Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Мова 11 клас / Лексикологія. Фразеологія

Лексикологія. Фразеологія

Лексикологія

Лексика – сукупність слів мови, її словниковий склад.

Лексикологія – це розділ науки про мову, що вивчає лексику.

Лексичне значення слова – зміст слова, що воно означає.

Лексичне значення не слід сплутувати з граматичним. Граматичне значення вказує на належність слова до певної частини мови та його граматичні ознаки.

Групи слів за походженням

– власне українська лексика                                                      – запозичені слова

  • спільні для багатьох слов’янських мов
  • властиві тільки українській мові

У лексиці української мови виділяють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські, а також запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, око, зуб, ніс, дерево, кішка, день, сидіти, стояти, їсти.

Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, душа, дума, кінь, пес, ведмідь, пшоно, холодний, гіркий, кислий, берег, сторона, борода. Назви абстрактних понять мають також спільнослов’янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільне східнослов’янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, собака, мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов’янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам’ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. До таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець.

Власне українська лексика має:

– звукосполучення оро, оло, ере, елеголова, берег, золото, город;

– початкове звукосполучення йеєдин (один), єлень (олень), єлей (олія);

– іменникові суфікси -тель, -ствоучитель, мислитель, братство;

– префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний;

– суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

– суфікси –ин(а), ин(и), -анин(а), -янин(а): година , біганина, стрілянина.

– суфікс –ець (кравець); -к(а)(для жіночого роду: вчителька(просторічне)

-ень(красень); –ань(здоровань); -ищ(е)(днище);-уват(ий), -овит(ий),

-езн(ий)(білуватий, грошовитий, старезний)

-янн(ий), -есеньк(ий), -юсіньк(ий)(незрівнянний, чорнесенький, малюсінький).

Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук, вогонь, вода, володіти, вулиця, два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися, дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа, жало, жаль, жати, жити, жито, жувати, завтра, заєць, заздрити, закон, залізо, залоза, заповідати, звір, звук, зелений, земля, зерно, зима, злий, злодій, злочин, знак, знати, золото, зріти, зуб, зять, ім’я, іти, їзда, їсти, їхати, квітень, кров, лазити, липень, листопад, лице, лівий, лід, любити, лютий, мати (дієслово), мати (мама), місяць, молодий, море, мудрий, м’ясо, нагорода, надія, намагатися, наука, небо, неділя, ненавидіти, нести, нива, ніж, ніс, ніч, нога.

Запозичені слова становлять приблизно 10% від словникового складу української мови.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови і стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

Більшість сучасних українських імен також є запозиченнями. Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).

з грецької:

(слова, пов’язані з граматикою, логікою, математикою, літературою, драмою, філософією, філологією, природою) горизонт, діалект, бібліотека, гармонія

з латини:

(слова, що пов’язані з навчанням, медициною, матерією, назви рослин, тварин, мінералів) клас, студент, сентенція, культура

з тюркських мов:

(слова з початковими а, я, складами ба, са, ха, ка, га, жа) абрикос, аркан, адмірал, кавун, вежа.

з німецької:

(слова, що пов’язані з будівництвом, виробництвом, буквосполучення -рст-, -рбр-, -сшт-, -ндш-, -штр-) цегла, крейда, бутерброд, фарба

з французької:

(слова з ю, же, жи, жу, аж, яж, деякі страви, модні аксесуари, одяг) гараж, пляж, майонез, журі, сюжет

з англійської:

(торгово-економічні поняття, спортивні терміни, сполучення -дж-, -оу-, -айн-) джентльмен, джем, футбол, аут, спонсор, менеджер

з голландської:

(слова, пов’язані з морем) гавань, крейсер, яхта, краб, люк

з італійської:

(слова, пов’язані з музикою, мореплавством)  галера, кортик, дует, піаніно

з польської: скарга, дзиґарик, ґудзик, келих, герб

Активна й пасивна лексика української мови.

Активна лексика:

(постійно використовується всіма носіями мови)

мова, словник, підручник

Пасивна лексика:

1)застарілі слова

  • історизми

(слова, що позначають предмети, явища, поняття, які вийшли з ужитку) смерд, чернь, князь, лихвар

  • архаїзми

(назви предметів, явищ, витіснені іншими, сучасними словами, які існують і нині) град (місто), вої (воїни), страж (сторож)

2) неологізми

(слова на позначення нових реалій, що виникають у процесі розвитку суспільства) флешка, декодер, айфон

У межах застарілої лексики виділяються слова, що зовсім вийшли з ужитку, і семантика їх майже невідома сучасним мовцям –архаїзмигалити – радіти, буй – хоробрий, гудець – музикант, правотар – адвокат  і под. (хоч вони мають у своєму складі зрозумілі й тепер компоненти).

З-поміж них виділяються лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови): десниця – права рука, правиця, вия – шия, ланіти – щоки,ликувати – радіти, зріти – бачити, відати – знати, перст – палець; словотворчі архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами): письмовець – письменник, возсіяти – засяяти, творитель – творець, возвеличувати – звеличувати, словеса – слова; лексико-фонетичні (від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням): злато – золото, серебро – срібло, глас – голос, прах – порох; фонетичні архаїзми (характеризуються застарілою вимовою окремих звуків): зіма – зима, братік – братик, збірати – збирати, крівавий –кровавий – кривавий; семантичні архаїзми (застарілі в одному із своїх значень): держати в розумінні ‘мати за дружину’: “Сам Мотуз докопався, що Грицаїв дядько держав його рідну тітку” (І. Нечуй-Левицький); живіт у значенні ‘життя’: “Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем і галас ущух: “Клянуся живіт свій покласти за князя Данила” (А. Хижняк); староста в значенні ‘голова сільської громади’.

Історизми: князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат; лати, пернач; намітка, очіпок тощо.

Нові слова, утворені письменником, називають авторськими неологізмами.

Аналізуючи специфіку творення неологізмів Л.Костенко, варто відзначити, що переважно поетеса використовує морфологічні способи словотворення – афіксальний і складання. Серед афіксальних неологізмів досить поширені ті, що утворені суфіксальними способом:

  1. І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерявин проблиски скупі.

  1. У присмеркові доброї дібровості

пшеничний присмак скошеного дня.

На крутосхилах срібної дніпровості

сідлає вічність чорного коня.
З наведеного прикладу бачимо, що суфікси -в-, -ин- надають одиничному іменнику «озеро» значення збірності. У другому прикладі суфікс -ість надає оказіоналізму «дібровість» узагальненості, вживається у значенні «усі діброви». Оказіональне утворення «дніпровість» також є досить оригінальним, вислів «на крутосхилах срібної дніпровості» означає, що схили омивають води Дніпра.

Досить продуктивним є творення неологізмів префіксальним і префіксально-суфіксальним способами:

Чужинець ти. І всі ви – яничари.

Турецьке зілля хиже і безнебе.
Слово «небо» в поетичному мовленні часто вживається в переносному значенні, символізуючи святість, духовність людини. Префікс без- надає лексемі негативного емоційного забарвлення, означає ворожість, неприязнь.

Групи слів за вживанням.

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать:

  1. Назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка і т.д.
  2. Назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука.
  3. Назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз.
  4. Назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс.
  5. Назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка.
  6. Назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа.
  7. Назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ.
  8. Назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний.
  9. Назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі.
  10. Назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати.
  11. Назви чисел: два, п’ять, сорок, сто.
  12. Назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко.

Стилістично забарвлені слова.

Книжна лексика це лексика, що використовується передусім в стилях писемного мовлення. Ці слова мають особливе стилістичне забарвлення – книжність, яке зберігається навіть тоді, коли книжне слово залучається до розмовного мовлення. У словниках ці слова мають помітку кн. (книжне).

До книжної лексики належить більшість слів з абстрактним значенням: догматизм, антинауковий, світогляд, красномовство, атиповий, ірреальний і т.п.

Книжними можуть бути:

а) слова з предметним значенням: бюджет, градація, оцінювання, доктрина, прес-конференція, діалог, містика;

б) назви ознак предметів: адекватний, аморальний, вербальний, локальний, ефективний;

в) назви дій, станів: асоціювати, диференціювати, варіювати, компонувати, декларувати, передбачати;

г) назви ознак предметів: аморально, декларативно, претензійно, постфактум, тет-а-тет, воістину;

д) слова, що вказують на предмети, ознаки: дехто, дещо, деякий, сей;

е) неповнозначні слова: всупереч, незважаючи на, близько … , нарівні з… , незалежно від … , в інтересах … , в міру того як, для того щоб, так що; оскільки, в міру того як, для того щоб, так що, бо.

Різновидом книжної лексики є урочисті, піднесені слова, котрі, називаючи явища дійсності, надають їм забарвлення урочистості, пишномовності. Використання таких слів обмежено публіцистичним, ораторським мовленням: вітчизна, страж, трибун, титанічний, воістину, вершити, воскрешати, возвеличувати.

Книжну  лексику  умовно  можна  поділити  на :

– Суспільно-політичну луксику (президент, преса)

– Наукову (магнітні хвилі, іменник)

– Офіційно-ділову (протокол, посвідчення)

Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів. До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Наприклад, часто можна почути «тудою» замість «туди», або «тута» замість «тут». Часто в мовленні ми скорочуємо склади і слова. Наприклад, «хо» замість «хочу», це не ускладнює розуміння сказаного, однак не відповідає літературним нормам мови. Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш), фізра (фізична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися (прийти), втюритися (закохатися), жерти (їсти).

Професійна  лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики:

– вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;

– юристи: позов, судове засідання, апеляція;

– металурги: мартен, домна, вагранка;

– журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;

– моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір;

– військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея.

Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говіркивуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів

гай — ліс, баяти — розповідати,

зубар — сперечальник, голиці — рукавиці,

балка — яр, кочет — півень,

музга — болото, гуторить — говорити,

понева — жіноча спідниця в смужку з бахромою,

бучило — глибока яма з весняною талою водою.

Терміни – це слова, що називають поняття в різних галузях: науці, техніці, мистецтві тощо.

Головною ознакою термінів є їх однозначність, адже від чіткого і однакового розуміння терміна вченими залежить розвиток наукової думки. Хоча інколи одне й те саме термінологічне слово має різні значення в різних галузях знань. Наприклад, термін «операція» має значення «хірургічне втручання» в медицині, «проведення спланованих бойових дій» для військових і «переведення коштів з рахунка на рахунок» у банківській справі.

Хоча в більшості випадків терміни мають лише одне значення і значна їх частина є вузькоспеціалізованими, тобто такими, що не вживаються поза межами певної галузі. Лише деякі з них стають загальновживаними словами (наприклад, слово «термометр» або «артеріальний тиск») або є спільними для будь-якої сфери наукової діяльності (наприклад, аргумент, синтез, аналіз, класифікація тощо).

Просторічні слова.  Називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б. Томашевського, «не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вживаються». Наприклад: двера, звиняйте, урем’я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури — фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою — створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення колориту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного не літературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняються тим, що їх уживаність не обмежена ні певною територією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей. Емоційний же ефект від уведення таких слів до літературно нормованих текстів пов’язаний переважно з тим різким контрастом, який вони створюють, відступаючи від норми. В художній літературі просторічні форми використовуються здебільшого для мовленнєвої характеристики дійових осіб, а також для створення колориту невимушеності, живої розмовності, дуже часто з метою комічного увиразнення мовлення. Наприклад: «— Сховай собі Бога в кишеню! — зареготавши, гукнув він (начальник міліції). — Покажи документи! Де твоя посвідка?» (В.Підмогильний); «І це має бути та сама Ганнуся? У штанях, одна колоша вище підкачана за другу, у якійсь дурацькій куртці із ідіотським написом через усю спину — ось яке чупирадло зробилося з нашої Ганночки. <…> Як мати не соромиться йти поруч такої дочки? Але не раз сама я чула, що не мама дочки, а дочка матері, особливо ж бабки, соромилась. „Ти тільки мовчи… Ти тільки нічого не говори на вулиці, бо мені встид, що ти по-англійському не вмієш”» (Д. Гуменна); порівняйте з просторічно-розмовним колоритом листа Ваньки Жукова «на деревню дедушке»: «… А вчерась мне была выволочка. Хозяин выволок меня за волосья на двор и отчесал шпанди-рём за то, что я качал ихнего ребятенка в люльке и по нечаянности заснул. А на неделе хозяйка велела мне почистить селёдку, а я начал с хвоста, а она взяла селёдку и ейной мордой начала меня в харю тыкать. Подмастерья надо мной насмехаются, посылают в кабак за водкой и велят красть у хозяев огурцы, а хозяин бьёт чем попадя. А еды нету никакой. Утром дают хлеба, в обед каши и к вечеру тоже хлеба, а чтоб чаю или щей, — то хозяева сами трескают. А спать мне велят в сенях, а когда ребятенок ихний плачет, я все не сплю, а качаю люльку» (А. Чехов).

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризми.

Термін «сленг» використовується у двох значеннях. У першому – ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. В другому – такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики. З цієї причини слова сленгового утворення можна назвати інтержаргонізмами, «наприклад, „ажур” у мовленні бухгалтерів означає „на сьогодні”, поза бухгалтерським середовищем – „усе гаразд”; „пасувати” в жаргоні картярів має значення „відмовлятися від гри до наступної роздачі карт”, у ширшому вжитку – „ухилятися від виконання своїх обов’язків”».

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються вульгаризмами(від лат. vulgaris – звичайний, простий), наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д. Ось якою добірною лайкою (лише в перших чотирьох рядках – 13 лайливих слів) заклинає Дідона Енея в поемі І. Котляревського «Енеїда»:

Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба.

Трясешся, мов зимою хорт!

Офіційно-ділова лексика Слова, що використовуються в діловому спілкуванні, у написанні документів, належать до офіційно-ділової лексики.

Ділове спілкування – це спілкування з державними установами, організаціями.

Слова-терміни Характерні іменники на позначення дії та дієслова Мовні звороти
протокол, наказ, заява, звіт, план, резолюція… виконання, засідання, звернення; заслухати, обговорити, підготувати, виконати, прибути… на основі, згідно з, у зв’язку з…, у відповідно до…

Фразеологія.

Фразеологія (від грецького phrasis – вираження, logos – вчення) – розділ мовознавства, який вивчає лексичне значення, походження і вживання фразеологізмів.

Фразеологізм – стислий зворот, стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний, неподільний за значенням вислів.

Наприклад: забрити лоб (лоба, чуба) – узяти в рекрути, в солдати, мухи не зобидив – дуже спокійний, їсти очима –  невідривно, пильно дивитися на кого-небудь.

Ідіомами (від гр. Idioma – особливість, самобутній зво­рот) називаються стійкі словосполучення, що виражають єдине поняття. Вони втратили свою внутрішню форму й іншою мо­вою, як правило, дослівно не перекладаються: вскочити в хале­пу; була не була; море по коліна; замилювати очі.

Порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття виявляється шляхом зіставлення з іншим яви­щем. Фразеологізми цього типу цінні тим, що в них безпосеред­ніше відбиваються особливості життя і побуту носіїв мови: чис­тий, як сльоза; їсть, як іржа залізо; мов у воду опущений; кру­титься, як муха в окропі; білий, як стіна (як крейда, як глина, як молоко, як сніг).

Прислів’я – це виражений реченням народний вислів повчального змісту, що передає узагальнений суспільний до­свід або формулює життєву закономірність: щире слово, добре діло душу й серце обігріло; обпікся на молоці, то й на воду студить; не копай під кимсь ями, бо сам у неї впадеш; вік живи, вік учись.

Приказка – це стійкий вислів, який відзначається ла­конічною будовою й використанням образної виразності, але не формулює певної закономірності чи правила: у страху очі ве­ликі; і стіни вуха мають; ні сіло ні впало; м’які слова і камінь кру­шать.

Крилаті вислови – часто повторювані влучні сло­весні формули, джерело яких може бути встановлене: голос во­лаючого в пустелі; лиш боротись – значить жить!; посипати го­лову попелом. До них належать вислови видатних політичних діячів та історичних осіб, цитати з творів письменників, з ан­тичної літератури тощо: І чужому научай­тесь, Й свого не цурайтесь.

Афоризм виражає в стислій формі яку-небудь думку уза­гальнено. Це може бути прислів’я, приказка, крилатий вислів, народнопоетична формула та інші фразеологізми, які набува­ють афористичності у мовленні: і в наше віконце загляне сонце; хто шукає, той знайде; бо то не просто мова, звуки…; друзі піз­наються в біді; через терни до зірок; хутко казка мовиться, та не швидко діло робиться.

Каламбур – фігура мовлення, яка полягає в гуморис­тичному використанні багатозначності слова або звукової схо­жості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ні­коли; далеко куцому до зайця; на городі бузина, а в Києві дядько; де  раки зимують; далеко ще чуприні до лисої голови.

Професійні вислови – це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мо­ви професійних груп і набули образного звучання: грати першу скрипку; брати в шори; підрізати під корінь; закручувати гайки; увійти в роль; дати зелену вулицю; і кінці в воду; пиши пропало.

Народнопоетичні включення – стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній твор­чості у вигляді рефренів, евфемізмів: багато що казати, та мало слухати; як задумав, так і зробив; у добрий час сказати, а в лихий помовчати; бодай тебе добро не минуло; вічна пам’ять. Це переважно народні побажання, заклинання, обіцянки, клятви, вітання. Перенесені у незвичну для них мовну ситуацію, вони надають ліричності, невимушеності, плавності викладу.

Вислови термінологічного характеру ста­ють фразеологізмами, коли вони виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення: питома вага; зі­йти з орбіти; вийти на фінішну пряму; поставити на лінійку го­товності; тримати руку на пульсі; кінська сила; міжнародний клімат; поставити наголос.

Фразеологія української мови – це її багатство й окраса. Більшість фразеологізмів має образне значення й використову­ється як прикраса або надає соціальної оцінки тексту.

У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології.

Класифікація фразеологізмів.

За семантичною злитістю компонентів розрізняють:

а) фразеоло­гічні зрощення;

б) фразеологічні єдності;

в) фразеологічні спо­лучення (класифікація В.Виноградова).

До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.Шанського).

Фразеологізм зрощення – стійке, неподільне словосполучення, яке ні як на пряму не пов’язане зі словами в ньому: собаку з’їсти (бути майстром в чомусь), врізати дуба (померти).

Фразеологізм єдності – стійке, неподільне словосполучення, яке частково пов’язане зі словами в ньому: зітерти в порох (знищити), пальцем не ворухнути (нічого не зробити).

Фразеологізм сполучення – стійкий зворот, в якому один з компонентів має самостійне значення: нічого в рот не брати (не поїсти), брати рушник (свататися).

Фразеологічний вираз – вираз, що об’єднує в собі часто вживані фразеологізми, семантично подільні та складаються зі слів з вільним значенням: крапля камінь точить; борітеся – поборете (Т.Г. Шевченко, «Кавказ»).

Особливості фразеологізмів:

– сполучення кількох слів, але значення – цілісне;

– стійкість граматичних категорій;

– переносне значення слів у фразеологізму;

– вживання фразеологізму залежить від контексту.

Тлумачення деяких фразеологізмів

Або все, або нічого

Автор вислову – римський імператор Калігула. Він витрачав великі кошти із скарбниці на себе. Коли йому дорікнули цим, імператор відповів: «Жити потрібно або в усьому собі відмовляючи, або як Цезар», що керувався принципом: «Прийшов, побачив, переміг»).

Фразеологізм «або все, або нічого» вживають, коли потрібно висловити рішучість, готовність домогтися всього бажаного ціною неймовірних зусиль, будь-яких жертв чи навіть життя.

Авгієві стайні

У Давній Греції був цар Авгій, який любив коней. У його стайнях їх було понад три тисячі. Ці стайні майже тридцять років ніхто не вичищав, і вони під саму стелю заросли гноєм. До Авгія на службу прийшов герой Геракл (у римлян – Геркулес). Лише йому було під силу вичистити стайні. Однак Геракл був не тільки дужим, а і розумним: він пустив річку крізь ворота стаєнь, і бурхливий потік вимив звідти весь бруд.

Фразеологізм «авгієві стайні» вживають, коли хочуть сказати про надзвичайну запущеність, бруд, безлад.

А все – таки вона крутиться

Понад чотириста років тому італійський астроном Галілео Галілей довів правильність твердження Миколи Коперника про те, що Земля рухається навколо Сонця. За цю ідею інквізитори схопили його і на суді змусили відректися від неї. Та, вийшовши із зали суду, за переказами, Галілей вигукнув: «А все-таки вона крутиться!».

Нині цей вислів уживають, коли йдеться про упевненість у своїй правоті.

Альма – матер

У буквальному перекладі з латини «альма-матер» означає «мати-годувальниця». У середньовіччі студенти так називали свій навчальний заклад.

У ширшому значенні – це місце, де здобувають освіту та виховання.

Альфа й омега

Вислів має біблійне походження. В одному із текстів Бог каже: «Я є альфа й омега, початок і кінець».

Альфа є першою, а омега – останньою буквами грецького алфавіту. Тому фразеологізм означає початок і кінець; основу, найголовніше.

Альфонс

Походження вислову сягає корінням творчості Олександра Дюма-сина. Ім’я головного персонажа комедії «Мосьє Альфонс» стало загальним означенням коханця, якого утримує коханка.

Антей

Фразеологізмом є ім’я персонажа грецької міфології Антея – сина Посейдона (бога моря) та Геї (богині землі). Сили йому надавала земля-мати, стоячи на якій він перемагав усіх. Проте Геракл зміг здолати Антея, піднявши його у повітря і не даючи змоги торкнутися землі.

Антеями називають осіб, які мають надзвичайну фізичну силу.

Аполлон

Давньогрецький бог Аполлон мав надзвичайну вроду, витончений смак і був покровителем сонця, мистецтв і юності. Його ім’ям називають красивих молодих чоловіків.

Аристократ духу

Вираз належить німецькому письменнику Генріху Стеффенсу. Так він називав прихильників вождя німецького романтизму Августа-Вільгельма Шлегеля. Пізніше вислів уживали стосовно людей, яких вважали вищими за культурним розвитком від інших.

Нині аристократами духу (інколи іронічно) називають високоінтелектуальних особистостей.

Аріаднина нитка

Згідно із давньогрецьким міфом, у лабіринті на острові Крит жила жорстока потвора – Мінотавр, яка мала тіло людини і голову бика. Кожні дев’ять років жителі Афін віддавали йому в жертву сім юнаків і сім дівчат. Відважний Тезей був серед чотирнадцяти нещасних. Дочка критського царя Аріадна вподобала його і потай дала йому клубок ниток та гострий меч. Тезей прив’язав кінець рятувальної нитки біля входу в лабіринт і, розмотуючи клубок, пішов заплутаними ходами. Перемігши Мінотавра, він за допомогою чудової Аріадниної нитки знайшов шлях і вивів приречених.

У переносному значенні «нитка Аріадни» означає дороговказ, провідну нитку, порятунок.

Аркадська ідилія

Аркадія – край скотарів і хліборобів у Давній Греції. Антична література, а згодом і література класицизму змальовували її як країну достатку, де життя людей минало в розвагах на лоні прекрасної природи.

У переносному значенні Аркадія – щаслива країна. Фразеологічний зворот «аркадська ідилія» означає гармонійне, щасливе, безхмарне життя.

Ахіллесова п’ята

За давньогрецькою легендою, морська богиня Фетіда, бажаючи зробити свого сина Ахілла безсмертним і невразливим для ворожих стріл, скупала його у водах священної річки Стікс. Та, купаючи, вона тримала дитину за п’яту, якої не торкнулася вода, тож п’ята залишилася незахищеною. Ахіллес виріс і став непереможним воїном. Однак в одному з боїв стріла, спрямована рукою бога Аполлона, вразила його в п’яту, і герой загинув.

З того часу будь-яке слабке, вразливе місце в людини називають ахіллесовою п’ятою.

Бабине літо

В останні ясні й теплі дні осені, які бувають в Україні наприкінці вересня – на початку жовтня, на полях та в лісах літає багато павутиння. Його плетуть дрібні павучки, які вилазять зі своїх гнізд, відчуваючи повернення нетривкого тепла. За народними віруваннями, ці павутинки пов’язані з початком жіночих робіт: прядінням, вишиванням, плетінням тощо, а тому для жінок із цього часу починалася відповідальна пора заготівлі полотна, ниток, щоб обшити всю сім’ю.

Деякі давньоукраїнські племена також вірили, що цієї чудової осінньої пори баба-яга літає в ступі і розкидає павутиння.

Невідомо, чи від казкової баби, чи від жіночих (бабських) робіт походить перша частина фразеологізму «бабине», а друга означає летюче павутиння – «літо».

Бальзаківський вік

Цей вислів набув поширення після виходу роману Оноре де Бальзака (1799—1850) «Тридцятилітня жінка». Нині так жартівливо характеризують жінок у віці 30-40 років.

 

Баляси точити

У ХVІІ-ХVІІІ ст. цей вираз ще не був фразеологізмом. Він означав процес виготовлення баляс – стовпчиків, билець та інших деталей, якими прикрашали будинки, човни, сани. Виточувати балясини (стовпчики) – праця легка, весела, що дає простір для фантазії. Під час такої роботи можна вести дотепну розмову. Мабуть, тому токарів і називали балясниками.

Згодом висловом «баляси точити» стали характеризувати безпредметну, несерйозну, розважальну розмову.

Барон Мюнхаузен

Саксонський барон фон Мюнхгаузен, який жив у ХVІІІ ст., прославився тим, що склав збірку оповідань, сповнену несусвітніх вигадок про неймовірні пригоди та фантастичні подорожі. Особливо популярним стало його ім’я після виходу книги Еріха Распе (1737-1794) «Пригоди барона Мюнхгаузена».

Нині баронами Мюнхгаузенами називають веселих фантазерів, хвальків і людей, які втратили почуття міри.

Берегти як зінницю ока

Таке порівняння неодноразово трапляється в Біблії, наприклад у Книзі притч Соломона: «Збережи заповіді мої – і будеш живий; і вчення моє – як зіницю очей твоїх». Воно пов’язане з особливою цінністю органу зору, адже ушкодження зіниці призводить до невиліковної сліпоти.

Фразеологізм означає пильно оберігати, старанно доглядати, охороняти що-небудь або кого-небудь.

Березова каша

Ще за часів Київської Русі дітей навчав грамоти дяк. Важливою подією в житті учнів і їхніх батьків було закінчення визначеного періоду навчання, яке урочисто святкували: варили великий горщик смачної каші й відносили учням. Після уроків починався веселий бенкет. Цей звичай протягом історії зазнав чималих змін, породивши в сучасній мові слово «однокашник», що означає «товариш по навчанню».Однак не всі діти навчалися успішно. Щотижня у визначений день дяк бив березовими різками ледарів, бешкетників і неслухняних – всипав їм «березової каші».

Нині жартівливий фразеологізм «березова каша» означає покарання за провину.

Бити чолом

У княжу добу на Русі існував звичай: звертаючись до князя, русичі низько кланялися, інколи сягаючи чолом землі. Відтоді у мові закріпився вислів «бити чолом» – кланятись комусь, звертатися з проханням.

Біла ворона

Фразеологізму майже дві тисячі років, і він увійшов у багато мов. Його автор – давньоримський поет Ювенал, який писав: «Доля наділяє царство рабам, полоненим… тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон».

У природі білі ворони трапляються дуже рідко. Їхнє забарвлення зумовлене відсутністю в організмі пігменту (барви). Таких птахів закльовують їхні сірі родичі, бо вони вирізняються на тлі зграї.

Білими воронами називають людей, які своєю поведінкою, зовнішнім виглядом не схожі на загальну масу.

Білий тиждень

Останній тиждень перед Великоднем називають Чистим, Великим, Вербним, Страсним, Білим. Слова «білий» та «чистий» найточніше визначають зміст цього виразу: упродовж Білого тижня господині наводили лад в оселі і на подвір’ї, прибирали, прали, білили. Колись наші предки вогнем та водою очищали своє обійстя, щоб Господь Великодньої неділі освятив усе, що оточує людину.

Фразеологізм «білий тиждень» вживають, коли йдеться про прибирання, дрібний ремонт, наведення порядку, чистоти в господі, на обійсті, навіть у душі.

Бісова личина

У християнській літературі істот, які колись були ангелами, але відійшли від Бога, зрадивши його, ототожнюють із нечистою силою, зокрема чортами, злими духами, бісами. Наші предки словом «біс» називали всю нечисть, яка завдає людям різних прикростей.

Тому недобру, підступну людину чи іншу істоту, яка стала причиною нещастя, називають бісовою личиною.

Блискавки метали

Предки українців відчували благоговійний страх перед природними стихіями, вважаючи їх утіленням божественних сил. Повелителем грому і блискавки, за їх віруваннями, був Перун – верховний над усіма богами. У мить свого гніву він спалахом блискавиці відчиняє оселю небожителів, що є грізним застереженням для людей, аби не грішили. У народі форму блискавки порівнювали з батогом, ударами якого бог-громовик карає злих демонів хмар.

З поширенням християнства люди почали вважати, що це святий Ілля з неба кидає вогняні стріли, щоб вразити слуг, яких залишив сатана на землі. У народі кажуть, що коли настане кінець світу, Ілля так вдарить громами, що земля розсиплеться.

Отже, блискавку завжди пов’язували з гнівом і карою. Вираз «блискавки метати» висловлюють на позначення роздратування, крайнього невдоволення, сердитості, готовності карати.

Блудний син

У Євангелії від Луки переказано притчу, яку розповів Христос своїм учням. Молодший син попросив батька віддати йому половину статків, які він мав одержати у спадок. Батько поділив свій маєток між двома синами і віддав молодшому належне. За кілька днів юнак вирушив у мандрівку в далекі краї, де змарнував увесь свій спадок до останньої монети, живучи в розкоші і розвагах. Тим часом у краї настав голод, і бідака мусив найнятися свинопасом, щоб хоч якось прогодуватися. Та йому не давали навіть полови, призначеної для свиней. Тоді юнак згадав, що слуги його батька мають удосталь хліба, і вирішив повернутися додому. Він хотів стати батьковим найманцем, бо вважав себе негідним називатися сином. З таким наміром і глибоким каяттям юнак ішов до отчого дому, та батько ще здалеку побачив його, з радістю вибіг назустріч, наказав принести синові найкращий одяг і прикраси, влаштувати банкет на честь його повернення в лоно родини.

У переносному значенні вираз «блудний син» уживають на позначення людини, що розкаялася у своїх гріхах.

Тлумачення інших фразеологізмів радимо знайти у фразеологічних словниках а також у окремому «Фразеологічному словничку» на даному сайті.

Лексичний розбір слова

  1. Аналізоване слово.
  2. З’ясувати значення, в якому слово виступає в реченні (тексті).
  3. Визначити, однозначне слово чи багатозначне; якщо багатозначне, назвати інші його значення (прямі й переносні).
  4. Визначити, чи слово вільне, чи фразеологічно зв’язане.
  5. Назвати синонімічний ряд, до якого воно належить і яке місце в цьому ряду займає.
  6. Дібрати антонім до аналізованого слова (якщо є ).
  7. Яке слово за походженням.
  8. Визначити, чи слово активного вжитку, чи має периферійне вживання (архаїзм, історизм, неологізм).
  9. Охарактеризувати стилістичні властивості слова (стилістично нейтральне, книжне, розмовно-побутове, професійно-термінологічне, діалектне, жаргонне) та походження.

Зразок:

Рідна земле, щаслива й багата, Мій уклін тобі, мій тобі спів! (М.Рильський)               Земле

  1. Аналізоване слово в початковій формі – земля.
  2. Це слово повнозначне, оскільки називає певне явище дійсності, тобто виконує номінативну функцію, в поданому тексті означає „ країна”.
  3. Аналізоване слово є багатозначним. Інші його значення: земля -планета; земля – верхній шар земної кори; земля – грунт; земля – суша.
  4. Слово земля вільне.
  5. Синоніми до цього слова – край, країна, держава.
  6. Антоніма до слова підібрати не можна.
  7. За походженням слово земля незапозичене, споконвічно українське.
  8. Аналізоване слово належить до активної лексики, слово земля є загальнонародним, оскільки вживається всіма носіями мови без територіальних чи соціальних обмежень.
  9. За вживаністю у стилях слово міжстильове, може вживатися в різних стилях, нейтральне.

Версія для друку

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *