Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко

Біографія

    Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літе­ратури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з’являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і  були пов’язані із заснуванням міста Харкова. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими Квітки увійшли у дворянську еліту місцевого значення.

Хутір Основа

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід –  Ізюмського слобідського. Родина Квіток брала активну участь у державному, громадському, релігійному та культурному житті міста. Г. Ф. Квітка народився 18 (29) листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси його літературний псевдонім – Основ’яненко. Він  прожив усе своє життя у Харкові.
З дитинства Квітка був хворим і кволим. Через діатез у п’ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Григорій Квітка-Основ’яненко не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати, Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько  письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою. Через патріархально-релігійне ото­чення на все життя залишився дуже релігійною людиною. 3 1793 до 1797 року Г. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804 по 1805 упродовж кількох місяців – послушником у монастирі.

 

 

Ікона Озерянської Божої Матері

Йти у ченці Григорія Федоровича вмовив Г. Сковорода, який був добре знайомий з родиною Квіток. Залишивши монастир, він знову повер­тається на військову службу, але вже через рік виходить у відставку. Після цього Григорій Федорович оселяється у Харкові і починає вести активну культурну та гро­мадську діяльність. 1812 року Г. Квітка очолює Харківський театр, бере активну участь у заснуванні інституту шляхетних дівчат. Життя письменника було сповнене протиріч. Через такі суперечливі шукання майбутнього письменника вважали диваком.

Садиба Квіток на хуторі «Основа» сьогодні

Після Вітчизняної війни 1812 року пе­редові громадські кола Росії та України захопив новий культурний рух, який спричинив великий вплив на майбутнього письменника і визначив його подальший шлях. У 1812 році Г. Квітка починає свою громадську діяльність. З ініціативи Григорія Федоровича у Харкові відкрився приватний театр, в якому  Квітка  був і режисером, і директором, і істориком. Цього ж року Квітка організував благодійне товариство і взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато грошей.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності Григорій Федорович займається ще громадською та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує палатою карного суду.

Квітка був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

На  Україні Григорій Квітка більш відомий як письменник.

На початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у за­снуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і«Украинский вестник», у яких починає друкувати свої перші літературні спроби – гумористично-сатиристичнілисти поміщика Фалелея Повинухіна.

З 1816 по 1828 роки він обіймає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада не тільки дозволила Г. Квітці зро­бити чимало для освіти і культури на Харківщині, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності. У 1827 році Квітка береться за написання сатиричних комедій та повістей російською мовою .

Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність (предводителя дворян, голови Харківського цивільного суду) з літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ’яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген).

     У 1832 році він був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його житті.

У червні 1843 р. Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р.  у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні – парк,  що носить ім’я письменника. Відспівували його у Благовіщенському соборі.  На похорон письменника зібралось майже все місто. Ховали його на Холодногорському цвинтарі, але, у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон „Трудові резерви”.

Надгробок було перенесено до Покровського собору, а згодом на 2-ге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим  каменем, нажаль, дізнатися вже ніхто не зможе.

Творчий шлях письменника

«Внесок Г.Ф.Квітки-Основ´яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повітсті, оповідання, соціально-побутові комедії, Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур»

/Олесь Гончар, Григорій Квітка-Основ´яненко/.

     Григорій Федорович був любителем музики, добре грав на багатьох музичних інструментах, віддаючи перевагу флейті. Квітка мав також неабиякі акторські здібності, брав участь у аматорських спектаклях театру на Основі, (у старовинному маєтку, де мешкала родина), і ролі вибирав собі завжди веселі і комічні. У 1816 р. він вперше надрукував свої вірші та оповідання російською мовою в „Украинском вестнике”, співредактором якого був, та „Вестнике Европы”. За його сприяння було організовано альманахи „Українська зірка” та „Молодик”, які виходили друком у Харкові. Перші спроби пера Григорія Федоровича були, на думку критиків, не дуже досконалими. Справжній талант письменника виявився на початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна  – класна дама інституту  благородних дівиць. Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком, можна сказати, що завдяки їй він і став письменником – Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Чому Основ’яненком? Цей літературний псевдонім пояснює сам Григорій: „Взял себе прозвище по месту жительства; живу на Основе; и так, да буду Основяненко” – писав він в одному з листів. Усі твори письменника сповнені любов’ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Письменник щиро вважав, що ідеальні герої існують і в реальному житті. У 1828 р. Квітка пише свою першу п’єсу „Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”, що побачила світ  у 1840 р. Пізніше були написані  п’єси, в  яких продовжувалися традиції російської сатиричної драматургії („Дворянские выборы”, „Дворянские выборы часть вторая, или Выбор исправника”). У 1834 і 1837 рр. вийшли дві книги „Малороссийских повестей, рассказанных Грыцьком Основьяненком”. Вони були надруковані  українською мовою та підписані одним із багатьох псевдонімів- Грицько Основ’яненко. Крім цього він підписувався як Земляк, Аверьян Любопытный, Фаладей Повинухин, ваш Основ’яненко та інші.

Спираючись на літературну традицію, започатковану Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840).

Українські прозові твори Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана»).

 

У творах „Маруся”, „Сердешная Оксана”, „Солдатский патрет”, „Мертвецький Великдень” автор з великою симпатією зображує простих людей, тяжкі умови життя, викриває тупість козацької старшини, виступає проти пияцтва, ненажерства та інших пороків.

Найкращі твори Квітки одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.

П’єси Григорія Федоровича „Шельменко-денщик” і „Сватання на Гончарівці” до вподоби читачам більше ніж його прозаїчні твори. Вони й до досі не сходять зі сцен українських театрів. Твори письменника настільки проникнуті гуманізмом та співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Квітку одним з перших письменників, що став автором „человеческой повести”. Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся».

У 30-х рр. ХІХ ст. письменник активізував свої зв´язки з багатьма літераторами, зокрема з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою і Тарасом Шевченком. Друкував в альманасі «Ластівка» у 1841 році повість «Седрешна Оксана», за редакцією Євгена Гребінки, що стало приводом до листування з Тарасом Шевченком. У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», також присвятив вірш «До Основ’яненка».

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *