Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Літ 11 клас / О. Довженко. “Зачарована Десна”. Матеріали до уроку (11 клас)

О. Довженко. “Зачарована Десна”. Матеріали до уроку (11 клас)

Українська література 11 клас

Тема. О. Довженко. “Зачарована Десна”. Автобіографічний характер твору. Джерела становлення особистості письменника та його таланту. Розповідь про перші радощі й уболівання, перші кроки пізнання життя, дитячі захоплення і розчарування.

Мета: ознайомити одинадцятикласників зі змістом автобіографічного твору, розкрити моральне багатство трудівників села, осмислити красу людини і природи у творі; прищеплювати любов до України та її природи; вивчити основні ознаки кіноповісті.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет О.Довженка, фотографічні матеріали, “Зачарована Десна”, епіграф.

Хід уроку

I.Організаційна частина.

II.Перевірка засвоєних знань.

Запитання та завдання для учнів.

1.          Розкажіть про сім’ю та дитячі роки О. Довженка.

2.          Яким було життя О. Довженка у 20-х — 30-х роках XX століття?

3.          Розкажіть про діяльність О. Довженка в роки Другої світової війни.

4.          Як склалося особисте і творче життя митця у повоєнний час?

III.Повідомлення теми, мети уроку.

Епіграфом уроку хай будуть слова Петра Дорошка: Хлопчик, зачарований Десною, Виріс, щоб усіх нас чарувать. Щоб усе, що в душі, в серці, в мислі Визріло з дитячих давніх літ, Повернуть народові, як пісню, Як надії слово, мрії зліт.

IV.Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

зачарована деснаМатеріал для вчителя.

Кіноповість “Зачарована Десна” по праву вважають шедевром не лише у творчості О. Довженка, а й усієї української літератури. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка (“Мені тринадцятий минало”), Івана Франка (“Малий Мирон”), О. Довженко з великою художньою майстерністю відтворив психологію дитячого сприйняття навколишнього світу ще о тій порі, коли все живе сприймається як цілість. В українському письменстві творцем жанру кіноповісті є О. Довженко.

Запишемо у словничок літературознавчих термінів визначення цього жанру.

Кіноповість — жанровий різновид літературного сценарію. Це повість, написана з урахуванням специфіки кінематографії.

За побудовою й формою “Зачарована Десна” має класичні ознаки прозового художнього твору і читається як ліричне полотно з цілком самостійним художнім значенням. Твір відзначається філософською заглибленістю, романтичною окриленістю і масштабністю. Автор майстерно розробляє сюжет, любовно малює образи, використовує ліричні відступи, що навряд чи піддаються екранізації.

Коли були оприлюднені кіноповісті О. Довженка, читач одразу відчув ходу майстра. Після десятиліть сталінського терору у літературі знову з’явилася жива людина з її пристрастями, бажаннями, щастям — та не лише з ними, а й з горем, болем, стражданням. Тож і потяглася ниточка довженківської традиції — і не лише в українській, а й у світовій літературі. “Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя, поета — Олександра Довженка”, — сказав про нашого геніального режисера й письменника Чарлі Чаплін.

Перші записи у “Щоденнику”, які стосуються “Зачарованої Десни”, датуються 1942 роком. Зокрема, 5 квітня Довженко занотував: “А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатонці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око…”

У березні 1956 року в журналі “Дніпро” повість була надрукована.

“Зачарована Десна” з’явилася як сповідь змученого митця, як найнадійніша моральна опора для власного духу і для свого народу, який гинув у полум’ї Другої світової війни.

“Зачарована Десна” — твір автобіографічний і надзвичайно ліричний. Ріка дитинства Олександра Петровича не чарівна, а зачарована. Хто ж зачарував її? Безперечно, сам автор, який безмежно любив рідний край, його людей і природу. Вся повість пройнята надзвичайною добротою, людяністю, християнською сердечністю, щирістю і задушевністю.

Розповідь у кіноповісті ведеться у двох площинах:

—               бачене і відчуте малим Сашком, який лише починає пізнавати навколишній світ;

—               філософські роздуми досвідченого митця-патріота.

 

«Рисую я не в зеркало обачно, а в душу». Так, дійсно О. Довженко зображує багатогранність свого внутрішнього світу, що виявилася в малюнках, фільмах, сценаріях, прозі, публіцис­тиці, листуванні. Земля України, сповнена мудрістю багатьох поколінь, полита кров’ю й потом своїх дочок і синів, зрощена мільйонами душ і сердець, тільки така земля могла дати світові такого митця! «І це міг народ, якого душили поміщики і царі, такого могутнього народити! І це міг вічно замріяний лісостеп такого пружного до звершення дій найтрудніших завжди поспі­шаючого, гарячого появити!» — писав П. Тичина.

Сьогодні ми звертаємося до автобіографічного твору «Зача­рована Десна», у якому гармонійно поєднуються два персонажі: малий хлопчик Сашко й дорослий філософ-митець. Щоб зрозуміти філософію життя дорослої людини, необхідно зазирнути в чарів­ний світ її дитинства.

«Мозковий штурм»

  • Що спонукало О. Довженка поринути у своє далеке минуле? (Учень читає пролог твору: «Бажання усвідомити свою при­роду на ранній досвітній зорі коло самих її первісних дже­рел…»).
  • 3 яких джерел формувалася особистість письменника, його талант? (Культура народу, зокрема усна народна творчість; виховні ідеали; праця; краса рідної землі; історична доля укра­їнського народу).

 

Над кіноповістю «Зачарована Десна» О. Довженко почав пра­цювати, як свідчать записи в чорнових матеріалах, 5 квітня 1942 р. У листі до матері та сестри від 9 листопада 1946 р. пись­менник сповістить: «Пишу одну повість про діда і батька, матір і про все, одне слово, сосницьке життя, що коли я був маленьким, мамо, у Вас щасливим, коли дід ще казав мені: «Цить, Сашко, не плач, поїдем на сінокіс, да накосимо сіна, да наберемо ягід, да наловимо риби, да наваримо каші». Про всяке таке-от старовиння, що щезло вже, минуло давно і ніколи не вернеться, як не верта­ються літа ще хочу написати. Чомусь я часто, коли не щодня, зга­дую про вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий, і день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина, і ходжу ще рівно, я, як дід Семен, зглядуватись став назад, почав визирати в холодне (чужеє) вікно: а чи не пливуть до мене в гості молоді літа весняною водою на дубах? Ні, не пливуть».

У щоденнику 7 грудня 1945 р. з’являється запис про бажання створити таку картину — книжку, яка б «принесла людям успіху, відпочинок, добру пораду і розуміння жити».

ЗО березня 1948 р. письменник уже чітко заявляє про свій намір написати докладно й абсолютно одверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, у дитин­ство, у родину, у природу, пригадати всі чинники, які створю­вали й визначали смак, тонкість сприймання. Проте «Зачарована Десна» з’явилася лише в 1955 р., за рік до його смерті.

  1. Робота над текстом твору
  • Як автор повісті пояснює свій задум написати такий твір? («До чого ж гарно й весело було в нашому городі!»).
  • Хто оповідач у «Зачарованій Десні»? (оповідач — сам пись­менник, який виступає у двох іпостасях, як автор і як герой твору — маленький Сашко. Відповідно розповідь має двопла- новий характер: перший план — це своєрідне поетичне від­творення світу у свідомості дитини, другий — філософські роздуми зрілої людини-митця про смисл людського буття, роль дитинства у формуванні особистості).

 

Маленький Сашко дитячим серцем розумів, що батькам жилося нелегко та не міг пояснити чому. А ставши дорослим, згадував: «Було в минулому житті батьків багато неладу, плачу, темряви й жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і пра­дід, і дід, і батько з матір’ю». Та все ж з дитинства запам’яталися уроки людяності, доброти, які він одержав від своїх рідних. Батько цінував людей працьовитих, чесних, талановитих. Без­корисливість батька. Ніжності Сашко вчився в матері. Мудрості і доброти — у діда Семена.

 

Дати коментарі до уривків:

 

  •  «Любив дід добру бесіду й добре слово».
  • «…Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я,— коли подо­рожній нарешті зникав у кущах».
  • «… Нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли не пролили кров. Знали мир, щедротами й добро».
  • «Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили. Персонально вірили більш у Матір Божу і святих — Миколая-Угодника, Петра, Іллю, Пантелей­мона. Вірили також в нечисту силу. Самого ж Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруж- дати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім’я, вважали по скромності недостойними божественного втручання. Тому з молитвами зверталися до дрібніших інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших. У жінок була своя стежка: вони довіряли свої скарги Матері Божій, а та вже передавала Сину чи Святому Духу — голубу».
  • Щоб поновити свою святість, Сашко вирішив «творити добрі діла» — не їсти скоромного цілий тиждень, носити дідові воду, ходити до церкви або рятувати ластів’ят, як вони пови- падають із гнізда. Але пташенята не падали, і Сашко надумав піти на вулицю шанувати великих людей. Казали, що за це прощається багато всіляких гріхів на тім світі.
  • «Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя».

 

  • Яке місце в житті людей займає праця? Хто і як прищепив любов О. Довженку до праці й повагу до трудівника. Як це пока­зано у творі?

У сім’ї всі завжди були в роботі. Серед таких людей і вирос­тав Сашко. Він бачив, що всі зранку до вечора трудилися, навіть собака Пірат «носив з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку». Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, роз­водив вогонь, чистив картоплю, збирав ожину, гріб сіно.

«Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість».

  • «Скільки землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий».
  • «…Як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло- косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша».

 

  • Як у «Зачарованій Десні» розв’язується проблема «природа і людина»?

Наддесення… Місячні ночі над річкою, світ дитячої чистоти й святості, що з такою силою відбився в «Зачарованій Десні». «Далека красо моя! — звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї.— Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах…».

Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої «зачаро­ваними» очима малого Сашка. Поезію дитинства творить Олек­сандр Довженко у своїй кіноповісті. В одних рядках — люди, в інших — природа. А яка чарівна вона навкруги Десни! Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.

Блискуче відтворена Довженком природа змінюється пара­лельно з настроями героя, виступає емоційним акомпанементом до його відчуттів: «Світ одкривається перед ясними очима пер­ших літ пізнання, усі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик землі біля Десни — такий собі земний рай, що його Довженко не бачив більше ніде у світі у своєму дорослому житті. Як там пахнуть сти­глі яблука й огірки, а яка музика бринить, коли клепають косу! А яка там щедра природа!

Через світосприйняття малого Сашка письменник змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці… І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба…».

Серед цієї розкішної природи на березі чарівної Десни живуть люди — працьовиті, мудрі, талановиті. Щастя матері Сашка в праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі «вилізає всяка рослиночка». Щастя батька — у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. Сашків дід Семен — «добрий дух лугу», що має потаємний зв’язок з при­родою, увміє розмовляти з кіньми, телятами, з травами, старою грушею і дубом — з усім живим, що «росло і рухалось навколо». У любові до природи й праці виховували Сашка. Живучи в орга­нічній єдності з природою, хлопчик милується нею, намагається осягнути її розумом. Тому й вважає свого собаку Пірата членом родини, тому й знає, що ворона-провісниця не тільки «завідує погодою», але й знає кожного, «як облупленого».

У співжитті з природою люди багатшали душею, чистішали помислами. І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і, звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Саш- кових мрій,— усе це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя.

Дуже точно визначив зміст кіноповісті Максим Рильський: «Зачарована Десна» — це задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до Укра­їни з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радіс­ним майбутнім».

Художні особливості повісті.

Спогади автора пересипані щирим і лагідним усміхом. З м’я­ким гумором та іронією митець змалював кумедні випадки з жит­тя односельців, висміяв деякі звички чи вади характеру своїх пер­сонажів. Неабиякий комічний ефект створює мова героїв, пере­сипана прислів’ями, приказками, порівняннями, жартівливими висловами. У творі нерідко звучать дошкульна, викривальна насмішка, гостра сатира, сарказм (сцена розмови батька з учи­телем). Особливої виразності досягає письменник, змальовуючи сцени бойовиська на косовиці, що асоціюються в дитячій фантазії з героїчними сторінками національної історії. О. Довженко вда­ється до гіперболізації та умовності, народнопоетичних уособлень, метафор, епітетів, порівнянь. Варто зауважити, що навіть страшні побоїща, звісно, нафантазовані, закінчуються щасливо. У творі переплітається реальне життя й фантастичне (епізод про лева).

Уривок про Свят-вечір у хаті Довженків і про коня, якого не хотів продавати хлопчик і «не продав» нікому зрілий майстер.

 

образ-символ коня.

  • Творча свобода письменника;
  • Совість;
  • Талант;
  • Любов до рідної землі.

Орієнтовні питання для роботи над твором.

  1. Що можна сказати про малого Сашка?
  2. Доведіть, що це хлопчик з багатою художньою уявою.
  3. Які засоби використовує автор, щоб відтворити казковий світ дитинства?
  4. Як змальовує автор прекрасний світ, що оточує малого Сашка? Чи можна назвати його земним раєм?
  5. Пригадайте дядька Лева з “Лісової пісні” Лесі Українки. Чи схожий дід Сашка на нього?
  6. Доведіть, що О. Довженко був майстром словесного портрета
  7. Кого нагадує вам баба Марусина? Знайдіть подібні образи в народних казках?
  8. Розкажіть про батька і матір Сашка.
  9. Знайдіть у “Зачарованій Десні” картини, виписані з доброзичливим гумором.
  10. Окремі частини кіноповісті — це поезія в прозі. Зачитайте і прокоментуйте такі уривки з твору.
  11. Якою постає природа у творі? Доведіть, що це — рівноправний персонаж поряд з образами людей.

Коментар учителя.

Усім героям кіноповісті притаманна гармонійна єдність фізичної і духовної краси. їхню красу О. Довженко бачить у працелюбності. Для малого Сашка найрідніші люди — святі. Він навіть сприймає їх як образи святих. Отже, “Зачарована Десна” — це високопоетичний твір про джерела, з яких починається митець, — оточення, рідну природу, уяву, фантазію, волю маленької людини.

Оспівуючи святу ріку своїх дитячих незабутніх літ і мрій, дякуючи їй за найбагатші дарунки на все життя, письменник з радістю говорить про те, що він мав щастя народитись і жити над чарівною Десною, пити її м’яку воду і слухати перекази про давнину, лічити в її сивій воді зорі з перекинутого неба.

Для О. Довженка, як і для багатьох художників, емоційні враження дитинства мали в собі силу неперехідну; вони були невичерпні у своїй здатності живити й наснажувати, щораз виступати збудниками творчої енергії, і чи не найкращим цьому свідченням є “Зачарована Десна”, написана Довженком уже на схилі віку, коли досвід художника і його філософські роздуми над життям сягали найдальших обріїв.

Один відгук

  1. Матеріал проілюстровано фотокадрами з однойменного фільму ( Зачарована Десна , 1964 р., режисер Юлія Солнцева дружина Олександра Довженка).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *