Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Осип Маковей – галицький Орфей

Осип Маковей – галицький Орфей

23 серпня 1867 року в Яворові на Львівщині народився Осип Маковей – поет, прозаїк, сатирик, публіцист, науковець, педагог, громадський діяч.
Iз творами Маковея його земляки зазвичай знайомилися ще до того, як вміли читати. Наприклад, одним і найдавніших моїх спогадів є пісня, яку співали у свята мій дідусь, його сини, зяті й онуки:
Ми, гайдамаки, вічно однакі –
все проклинаєм ляцькеє ярмо;
йшли діди на муки,
йдем і ми, правнуки.
Ми за народ життя своє дамо!
Доки сусіди нам людоїди
ми, гайдамаки, як були, так є;
вже часи минули, як ми шиї гнули,
і кожен з нас за всіх життя дає!
Не тішся, враже, сорок поляже –
тисяч натомість стане до борби –
і ножі свячені на серця скажені
наточать знов потоптані раби.
Наша присяга: правда, відвага,
пімста за кривди люта і грізна,
що за народ нам і смерть не страшна!
makoveyА однією з перших прочитаною моїм поколінням книг була повністю розкуплена в хрущовські часи, але (й тому) ні разу не перевидана в брежнєвські повість Маковея “Ярошенко”. Зрозуміло, що розповідь про перемогу козаків на чолі із Сагайдачним під Хотином у 1641 році ми читали з більшою цікавістю, ніж про Павлика Морозова, який “заклав” своїх батьків, або про Зою Космодем’янську, яка спалювала хати селян, у яких квартирували німці.
Як тут не згадати запевнень творця новітньої Німеччини Бісмарка про те, що війну Пруссії з Австрією за Сілезію виграли не стільки його генерали, скільки шкільні вчителі, які виховували в майбутніх солдатах насамперед патріотизм і дисципліну. Озброєну французами до зубів 80-тисячну польську армію Галлера стрільці Української Галицької Армії гнали 1919 року майже без набоїв від Збруча до Львова також тому, що їх вчили такі шкільні вчителі, як Богдан Лепкий та Осип Маковей. Обидва вони ще й писали твори, якими переконували земляків не почувати себе одвічними невдахами, а згадати часи, коли предки рішучіше давали собі раду із своїми кривдниками.
Мрію здобути кращу долю “хоч синам, як не собі” Маковей успадкував від батька – яворівського міщанина, який хоч і тяжко заробляв рільництвом та кушнірством, але послав сина до української гімназії у Львові й на філософський (тобто філологічний) факультет Львівського університету. Щоб не сидіти у батька на шиї, Маковей підробляв репетиторством, перекладами урядових документів у магістраті й журналістськими публікаціями.
Літературні й організаторські здібності він виявив ще в гімназії – друкувався в гектографованих газетах, які видавали самі учні, а коли ці неформальні видання заборонили, створив таємний гурток “Згода”. 1887-го був одним з організаторів журналу “Товариш” (разом з I.Франком, у справі якого Маковея також допитували жандарми 1889 р.). Після університету працював у газетах “Діло”, “Народна часопись”, “Буковина” (редактором), журналах “”Зоря”, “Літературно-науковий вісник”, одним із організаторів якого також був він.
За свою антиурядову спрямованість ці видання часто конфісковувала й закривала поліція, тому Маковей здобув собі ще й фахи педагога та науковця-філолога. Закінчивши 1899 року семінар Віденського університету, викладав у Чернівецькій учительській семінарії, а за дослідження життя й творчості П.Куліша отримав ступінь доктора філософії.
1914 року його як офіцера запасу врятував від передової лише статечний вік, тому він працював військовим перекладачем, начальником чернівецької поштової цензури та в радіогрупі. А після війни – директором Заліщицької гімназії. Та не полишав і широкої літературної, наукової й громадської діяльності. Зокрема, таврував у сатиричних творах живучих, до речі, й нині “каведеків”, тобто хамелеонів, які діють за принципом “куди вітер дме” (новела “КВД”).
За безкомпромісний патріотизм під час українсько-польської війни й після неї потрапив 1921 року до Чортківської в’язниці, яка підірвала його здоров’я. Помер 21 серпня 1925 року – за два дні до свого 58-ліття. Виховані на його статтях, творах і лекціях земляки, яких він вчив ні за яких обставин не складати зброї, співали на його похороні: “Не тішся, враже, сорок поляже – тисяч натомість стане до борби”.
Iгор ГОЛОД

Джерело

О́сип Степа́нович Макове́й (*23 серпня 1867, м. Яворів, нині Львівської області — †21 серпня 1925, м. Заліщики, нині Тернопільської області) — український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч.

Життєпис

Народився в сім’ї кушніра, в місті Яворові. Після початкової школи у рідному місті навчався в 1879–1887 роках у Львівській ґімназії. В 1887–1893 роках студіював філософію у Львівському університеті. На цей час припадають його перші літературні спроби. Переклади з Овідія і Гейне, як і вірш «Заказані яблука», створені ще на шкільній лаві, Іван Франко опублікував у газеті «Зоря». Відтоді Маковей друкується у провідних українських журналах і альманахах.

w2   Ґімназія імені Осипа Маковея в рідному місті письменника Яворові. Перед входом — пам’ятник Осипу Маковею.

б51895 року з’явилася його перша збірка віршів «Поезії». За нею виходять у світ збірка «Подорож до Києва» (1897), спрямована проти псевдопатріотичних галицьких політиків сатирична поема «Ревун» (1911) і багато поетичних циклів у періодиці («Сум і глум», 1896, «Гірські думи», 1899, «Строфи», 1911).

Після закінчення університету Осип Маковей присвятив себе журналістиці: був співробітником львівської «Зорі» в 1895–1897 роках, працював головним редактором газети «Буковина», яка набула під його керівництвом широкого резонансу у слов’янському світі. Тут публікувалися буковинські автори Ольга Кобилянська, Євгенія Ярошинська, Іван Бажанський та інші.

Наприкінці 1897 року запрошений на посаду редактора новоствореного львівського часопису «Літературно-науковий вістник», де співпрацював з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Володимиром Гнатюком, Михайлом Грушевським.

w3 1900   Осип Маковей, 1900 р.

Навесні 1899 року отримав державну стипендію для молодих письменників у Віденському університеті, де слухав лекції відомих славістів і займався науковими дослідженнями. Під керівництвом професора Ватрослава Ягича він написав наукову роботу про поему видатного хорватського поета XVII століття Івана Гундулича «Осман», яка зображує боротьбу поляків і запорізьких козаків проти турків і їхню переможну битву під Хотином.

б31899 року письменник повернувся на Буковину: викладав україністику в учительській семінарії, в Чернівецькому університеті. Тут захистив дисертацію про українського поета і письменника Пантелеймона Куліша, сприяв популяризації буковинських поетів Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської та інших («Матеріали до життєписі Осипа Юрія Гординського Федьковича», 1910, «Життєпис Осипа Юрія Гординського Федьковича», 1911, упорядкування зібрання творів Федьковича і Воробкевича). З кінця XIX століття Маковей творив переважно як прозаїк («Весняні бурі». 1895, «Клопоти Савчихи», 1896, «Наші знакомі», 1901, «Оповідання», 1904, «Ярошенко», 1905, «Пустельник з Путни», 1909 тощо).

б6У повісті «Ярошенко» описано події Хотинської війни 1620–1621 років. 1907 року в газеті «Діло» Осип Маковей писав: «Ся війна описана майже день по дневі в різних пам’ятках і студіях. Усе це я уважно прочитав, а крім того, їздив ще в Бессарабію над Прут та над Дністер і в Кам’янець-Подільський подивитися на терен війни. Се дало основу повісті, і сю основу я міг лише у дрібничках змінити». Серед першоджерел, які використав Маковей у роботі над повістю, одне з найголовніших місць належить «Історії Хотинського походу» (1646) Якова Собеського — безпосереднього учасника Хотинської війни, одного з комісарів польської армії.
В оповіданнях і новелах письменник змальовував важке життя галицьких і буковинських селян, будні мешканців маленьких містечок, картини української історії.

Будзиновський В’ячеслав згадував, що під час першого прочитання творів Василя Стефаника професор Степан Смаль-Стоцький заплакав і сказав: «Я цікавий, яке вражіння зробить на Поліно» (так називали О. Маковея через сталеві нерви).

11910 року, через напружені стосунки з деякими духовними провідниками українських кіл (викривав у сатиричних творах), покинув Чернівці; жив до 1913 року у Львові, викладав у жіночій ґімназії (семінарії).

З 1913 року до своєї смерті письменник обіймав (за винятком воєнної цезури) посаду директора вчительської семінарії у галицько-подільському містечку Заліщики. Під час Першої світової війни служив військовим кореспондентом, поштовим цензором в австрійському війську.

Під час існування Галицької СРР був завідувачем відділу освіти повіту, заледве не потрапив під військовий трибунал т. зв. ГАНКА (Галицької ЧК; врятувався, перебравшись на Буковину за Дністром).

б1У віршах, новелах, нарисах воєнних і повоєнних літ Маковей показував жорстокість фронтових боїв, трагічну долю російських і австрійських українців, які почувалися етнічно спорідненими, проте мусили стріляти один в одного («Кроваве поле», 1921). Письменник вірив у краще майбутнє українського народу і своєю багатогранною діяльністю наближав його. В лютому 1921 року польська влада заарештувала Маковея за «українізацію» своєї гімназії й на декілька тижнів ув’язнила в Чортківській тюрмі, яка підірвала його здоров’я.

Помер письменник 21 серпня 1925 р. – за два дні до свого 58-ліття…

Нині у Чернівцях на будинку по вулиці Б. Хмельницького, 36, де мешкав Осип Степанович, і на будинку колишньої вчительської семінарії (нині педагогічний коледж Чернівецького національного університету) встановлено меморіальні дошки та пам’ятник О. Маковею.

Літературна спадщина

Літературна спадщина Маковея велика і різноманітна. Найголовніші прижиттєві видання його творів: “ Поезія” (1894), “Подорож до Києва” (1897), повість “Залісся” (1897), збірка оповідань “Наші знайомі”(1901), “Оповідання” (1904), історична повість “Ярошенко (1905), “Пустельник з Путні” та інші оповідання” (1909), поема “Ревун” (1911).

Цикл поезій “Гірські думи” (1899), збірки нарисів “Кроваве поле” (1921), сатиричних оповідань і нарисів “Прижмуреним оком” (1923); велика кількість поезій, фейлетонів, літературно-критичних та педагогічних праць, колосальний епістолярій і понині “спочиває” в архівах, чекаючи свого дослідника і видавця.

Перекладацтво

Маковей перекладав з багатьох мов, збагатив українську літературу своїми інтерпретаціями творів польських (Адам Міцкевич, Генрик Сенкевич, Еліза Ожешко, Стефан Жеромський), німецьких (Генріх Гейне, К. Ф. Майєр), австрійських (Г. Зудерман, М. Ебнер-Ешенбах), данських (Й. П. Якобсен), французьких (Гі де Мопассан, Альфонс Доде, Еміль Золя, Е. М. Прево), англо-американських (Марк Твен, Джером Клапка Джером) авторів.

Вшанування пам’яті

w6   Меморіальна дошка у Львові, на вулиці Туган-Барановського, 7

makovey_bar   Меморіальні дошки встановлено в Чернівцях на будинку колишньої вчительської семінарії (нині педагогічний коледж Чернівецького національного університету) і на будинку на вулиці Богдана Хмельницького, 36, де мешкав письменник.

Меморіальну дошку встановлено також у Львові, на фасаді колишньої Учительської жіночої семінарії (нині вул. Туган-Барановського, 7), де викладав Маковей.

 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA   Пам’ятник Осипу Маковею в Чернівцях

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *