Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Літ 11 клас / ВИХОВНИЙ ЗАХІД. Літературна газета «Літературна спадщина Максима Тадейовича Рильського»

ВИХОВНИЙ ЗАХІД. Літературна газета «Літературна спадщина Максима Тадейовича Рильського»

Мета: – ознайомити учнів із основними біографічними датами у житті і творчості М.Т.Рильського, його збірками, віршами з них;

     – розвивати творчі здібності учнів, потяг до вивчення літературних творів, пошуково-дослідницької діяльності;

         – виховувати високі моральні якості, почуття прекрасного.

Обладнання: портрет М.Т.Рильського, міні-виставка збірок письменника.

 

  1. Коли йдеться про особу Максима Рильського, в уяві й споминах вимальовується не тільки постать видатного майстра поетичного слова і талановитого вченого-філолога, а й образ великої Людини – гуманної, ерудованої, справжнього енциклопедиста як щодо вияву різнобічних здібностей, так і щодо обсягу знань, розмаїтості життєвих, суспільно-громадських і духовних інтересів.
  2. Ерудиція Максима Тадейовича буквально захоплювала й зачаровувала всіх, хто мав щастя спілкуватися з ним у повсякденному житті. Здавалося, не існувало проблеми або окремого питання, що випливали з світової чи вітчизняної культури, з приводу яких він не мав би своєї власної небуденно свіжої й неповторно самобутньої думки. Викликало подив те, що думки ці, прості за формою, ясні за способом вислову, відзначалися предметною чіткістю. незвичайною місткістю та глибиною.
  3. Блискучий знавець літератури й фольклору, М.Рильський також глибоко розумівся на театрі й кіно, образотворчому мистецтві й архітектурі. Він не лише захоплювався прекрасним, а й умів тонко оцінити його естетичну сутність, простежити специфічно індивідуальне в способі й манері художнього вираження. При цьому Максим Тадейович не потребував посилань на авторитети (хоч щиро схилявся перед справжніми), завжди прагнув самостійно осмислити конкретне мистецьке явище, ґрунтуючись не тільки на великих, набутих протягом життя знаннях і на власному творчому досвіді, а й виходячи з чисто інтуїтивного сприйняття суті предмета чи явища.
  4. Отож, любов до мистецтва, уміння розібратися в специфіці його видів і проблематиці, в особливостях образної сфери і внутрішній суті була однією з визначальних рис Максима Тадейовича як художника.
  5. З автобіографії М. Рильського

тихомировый3«Народився я в м. Києві, дитячі роки проминули в с.Романівці колишнього Сквирського повіту на Київщині, тепер Білоцерківської округи. Батько – Тадей Розеславович Рильський, дрібний поміщик, відомий свого часу як етнограф і один з перших українських економістів, поглядами – лівий народник, якому не раз і не два загрожувало заслання ( по доносах від поміщиків сусідніх. Що з ними він майже ні з ким не підтримував жодних зносин ) і т. д. Помер він, як мені було 7 років. Мати – селянка того ж села

Романівни; шлюб батьків з нею був серед околишніх «панів» «притчею во языцех».

У нашім домі, в нашій сім’ї завжди панував революційний дух, не раз переховувались революціонери, і це впливало й на мене, малого…».

  1.                                         Дитинство

 

На стільці я їду по Сахарі,

Пелікана з палички стріляю,

Поринаю в піну Ніагари,

Океан на трісці пропливаю.

 

Вчора був я лоцманом. Синіли

І ревли темнокосі хвилі,

А сьогодні я господар вілли,

Де в саду блукають пави білі.

 

Взавтра маю їхати в Пампаси,

Де бізони бродять табунами,

І складаю їстівні припаси:

Сухарі, консерви, сир од лами.

 

А Ясько готує томагавки

І бурмоче, чистячи гвинтівки,

Що, мовляв, бізон – не для забавки,

А Пампаси – не Криве й не Бровки.

1911 – 1918

  1. Батько навчив п’ятирічного сина читати українською мовою, яка на той час зазнавала утисків і заборон царського уряду.  Хлопчика підготували вдома, і він пішов одразу в третій клас приватної гімназії В.П. Науменка. Проти казенних київських гімназій цей учбовий заклад відзначався волелюбним духом. Нехтуючи забороною царських властей, учителі частенько читали своїм вихованцям твори українських письменників, особливо Т.Шевченка, в оригіналі.

У гімназичні роки М. Рильський мешкав деякий час у видатного композитора Миколи Лисенка. Майбутній письменник  учився в нього розуміти силу та красу музики.

Українська пісня й музика були завжди його рідною стихією. Інакше й бути не могло: його поетичне обдарування піднялося на крилах народної пісні, і сам він знав їх велику кількість – протяжно скорботних і життєрадісно веселих, старовинних і сучасних.

  1. Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари

Чуть пробивається проміння золоте

І ллє у тумані на землю тихі чари.

 

Люблю я дощ рясний, що гучно з неба ллється:

Після дощу того уся земля цвіте

І ліс, покритий краплями блискучими, сміється.

1910 р.

Писати вірші М.Рильський почав із семи років, і все набуте в гімназії з світової літератури відбивалося в його ранній ліриці.

Максимові сповнилося лише 15 років, коли в Києві вийшла перша книжка його поезій «На білих островах» (1910), слідом за нею збірка «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін»

(1929).

9.З автобіографії М.Рильського

« 1923 рік – це рік зламу в моєму внутрішньому житті, бо саме тоді написав я поему «Крізь бурю й сніг», де сприймання великих здобутків жовтня набирає виразно-активних форм».

                                                                                           23 березня 1931 р.

                   Справа № 272 (з архіву КДБ )

(Написано у в’язниці)

Майже 60 років зберігалася слідча справа №272 в архіві Комітету державної безпеки УРСР. Ордер на арешт поета було виписано 19 березня  – в день його народження. Очевидно, чекісти зробили так невипадково… Як свідчить ордер, підставою для арешту було звинувачення у приналежності до української контрреволюційної організації. Постановою від 19 серпня того ж року справу було припинено з мотивуванням відсутності «достатніх даних для направлення слідчої справи у судові органи» і поета було звільнено з-під варти.

  1.   2 квітня 1937 р., м. Чернігів

Чернігівські сонети

І

На березі хвилястої Десни,

Де білі піски й дерева зелені,

Де слід віків одкопували вчені,

Стояло місто, оповите в сни.

 

Ріка розкочувалась щовесни –

А дні ішли, такі сумні й буденні,

Страждав народу скованого геній,

Стогнав у пісні смуток давнини.

 

11.

ІІІ

Тут був готель «Царград». Спинись, людино!

Він Пушкіна, вигнанця і співця,

Приймав колись. Низенька зала ця

Найвищу привітала верховину.

12.

ІV

Час не одну годину строго вибив

Над скромним цим будиночком.

Трава

Росла і в’яла. Та й тепер жива

Твоя тут пам’ять, Леоніде Глібов.

  1. Під час Великої Вітчизняної війни, коли Україна тимчасово перебувала під владою фашистів, Максим Тадейович палко вірив у перемогу, В евакуації, в Уфі, він створив «Слово про рідну матір», яке назавжди залишиться пам’ятником високого патріотичного почуття, виразом любові до Батьківщини, ненависті до її поневолювачів і віри в перемогу.

Гримить Дніпро, шумить Сула,

Озвались голосом Карпати,

І клич подільського села

В Путивлі сивому чувати.

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?

Цей твір Рильський прочитав на радіомітингу в м. Саратові 26 листопада 1941 р.

  1. «Після переможного закінчення війни ми – письменники, наукові працівники, композитори, художники, артисти – ті з бойового поля, де показали свою відданість Вітчизні, ті з міст, куди були евакуйовані урядом, де працювали в міру сил в ім’я перемоги, – повернулись на Україну. Київ зустрів нас пожарищами й руїнами, але побачили ми незабаром, які творчі сили, який благородний патріотизм, яка жадоба розумного й красивого життя таяться в грудях народу, що з таким же героїзмом, з яким бився проти фашистської навали, взявся відбудовувати міста й села, свій добробут, свою культуру»,- розповідав Максим Рильський у спогадах.

Одужання

Весна й зима на терезах

Або на гойдалці примхливій…

То сірим снігом критий дах,

То в дощовому переливі.

Дивлюсь, ще кволий у вікно:

Як тепло люди метушаться!

Мов підкріпляюче вино,

По жилах міста ллється праця.

О. дзвоне крапель весняних,

О брость, набрякла на деревах!

Хіба ж не треба рук моїх

Для виросту садів вишневих?

Хіба моїх не треба слів,

Палких, немов мушкетний порох,

Серед бійців і ковалів,

Серед одважних і бадьорих?

О сонце в сивому плащі,

О праці славної вітрило,

О творчі райдужні дощі,

О всеосяжна людська сило!

1941 – 1947 р.р.

 

  1. Максим Рильський був і чудовим перекладачем. Ось чому літературна премія ім.. Рильського вручається в Україні за кращий переклад.

Не покладаючи рук, невтомно трудився поет до останніх днів свого життя, яке обірвалося в будиночку на Голосіївському узліссі, коли йому йшов сімдесятий рік.

Помер Максим Тадейович 24 липня 1964 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі.

  1.                           Січень 1964 р.

Багряний вечір догорів…

 

Багряний вечір догорів,

І попіл падає на місто,

Переливається намисто

Понаддніпрянських ліхтарів.

По шумі денних голосів

На серці тихо, сумно, чисто.

 

  1. Ніч, лампа, роздум, самота,

     Сніги паперу ще німого,

     Спокійна творчості тривога,

     В мовчанні зімкнені уста,

     Ледь-ледь окреслена мета                       

     Знов серце манить у дорогу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *