Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Оксана Іваненко: “Всі ми родом із дитинства.” Біографія, опис творчості

Оксана Іваненко: “Всі ми родом із дитинства.” Біографія, опис творчості

Письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко — автор багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури. Усе життя Оксана Дмитрівна дружила з наукою. Навіть більшість її казок — результат копіткої праці письменника і вченого. Про неї можна сказати, що вона відкривала минуле століття і завершила його, проживши 91 рік. А народилася майбутня письменниця 13 квітня 1906 року у Полтаві — місті, багатому на літературно-мистецькі традиції. Тут жив і творив батько української сатири І.П. Котляревський, писав свої твори В.Г. Короленко, Панас Мирний, Микола Гоголь. Родом із Полтавщини Олесь Гончар, Павло Загребельний, Борис Олійник — усіх і не перелічиш. Та і сім’я Оксани Дмитрівни була близькою до літератури. Батько працював редактором газети,   згодом викладав літературу у школі. А мама працювала вчителькою у притулку для дітей-сиріт. Саме вона прищепила доньці любов до рідного слова, до української поезії, до пісні. У сім’ї було двоє дітей — Оксанка і старший від неї на два роки брат Дмитро. Згодом відомий радянський учений-фізик. Як казала Оксана Дмитрівна, у неї було щасливе дитинство. Письменниця згадувала: „Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років… На щастя, вдома ніхто не звертав уваги, що крім ігор „в ляльки”, я дуже любила писати повісті. Псувала на своє писання безліч паперу, … і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався „Гриб”. Мій журнал, правда, після кількох номерів „прогорів”… Але я продовжувала писати нескінченні повісті”, уже навчаючись спочатку у гімназії, а потім у робітничій школі. У домі була хороша бібліотека. Улюбленими письменниками з перших кроків самостійного читання Оксанки стали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Г.Х. Андерсен. Скільки себе пам’ятала Оксана Дмитрівна, життя її завжди було пов’язане з дітьми. Домашні уроки, які давала мама, постійно збирали, окрім маленьких учнів, двоюрідних братиків і сестричок, сусідських дітей. Усі вчилися, читали, гралися, слухали казки. Оксанка змалку мріяла бути вчителькою. У 12 років сама уже давала уроки. А будучи підлітком, невпинно вчилася. У 15 років вступила до Полтавського інституту народної освіти. То були складні роки після жовтневого перевороту. Дитяча безпритульність, бездоглядність набрали розмірів народного лиха. Організовувались дитячі будинки. І Оксана почала працювати вихователькою у одному з них. Вдень — робота в дитячому будинку, ввечері — лекції в інституті. Можна сказати, що у ті роки розцвів літературний хист майбутньої письменниці. Тоді не було ніяких сценаріїв свят, п’єс, інсценівок, написаних для дітей. Оксана писала вірші, казки. У спогадах „Мої казки і мої дорогі вчителі” Оксана Дмитрівна наводить кумедний випадок, котрий трапився з нею, коли завідувачка дитячого закладу, наказавши їй написати п’єсу для дитячого ранку, замкнула дівчину у кабінеті і не випустила, поки п’єса не була написана. Коли Оксана писала п’єсу у її вухах весь час лунала музика композитора М. Глінки. „Вже й багато років згодом, коли я писала свої казки, — писала письменниця, — завжди для мене лунала якась знайома  музика”. Справді, оте тонке музичне звучання вчувається у всіх творах письменниці, передусім у казках про природу. Така захопленість літературою, а ще більше розмаїтим дитячим світом і визначили майбутнє Оксани Іваненко як дитячої письменниці.

У 1923 році Оксана перевелась до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання, певна, що і надалі працюватиме з малятами. Під час навчання була секретарем редакції журналу „Дитячий рух”. Вона відвідувала літературні вечори, познайомилася з письменниками, тоді ж зав’язалася щира дружба на все життя з поетесою Наталею Забілою. У інституті Оксана вчилася на відділенні соціально-правової охорони неповнолітніх. Спрага знання життя привели її на роботу у колонію для неповнолітніх правопорушників, якою керував добрий знайомий її матері, згодом відомий педагог А.С. Макаренко. Робота, життя у колонії — це найкращі спогади юності письменниці. Оксана Іваненко стала прообразом Оксани Варської, поетеси і педагога з роману „Педагогічна поема” А.С. Макаренка. 1925 року у журналі „Червоні квіти” (нині „Однокласник”) було надруковано перше оповідання Оксани Іваненко „До царя”, а 1930 року вийшов перший збірничок її оповідань „Майка та жабка”, 1931 року — збірник „Ми ще невеличкі”. 1928 року Оксана Дмитрівна вступила до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Написала дисертацію на цікаву і важливу тему „Дитяча літературна творчість”. Потім О.Д. Іваненко керувала секцією дитячої літератури при інституті, була редактором у видавництві, а також редактором журналу для дошкільнят „Тук-тук”. У той час не обійшлося без боротьби за дитячу літературу. Тоді частина педагогів вважала, що казки „шкідливі” для радянських дітей. Справжні талановиті літератори вступили у двобій з такими поглядами. Оксана Дмитрівна відстоювала жанр казки, спираючись у своїх переконаннях на педагогіку українських народних казок, світових казкарів — Андерсена, братів Грім.

1933 року з’явилася перша казка О. Іваненко „Сандалики, повна скорість!”. Цей твір було відзначено на першій республіканській конференції з питань дитячої літератури, що відбулась 1934 року. Згодом були написані нові казки: „Чудесна квітка”, „Казка про веселу Аль”, „Три бажання”. А у казці „Великі очі” до малечі зовсім природно заговорив Гострий лікар-чарівник. Невдовзі були написані перші „Лісові казки”. Усі казки письменниці позначені певною „науковою фантастичністю”. Вона стала засновником сучасної української літературної природознавчої казки. „Пишучи казку, розповідає Оксана Іваненко, — я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше”.

А потім розпочалася війна з фашистами, що принесла тяжку біду у сім’ю письменниці. Її донька та син втратили батька, а вона чоловіка — свого вірного друга. До того ж, у евакуації, де деякий час перебувала сім’я Оксани Іваненко, помер її батько. Але тут, на Уралі, Оксана Дмитрівна знайшла нових друзів-письменників. Навесні 1944 року О.Д. Іваненко повернулася до Києва. Вона почала працювати відповідальним редактором журналу „Барвінок”. З захопленням писала оповідання про школярів, які допомагали партизанам, переховували бойові знамена, обороняли свою школу, свій дім. Це книжки „Пошта прийшла”, „Школа”, „Таємниця”. Якось Оксана Дмитрівна відвідала дитячий будинок. Те, що вона побачила, приголомшило її. Це були сироти-діти з фашистських концентраційних таборів. Скупо, поволі розкривалися у їхніх розповідях долі. Так склалася повість „Рідні діти” (1951 р.). Згодом персонажі повісті повиростали, у них склалися свої сім’ї. Та завжди вони пам’ятали про письменницю, для якої стали рідними дітьми.

О.Д. Іваненко була великою трудівницею. Крім казок, її цікавила історична тема, сучасність. 1947 року була видана патріотична повість-казка письменниці „Куди літав журавлик”. У ній авторка розповіла про життя різних птахів, про Африку, а головне  про рідну Україну, де холодніше, ніж у Африці, зате тут усе рідне. Того ж року була написана художньо-документальна розповідь „Друкар книжок небачених” — про першодрукаря Івана Федорова. Поряд з І. Федоровим Оксана Дмитрівна змалювала образи інших прогресивних діячів 16 століття: Максима Грека, Костянтина Острозького, Петра Мстиславця. Трохи пізніше письменниця пише одні з своїх найкращих природознавчих казок „Цвітарінь” та „Про бджілку Медунку”. У цілому казки письменниці умовно ділять на дві групи. Одні — фантастичні, що розповідають про незвичайні властивості людей, чарівний світ предметів. А другі про природу, рослин і тварин, живий і неживий світ.

Ще 1939 року О. Іваненко написала невелике оповідання з дитинства Т. Шевченка „Чорний шлях”. З того часу думка розказати про усе життя Кобзаря не полишала письменницю. Оксана Дмитрівна багато їздила по місцях, де минало життя поета, роками працювала у архівах, науково-дослідних установах, бібліотеках. Довгих двадцять років присвятила Оксана Іваненко роботі над Шевченковою темою. Її результатом стало видання 1961 року вагомого як для творчості письменниці, так і для дитячої літератури у цілому роману „Тарасові шляхи”. Цей твір перекладено багатьма мовами і видано у багатьох країнах світу. У 1974 році за роман „Тарасові шляхи”, а також за повість „Рідні діти” та збірку „Лісові казки” Оксану Дмитрівну Іваненко було вшановано Республіканською літературною премією імені Лесі Українки. Цей творчий успіх Оксани Дмитрівни був затьмарений великим горем: тяжко захворіла і померла її донечка Валерія, Воля, як ласкаво називали її у сім’ї. Материнське горе не забувається. Але письменниця не впала у розпач, а продовжувала працювати. Випустила у світ доччині твори, сама знаходила розраду у творчості. Незабаром з’явився її новий художньо-біографічний роман „Марія” — про письменницю Марка Вовчка, „кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих”, за словами Т. Шевченка. Образ жінки-письменниці у ньому відтворено через столітній проміжок часу так, як його зрозуміла інша жінка-письменниця. Оксана Дмитрівна стала першовідкривачем художнього образу Марка Вовчка.

За словами відомого дитячого письменника Ю.Ф. Ярмиша, Оксані Дмитрівні Іваненко належить провідне місце у жанрі історичного роману для дітей та юнацтва. О.Д. Іваненко є автором ще ряду творів: повісті „Богдан Хмельницький”, оповідань „Води з кринички” — про історичних осіб М. Пирогова, М. Заньковецьку, народного героя Італії Д. Гарібальді. За твори для дорослих читачів Оксана Дмитрівна Іваненко 1986 року була відзначена званням лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка.

Письменниця перекладала багато казок з російської, данської, французької, німецької мов. Особливо багато вона перекладала Г.Х. Андерсена. У спогадах „Мої казки і мої дорослі вчителі” письменниця підкреслювала: „…з великою насолодою… почала його перекладати українською мовою і не лишила цієї праці на все життя… Я не знаю казок, які б стали на рівні андерсенівських”. Оксана Дмитрівна вела чималу громадську роботу. Була членом Українського товариства дружби і культурних зв’язків з зарубіжними країнами, делегатом антифашистського конгресу жінок у Болгарії. Після поїздки до Канади написала повість „Великий шум”.

Книжки О.Д.Іваненко ілюстрували відомі художники В.Касіян, А.Базилевич, С.Караффа-Корбут.

Близько семидесяти років працювала О.Д. Іваненко на літературній ниві. Уже давно виросли читачі її перших казок та оповідань. На зміну їм прийшли молодші покоління, які так само щиро захоплюються книжками письменниці. Бо її твори несуть знання, вчать людяності, патріотизму. У кожному з них відчувається глибоке розуміння дитячої душі. У грудні 1997 року на 92 році життя земний шлях Оксани Дмитрівни Іваненко скінчився. Але його продовжують її безсмерті твори.

„Лісові казки”

Назва збірки говорить сама за себе. А розповідається у ній про тварин та рослин лісу. Коли ти ознайомишся з ними, то відразу порозумнішаєш, бо наберешся знань про звички, спосіб життя, зовнішній вигляд „лісових жителів”, про роль у природі кожного з них. Зокрема, автор розповідає про те, чим харчуються білки („Казка про білку-мандрівницю”), як організовують бджілки свою роботу у вулику та під час збирання нектару („Про бджілку Медунку”), які звички мають джмелі („Джмелики”) та як розмножуються кульбабки („Кульбабка”), як із чого виростають молоді дубочки („Дубок”). Ніби оживляючи природу, письменниця через почуття, переживання, думки її представників розкриває справжні дива, які щомиті творяться навколо.

Завершує збірку дуже цікава природнича повість „Куди літав журавлик”. У ній письменниця описує пригоди молодого журавля, який теплої пори живе у болоті на березі Дніпра, а на зиму відлітає у вирій до Єгипту, щоб весною знову повернутися у рідний край. Але не варто думати, що усе це сухі розповіді, зовсім ні. Герої казок мають свої характери, вони розмовляють один із одним, дружать та ворогують, радіють, сердяться, дають поради. Словом, живуть своїм життям.

„Тарасові шляхи”

Цьому творові О.Д. Іваненко віддала більше 20-ти років праці. Йому належить особливе місце — роман став першим в українській літературі 20–60 років минулого століття твором, що охопив увесь життєвий шлях поета. Це роман-дослідження про життя та творчість Кобзаря.

Про те, як створювався цей роман можна написати окрему гостросюжетну, майже пригодницьку розповідь. Ось як пише письменниця про свої почуття, коли вона розпочинала цю роботу: „…я відчувала якийсь величезний обов’язок перед всіма дітьми — розповісти їм про Кобзаря, величезну відповідальність — адже я мусила писати про таку людину! Я одразу зрозуміла: мені треба поїхати в ті місця, де він народився, де він блукав від дяка до дяка, де був на панському подвір’ї. Я мушу бачити ті села, ті шляхи, дороги, хай вже змінені, але побувати там, подихати тим повітрям!” Вона пройшла усі шляхи Тараса. З трепетним хвилюванням вивчила про великого поета все, що тільки могла вивчити у бібліотеках, архівах, музеях України та Росії, писала про нього з  любов’ю й шанобою, прагнучи правдиво відтворити кожен епізод життя. Спочатку це були несміливі стежки-манівці між Моринцями, Кирилівкою та Вільшаною, згодом — чумацькі шляхи, коли малий Тарас із батьком у чумацькій мажі мандрував мало не через усю Україну. Про цю мандрівку написано особливо захоплююче, адже письменниця, перш ніж описати цю поїздку, багато прочитала про феномен чумакування. Потім дія роману переноситься з Правобережної України у Вільно, звідти у Санки-Петербург, далі — знову в Україну, за Урал, у безкраї казахські степи — поетову тюрму без стін, і знову у Санки-Петербург.

Численні історичні документи, використані при написанні твору, дають широку картину суспільно-політичного, літературного та культурного життя тієї епохи. Ні один із історичних фактів автор не залишила поза увагою.

Гнів, обурення, сором, гіркоту за людську підлість і ницість викликають у душі сторінки, на яких письменниця розповідає про Олексія Петрова, якого спеціально поселили у житло Миколи Гулака, де збиралися члени Кирило-Мефодієвського братства, учасником я кого був і Тарас Григорович. О. Петров спочатку підслуховував розмови, а потім увійшов у довіру М. Гулака, прочитав статут організації, кілька поезій Тараса Шевченка. Написав донос у 3-тє жандармське відділення. Членів товариства заарештували, але найважче покарали саме поета. Жорстоким царевим указом його було довічно заслано солдатом за Урал, заборонено писати і малювати. Заарештовано Тараса Григоровича у той день, коли було дано дозвіл на отримання посади учителя малювання Київського університету Святого Володимира — 22 квітня 1847 року. Звільнено поета було лише через десять років.

Письменниця змальовує цілу галерею сучасників Т.Г. Шевченка — тих, з ким він дружив, хто був із ним у близьких стосунках, коли його викуповували з кріпацького рабства. Це Є. Гребінка, В. Жуковський, К. Брюллов і багато інших. Поет, художник, філософ, людина непохитної волі Т. Шевченко окреслений у різних вимірах. Письменниця змальовує особисте життя Тараса, розповідає як він вивчав загальні питання мистецтва, техніку малювання у класика литовського живопису Я. Рустемаса, російського художника-класика К. Брюллова, як він багато вчився. Будучи дуже талановитою та розумною людиною, міг заробити гроші, мав пристойний одяг і не голодував. Делікатно змалювала Оксана Дмитрівна складні й своєрідні стосунки поетами з жінками — Ганною Закревською, княжною Варварою Рєпніною, Катериною Піуновою та Ликерою Полусмак. А коли Оксана Дмитрівна написала про смерть і похорон Т.Г. Шевченка, то гірко плакала, бо переживала це як особисте горе. Уся атмосфера роману пройнята почуттям глибокого патріотизму до рідної України, її чарівної природи, її красивих, чесних, миролюбних але пригноблених царатом людей. І одночасно через увесь твір проходить думка братерства народів, про яке мріяв Кобзар і яке нам заповідав.

Джерело: http://www.chl.kiev.ua/95/Writer_1/Ivanenko/ivanenko-1.htm

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *