Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Михайло Михайлович Коцюбинський

Михайло Михайлович Коцюбинський

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Мати, Гликерыя Максимывна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу. Освіту Михайло здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876), де був дуже старанним учнем та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). З гумором згадував письменник подію, яка мала значний вплив на його подальше життя. В 12 років він закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати знаменитим. Почав багато читати. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на письменника таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником.

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза.

коцюбинський

 

 

 

 

З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884), “21-го грудня, на введеніє” (1885), “Дядько та тітка” (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях.

На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю.

За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П’ятизлотник”, повість “На віру”, віршована казка “Завидющий брат”. Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію “Братство тарасівців”, з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв’язок. Цей зв’язок відбився на його творчості. У казці “Хо” (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів “Для загального добра” (1895), “Пе-коптьор” (1896), “Посол від чорного царя” (1897), “Відьма” (1898), “В путах шайтана” (1899), “Дорогою ціною” (1901), “На камені” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість “Для загального добра” була надрукована в перекладі російською мовою у журналі “Жизнь” (1899, кн. 12).

Багата творчими здобутками п’ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім’я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети “Волынь”, де редагував розділ «Хроника», надрукував кілька статей під рубрикою «Свет и тени русской жизни». Наступного року він переїхав до Чернігова.

На початку 1898р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві. Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання “Лялечка” (1901). У “Лялечці” Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — “На крилах пісні” (1895) і “Дорогою ціною” (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела “Цвіт яблуні” була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов’язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми “Цвіту яблуні” Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр “З глибини”, поезія в прозі “Пам’ять душі”, незавершений твір “Павутиння”, новели “Intermezzo” і “Сон”). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

У п’ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Fata morgana” (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті “Fata morgana” (опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов’язаних з подіями першої російської революції.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901р. стає соціально-психологічна новела. У 1906 — 1912 рр. крім другої частини “Fata morgana” М. Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові” (1912), а також повість “Тіні забутих предків” (1911).

Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 — 1912 рр. навіть жив у нього і написав там “Коні не винні” та “Подарунок на іменини”.

Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”, написані влітку 1912р., — останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття. Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв’язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

Вічна слава його життю!

Вічна слава його таланту!

Михайло Коцюбинський – одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя.
Літературний учень і земляк М. М. Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: “Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров’ю Вашого серця, зосталося в пам’яті всього нашого народу, а слово і краса ім’ям народу увійшли в безсмертя.”
Життя письменника тісно пов’язано з Вінниччиною. Понад 20 населених пунктів Вінницької області шанобливо зберігають пам’ять про перебуванням письменника, або його сім’ї. Серед них: Зарванці, Радівці, Бар, Клембівка, Шаргород, Кукавка, Станіславчик, Пиків, Літин, Немирів, Рахни Лісові. У містах Барі й Шаргороді, у селах Лопатинці, Михайлівка, Станіславчик відкрито музейні кімнати М. Коцюбинського.
Багато незабутніх подій життя письменника пов’язано з Кам’янцем-Подільським.
Національною святинею нашого народу став невеликий будинок у Вінниці, де понад 150 років тому народився письменник.Сьогодні це літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського.
Це один з перших літературно-меморіальних музеїв України. Експозиція його побудована за монографічним принципом і розміщена в п’яти кімнатах меморіального будинку. Різноманітні матеріали послідовно розкривають життєвий і творчий шлях письменника та його громадську діяльність.
Серед матеріалів музею особливу увагу привертають оригінальні документи – метрична книга з записом про народження письменника, протокол педради Вінницького реального училища, де зазначено, що Михайлу Коцюбинському присвоєно звання народного вчителя.
На території музею-садиби море квітів. Етнограф і близький друг письменника Володимир Гнатюк у своїх спогадах пише “Квіти – це буда його пристрасть і розкіш, і треба було бачити як іскрились його очі і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною соткою різних квітів…”
Нетлінне слово Коцюбинського наснажує мільйони сердець. Погортаємо книгу вражень музею. В ній – схвильовані записи гостей з Києва, Москви, Казані, Тбілісі, Баку, з Польщі, Чехословаччини, Канади. “Були. Дивились. Думали. Спогад – на все життя. Вклоняємось великому Сонцелюбові.”
У рідному місті письменника його ім’я носить одна з центральних магістралей, педагогічний університет, кінотеатр, школа, будинок відпочинку.
Кращі твори письменників Поділля відзначені літературною премією імені Михайла Коцюбинського. Її лауреатами стали Анатолій Бортняк, Дмитро Дереч, Григорій Усач, Михайло Каменюк.
На Південному Бузі є так звана “Скеля Коцюбинського”, мальовничий куточок, де любив відпочивати і обмірковувати свої твори письменник. За традицією до пам’ятного місця приїздять після випускного вечора юнаки та дівчата, щоб зустріти схід сонця, послухати соловейка, помріяти, поспівати. За поетичним натхненням сюди приходили Павло Тичина, Іван Микитенко, Володимир Сосюра, Андрій Малишко. Цю місцину відтворив відомий художник М. Бурачек, картина його експонується в музеї-садибі Михайла Коцюбинського в м. Вінниці.
На околиці села Зарванці поблизу Вінниці учні місцевої школи впорядкували і взяли під охорону “Джерело Коцюбинського”. Тут чутлива душа письменника вбирала найніжніші звуки й барви рідної землі, які він потім переніс у свої твори.
В 1971 р. на честь письменника в Шаргороді встановлено пам`ятну стелу роботи вінницького скульптора М. Непорожнього.
Чимало творів присвятили М. Коцюбинському його земляки – народні умільці. Серед них – портрети письменника (різьба по дереву), виконані майстором народної творчості В. Бичковою, вишивки М. Пасічник, Ф. Радивонюк, ліногравюра Р. Соколовського, малюнки З. Носальської та ін.

 

… Я весь серед своїх героїв – живу їх життям, поділяю їх горе і радощі, говорю їх мовою і відданий їх інтересам.
М. КоцюбинськийТаїна таїн – з’ява геніїв. З ними кожний сущий на землі народ утверджує себе як творець неперехідних, невмирущих духовних цінностей. В ореолі їхньої слави здобуває святе право на гідне місце у колі вселюдської спільноти як рівний з рівних і вільний з вільними.До зірок першої величини в світовій літературі належить Михайло Коцюбинський. Своєю творчістю, сповненою найвищих гуманістичних ідеалів, він на цілі десятиліття, а може й століття, випредив свій час, заявив про себе як послідовний борець за волю і незалежність України, у яскравих образах відтворив найтонші порухи людської душі, національного духу, що поривається до справедливості, краси і добра.
(З розділу ‘Чарівник українського слова’)

Творча спадщина

 

Харитя (Лопатинці, 1891)
На віру. Повість (Лопатинці, 1891)
Ялинка (Лопатинці, 1891)
П’ятизлотник (Лопатинці, 1892)
Ціпов’яз (Вінниця, 1893)
Маленький грішник (Вінниця, 1893)
Помстився (Вінниця, 1893)
Хо. Казка (Вінниця, 1894)
На крилах пісні (Вінниця, 1895)
Для загального добра (Вінниця, 1895)
Пе коптьор (Алупка, 1896)
Посол від чорного царя (Вінниця, 1897)
Відьма. (Чернігів, 1898)
В путах шайтана. Нарис (Чернігів, 1899)
По-людському (Чернігів, 1900)
Лялечка. Етюд (1901)
Дорогою ціною (1901)
На камені (1902)
Поєдинок (1902)
Цвіт яблуні. Етюд (1902)
З глибини: Хмари (1903), Утома (1903), Самотній (1904), Сон (1904)
У грішний світ. Новела (1904) • Під мінаретами (1904)
Сміх (1906)
Він іде! (1906)
Невідомий. Етюд (1907)
Persona grata (1907)
В дорозі (1907)
Intermezzo (1908)
Як ми їздили до Криниці (1908)
Дебют (1909)
Fata morgana (З сільських настроїв) (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
Що записано в книгу життя (Чернігів, 1911)
Сон (Чернігів, 1911)
Тіні забутих предків (Чернігів, 1911)
Лист (о. Капрі, 1911)
Подарунок на іменини (о. Капрі, 1912)
Коні не винні (о. Капрі, 1912)
Хвала життю (Чернігів, 1912)
На острові (дата і місце написання твору точно не відомі)
Pack-storm
Нюренберзьке яйце
Ранок у лісі
Сім’я Равлюків

Джерело

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *