;

    – написання слів;

    – уживання розділових знаків;

    – повтори однакових слів замініть синонімами;

    – продумайте правильність побудови речень.

    Особливості побудови розповіді. Переказ тексту-розповіді.

    Розповідь – це висловлювання, у якому йдеться про послідовні дії особи або предмета або про події, що відбувалися (відбуваються або відбуватимуться) в певній послідовності.

    До розповіді можна поставити питання що вібулося?

    Зв’язність тексту забезпечується тим, що кожне наступне речення є змістовим продовженням речення попереднього. Кожне речення включає в себе слово, яке «вбирає», повторює інформацію з попереднього речення.. Таке слово називають «відоме».

    Але кожне речення вміщує й нову інформацію, якої не було в попередньому реченні. Слово, яке містить цю нову інформацію, називають «нове». У розповіді «нове» – це слова, які називають дії.

    В         Н

    Котигорошко взяв булаву. Він підкинув її високо в небо.

     

    Опис – це висловлювання, у якому йдеться про ознаки предмета.

    Опис (предмета, тварини) відповідає на питання Який? Яка? Яке?

    Ці ознаки є постійними або одночасними (назвати предмет). Йдеться про ознаки всього предмета та про ознаки його окремих частин.

    В         Н                Н                  В    Н       В                   Н

    Кущ високий та розлогий. Гілки міцні, кора на них темна.

     

    Опис предмета не слід сплутувати з оцінкою предмета, хоч оцінка, як і опис, відповідає на питання який ?

    Опис предмета передає такі його ознаки, як розмір, форма, колір (сприймаємо зором), запах (сприймаємо нюхом), гучність (сприймаємо слухом) та ін.

    Оцінка предмета є результатом людського мислення.

    Предмет Опис предмета Оцінка предмета
    Яблуко Велике, рум’яне,

    Смачне, ароматне

    Чудове
    Соловейко Маленький, сірий,

    Прудкий, голосистий

    Прекрасний

    Опис предмета може бути складений у науковому чи в художньому стилях.

    Метанаукового опису – забезпечити точність інформації про розмір, форму, вагу, колір предмета тощо. Науковий опис здебільшого стислий, усі слова в ньому вживають у прямому значенні.

    Мета художнього опису – створити образ предмета, викликати до нього певне ставлення. У такому описі використовують художні засоби: епітети, порівняння та ін. часто в художньому описі предметові складають оцінку.

    Як скласти опис предмета

    – Накресліть на чернетці таблицю з двох колонок. Першу назвіть «відоме», другу – «нове».

    – Уважно роздивіться предмет, який треба описати.

    – Визначте частини цього предмета, з’ясуйте їхні назви. Назви частин предмета впишіть у першу колонку таблиці.

    – Назвіть ознаки кожної з визначених вами частин предмета. Назви ознак упишіть у другу колонку таблиці.

    – Запишіть на чернетці кілька речень опису предмета . Обов’язково використовуйте «відоме» та «нове» з таблиці.

    – Зосередьтеся на тому, який опис предмета ви маєте скласти: науковий чи художній.

    – Якщо ви складаєте науковий опис, подбайте, щоб усі слова було вжито в прямому значенні.

    – Якщо опис предмета художній, обов’язково використайте слова в переносному значенні, а також художні засоби: порівняння та епітети.

    – якщо опис художній, завершіть його оцінкою предмета.

    Листування  – один із видів письмового спілкування.

    Лист – це писаний текст, мета якого – повідомлення про щось адресата.

    Листи бувають ділові (службові) та особисті (приватні).

    Ділове листування відбувається між установами або працівником і установою. Такі листи складаються за певними зразками в офіційно-діловому стилі.

    Особисті листи – це листи до рідної та близької людини, до друга чи знайомого, до улюбленого письменника або актора. Такі листи не відзначаються усталеністю форми. Мовлення приватного листування невимушене. У текстах особистих листів поєднуються ознаки різних стилів, зокрема розмовного та художнього.

    Як написати лист

    • Передусім обміркуйте тему свого листа: що саме хочете сповістити і наскільки детально; головну думку листа: до чого ви хочете спонукати, у чому переконати адресата.
    • Текст листа напишіть на чернетці за таким планом:
    1. Звертання (передає ваше ставлення до адресата). Привітання (засвідчує вашу ввічливість).
    2. Початок листа виявляє вашу зацікавленість станом здоров’я, настроем адресата, його справами, успіхами, а також здоров’ям та успіхами його родини, найближчих родичів.

    Після цьогослід пояснити причину, що спонукала до написання листа (бажання щось з’ясувати або повідомити, про щось домовитися).

    1. Основна частина. Слід повідомити про себе,не вихваляючись, але на забуваючи підкреслити свої успіхи. Писати потрібно про те, що цікаве або корисне адресатові.
    2. Кінцівка. Побажання й прощання. Дата. Підпис.

    Уважно перечитайте чорновий варіант листа – краще зробити це наступного дня. Передовсім зверніть увагу на зміст листа. Можливо, слід дещо додати або скоротити. По-друге, переконайтеся, що тон листа засвідчує повагу до адресата. Повагу й увагу передають обов’язкові у листуванні етикетні формули. Перевірте грамотність викладу: виправте допущені помилки. Особливу увагу зверніть на написання займенника Ви з великої літери.

    Перепішіть лист розбірливим охайним почерком на якісному папері. Грамотно напишіть конверт.

    Вітання та побажання (етикетні формули)

    Доброго ранку!

    Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!

    Добрий вечір (добривечір)! Доброї ночі!

    Доброго здоров‘я/

    Вітаю (тебе; Вас)!

    Радий (тебе; Вас) вітати!

    Моє шанування!

    Дозвольте Вас привітати!

    Слава Україні! – відповідь: Героям слава!

    Хай живе…

    З приїздом Вас!

    Поздоровляю Вас!

    Здоровлю з…

    Зичу радості, успіхів!

    Віншую Вас з…

    Зі святом Вас!

    Вітаю з днем народження!

    З настанням Нового року!

    З передноворіччям! З прийдешнім Новим роком!

    Бажаю (зичу) щасливого Нового року! Хай щастить у Новому році!

    Будьте здорові з Новим роком!

    З неділею святою будьте здорові!

    Зі святом будьте здорові!

    Дозвольте вітати Вас від імені…

    Наше щире вітання…

    Хай збудуться всі Ваші мрії!

    Приклади оформлення конвертів для надсилання кореспонденції по Україні

    1. У міста:

      Адреса відправника:

      В.Ф.Кушніренко
      вул. Хрещатик, 5, кв. 20
      м. Київ, 1
      01001

    Адреса одержувача:
    В.В.Саленку
    вул. Б. Хмельницького, 20
    м. Львів,1
    579015

    1. У сільську місцевість:

      Адреса відправника:

      В.А. Марченко
      вул. Леонтовича, 20, кв. 47
      м.Івано-Франківськ, 16
      76016

    Адреса одержувача:                                                                                                                                                                        В.І.Тарасюку
    с. Зелений Гай,
    Дубинський район
    Рівенська область
    35612

    Як готуватися до усної відповіді на уроці

    – Обміркуйте тему свого висловлювання (про що будете говорити).

    – Повторіть відомості з мови за підручником: уважно прочитайте правила, розгляньте таблицю (якщо є).

    – Установіть послідовність викладу думок: починати треба з головного.

    – До кожного правила (пункту правила) самостійно доберіть приклади.

    – Дотримуючи вимог наукового стилю, «прокрутіть» відповідь подумки. Думки мають бути чітко висловлені й підтверджені прикладами.

    – Подумайте, як сприйме вашу відповідь учитель. Які зауваження міг би він зробити? Урахуйте ці уявні зауваження.

    Подумайте, як сприймуть вашу відповідь однокласники. Чи все їм буде зрозуміло? Які запитання можуть у них виникнути?

    – Якщо маєте сумнів щодо значення або вимови якогось слова, перевірте його за словником або замініть іншим.

    – Ще раз повторіть відповідь подумки, звертаючи увагу на дотримання правил орфоепії. Прослухайте себе ніби збоку. Що ви змінили б у відповіді? Зробіть це.

    Особливості побудови роздуму.

    У роздумі йдеться про причини дій, явищ, ознак. До роздуму можна поставити загальне питання ЧОМУ?

    Роздум буває розгорнутий і стягнений.

    Розгорнутий роздум складається з трьох частин.

    У І частині висловлюється основна думка, яку потрібно довести, – теза.

    У ІІ частині наводиться доказ (або кілька доказів) на підтвердження тези.

    У ІІІ частині міститься висновок.

    Чому?                                                           Що з цього?

    ТЕЗА

    ОСНОВНІ                                    ВИСНОВОК

    ДУМКИ

    Тому що,                                                                       Отже,

    через те, що                                                                 таким чином

    Схема стягненого роздуму

    чому?

    ТЕЗА                                                                                 ДОКАЗ

    тому що

    Як довести, що висловлювання є роздумом

    – У висловлюванні пояснено причини явища (дії, ознаки), пояснено, чому…

    – На доведення цієї тези подано такий доказ…

    – До висловлювання можна поставити загальне питання ЧОМУ?

    – Отже, висловлювання є роздумом.

    Замітка

    Це газетний жанр, що стисло, конкретно й оперативно повідомляє про факти, події, явища життя.

    Мета замітки – поінформувати, тобто повідомити, що відбулося, де й коли. Тому текст замітки відповідає на такі питання: Що? Де? Коли?

    В основу тексту замітки завжди покладено такий тип мовлення, як розповідь.Трапляються елементи роздуму або опису предметів (зовнішності людей, вигляду тварин та ін.)

    Оповідання

    Це невеликий розповідний художній твір про одну або кілька подій з життя персонажа.

    Основним типом мовлення в оповіданні є розповідь, хоч. Зазвичай, в ньому є й описи (портрети, пейзажі, описи окремих предметів або тварин), і роздуми (автора чи персонажів).

    Структура:

    • зав’язка
    • кульмінація
    • розв’язка

    Зав’язка – початок розвитку зображених в оповіданні подій, те, що дає поштовх розвиткові дії.

    Кульмінація – момент найвищого напруження в розвитку дій.

    Розв’язка – завершення зображених в оповіданні подій.

    Детальніше »
  • Основні правила з української мови, які треба засвоїти у 5 класі (авторська розробка)

  • Складне речення (презентація) 5клас мова

  • Галицькі діалектизми (використані у творі “Школярка з предмістя” О.Думанської)

    Мармоляда

    мармелад

    Пискувати
    – сваритися, не мовчати у відповідь, огризатися; агресивно відповідати на
    докори, зауваження, бути зухвалим, язикатим

    Баюра

    ВИБОЇНА (заглиблення на дорозі, що утворилося внаслідок частої їзди), ВИБІЙ,
    ЯМА, БАЮРАрідше, ЗАБОЇНА діал., ЗАБІЙ діал

    Кремпуватися
    – Соромитися, почувати себе нияково; обмежуватися; затруднятися, бентежитися

    Кобіта
    – КОБІТА з польської – це звичайна дівчина або жінка. Але запевняємо вас, кобіти – це тільки
    з першого погляду звичайні дівчатка, насправді вони: неймовірні, жіночні,
    тендітні, веселі, чудернацькі, іноді кумедні, і всі-всі дуже різні! А об’єднує
    нас одне – ми рятуємо світ своєю красою, любов’ю та ніжністю!

    Цьоця
    – запоз. з польської
     – Тітка

    Зацофаний
    – Залишаючийся позад за загальним прогресом; відсталий, консервативний.
    неохайний, недбалий; нечупарний 

    Пашити
    вогнем
    – Бути дуже розгарячілим

    Шпарівний
    – ощадливий, економний

    Коцик
    – коц
    – покривало з будь-якої тканини, однобічний килим з
    ворсу

    Трускавки
    – полуниці. Також в ід звуконаслідувального кореня trusk- — тріск,
    хруст; споріднене з польським truskawka, словацьким truskavka; назва
    пояснюється хрускотом насінин на зубах при розжовуванні ягоди.

    Пляцок,
    множина Пляцки – будь-яка пласка страва, виріб з якого-небудь тіста, тонкий
    коржик. На Галичині пляцок — це кондитерський виріб, що поєднує в собі коржі,
    креми та начинки. Дуже схожий на торт, але простіший у виконанні. Подають на
    свята і урочистості, на одній таці відразу кілька видів. Як правило, пляцки
    печуть в прямокутній формі[1].

    Кнедлі
    – отварное изделие из теста или картофеля. Кнедликиварятся в воде или на
    пару. Кнедлики могут быть с какой-либо начинкой или без начинки.

    Палюшки
    – это те
    же галушки. Но если галушки делают из муки, то в палюшки добавляют вареный
    картофель или творог

    Карпатський/гуцульський
    ліжник
    – винахід гуцулів. Здавна Яворів, село на
    Гуцульщині, своїми роботами прославляли народні майстри. Тут поширене
    писанкарство, вишивка та різьблення по дереву. Однак є в Яворові й дещо
    особливе. Це ліжники — ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які
    мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими
    ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються
    взимку. Ліжники — це тепло, гарно і корисно. Вони зроблені з натуральної вовни,
    тому можуть трохи «кусатися». Не варто цього боятися, адже такий природній
    масаж стимулює кровообіг і покращує самопочуття.

    Пахвост
    – пафос

    Випити
    трутки
    – випити отруту

    Здиміти
    – Піти, поїхати кудись; зникнути.

    Трафунки
    – випадок

    Гнути
    кирпу
    – пишатися, зазнаватися, хизуватися (гордовито
    триматися, ставати чванливим, гонористим)

    Звар’ювати
    – збожеволіти

    Загумінки

    передмістя, околиця, глушина

    Ґандж

    вада, недолік, хиба, негативна ознака чого-небудь. Щось невигідне, незручне для
    когось.

    Лазничка

    ванна кімната

    Маринарка

    піджак або жакетик; морський флот

    Брунатний

    ольору кориці, смаженої кави, шоколаду

    Доштукувати
    – Надоставити, додати щось, щоб було ціле 

    Ранетки
     – сорт яблук

    Гімназистки-василіянки.
    Сестри Василіянки
     — жіноча гілка василіянського чернецтва, поділяють його 1600-літнє існування у
    східно-християнських Церквах — на Близькому Сході, у Греції, південній
    Італії й між слов’янськими народами. Василія́ни — один з основних чернечих орденів Української греко-католицької церкви.

    Розкошувати
    – Жити в достатку, розкошах. 

    Корпіти
    над задачками
    – трудиться, потеть над задачей

    Макітра
    (не голова) мак терти – конусоподібний посуд, виготовлений із випаленої глини,
    для сходження тіста або для перетирання маку макогоном чи подрібнення

    Макогін гонить мак по макітрі

     А я
    пишалася в лакованих мештах на високих обцасах
    – з татарської перекладається,
    як “легкі черевики”. Українці ж використовують його для
    характеристики офіційного, святкового взуття. Обцаси – каблуки

    Картаті
    торби
    – Із чотирикутними візерунками, малюнками (про
    тканину, одяг і т. ін.).  Чотирикутні торби.

    Тріпали
    хідники
    – тут: Вузький, довгий килим або товста тканина
    такої ж форми, що її стелять на підлогу; постілка, доріжка. Інші значення:
    хід, Піднята вище проїжджої частини пішохідна стежка з асфальту, цегли, дощок і
    т. ін. по боках вулиці чи площі; тротуар

    Камізелька
    – безрукавка, жилетка

    По-батярськи 
    – Батярство — львовская субкультура[1],
    существовавшая с середины XIX до середины XX века. Название субкультуре дало
    венгерское словоbetyár «бетьяр», которое означает «разбойник»,
    «авантюрист» и происходит из иранских языков[2].
    Во Львове батя́р — это сорвиголова, способный на разные затеи и
    рискованные шутки. Большинство батяров были жителями предместий (особенно Лычакова и Подзамче[3]),
    которые собирались в кабаках и «садочках» — плебейских питейных заведениях для
    различных забав[1].

    Батяры пользовались особым жаргоном (так
    называемый львовский «балак»), который представлял собой смешение польских,
    украинских, немецких и еврейских слов, некоторые из которых используются во
    Львове до сих пор: гальба — (кружка
    пива), мент (милиционер), рандка(свидание
    влюбленных), спацькаты (испортить), шкрабы (ботинки)[1][4].
    В 1933 году во Львове появилась радиопрограмма «Весёлая львовская волна» с
    ведущими Тонько и Щепчо, благодаря которой с батярской субкультурой ближе
    познакомились другие регионы Польши[1].

    Гимном батяров считалась песня, созданная
    композитором Х. Варсом на слова Э.
    Шлехтера «Тылько ве Львове», то есть «Только в Львове», ставшая позже
    неофициальным гимном города[1].
    Батярство было распространено в основном среди поляков, об этом свидетельствует
    исключительно польский батярский фольклор Львова[5].

    Согласно постановлению Львовского городского совета
    1 мая 2008 года в городе был введён ежегодный День батяра[6].

    Майтки

    панталони, спідня білизна, труси

    Матримональні
    (пов’язані з одруженням)

    Бастардик

    народжений від власного батька і від чужої жінки (нової дружини)

    Бути
    лихим на когось
    – злитися на когось

    Шматок
    полядвиці

    1) М ясо найвищого сорту із середньої частини хребта туші;полядвиця.
    || М ясо з бокових частин тушки свійської птиці або дичини.
    || Страва зтакого м яса. Філе з дичини. 

    2) Поздовжні половинки рибної тушки, очищеної від кісток, по
    –русски Корейка.

    Свій
    штиб не перевиховаєш
    – на свій лад не виховаєш

    Стосами
    книг

    – великими купами книг

    Знітився
    – Зніщулитися, ніяковіти, відчувати збентеження.

    Робити
    заштрики
    – робити уколи

    Чітко
    діє в цьому керунку
    – чітко діє в цьому напрямку

    Мала
    я в носі їхню забігайлівку біля Опери!

    Фотель
    – м’яке крісло

    Таксівка

    таксі

    Най
    си діє Божа воля

    З
    усіх закапелків шкільного двору
    – з усіх закутків
    шкільного двору

    Коралі

    украшения

    Вельон

    вуаль, серпанок [IV] довга жіноча вуаль, серпанок [20;VII] довгий жіночий
    вуаль, серпанок [VI]

    Запопадливий

    Який старанно, наполегливо виконує що-небудь; ретельний, дбайливий. Охочий,
    жадібний до чого-небудь. Який попереджає чиїсь бажання, наміри;
    запобігливий. 

    Проте
    вона з цього приводу дерла лаха, а не пишалася – Дерти лаха, гнути коштурі

    базікати, байки розказувати.  насміхатится

    Бабралися
    в шматах
    – гребтись в шмотках, тканях

    Бути
    заскоченим
    – тот, кого за чем-то застали, увидели, подловили

    Мармоляда – мармелад

    Пискувати – сваритися, не мовчати у відповідь, огризатися; агресивно відповідати на докори, зауваження, бути зухвалим, язикатим

    Баюра – ВИБОЇНА (заглиблення на дорозі, що утворилося внаслідок частої їзди), ВИБІЙ, ЯМА, БАЮРАрідше, ЗАБОЇНА діал., ЗАБІЙ діал

    Кремпуватися – Соромитися, почувати себе нияково; обмежуватися; затруднятися, бентежитися

    Кобіта – КОБІТА з польської – це звичайна дівчина або жінка. Але запевняємо вас, кобіти – це тільки з першого погляду звичайні дівчатка, насправді вони: неймовірні, жіночні, тендітні, веселі, чудернацькі, іноді кумедні, і всі-всі дуже різні! А об’єднує нас одне – ми рятуємо світ своєю красою, любов’ю та ніжністю!

    Цьоця – запоз. з польської  – Тітка

    Зацофаний – Залишаючийся позад за загальним прогресом; відсталий, консервативний. неохайний, недбалий; нечупарний 

    Пашити вогнем – Бути дуже розгарячілим

    Шпарівний – ощадливий, економний

    Коцик – коц – покривало з будь-якої тканини, однобічний килим з ворсу

    Трускавки – полуниці. Також в ід звуконаслідувального кореня trusk- — тріск, хруст; споріднене з польським truskawka, словацьким truskavka; назва пояснюється хрускотом насінин на зубах при розжовуванні ягоди.

    Пляцок, множина Пляцки – будь-яка пласка страва, виріб з якого-небудь тіста, тонкий коржик. На Галичині пляцок — це кондитерський виріб, що поєднує в собі коржі, креми та начинки. Дуже схожий на торт, але простіший у виконанні. Подають на свята і урочистості, на одній таці відразу кілька видів. Як правило, пляцки печуть в прямокутній формі[1].

    Кнедлі – отварное изделие из теста или картофеля. Кнедликиварятся в воде или на пару. Кнедлики могут быть с какой-либо начинкой или без начинки.

    Палюшки – это те же галушки. Но если галушки делают из муки, то в палюшки добавляют вареный картофель или творог

    Карпатський/гуцульський ліжник – винахід гуцулів. Здавна Яворів, село на Гуцульщині, своїми роботами прославляли народні майстри. Тут поширене писанкарство, вишивка та різьблення по дереву. Однак є в Яворові й дещо особливе. Це ліжники — ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються взимку. Ліжники — це тепло, гарно і корисно. Вони зроблені з натуральної вовни, тому можуть трохи «кусатися». Не варто цього боятися, адже такий природній масаж стимулює кровообіг і покращує самопочуття.

    Пахвост – пафос

    Випити трутки – випити отруту

    Здиміти – Піти, поїхати кудись; зникнути.

    Трафунки – випадок

    Гнути кирпу – пишатися, зазнаватися, хизуватися (гордовито триматися, ставати чванливим, гонористим)

    Звар’ювати – збожеволіти

    Загумінки – передмістя, околиця, глушина

    Ґандж – вада, недолік, хиба, негативна ознака чого-небудь. Щось невигідне, незручне для когось.

    Лазничка – ванна кімната

    Маринарка – піджак або жакетик; морський флот

    Брунатний – ольору кориці, смаженої кави, шоколаду

    Доштукувати – Надоставити, додати щось, щоб було ціле 

    Ранетки  – сорт яблук

    Гімназистки-василіянки. Сестри Василіянки — жіноча гілка василіянського чернецтва, поділяють його 1600-літнє існування у східно-християнських Церквах — на Близькому Сході, у Греції, південній Італії й між слов’янськими народами. Василія́ни — один з основних чернечих орденів Української греко-католицької церкви.

    Розкошувати – Жити в достатку, розкошах. 

    Корпіти над задачками – трудиться, потеть над задачей

    Макітра (не голова) мак терти – конусоподібний посуд, виготовлений із випаленої глини, для сходження тіста або для перетирання маку макогоном чи подрібнення

    Макогін гонить мак по макітрі

     А я пишалася в лакованих мештах на високих обцасах – з татарської перекладається, як “легкі черевики”. Українці ж використовують його для характеристики офіційного, святкового взуття. Обцаси – каблуки

    Картаті торби – Із чотирикутними візерунками, малюнками (про тканину, одяг і т. ін.).  Чотирикутні торби.

    Тріпали хідники – тут: Вузький, довгий килим або товста тканина такої ж форми, що її стелять на підлогу; постілка, доріжка. Інші значення: хід, Піднята вище проїжджої частини пішохідна стежка з асфальту, цегли, дощок і т. ін. по боках вулиці чи площі; тротуар

    Камізелька – безрукавка, жилетка

    По-батярськи  – Батярство — львовская субкультура[1], существовавшая с середины XIX до середины XX века. Название субкультуре дало венгерское словоbetyár «бетьяр», которое означает «разбойник», «авантюрист» и происходит из иранских языков[2]. Во Львове батя́р — это сорвиголова, способный на разные затеи и рискованные шутки. Большинство батяров были жителями предместий (особенно Лычакова и Подзамче[3]), которые собирались в кабаках и «садочках» — плебейских питейных заведениях для различных забав[1].

    Батяры пользовались особым жаргоном (так называемый львовский «балак»), который представлял собой смешение польских, украинских, немецких и еврейских слов, некоторые из которых используются во Львове до сих пор: гальба — (кружка пива), мент (милиционер), рандка(свидание влюбленных), спацькаты (испортить), шкрабы (ботинки)[1][4]. В 1933 году во Львове появилась радиопрограмма «Весёлая львовская волна» с ведущими Тонько и Щепчо, благодаря которой с батярской субкультурой ближе познакомились другие регионы Польши[1].

    Гимном батяров считалась песня, созданная композитором Х. Варсом на слова Э. Шлехтера «Тылько ве Львове», то есть «Только в Львове», ставшая позже неофициальным гимном города[1]. Батярство было распространено в основном среди поляков, об этом свидетельствует исключительно польский батярский фольклор Львова[5].

    Согласно постановлению Львовского городского совета 1 мая 2008 года в городе был введён ежегодный День батяра[6].

    Майтки – панталони, спідня білизна, труси

    Матримональні (пов’язані з одруженням)

    Бастардик – народжений від власного батька і від чужої жінки (нової дружини)

    Бути лихим на когось – злитися на когось

    Шматок полядвиці – 1) М ясо найвищого сорту із середньої частини хребта туші;полядвиця. || М ясо з бокових частин тушки свійської птиці або дичини. || Страва зтакого м яса. Філе з дичини. 

    2) Поздовжні половинки рибної тушки, очищеної від кісток, по –русски Корейка.

    Свій штиб не перевиховаєш – на свій лад не виховаєш

    Стосами книг – великими купами книг

    Знітився – Зніщулитися, ніяковіти, відчувати збентеження.

    Робити заштрики – робити уколи

    Чітко діє в цьому керунку – чітко діє в цьому напрямку

    Мала я в носі їхню забігайлівку біля Опери!

    Фотель – м’яке крісло

    Таксівка – таксі

    Най си діє Божа воля

    З усіх закапелків шкільного двору – з усіх закутків шкільного двору

    Коралі – украшения

    Вельон – вуаль, серпанок [IV] довга жіноча вуаль, серпанок [20;VII] довгий жіночий вуаль, серпанок [VI]

    Запопадливий – Який старанно, наполегливо виконує що-небудь; ретельний, дбайливий. Охочий, жадібний до чого-небудь. Який попереджає чиїсь бажання, наміри; запобігливий. 

    Проте вона з цього приводу дерла лаха, а не пишалася – Дерти лаха, гнути коштурі — базікати, байки розказувати.  насміхатится

    Бабралися в шматах – гребтись в шмотках, тканях

    Бути заскоченим – тот, кого за чем-то застали, увидели, подловили

    Детальніше »
  • Словотвір. Орфографія

  • Лексикологія. Фразеологія

  • 6 клас Практична риторика

  • Іменник

  • Службові частини мови

    Службові частини мови Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) та службові. Самостійні – мають лексичне значення(означають предмети, їхні ознаки, кількість. Дію, стан, ознаку дії чи ознаки тощо – є членами речення – відповідають на питання Службові (прийменник , сполучник, частка) – не мають лексичного значення, – не відповідають на питання – не є членами речення Вигук (не належить ні до самостійних,  ні до службових частин мови) Прийменник як службова частина мови Прийменник – незмінна службова частина мови, яка – виражає залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні; – не виступає в ролі членів речення; – разом з іменником, числівником або займенником у формі непрямих відмінків указує на об’єкт дії, напрям, час, місце, причину, мету та інші значення. Прийменник підкреслюють разом із тим членом речення, з яким він пов’язаникй за змістом (впізнати приймениик можна, поставивши питання до самостійної частини мови, – прийменник буде входити до складу питання) Зацвіла калина біля круч Дніпра. (біля чого?) Прийменники не мають лексичного значення. Проте разом із відмінковими формами іменників, займенників та числівників вони можуть указувати на:

    • Місце: до, від, у , біля, за, по, посеред, край, поміж, довкола, поза – (По діброві вітер віє, гуляє по полю,
                 Край дороги гне тополю до самого долу.)
    • Час: від, до, на, з,о, після, через, упродовж – (Сумним бузок стає під вечір.)
    • Причину:з, від, од, завдяки, у звязку,з нагоди, через, зважаючи на – (Повітря тремтить від спеки.)
    • мету : за, на, для, задля, заради, в імя – (А я піду за волю проти рабства.)
    • Кількість (У майстерні невеликі, на чотири шибки, віконця.)
    • Допусту: незважаючи на, всупереч – (Незважаючи на дощ, у всіх був гарний настрій. Треба йти до мети всупереч негараздам.)
    • Умови: за умови, у випадку, при, без – (у випадку програшу)
    • Об’єктні: про, за, із, зі – (про неї, із її сестрою, за красивого юнака)
    • Означальні : без , з, в, у – (кіт із білими лапками)
    Найчастіше прийменники стоять при іменнику. З усіма частинами мови прийменники пишемо окремо! За будовою прийменники поділяють на
    • прості (з, за, до, через та ін.)
    • складні (утворилися поєднанням простих прийменників: понад, попід, посеред, задля, заради, з-за, з-поміж та ін.)
    • складені (прийменники , утворені від кількох слів: поруч з, згідно з, незалежно від, у зв’язку з, у вигляді, з метою, на чолі, незважаючи на та ін.)
    Складні прийменники звичайно пишуть разом. Прийменники, які починаються із з (із), пишуть через дефіс: з-за, із-за, з-над, з-під, з-поміж, з-посеред, з-перед Складені прийменники пишуть окремо. За походженням прийменники поділяються на:
    • непохідні
    • похідні
    Непохідні прийменники – найдавніші, їхнє походження вже не простежується (в(у), до, без, від (од), для, з (із, зі, зо, ізо), за, між по, при) Похідні прийменники утворилися: – шляхом поєднання двох і більше напохідних прийменників (з-поміж, задля, поза, попід); – шляхом переходу іменників або прислівників (коло, кінець, протягом, навколо); – шляхом поєднання іменників чи прислівників з непохідним прийменниками (з метою, у справі, в інтересах, на відміну від, у звязку. Вживання прийменників із відмінковими формами іменників – З родовим відмінком вживаються непохідні прийменники без, в (у), від, до, з, за, між, на, проти, усі прийменники іменникового та прислівникового походження, більшість складних прийменників (з-під, з-за, з-між, з-перед, задля, поміж, попри) та деякі складені (в напрямку до, залежно від). – Зі знахідним відмінком пов’язуються прийменники в (у), на, з, за, над, через, понад, крізь, про, перед, під, незважаючи на.З орудним відмінком пов’язуються прийменники з, за, між, під, попід, над, понад, перед, поміж, у зв’язку з, згідно з, поряд з, слідом за. – У зв’язки з місцевим відмінком вступають прийменники в (у), на, о, при, по. – Прийменників, що вживаються з двома або трьома відмінками, небагато. Серед них – над, під, перед (знахідний та орудний відмінки), на (знахідний та місцевий), в (у) (родовий, знахідний та місцевий), з, за, між (родовий, знахідний та орудний відмінки). Морфологічний розбір прийменника
    1. Частина мови. 2. Похідний чи первинний (непохідний). 3. Група за будовою (простий, складний, складений). 4. На які відношення вказують. 5. З яким відмінком ужитий. Зразок: Поля попід небом прослались безкрайні. Попід– прийменник, похідний, складний, просторові відношення, вжитий з орудним відмінком.
    Сполучник Сполучник – незмінна частина мови, що сполучає
    • однорідні члени речення
    • частини складного речення
    Сполучники не мають лексичного значення, не є членами речення, незмінні. За своїм призначенням сполучники поділяють на розряди:
    • Сполучники сурядності (поєднують однорідні члени або рівноправні частини складного речення)
    Компютери й шаблі однаково минають. Одна зоря спочиває, / а друга зоря встає.
    • Сполучники підрядності, які поєднують головну й залежну частини складного речення
    Бринить джерело, / мов порвалась струна у бандури. З’ясувальні : що, щоб, як, чи, ніби, немовби. Порівняльні: як, що, мов, мовби, наче, неначе, нібито Умовні: якщо, коли, якби, аби Часові: коли, як, після того як, тільки, як тільки, щойно, ледве, поки, доки, відколи Причинові: бо, тому що, через те що, затим що Мети: щоб, для того щоб, аби Наслідкові: так що Допустові: хоч, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що, як, на що, чи Кому ставлять перед другим із розділових сполучників, якщо вони поєднують
    • однорідні члени речення (Мисливець уцілить або в білку , або в гілку.)
    • частини складного речення (Чи сніг в степу біліє, / чи сонце сліпить очі?)
    Між частинами складного речення перед сполучниками сурядності або підрядності ставлять кому День погас, / і все спочило. Ані птиця не пурхала, / ані вітер не віяв. За будовою розрізняють сполучники: – Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як. – Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито. – Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки…а й. За способом вживання сполучники поділяються на: – Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного). – Повторювані сполучники ( і…і, ні…ні, або…або, чи…чи, то…то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.Парні сполучники ( не тільки…а й, як…так і, хоч…але, якщо…то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем. Кому при складених сполучниках ставлять один раз, перед усім сполучником. Правопис сполучників
    1. Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.
    Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником. Сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень і не є іх членами, однозвучні сполучення слів виступають членами речення, і до них можна поставити питання: Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву (П. Тичина). Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (М. Коцюбинський) Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти . (Д. Павличко) Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за сей вербовий човен (М. Стельмах).
    1. Якщо частки би (6), же (ж)зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.
    2. Складні сполучники тільки-но, тим-то, тому-то, отож-бопишуться через дефіс.
    3. У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, мірою того як.
    Сполучники проте, зате (див. аналогічні) – не мають лексичного значення – не відповідають на питання – не є членами речення – не можуть бути замінені сполуниками але , однак Індик хоч не співає, зате багато думає. Не за те вовка бють, що сірий, а за те, що овечку зїв. Займенники з прийменниками про те, за те
    • мають лексичне значення
    • відповідають на питання
    • є членами речення
    • не можуть бути замінені сполучниками
    Сполучники зате, проте, щоб, якби треба відрізняти від однозвучних із ними самостійних частин мови, які з прийменниками за, про та часткою би(б) пишуть окремо. Сполучники якби, якщо
    • не мають лексичного значення
    • не є членами речення
    • мають наголос на другому складі
    • можуть бути замінені на коли б
    Якби було десять рук, усім би робота знайшлась. Прислівник як із часткою би(б) та займенником що
    • має лексичне значення
    • є членом речення
    • має наголос на слові як
    Як би високо ворона не літала, завжди на гній сяде. Сполучник щоб
    • не має лексичного значення
    • не є членом речення
    • може бути замінений на аби
    Для того коваль обценьки бере, щоб рук не пекло. Займенник що з часткою би(б)
    • має лексичне значення
    • є членом речення
    Що б там не казав, а кожне слово наперед обміркуй. Морфологічний розбір сполучника
    1. Частина мови. 2. Група за значенням (сурядний і його розряд, підрядний і його розряд). 3. Група за будовою (простий, складний, складений). 4. Група за вживанням (одиничний, повторюваний, парний). 5. Що сполучає (однорідні члени речення, частини складного речення). Зразок: Чим люди частіше черпають з криниці, тим краща й чистіша в криниці вода. Чим… тим– сполучник, підрядний мети, простий, парний, сполучає частини складнопідрядного речення. Й– сполучник, сурядний єднальний, простий, одиничний, сполучає однорідні члени речення.
    Частка Частка – службова частина мови, яка слугує для творення граматичних форм, висловлення заперечення або ж надає реченню чи окремим його членам додаткових відтінків значення. Розряди за значенням
    • формотворчі, що утворюють форми дієслів умовного та наказового способу: би(б), хай(нехай)
    • заперечні, які передають заперечення: не, ні, ані
    • питальні, що оформлюють питальні речення: чи хіба, невже
    • модальні, що надають реченням або словам певного відтінку: як, атож, якраз, це, то навіть, лише, аж, ж та ін.
    Модальні частки надають окремому слову в реченні або цілому реченню додаткових відтінків: ствердження, питання, спонукання, сумніву тощо. Групи модальних часток: 1.Стверджувальні:так, авжеж, аякже, еге ж: Авжеж, такий у нас ведеться звичай(Леся Українка).
    1. 2. Питальнічи, хіба, невжеНевже це ранок? – Прислухається Юрій до шелесту пташиних крил і недовірливо поглядає на небо (М. Стельмах).
    2. Вказівніце, оце, ось, отоОсь і Настя, й Докійка втирають сльози 
    (І. Цюпа).
    1. Окличні:що, за, як:Ой, гарно які – щипаю кілька промерзлих кетягів калини (М. Стельмах).
    2. Обмежувально-видільні:тільки, лише, лиш, саме, хоч би, якраз, навіть:Хоч би маленькую хатину він мріяв мати над Дніпром, щоб у вечірнюю годину животворить своїм пером (М. Рильський).
    3. Власне модальнімов, ледве, чи, мовби, ніби, нібито, навряд чи та ін. Воронцов ніби становив найголовнішу, невід’ємну частину складного організму полку (О. Гончар); – Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Леся Українка).
    Модальні частки служать засобом творення різних типів речення: стверджувальних, заперечних, питальних, спонукальних, окличних або виражають невпевненість, можливість, сумнів, недостовірність. Окремі частки служать для підсилення ознак і дій.
    1. Підсилювальні частки:а, аж, адже, же (ж), -таки, -бо, -но, -то. Ніч була темна, аж чорна (М. Коцюбинський); – Скажи-бо, Степане! Може, справді нездужаєш? (Т. Шевченко).
    2. Кількісні частки:майже, трохи не, ледве не та інші, що вказують на часткову невідповідність чомусь, приблизну кількість: Гнуться мало не до зеті струнні білі берези (І. Франко); Злива тривала майже годину
     (М. Трублаїні). Частки не мають самостійного лексичного значення. Вони не є членами речення У реченнях питальні і модальні частки логічно не підкреслюють. За місцем у реченні частки можуть стояти перед словом, до якого належать (препозитивні), і після слова, з яким пов’язані своїм значенням (постпозитивні). Частки слід відрізняти від однозвучних із ними інших частин мови. Порівняйте: Як тебе не любити, Києве мій! (А. Малишко) – як – частка, Модальна, підсилювально-стверджувальна. Ви знаєте, як липа шелестить… (П. Тичина) – як – сполучник (сполучне слово). Омонімічними можуть бути частка чи і сполучник чи, частка це і займенник це, частки воно, собі і займенники воно, собі, частки і, й і сполучники і, й. При особливій позиції частка не може також виражати ствердження (здебільшого в риторичних питальних та окличних реченнях): Хто ж не любить свій край? Хто тільки тут не бував! Правопис часток Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс. Разом пишуться:
    1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь)у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.
    Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.
    1. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.
    Окремо пишуться:
    1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:
    а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить; б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б; в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же; г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія – то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).
    1. Частка щоу сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.
    2. Частка тов експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
    Через дефіс пишуться:
    1. Частка бо, но, то, от, таки,коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.
    Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.
    1. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.
    2. Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.
    Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким Не з іменними частинами мови 1)Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається (невдаха, неук, нехотя). 2) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками (не два, не наш, не з руки). 3) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення. Якщо іменник з не можна замінити словом-синонімом, то пишемо разом (неволя — рабство,недовіра — підозра). Якщо ж у реченні є чітко виражене заперечення або протиставлення понять, то не пишемо окремо (Не доля вирішує, а людина творить свою долю). 4) З прикметниками й прислівниками не здебільшого пишеться разом (невибагливий — скромний, нерішуче — вагаючись). Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується (Надворі не холодно) або відбувається протиставлення явищ, процесів тощо (Надворі не холодно, а лише трохи прохолодно). Не з дієсловом 1) З усіма формами дієслова не пишеться окремо (не написати, не написано). Але разом не пишеться в дієсловах, що без не не вживаються (неволити, нездужати, ненавидіти); а також у префіксі недо-, який вказує на неповноту дії (недолюблювати, недооцінювати). 2) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом. Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов’язково пишеться окремо (не знаний (де?) тут). Якщо при дієприкметнику немає пояснювального слова, то не може писатися і разом, і окремо, як у випадку із прикметником (поле не засіяне — поле незасіяне). 3) Слід розрізняти заперечне слово немає, у якому не пишеться разом, і дієслівну форму не має, у якій частка не пишеться окремо (У нашім раї на землі нічого кращогонемає, Як тая мати молодая (Т. Шевченко) ― Він не має даху над головою). Морфологічний розбір частки
    1. Частина мови. 2. Розряд за значенням (модальні (вид), словотворчі, формотворчі). Зразок: Слово – то дивовижний витвір людини. То– частка, модальна, вказівна.
             
    Службові частини мови Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) та службові. Самостійні – мають лексичне значення(означають предмети, їхні ознаки, кількість. Дію, стан, ознаку дії чи ознаки тощо – є членами речення – відповідають на питання Службові (прийменник , сполучник, частка) – не мають лексичного значення, – не відповідають на питання – не є членами речення Вигук (не належить ні до самостійних,  ні до службових частин мови) Прийменник як службова частина мови Прийменник – незмінна службова частина мови, яка – виражає залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні; – не виступає в ролі членів речення; – разом з іменником, числівником або займенником у формі непрямих відмінків указує на об’єкт дії, напрям, час, місце, причину, мету та інші значення. Прийменник підкреслюють разом із тим членом речення, з яким він пов’язаникй за змістом (впізнати приймениик можна, поставивши питання до самостійної частини мови, – прийменник буде входити до складу питання) Зацвіла калина біля круч Дніпра. (біля чого?) Прийменники не мають лексичного значення. Проте разом із відмінковими формами іменників, займенників та числівників вони можуть указувати на:
    • Місце: до, від, у , біля, за, по, посеред, край, поміж, довкола, поза – (По діброві вітер віє, гуляє по полю,
                 Край дороги гне тополю до самого долу.)
    • Час: від, до, на, з,о, після, через, упродовж – (Сумним бузок стає під вечір.)
    • Причину:з, від, од, завдяки, у звязку,з нагоди, через, зважаючи на – (Повітря тремтить від спеки.)
    • мету : за, на, для, задля, заради, в імя – (А я піду за волю проти рабства.)
    • Кількість (У майстерні невеликі, на чотири шибки, віконця.)
    • Допусту: незважаючи на, всупереч – (Незважаючи на дощ, у всіх був гарний настрій. Треба йти до мети всупереч негараздам.)
    • Умови: за умови, у випадку, при, без – (у випадку програшу)
    • Об’єктні: про, за, із, зі – (про неї, із її сестрою, за красивого юнака)
    • Означальні : без , з, в, у – (кіт із білими лапками)
    Найчастіше прийменники стоять при іменнику. З усіма частинами мови прийменники пишемо окремо! За будовою прийменники поділяють на
    • прості (з, за, до, через та ін.)
    • складні (утворилися поєднанням простих прийменників: понад, попід, посеред, задля, заради, з-за, з-поміж та ін.)
    • складені (прийменники , утворені від кількох слів: поруч з, згідно з, незалежно від, у зв’язку з, у вигляді, з метою, на чолі, незважаючи на та ін.)
    Складні прийменники звичайно пишуть разом. Прийменники, які починаються із з (із), пишуть через дефіс: з-за, із-за, з-над, з-під, з-поміж, з-посеред, з-перед Складені прийменники пишуть окремо. За походженням прийменники поділяються на:
    • непохідні
    • похідні
    Непохідні прийменники – найдавніші, їхнє походження вже не простежується (в(у), до, без, від (од), для, з (із, зі, зо, ізо), за, між по, при) Похідні прийменники утворилися: – шляхом поєднання двох і більше напохідних прийменників (з-поміж, задля, поза, попід); – шляхом переходу іменників або прислівників (коло, кінець, протягом, навколо); – шляхом поєднання іменників чи прислівників з непохідним прийменниками (з метою, у справі, в інтересах, на відміну від, у звязку. Вживання прийменників із відмінковими формами іменників – З родовим відмінком вживаються непохідні прийменники без, в (у), від, до, з, за, між, на, проти, усі прийменники іменникового та прислівникового походження, більшість складних прийменників (з-під, з-за, з-між, з-перед, задля, поміж, попри) та деякі складені (в напрямку до, залежно від). – Зі знахідним відмінком пов’язуються прийменники в (у), на, з, за, над, через, понад, крізь, про, перед, під, незважаючи на.З орудним відмінком пов’язуються прийменники з, за, між, під, попід, над, понад, перед, поміж, у зв’язку з, згідно з, поряд з, слідом за. – У зв’язки з місцевим відмінком вступають прийменники в (у), на, о, при, по. – Прийменників, що вживаються з двома або трьома відмінками, небагато. Серед них – над, під, перед (знахідний та орудний відмінки), на (знахідний та місцевий), в (у) (родовий, знахідний та місцевий), з, за, між (родовий, знахідний та орудний відмінки). Морфологічний розбір прийменника
    1. Частина мови. 2. Похідний чи первинний (непохідний). 3. Група за будовою (простий, складний, складений). 4. На які відношення вказують. 5. З яким відмінком ужитий. Зразок: Поля попід небом прослались безкрайні. Попід– прийменник, похідний, складний, просторові відношення, вжитий з орудним відмінком.
    Сполучник Сполучник – незмінна частина мови, що сполучає
    • однорідні члени речення
    • частини складного речення
    Сполучники не мають лексичного значення, не є членами речення, незмінні. За своїм призначенням сполучники поділяють на розряди:
    • Сполучники сурядності (поєднують однорідні члени або рівноправні частини складного речення)
    Компютери й шаблі однаково минають. Одна зоря спочиває, / а друга зоря встає.
    • Сполучники підрядності, які поєднують головну й залежну частини складного речення
    Бринить джерело, / мов порвалась струна у бандури. З’ясувальні : що, щоб, як, чи, ніби, немовби. Порівняльні: як, що, мов, мовби, наче, неначе, нібито Умовні: якщо, коли, якби, аби Часові: коли, як, після того як, тільки, як тільки, щойно, ледве, поки, доки, відколи Причинові: бо, тому що, через те що, затим що Мети: щоб, для того щоб, аби Наслідкові: так що Допустові: хоч, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що, як, на що, чи Кому ставлять перед другим із розділових сполучників, якщо вони поєднують
    • однорідні члени речення (Мисливець уцілить або в білку , або в гілку.)
    • частини складного речення (Чи сніг в степу біліє, / чи сонце сліпить очі?)
    Між частинами складного речення перед сполучниками сурядності або підрядності ставлять кому День погас, / і все спочило. Ані птиця не пурхала, / ані вітер не віяв. За будовою розрізняють сполучники: – Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як. – Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито. – Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки…а й. За способом вживання сполучники поділяються на: – Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного). – Повторювані сполучники ( і…і, ні…ні, або…або, чи…чи, то…то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.Парні сполучники ( не тільки…а й, як…так і, хоч…але, якщо…то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем. Кому при складених сполучниках ставлять один раз, перед усім сполучником. Правопис сполучників
    1. Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.
    Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником. Сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень і не є іх членами, однозвучні сполучення слів виступають членами речення, і до них можна поставити питання: Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву (П. Тичина). Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (М. Коцюбинський) Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти . (Д. Павличко) Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за сей вербовий човен (М. Стельмах).
    1. Якщо частки би (6), же (ж)зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.
    2. Складні сполучники тільки-но, тим-то, тому-то, отож-бопишуться через дефіс.
    3. У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, мірою того як.
    Сполучники проте, зате (див. аналогічні) – не мають лексичного значення – не відповідають на питання – не є членами речення – не можуть бути замінені сполуниками але , однак Індик хоч не співає, зате багато думає. Не за те вовка бють, що сірий, а за те, що овечку зїв. Займенники з прийменниками про те, за те
    • мають лексичне значення
    • відповідають на питання
    • є членами речення
    • не можуть бути замінені сполучниками
    Сполучники зате, проте, щоб, якби треба відрізняти від однозвучних із ними самостійних частин мови, які з прийменниками за, про та часткою би(б) пишуть окремо. Сполучники якби, якщо
    • не мають лексичного значення
    • не є членами речення
    • мають наголос на другому складі
    • можуть бути замінені на коли б
    Якби було десять рук, усім би робота знайшлась. Прислівник як із часткою би(б) та займенником що
    • має лексичне значення
    • є членом речення
    • має наголос на слові як
    Як би високо ворона не літала, завжди на гній сяде. Сполучник щоб
    • не має лексичного значення
    • не є членом речення
    • може бути замінений на аби
    Для того коваль обценьки бере, щоб рук не пекло. Займенник що з часткою би(б)
    • має лексичне значення
    • є членом речення
    Що б там не казав, а кожне слово наперед обміркуй. Морфологічний розбір сполучника
    1. Частина мови. 2. Група за значенням (сурядний і його розряд, підрядний і його розряд). 3. Група за будовою (простий, складний, складений). 4. Група за вживанням (одиничний, повторюваний, парний). 5. Що сполучає (однорідні члени речення, частини складного речення). Зразок: Чим люди частіше черпають з криниці, тим краща й чистіша в криниці вода. Чим… тим– сполучник, підрядний мети, простий, парний, сполучає частини складнопідрядного речення. Й– сполучник, сурядний єднальний, простий, одиничний, сполучає однорідні члени речення.
    Частка Частка – службова частина мови, яка слугує для творення граматичних форм, висловлення заперечення або ж надає реченню чи окремим його членам додаткових відтінків значення. Розряди за значенням
    • формотворчі, що утворюють форми дієслів умовного та наказового способу: би(б), хай(нехай)
    • заперечні, які передають заперечення: не, ні, ані
    • питальні, що оформлюють питальні речення: чи хіба, невже
    • модальні, що надають реченням або словам певного відтінку: як, атож, якраз, це, то навіть, лише, аж, ж та ін.
    Модальні частки надають окремому слову в реченні або цілому реченню додаткових відтінків: ствердження, питання, спонукання, сумніву тощо. Групи модальних часток: 1.Стверджувальні:так, авжеж, аякже, еге ж: Авжеж, такий у нас ведеться звичай(Леся Українка).
    1. 2. Питальнічи, хіба, невжеНевже це ранок? – Прислухається Юрій до шелесту пташиних крил і недовірливо поглядає на небо (М. Стельмах).
    2. Вказівніце, оце, ось, отоОсь і Настя, й Докійка втирають сльози 
    (І. Цюпа).
    1. Окличні:що, за, як:Ой, гарно які – щипаю кілька промерзлих кетягів калини (М. Стельмах).
    2. Обмежувально-видільні:тільки, лише, лиш, саме, хоч би, якраз, навіть:Хоч би маленькую хатину він мріяв мати над Дніпром, щоб у вечірнюю годину животворить своїм пером (М. Рильський).
    3. Власне модальнімов, ледве, чи, мовби, ніби, нібито, навряд чи та ін. Воронцов ніби становив найголовнішу, невід’ємну частину складного організму полку (О. Гончар); – Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Леся Українка).
    Модальні частки служать засобом творення різних типів речення: стверджувальних, заперечних, питальних, спонукальних, окличних або виражають невпевненість, можливість, сумнів, недостовірність. Окремі частки служать для підсилення ознак і дій.
    1. Підсилювальні частки:а, аж, адже, же (ж), -таки, -бо, -но, -то. Ніч була темна, аж чорна (М. Коцюбинський); – Скажи-бо, Степане! Може, справді нездужаєш? (Т. Шевченко).
    2. Кількісні частки:майже, трохи не, ледве не та інші, що вказують на часткову невідповідність чомусь, приблизну кількість: Гнуться мало не до зеті струнні білі берези (І. Франко); Злива тривала майже годину
     (М. Трублаїні). Частки не мають самостійного лексичного значення. Вони не є членами речення У реченнях питальні і модальні частки логічно не підкреслюють. За місцем у реченні частки можуть стояти перед словом, до якого належать (препозитивні), і після слова, з яким пов’язані своїм значенням (постпозитивні). Частки слід відрізняти від однозвучних із ними інших частин мови. Порівняйте: Як тебе не любити, Києве мій! (А. Малишко) – як – частка, Модальна, підсилювально-стверджувальна. Ви знаєте, як липа шелестить… (П. Тичина) – як – сполучник (сполучне слово). Омонімічними можуть бути частка чи і сполучник чи, частка це і займенник це, частки воно, собі і займенники воно, собі, частки і, й і сполучники і, й. При особливій позиції частка не може також виражати ствердження (здебільшого в риторичних питальних та окличних реченнях): Хто ж не любить свій край? Хто тільки тут не бував! Правопис часток Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс. Разом пишуться:
    1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь)у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.
    Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.
    1. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.
    Окремо пишуться:
    1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:
    а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить; б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б; в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же; г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія – то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).
    1. Частка щоу сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.
    2. Частка тов експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
    Через дефіс пишуться:
    1. Частка бо, но, то, от, таки,коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.
    Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.
    1. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.
    2. Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.
    Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким Не з іменними частинами мови 1)Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається (невдаха, неук, нехотя). 2) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками (не два, не наш, не з руки). 3) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення. Якщо іменник з не можна замінити словом-синонімом, то пишемо разом (неволя — рабство,недовіра — підозра). Якщо ж у реченні є чітко виражене заперечення або протиставлення понять, то не пишемо окремо (Не доля вирішує, а людина творить свою долю). 4) З прикметниками й прислівниками не здебільшого пишеться разом (невибагливий — скромний, нерішуче — вагаючись). Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується (Надворі не холодно) або відбувається протиставлення явищ, процесів тощо (Надворі не холодно, а лише трохи прохолодно). Не з дієсловом 1) З усіма формами дієслова не пишеться окремо (не написати, не написано). Але разом не пишеться в дієсловах, що без не не вживаються (неволити, нездужати, ненавидіти); а також у префіксі недо-, який вказує на неповноту дії (недолюблювати, недооцінювати). 2) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом. Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов’язково пишеться окремо (не знаний (де?) тут). Якщо при дієприкметнику немає пояснювального слова, то не може писатися і разом, і окремо, як у випадку із прикметником (поле не засіяне — поле незасіяне). 3) Слід розрізняти заперечне слово немає, у якому не пишеться разом, і дієслівну форму не має, у якій частка не пишеться окремо (У нашім раї на землі нічого кращогонемає, Як тая мати молодая (Т. Шевченко) ― Він не має даху над головою). Морфологічний розбір частки
    1. Частина мови. 2. Розряд за значенням (модальні (вид), словотворчі, формотворчі). Зразок: Слово – то дивовижний витвір людини. То– частка, модальна, вказівна.
             

    Детальніше »
  • Вигук

  • Дієприслівник

  • Дієприкметник

  • Дієслово

  • Відокремлені члени речення

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Детальніше »
  • Односкладні речення

  • Словосполучення, речення

  • Вставні слова, сполучення слів, речення

  • Однорідні члени речення

  • Збірник диктантів з української мови ДПА 2019, Авраменко

    Збірник диктантів для провдення ДПА 2019 з української мови у 9 класі містить  нові тексти для диктантів, а також ті, що було створено для проведення Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності протягом останніх дев’яти років. Тексти для диктантів, подані в збірнику, дібрано з класичної та сучасної української літератури, історії та публіцистики. Вони призначені для оцінювання правописних умінь учнів (орфографічних і пунктуаційних), передбачають поглиблення знань з української мови. Для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, учителів, викладачів, абітурієнтів.

    ДПА 2019 Українська мова, збірник диктантів, 9 клас, Авраменко, Грамота

    Автор: Олександр Авраменко Рік видання: 2019р. Кількість сторінок: 56с. Видавництво: Грамота Переглянути файл Ви маєте можливість за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1DOvrhwa4pLeoK9vOQKE0u27IQNdGnjSN/view?usp=drivesdk
    Збірник диктантів для провдення ДПА 2019 з української мови у 9 класі містить  нові тексти для диктантів, а також ті, що було створено для проведення Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності протягом останніх дев’яти років. Тексти для диктантів, подані в збірнику, дібрано з класичної та сучасної української літератури, історії та публіцистики. Вони призначені для оцінювання правописних умінь учнів (орфографічних і пунктуаційних), передбачають поглиблення знань з української мови. Для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, учителів, викладачів, абітурієнтів.

    ДПА 2019 Українська мова, збірник диктантів, 9 клас, Авраменко, Грамота

    Автор: Олександр Авраменко Рік видання: 2019р. Кількість сторінок: 56с. Видавництво: Грамота Переглянути файл Ви маєте можливість за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1DOvrhwa4pLeoK9vOQKE0u27IQNdGnjSN/view?usp=drivesdk

    Детальніше »
  • Види зв’язку між складовими частинами тексту. Актуальне членування речення. ССЦ

  • Складне речення. Правила, які необхідно засвоїти у 9 класі

  • Складносурядне речення (презентація) 9 клас мова

  • Як говорити? Правильне поєднання слів

    Правильне поєднання слів

    Адекватно (чому)

    Адресувати (кому)

    Алергія (до чого, на що, рідше від чого)

    Аналогія (з чим, до чого, між чим)

    Апелювати (до кого-чого)

    Багатий (на що)

    Бідний (на що)

    Болить (кому що)

    Вживати (чого, що)

    Вибачати (кому)

    Вибачатися (перед ким)

    Відповідати (кому, чому)

    Відповідно (до чого)

    Вчитися (чого)

    Глузувати (з кого, чого)

    Глумитися (з кого, чого)

    Ґрунтуватися (на чому)

    Дбати (про кого-що, за кого-що)

    Дивуватися (з кого-чого, кому-чому)

    Діставатися (до чого)

    Доглядати (за ким-чим, кого-що)

    Додержувати (чого)

    Докоряти (кому)

    Дорівнювати (чому)

    Досягати (кого-чого)

    Дотичний (до чого)

    Доторкнутися (до кого-чого)

    Дотримувати (чого)

    Дякувати (кому-чому)

    Завбільшки (з кого-що, як хто-що)

    Заввишки (з кого-що, як хто-що)

    Завглибшки (з кого-що, як хто-що)

    Завдавати (чого)

    Завдяки (чому)

    Завдячувати (кому-чому, чим)

    Завідувач (чого)

    Завідуючий (чим)

    Заздрити (кому-чому, на кого-що)

    Зазнавати (чого)

    Залучати (до чого)

    Замінити (ким-чим, на кого-що)

    Запобігати (чому)

    Заслабнути (на що)

    Заслуговувати (на кого-що, кого-чого)

    Заснований (ким-чим)

    Застерігати (від чого)

    Захворіти (на що)

    Зачекати (на кого-що)

    Збуватися (кого-чого)

    Зважати (на кого-що)

    Згідно (з чим)

    Зглянутися (на кого-що, над ким-чим)

    Здатний (на що, до чого)

    Здихатися (кого-чого)

    Змилуватися (над ким)

    Знатися (на чому)

    Зневажати (кого-що)

    Знущатися (з кого)

    Зраджувати (кого-що)

    Ігнорувати (кого-що)

    Кепкувати (з кого-чого)

    Клопотатися про кого-що, за кого-що)

    Командувач (кого-чого)

    Командуючий (ким-чим)

    Корисний (кому, для кого-чого)

    Ласий (до чого, на що)

    Личити (кому-чому)

    Милуватися (ким-чим, з кого-чого, на кого-що)

    Набирати (кого-чого)

    Набувати (чого)

    Навчатися (чого)

    Наголошувати (що, на чому, на що)

    Надихати (на що)

    Наповнений (чим)

    Наражатися (на що)

    Нарікати (на кого-що)

    Насміхатися (з кого-чого)

    Наштовхнутися (на кого-що)

    Непереливки (кому)

    Непокора (кому)

    Неприйнятний (для кого-чого)

    Несила (кому)

    Нехтувати (ким-чим)

    Обертатися,обернути

     (на кого-що, ким-чим, рідше в кого-що)

    Оволодівати (ким-чим)

    Одружуватися (з ким)

    Оженитися (на кому)

     Опановувати (кого-що)

    Опікувати (кого-що)

    Опікуватися (ким-чим)

    Опозиційний (до чого)

    Освоювати (що)

    Оснований (на чому)

    Остерігатися (кого-чого, рідше від кого-чого)

    Очікувати (кого-чого, на кого-що)

    Пам’ятник (кому-чому)

    Панувати (над ким-чим)

    Панькати (кого)

    Панькатися (з ким, коло (біля) кого)

    Паралельно (до чого)

    Перевага (над ким-чим)

    Переважати (над ким-чим)

    Перейматися (чим)

    Перепрошувати (кого)

    Перетворювати(ся) (на кого-що)

    Перпендикулярно (до чого)

    Пильнувати (кого-чого, за ким-чим)

    Підлягати (чому)

    Підпадати (під що)

    Під силу (кому)

    Піклуватися (про що, рідше за кого-чого)

    Побратися (з ким)

    Повідомити (кого, рідше кому)

    Поводитися (з ким-чим)

    Поглузувати (з кого-чого)

    Подібний (до чого)

    Подібність (до кого-чого, між ким-чим)

    Подоба (кого-чого)

    Позбавлятися (кого-чого)

    Покласти початок ( чому, у чому)

    Полювання (на кого-що)

    Поратися (коло (біля) кого-чого)

    Постачати (кому-чому, рідше кого-що  чим)

    Поступатися (ким-чим)

    Потерпати (від чого)

    ПотребувАти (чого)

    Потурати (кому у чому)

    Приглядати (за ким-чим)

    Придатися (до чого, для чого)

    Придатний (до чого, для чого)

    Призводити (до чого)

    Призначений (для кого-чого, кому)

    Припускатися (чого)

    Присвячувати (кому-чому)

    Пробачати (кому)

    Пропорційно (чому (матем.), до чого)

    Протилежний (чому)

    Прощати (кому)

    Радіти (з чого, кому-чому)

    Розумітися (на (рідше у, в) чому)

    Сахатися (від кого-чого)

    Свідомий (чого)

    Скидатися (на кого-що)

    Слабувати (на що)

    Слідкувати (за ким-чим)

    Сміятися (з кого-чого)

    Спекатися (кого-чого)

    Співати (кого-чого)

    Співзвучний (з чим, чому)

    Сповіщати (кого-що, рідше кому-чому)

    Сповнений (чого)

    Сподіватися (кого-чого, на кого-що)

    Спраглий (чого)

    Спричиняти (що)

    Спричинятися (до чого)

    Стежити (за ким-чим)

    Сторонитися (кого-чого)

    Стосовно (чого, до чого)

    Стосуватися (кого-чого)

    Страждати (від чого)

    Сумувати (за ким-чим, без кого-чого)

    Схожий (на кого-що, з ким-чим)

    Тішитися (ким-чим, з кого-чого)

    Тотожний (чому, з чим)

    Трансформуватися (в кого-що)

    Тужити (за ким-чим, рідше по кому-чому)

    Турбуватися (за кого-що, про кого-що)

    Тяжіти (до кого-чого)

    Уболівати (за кого-що)

    Уникати (кого-чого)

    Учитися (чого)

    Упадати (за ким, біля (коло) кого)

    Хворий (на що)

    Цуратися (кого-чого, рідше ким-чим)

    Чекати (кого-що, на кого-що)

    Чигати (на кого-що)

    Правильне поєднання слів

    Адекватно (чому)

    Адресувати (кому)

    Алергія (до чого, на що, рідше від чого)

    Аналогія (з чим, до чого, між чим)

    Апелювати (до кого-чого)

    Багатий (на що)

    Бідний (на що)

    Болить (кому що)

    Вживати (чого, що)

    Вибачати (кому)

    Вибачатися (перед ким)

    Відповідати (кому, чому)

    Відповідно (до чого)

    Вчитися (чого)

    Глузувати (з кого, чого)

    Глумитися (з кого, чого)

    Ґрунтуватися (на чому)

    Дбати (про кого-що, за кого-що)

    Дивуватися (з кого-чого, кому-чому)

    Діставатися (до чого)

    Доглядати (за ким-чим, кого-що)

    Додержувати (чого)

    Докоряти (кому)

    Дорівнювати (чому)

    Досягати (кого-чого)

    Дотичний (до чого)

    Доторкнутися (до кого-чого)

    Дотримувати (чого)

    Дякувати (кому-чому)

    Завбільшки (з кого-що, як хто-що)

    Заввишки (з кого-що, як хто-що)

    Завглибшки (з кого-що, як хто-що)

    Завдавати (чого)

    Завдяки (чому)

    Завдячувати (кому-чому, чим)

    Завідувач (чого)

    Завідуючий (чим)

    Заздрити (кому-чому, на кого-що)

    Зазнавати (чого)

    Залучати (до чого)

    Замінити (ким-чим, на кого-що)

    Запобігати (чому)

    Заслабнути (на що)

    Заслуговувати (на кого-що, кого-чого)

    Заснований (ким-чим)

    Застерігати (від чого)

    Захворіти (на що)

    Зачекати (на кого-що)

    Збуватися (кого-чого)

    Зважати (на кого-що)

    Згідно (з чим)

    Зглянутися (на кого-що, над ким-чим)

    Здатний (на що, до чого)

    Здихатися (кого-чого)

    Змилуватися (над ким)

    Знатися (на чому)

    Зневажати (кого-що)

    Знущатися (з кого)

    Зраджувати (кого-що)

    Ігнорувати (кого-що)

    Кепкувати (з кого-чого)

    Клопотатися про кого-що, за кого-що)

    Командувач (кого-чого)

    Командуючий (ким-чим)

    Корисний (кому, для кого-чого)

    Ласий (до чого, на що)

    Личити (кому-чому)

    Милуватися (ким-чим, з кого-чого, на кого-що)

    Набирати (кого-чого)

    Набувати (чого)

    Навчатися (чого)

    Наголошувати (що, на чому, на що)

    Надихати (на що)

    Наповнений (чим)

    Наражатися (на що)

    Нарікати (на кого-що)

    Насміхатися (з кого-чого)

    Наштовхнутися (на кого-що)

    Непереливки (кому)

    Непокора (кому)

    Неприйнятний (для кого-чого)

    Несила (кому)

    Нехтувати (ким-чим)

    Обертатися,обернути

     (на кого-що, ким-чим, рідше в кого-що)

    Оволодівати (ким-чим)

    Одружуватися (з ким)

    Оженитися (на кому)

     Опановувати (кого-що)

    Опікувати (кого-що)

    Опікуватися (ким-чим)

    Опозиційний (до чого)

    Освоювати (що)

    Оснований (на чому)

    Остерігатися (кого-чого, рідше від кого-чого)

    Очікувати (кого-чого, на кого-що)

    Пам’ятник (кому-чому)

    Панувати (над ким-чим)

    Панькати (кого)

    Панькатися (з ким, коло (біля) кого)

    Паралельно (до чого)

    Перевага (над ким-чим)

    Переважати (над ким-чим)

    Перейматися (чим)

    Перепрошувати (кого)

    Перетворювати(ся) (на кого-що)

    Перпендикулярно (до чого)

    Пильнувати (кого-чого, за ким-чим)

    Підлягати (чому)

    Підпадати (під що)

    Під силу (кому)

    Піклуватися (про що, рідше за кого-чого)

    Побратися (з ким)

    Повідомити (кого, рідше кому)

    Поводитися (з ким-чим)

    Поглузувати (з кого-чого)

    Подібний (до чого)

    Подібність (до кого-чого, між ким-чим)

    Подоба (кого-чого)

    Позбавлятися (кого-чого)

    Покласти початок ( чому, у чому)

    Полювання (на кого-що)

    Поратися (коло (біля) кого-чого)

    Постачати (кому-чому, рідше кого-що  чим)

    Поступатися (ким-чим)

    Потерпати (від чого)

    ПотребувАти (чого)

    Потурати (кому у чому)

    Приглядати (за ким-чим)

    Придатися (до чого, для чого)

    Придатний (до чого, для чого)

    Призводити (до чого)

    Призначений (для кого-чого, кому)

    Припускатися (чого)

    Присвячувати (кому-чому)

    Пробачати (кому)

    Пропорційно (чому (матем.), до чого)

    Протилежний (чому)

    Прощати (кому)

    Радіти (з чого, кому-чому)

    Розумітися (на (рідше у, в) чому)

    Сахатися (від кого-чого)

    Свідомий (чого)

    Скидатися (на кого-що)

    Слабувати (на що)

    Слідкувати (за ким-чим)

    Сміятися (з кого-чого)

    Спекатися (кого-чого)

    Співати (кого-чого)

    Співзвучний (з чим, чому)

    Сповіщати (кого-що, рідше кому-чому)

    Сповнений (чого)

    Сподіватися (кого-чого, на кого-що)

    Спраглий (чого)

    Спричиняти (що)

    Спричинятися (до чого)

    Стежити (за ким-чим)

    Сторонитися (кого-чого)

    Стосовно (чого, до чого)

    Стосуватися (кого-чого)

    Страждати (від чого)

    Сумувати (за ким-чим, без кого-чого)

    Схожий (на кого-що, з ким-чим)

    Тішитися (ким-чим, з кого-чого)

    Тотожний (чому, з чим)

    Трансформуватися (в кого-що)

    Тужити (за ким-чим, рідше по кому-чому)

    Турбуватися (за кого-що, про кого-що)

    Тяжіти (до кого-чого)

    Уболівати (за кого-що)

    Уникати (кого-чого)

    Учитися (чого)

    Упадати (за ким, біля (коло) кого)

    Хворий (на що)

    Цуратися (кого-чого, рідше ким-чим)

    Чекати (кого-що, на кого-що)

    Чигати (на кого-що)

    Детальніше »
  • Галицькі діалектизми (використані у творі “Школярка з предмістя” О.Думанської)

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Тире

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Двокрапка

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Крапка з комою

  • Відокремлені члени речення

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Детальніше »
  • Односкладні речення

  • Як говорити? Правильне поєднання слів

  • Галицькі діалектизми (використані у творі “Школярка з предмістя” О.Думанської)

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Тире