Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Олекса Семенович Мартович — біографія

Олекса Семенович Мартович — біографія

Біографія коротко: Народився Олекса Семенович Мартович 12 лютого 1871 року в селі Торговиці на Покутті (тепер Городенківського району Івано-Франківської області).

Батько його працював сільським писарем. Родина Мартовичів жила в достатках, тож синові одинакові батько вирішив дати гарну освіту. Після сільської школи він одвіз Леся до Коломийської класичної гімназії. Навчання там велося польською мовою. За неписаним законом, «хлопів» садили на задні парти, і з них любили поглузувати як пани-вчителі, так і паничики-гімназисти. Але юний Мартович мав природжений хист гумориста, і скоро найзухваліші втратили охоту кепкувати з «хлопа», аби самим не потрапити на його дотепний і гострий язик. Зате друзі й товариші любили Леся і глибоко поважали за цей талант. «Не можу забути того щастя,— згадував пізніше В. Стефаник,— яке нам давав Лесь Мартович своїми геніально-злосливими оповіданнями. Лежить, бувало, на ліжку лицем до стіни і сам до себе сміється і аж потім оповідає».

Лесь-гімназист багато читав, зокрема заборонені видання, що виходили тоді в Женеві, книжки Герцена, Чернишевського, українських і російських класиків. У його записній книжці за 1888 рік занотовано назви 487 книжок. Туди ж переписано Франкові «Тюремні сонети», Шевченкові «Кавказ» і «Посланіє»…», «Світе ясний», «Царів, кривавих шинкарів» та ін.

В гімназійні роки Лесь Мартович здружився з Василем Стефаником і весь той час був з ним нерозлучним. Коли ж внаслідок конфлікту з учителем непокірний Лесь змушений був перейти до Дрогобицької гімназії, то через рік за ним подався і Василь, також вигнаний за політику. Хлопці оселилися разом, і квартира стала для них своєрідним дискусійним клубом і хатою-читальнею.

І Мартович, і Стефаник скінчили Дрогобицьку гімназію 1892 року, й тоді їхні життєві шляхи розійшлися: Стефаник вступив до Краківського університету на медичний факультет, а Мартович — на юридичний факультет Чернівецького університету (пізніше перевівся до Львівського). Саме тоді вмерла його мати, а батько втратив посаду, роздав землю дочкам, зубожів і не зміг помагати синові. Довелося юному студентові вчитися екстерном, заробляючи на прожиток випадковими підробітками. Закінчення університетської освіти затяглося надовго: лише за два роки до смерті письменник одержав науковий ступінь доктора прав.

Це сталося в Коломиї: двоє гімназистів,— в майбутньому відомі письменники Василь Стефаник і Лесь Мартович,— зустрілися «в гайному товаристві коло великої скрині, яка містила понад триста заборонених книг». Хлопцям-ровесникам було всього по дванадцять літ, але обох уже обсіли одні й ті ж думи-мрії, тож разом взялися вони читати заборонені книжки, виступати з рефератами, робити «виходи в народ», засновувати читальні по селах, де їх не було, агітувати за українських селянських кандидатів до австрійського парламенту та галицького крайового сейму, а там,— збагачені життєвим досвідом, живими враженнями і образами,— вкупі скомпонували й перше оповідання. Отоді-то зі словами, що «гриміли, як грім, і світили, як зорі», ступили вони обидва, кожний із своєю оригінальною піснею, на великий шлях революційної творчості.

На час навчання Л. Мартовича в Дрогобицькій гімназії та в університеті припадає створення української радикальної партії. Під впливом прогресивних ідей, проголошених цією партією, та під впливом І. Франка і М. Павлика формувався світогляд Л. Мартовича, і майбутній письменник стає активним учасником радикального руху, в завдання якого входило мобілізувати народні маси на боротьбу проти соціального і національного гніту.

Літературну діяльність Л. Мартович розпочав наприкінці 80-х років. За винятком одного вірша, до нас не дійшли його ранні твори. Але, як свідчив В. Стефаник, ще в Коломийській гімназії його товариш писав «геніально-злосливі» сатири на вчителів та попів, і саме тоді в обох друзів виник задум утворити літературну спілку. Беручи активну участь у громадсько-культурній роботі серед селян, Л. Мартович пильніше придивлявся до народу. Один з народних сюжетів ліг в основу його першого оповідання «Нечитальник» (1888).

Олекса Семенович Мартович біографія

Олекса Семенович Мартович

Безпосередня участь у селянському радикальному русі, співпраця у демократичних газетах і журналах радикальної партії «Народ», «Хлібороб» та «Громадський голос» стають для Л. Мартовича своєрідною життєвою і літературною школами. На цей час припадає найплодотворніший період у творчому житті письменника. Він пише і публікує одну по одній збірки оповідань «Нечитальник» (1900), «Хитрий Панько» (1903), «Стрибожий дарунок» (1905).

Про його твори позитивно відгукнувся І. Франко, який писав: «Мартович найперше чудовий знавець галицького життя, причому його творам у великій мірі властивий гумор. Іронію долі, яка змушує людину виявляти свої вчинки зовсім в іншому світлі, ніж вони є насправді, письменник вміє відчути в нашому народному житті краще, ніж будь-хто інший. До того ж його манера наскрізь оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону». Тепло привітали Мартовича О. Кобилянська та М. Коцюбинський.

Відзначимо, що 1899 року прогресивний російський журнал «Жизнь» надрукував оповідання Л. Мартовича «Мужицька смерть», привернувши цим увагу й інтерес до нової української літератури, зокрема західноукраїнської. І вже слідом за Мартовичем там з’явилися твори М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської, Лесі Українки. А в 1910 і 1911 роках видавництво «Польза» (Москва) двічі видало збірку оповідань Л. Мартовича «Войт» и другие рассказы». Передмова захоплено рекомендувала читачеві твори одного з «найвидатніших письменників Галичини», звертала увагу на авторське «тепле співчутливе ставлення до тяжкої трагедії селянського життя».

Починаючи з студентських літ, Л. Мартович понад двадцять років вів мандрівне життя юриста по судах та адвокатських канцеляріях галицьких сіл і містечок, де мав можливість глибше пізнати долю й характери людей різних класів, різних морально-етичних і політичних поглядів. Тож основою його творчості, як і Стефаника, було життя покутського селянства з його численними драмами родин, які гинули в злиднях, у цупких пазурах лихварів та попів. І умовно тематику його творів можна поділити на оповідання й гуморески з життя галицького селянства, зокрема й дітей, та сатиричні твори про буржуазну галицьку інтелігенцію, що головним чином зображена в повісті «Забобон».

До середини XIX століття не було в Галичині по селах ніякої інтелігенції, опріч попів. І Л. Мартович справедливо вважав такий стан однією з причин дикості й безпросвітної темноти своїх персонажів, що він їх так майстерно змалював у повісті «Забобон».

Тавруючи і заперечуючи старий світ з людиноненависницькими законами, письменник вірив у перемогу розуму, в торжество соціальної справедливості. Він писав: «Ніхто не в силі спинити людського життя в дорозі розвою. Закон, що йде всупереч життя, подобає на ту греблю, що хтось її виставив поперек гірського потоку на те, аби його в бігу зупинити. Гірський потік або підмулить і забере греблю, або виложить собі друге русло: а таки помчиться наперед!»

Після виходу збірки «Стрибожий дарунок» Л. Мартович майже нічого, за винятком кількох статей, не надрукував до кінця свого життя. З 1911 року він проживав у свого приятеля Івана Кунціва на Львівщині, де закінчив писати повість «Забобон», створив драму «Політична справа» та повість «Село Підойми», що побачили світ уже після його смерті.

В останні роки життя Л. Мартович тяжко хворів. Помер він 11 січня 1916 року в спорожнілій школі обезлюдненого війною села Погариська, де жив серед військовополонених солдатів. Вони його й поховали на цвинтарі сусіднього села Монастирка.

Джерело

Один відгук

  1. Лесь Мартович помер у селі Зубейки де і прожив свої останні роки життя

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *