Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Роман Іваничук – майстер історичного роману

Роман Іваничук – майстер історичного роману

Народився 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа…”(1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника – сільський учитель і його літературний наставник.
Роман-Іваничук  Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р. Літературний дебют відбувся у студенському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу „Скиба землі”, яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.
Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.
Перша збірка малої прози „Прут несе кригу” (1958 р.) привернула увагу читачів. Можливо, саме через те, що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись, у кожній наступній новелі. Сюжети творів Р. Іваничука: „Не рубайте ясенів”, „Під склепінням храму” (обидві — 1961 р.), „Тополина заметіль” (1965 р.), „Дім на горі” (1969 р.) не є новелістичними. „Новина”  тут пов`язана не з екстраординарними ситуаціями чи драматичними моментами в житті героїв, а, найчастіше,  із зміною настрою героя-оповідача.
З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу „Жовтень”, який згодом було переіменовано на „Дзвін”, завідує  відділом прози.
Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився   роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати „Мальви” в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”.
У тому ж році письменник написав ще один роман „Журавлиний крик”, опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.
А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких „Черлене вино” (1976 р.), „Вода з каменю” (1982 р.), „Шрами на скалі”(1986 р.), „Бо війна війною” (1991 р.), „Орда” (1992 р.), „Ренегат”, „Євангеліє від Томи” (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман „Манускрипт з вулиці Руської” йому було присуджено премію ім. А. В. Головка  ( 1978 р.), згодом за романи „ Вода з каменю” та „Четвертий вимір” удостоєнний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними маштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.
Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.
16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

Світ історичних романів Іваничука – це світ великих пристрастей, народна історія, безконечна дорога у вічному часі. Це українська доля у символічних образах , це мальви-квіти з України, черленим вином пролита на рідну землю кров, яка зарясніла кетягами калини, добута з каменю вода, що тамувала духовну спрагу народу.
Як прозаїк Іваничук абсолютно індивідуальний і неповторний.  Такого відданого історичній тематиці митця в українській літературі  не було, який би так професійно, глибоко, зі смаком і умінням осучаснював історію.
Сказати, що входження Романа Іваничука в літературу було складним, нічого не сказати: він міг так і залишитися автором однієї книги. Але якої! Навіть якби з-під пера митця вийшли лише „Мальви” – першоназва „Яничари” (1968 р.), цього було би достатньо, аби сучасники вознесли його на Олімп… Літературний… Духовний. Бо на його „Мальвах” виросло не одне покоління. І це був його перший історичний роман. Він присвячений одній з найблагородніших тем, які звучать актуально і сьогодні, коли ми думаємо про моральне і духовне здоров`я нашого народу, – тема патріотизму і збереження людської гідності. Витоки цих неперебутніх рис Р. Іваничук шукає у глибинних надрах простого народу часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. І цим наче відповідає на запитання, чому під знамена Богдана так швидко стали тисячі лицарів, чому ця війна охопила весь український народ і була освячена стількома славетними перемогами.
Роман „Черлене вино” (1976 р.) переносить читача у XV ст., в галицькі й волинські землі, над якими нависла загроза полонізації. Однак сторінка героїчної оборони Олеського замку  є лише епіцентром дії, сюжетною артерією, крізь яку пропущено історію. В романі повним є відображення по вінця буйної, гордої відваги, істинно народної стихії, широти історичного простору й перспективи. Коли читач ладен був повірити в те, що цей твір розкрив перед ним усі творчі можливості Романа Іваничука, що він – його зрілий „пік”, вершина його мистецького досвіду, з`являється роман „Манускрипт з вулиці Руської” (1978 р.), за який він першим отримав премію ім. А. В. Головка. Але саме  в тому і полягає творча неповторність митця, його здатність до самооновлення. Роман відкриває перед читачем Львів початку сімнадцятого століття. Цей твір щедро насичений історичною правдою, колоритом побуту, стихією часу і –навіть! – повітрям давно відкипілого століття. Тут читач поринає в історію не лише як пристрасний очевидець, а й – як завзятий її учасник.
Наступний роман „Вода з каменю” (1982 р.) – твір про духовний героїзм та одержимість. Адже і сьогодні це актуально. Герої твору – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, що в 30-х роках XIX ст. уперше в Західній Україні стали писати літературні твори народною мовою.
Роман „Четвертий вимір” (1984 р.) – це філософське  осмислення категорії пам`яті (четвертого виміру дійсності) через долю Шевченківського однодумця і друга Миколи Гулака, одного з кириломефодіївців, що був у засланні на Кавказі, де серед грузинів і азербайджанців  знайшов свою другу батьківщину і заслужив добру пам`ять своєю подвижницькою працею для розвитку їхніх культур.
Тема суду історії, нащадків і власної совісті над людиною, її життям і вчинками, провідна і для роману „Шрами на скалі” (1986 р.). Зі сторінок роману читачів зустрічає не застиглий у бронзі чи камені Іван Франко, а жива, стражденна і цільна душа Франкова, яка існує в широкій амплітуді – від інтимної лірики „Зів`ялого листя” до „Я син народу, що вгору йде”. У цьому творі маємо Франка-людину, яка йде до нас, але за умови: якщо ми у своєму прагненні досконалості йтимемо до нього.
У центрі роману „Журавлиний крик” – тріада: Воїн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Філософ-Слово (Павло Любимський, Григорій Сковорода) і Митець (маляр Сисой Шалмаков, Іван Котляревський). Така єдність присутня в кожному історичному творі письменника, але незмінно найважливішим її компонентом виступає Слово – першопочаток усього сущого. На жаль, право України на своє Слово впродовж століть оплачувалось розправами, репресіями й концтаборами, незчисленними людськими жертвами („Бо війна – війною” 1991 р., „Орда” 1992 р.).

Історія в творах Романа Іваничука – це велетенський у часі простір людського життя, об`єднаний в один цикл, в один великий роман про рідну землю і народ, що населяє її. Цей цикл завершує романний триптих „Вогненні стовпи” (2002 р.) про героїчну історію УПА.
Сьогодні про Українську Повстанську Армію написано вже чимало. Це, зокрема, мемуари учасників і свідків повстанської боротьби, публіцистичні статті і навіть наукові монографії. „Вогненні стовпи” присвячено братові Євгенові – учасникові боїв УПА, довголітньому в`язневі більшовицьких таборів. Події твору розгортаються на Прикарпатті, де в горнилі військових дій гартується нова генерація українців, здатних захистити свою честь, родину й рідну землю.
Пропонуємо провести літературно-краєзнавчу розвідку „Стежками воїнів УПА на Прикарпатті” через призму роману „Вогненні стовпи”.
Письменник відкриває невідомі досі правдиві  сторінки життя і збройної боротьби за незалежність України. Завдяки неповторному, своєрідному стилю письменника читач не тільки душею приростає до художнього слова автора, а й безпосередньо торкається величі письменницької думки, філософії його мислення, черпає в книзі високі патріотичні почуття. Твір написаний живою і вишуканою народною українською мовою. Іваничукове слово вражає з першого рядка. Змушує глибоко хвилюватися. І подумки рятувати героїв УПА, котрі варті не лише кращої долі, а й безсмертя.

Оглянути і проаналізувати твори письменника допоможе літературний  екскурс  „Роман Іваничук:  миттєвості великого таланту”. В процесі підготовки і проведення  заходу особливу увагу звернути на книги, написані автором в останні роки.

Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, шістнадцять історичних романів, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії. Спішать віки, пливуть тисячоліття, а в його творах – вічністю Людина! Осмислення ним відомих постатей, історичних подій,  його високий інтелект, його самобутня, як мережана гуцульська скатертина, мова, його багатий духовний світ! Міг би перепочити і насолоджуватися долею дарованого осінню життя, в якому чимало часу забирає і робота у Львівському державному національному університеті ім. І. Франка. Проте для істинного таланту відпочинок – це праця, це нові задуми і нові твори. Роман Іваничук не ставив і не ставить за мету написати певну кількість романів. Працював і продовжує плідно працювати на літературній ниві не задля кількості, його просто підганяє час, магію якого збагнув,  переступивши поріг нового тисячоліття. Працює, як зізнається сам, більш потужніше і завзятіше, ніби хоче виправдати своє життя у новому тисячолітті: 8 книг за останні 7 років. Серед них „Саксаул у пісках” (2000 р.), „Вогненні стовпи” (2003 р.), „Через перевал” (2004 р.), „Нещоденний щоденник” (2005 р.) та ін.   У кожен новий твір Іваничук вкладає всю душу. Не став винятком і політичний роман „Країна ірредента” (з латини – „Поневолена країна”), дія котрого охопила всю історію України XX сторіччя. Газетно-журнальні публікації про ці твори видруковані у журналах „Дивослово” за  2006 № 9, 2003 № 11, „Дзвін” за 2004 № 5/6, газеті „Літературна Україна” за 2005 21квіт.

Серед видань, що мали найбільший суспільний і громадський резонанс, є
роман „Мальви”. Для багатьох читачів ім`я письменника асоціюється саме з цією книгою. Це його „Пісня пісень”, яка принесла йому славу і визнання.  Пізніше Р. Іваничук писав: „Після написання цього роману я зрозумів, що до кінця днів своїх не матиму сили покинути історичний жанр”.

Важко обійняти словами всю гамму вражень, захоплень, переживань від прочитаного, щоб втрапити на ту єдину стежину, котра веде до творчої майстерні письменника Р. Іваничука – істинного художника Слова, аби хоча б на мить зазирнути у царину його мислення й напитися снаги в чарунках душі чистої, багатої на Добро і Красу. Чутливої і до людського болю, і від народу мудрої, сповненої великого творчого піднесення й делікатної манери спілкування з читачем. Бережливого ставлення до своїх героїв. Синівської любові до свого милого краю. І – надзвичайної скромності Творця епічних художніх полотен, якому жити у віках, як творінням Рембрандта, Куїнджі, Врубеля…

Роман Іваничук є прикладом служіння літературі, духовності. Своєю творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів, тому що досяг тих високих сфер людського духу, за яким починається безсмертя.
Володимир Яворівський писав: „Він не відступав від ідеї, душі, чесності. З роси і води йому!

Роман Іваничук – майстер історичного роману : 80-річчю від дня народж. присвяч. : метод. поради / Івано-Франківська ОУНБ ім. І.Франка, наук.-метод. від. ; відп. за вип. Бабій Л. В. – Івано-Франківськ, [Б. в], 2009. – 13 с.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *