Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Михайло Петренко

Михайло Петренко

Михайло Петренко народився в 1817 році в місті Слов’янську (нині Донецька область)  в сім’ї губернського секретаря.

Як і де проходили початкові етапи навчання юного Михайла невідомо, але вважається, що початкову освіту він отримав у місті Слов’янську. З 1833, Михайло проживав і вчився в Харкові. У 1837 Михайло вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет. У 1841 Михайло закінчив юридичний факультет Харківського університету. У 1844 рокі М. Петренко  вступив до служби в Харківську Палату кримінального суду канцелярським чиновником. Просування по службі виглядало так: губернський секретар (серпень 1844), колезький секретар (листопад 1846), титулярний радник (січень 1853) і колезький асесор (після 1858). Мабуть, в 1848 році він одружився з дворянкою Анною Евграфовною Миргородовою (можливо, ще в Вовчанську, або Гадячі). У родині народжувалися діти: Микола (1849 р.н..), Людмила (1851 р.н..), Варвара (1853 р.н..), Марія (1855 р.н..) і Євграф (1857 р.н..).

Фактично, з 1849 року розпочинається  Лебединський період життя Михайла  Петренка. У Лебединському земському  суді Михайло служив до кінця 1862 року По Високому маніфесту, що відбувся 26 серпня 1856, Петренко  був нагороджений пам’ятною медаллю  другого ступеня «В память  войны 1853–1856 гг.» темної бронзи на Володимирській стрічці, але участі у Кримській війні 1853–1856 не брав. Помер колезький асесор повітовий стряпчий Михайло Миколайович Петренко 25 грудня 1862 у віці 45 років від лихоманки в місті Лебедині Харківської губернії.

Творчість

Вперше згадка про поета Михайла Петренка з’явилася в 1841 в поетичному альманасі «Сніпъ». В збірці під загальним заголовком «Думки» було надруковано декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…». В 1843 вийшов український літературний збірник «Молодикъ», який видавав І. Бецький, де були надруковані два вірші М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…) Останнє прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848), де вони були об’єднані в цикл «Думu та співu»: «Думu мои, думu мои…», «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (під цією назвою об’єднані три вірші), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…)(під цією назвою об’єднані чотири вірші), «Тебе не стане в сuх мистах…», «Тудu мои очи, тудu моя думка…», «Як в сумеркu вечирний дзвин…», «Ой бида мени, бида…», «Мuнулuся мои ходu…», «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…», «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) і «Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…).

 

Тривалий час біографія українського поета-романтика XIX століття Михайла Петренка була майже невідома. Були лише деякі скупі уривчасті свідчення, які важко було підтвердити. Зусиллями викладачів і студентів філологічного факультету Слов’янського педінституту майже 30 років тому було незаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в Слов’янську і, як говорить його перший біограф А.Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут в місті Слов’янську і його околицях». 1836 року Михайло Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати «по цивільному відомству». Є свідчення, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних майже немає. Не залишилося навіть його портрета. Михайло Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841—1848 років в харківських альманахах «Сніп», «Молодик», «Южный русский сборник». Є відомості, що він написав п’єсу «Панська любов», але вона не збереглась. У зв’язку з підготовкою в «Бібліотеці поета» спільного видання творів Віктора Забіли та Михайла Петренка (1959) завідувач відділу Інституту літератури АН УРСР доктор філологічних наук, професор С. А. Крижанівський писав у Слов’янськ до краєзнавця Івана Овчаренка: «Чи не пощастило вам і вашим товаришам по інституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М.Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і просто прикро, що ми так мало про нього знаємо. Чи не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про його народження—уже б знали батька й матір, точну дату. А головне — не знаємо, коли, чому і де померла людина… Я весь час думаю: а раптом щось нове відкриється!» У наступні роки, завдяки літературознавцям, нащадкам поета, краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М.Петренка якоюсь мірою були заповнені. Керівник студентського гуртка книголюбів Слов’янського педінституту Надія Митрофанівна Корнієнко розповідала: «Пошуками свідчень про Михайла Петренка в Слов’янську гуртківці займаються давно. Першим відгукнувся археолог Абрамов Андрій Іванович — добрий знавець минувшини міста. Він підказав, що з роду поета в Слов’янську жила тоді правнучка Світлана Антонівна Петренко, а в Краматорську — теж родич поета — Антон Костянтинович Петренко. Від них ми й записали ряд цікавих, на нашу думку, фактів. Вони стосуються безпосередньо батька поета і років дитинства та юності самого Михайла: „Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов’янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович…“» Петербурзький письменник і шевченкознавець П.Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян» (особисте дворянство, на відміну від успадкованого, давалося чиновникам XIV—IX класів без права спадкоємства). Таким чином М.Петренко вже не був дворянином. Розповідають, що батько поета був людиною м’якої вдачі, прекрасним рибалкою і мисливцем. Любив природу, але господарювати не вмів. Та й землі було мало. Одружився. Зростала сім’я. Михайлів батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці. Тут Марченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай з баштану. Хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною, любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів «Слов’янськ», у якому, за словами критика Г.Нудьги, поет «радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади і луги навколо міста». Проте з Слов’янськом пов’язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бідної сім’ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тим часом батьки одружують Галю з багатим і знатним нареченим і вона нібито виїхала з ним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші про нерозділене кохання, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює як автобіографічні. В Харківському обласному архіві зберігається рапорт виконуючого обов’язки стряпчого Вовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти, я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечним є те, що Михайло Петренко спочатку служив у Вовчанську, а потім у Лебедині. Як стверджувала правнучка поета Наталя Шептій, Михайло Петренко був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. Вони мали двох дітей — Миколу та Людмилу. З цього ж джерела відомо, що молодший брат Михайла Петренка, Олексій, навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року — секретарем міської ратуші в Слов’янську. Краєзнавець А.І.Абрамов стверджував, що до війни добре знав онука поета по брату Павлу — Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівля згоріла. Натомість була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни, в 1942 році. Ще один цікавий факт наведено в листі подружжя Шептіїв: «Незабутньою подією в житті Михайла Петренка було відвідання його в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року». Донецький критик Є.Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що М.Петренко помер у рідному Слов’янську… «Шевченківський словник» твердить, що це сталося «не раніше 1864 року». У вересні 1987 року з нагоди 170-річчя славетного земляка у Слов’янську біля центральної міської бібліотеки для дорослих відбувся багатолюдний мітинг на честь відкриття пам’ятної меморіальної дошки: «У 1817 році в Слов’янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко».

Дослідження біографії

Основу приведеної тут біографії становить «Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго Титулярнаго Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ». (Сумський обласний архів, ф. 523, оп. 1, спр. 158, арк. 11-14).

Перша і мабуть єдина прижиттєва опублікована біографічна довідка про Михайла Петренка вийшла 1848 року в «Южном русском зборнике», де були надруковані кілька його віршів, а про поета видавець Амвросій Метлинський повідомляв так:

“Петренко, Михайло Миколайович, народився в 1817 році, і, здебільшого, проживав і пізнав народну мову й побут у місті Слов’янську і його околицях, Ізюмського повіту; скінчив курс навчання у 1841 році в Харківському Університеті, і потім визначився на службу по цивільному відомству. Крім надрукованих тут творів написав ще оперу, ніде не надруковану — а перші його вірші надруковані в українському літературному збірнику: Молодик на 1843 рік.”

Оригінальний текст (рос.)

“Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частію, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ городѣ Славянскѣ и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уѣзда; окончилъ курсъ ученія въ 1841 году въ Харьковском Университетѣ, и потомъ опредѣлился на службу по гражданскому вѣдомству. Кромѣ напечатанных здѣсь сочиненій написалъ еще оперу, нигдѣ не напечатанную; — первыя же стихотворенія его напечатаны въ украинскомъ литературномъ сборникѣ: Молодикъ на 1843 годъ.”

Завдяки цьому короткому життєпису А. Метлинського називають першим біографом поета.

Спроби дослідження біографії Михайла Петренка робилися здавна, проте, ця тема вивчена мало. Багато хто намагався знайти будь-яку інформацію, пов’язану з родиною Михайла Петренка, його батьками, але, на жаль, інколи все зводилося до збирання різноманітних спогадів та чуток, що закінчувалося лише написанням розповідей, які мали дуже сумнівне відношення до Михайла Петренка, та його батьків (про так званий Слов’янський період життя).

Вперше аналітичний підхід у вивченні біографії Поета прослідковується у Г. Нудьги в статті «Два поети-романтики», що вийшла в 1960 році. Автор пильно розглядає раніше згадані в літературі біографічні довідки М. Петренка, а також аналізує вірші Поета, виявляючи інформацію, пов’язану з його біографією.

В газеті «Социалистический Донбасс» у 1956 році була надрукована стаття І. Овчаренка «Дивлюсь я на небо», де вперше, тоді ще початкуючий журналіст повідомляв землякам-слов’янцям про автора відомої народної пісні.

Далі, в 1984 році в газеті «Комуніст» була опублікована стаття І. Овчаренка, де розповідалося як студентський гурток книголюбів під керівництвом Н. М. Корнієнко збирав інформацію про Петренків, що проживали в Слов’янську. В цей час автор був вже знайомий з Наталією Борисівною (правнучка по сину Поета Миколі) та Костянтином Михайловичем (її чоловік) Шептіями, які проводили архівні пошуки, та повідомляли І. Овчаренка про знахідки. У статті також згадується й про місцевого археолога-краєзнавця А. Абрамова, що також, начебто, досліджував Петренків, що мешкали в м. Слов’янську в ХІХ та ХХ століттях.

Прізвище Петренко було й є одним із найпоширеніших на території не лише України, та, нажаль, деякі сучасні дослідники біографії Михайла Петренка роблять ту саму помилку, якої припускалися їх попередники: у Слов’янську мешкало кілька родів Петренків, але не всі вони були родичами. Через це з’явилися наповнені суперечливою інформацією й украй сумнівними припущеннями версії біографії Михайла Петренка від сучасних краєзнавців зі Слов’янська. Ними, на сумнівних спогадах побудована хибна версія слов’янського періоду життя Михайла Петренка, та його батьків.

Не зважаючи на те, що результатом спроб вивчення біографії М. Петренка земляками виявилися вельми сумнівні версії біографії Поета, була проведена деяка робота по збиранню інформації про Петренків, що мешкали в м. Слов’янську. Ця інформація не має ніякого відношення до Михайла Петренка, але, після суттєвого доопрацювання, можливо, може бути використана, наприклад, в питаннях вивчення історії козацтва в регіоні.

Вперше за останні 150 років проведена велика дослідницька робота по аналізу літературних та архівних джерел інформації, де наводяться біографічні дані Михайла Петренка. Результатом проведених пошуків є книга «Идентификация Петренко», де поряд з дослідженнями по роду Петренків, до якого належав Поет, показана неспроможність біографічної версії М. Петренка, розробленої групою ентузіастів з м. Слов’янська.

У житті Михайла Петренка умовно можна розглядати наступні періоди:

— Слов’янський (дитинство);

— Харківський (юність, студентські роки, перші роки служби);

— перебування за межами України (гіпотеза);

— Харків і Вовчансько-Лебединський (служба).

Слов’янський період життя Михайла Петренка вимагає особливо пильної уваги і вивчення, тому як впродовж багатьох десятиліть питаннями біографії Поета займалися місцеві краєзнавці різної міри підготовленості, що привело до появи в пресі величезної кількості помилок (на початкових етапах) та фальсифікацій (деякі роботи, що вийшли після 2000 року).

На сьогоднішній день ще залишаються декілька основних невирішених питань з біографії Михайла Петренка:

— документально не підтверджене місто й місце народження,

— не встановлено точну дату народження,

— не з’ясовано місце проживання його батьків у місті Слов’янську,

— невідомо де перебував і чим займався Михайло Петренко в період після закінчення університету та до вступу в службу в Харківську Палату кримінального суду (липень 1844 р.),

— ще невідоме місце його поховання в Лебедині,

— нажаль, ще не знайдено його світлину, чи портрет. Щодо зображень, які інколи з’являються в публікаціях, то це є результат художньої уяви деяких авторів. У Вікіпедійній статті надається портрет Михайла Петренка роботи заслуженого художника України О. М. Чередниченка.

Дослідження тривають, тому надану нижче біографію Михайла Петренка буде поповнено новими фактами після виявлення та аналізу невідомих ще документів.

Біографія

Не виключено, що Михайло Петренко народився в місті Слов’янську (зараз Донецька область) Слобідсько-Української губернії Російської імперії, але документально це ще не підтверджено.

Михайло народився в сім’ї губернського секретаря Миколи Дмитровича Петренка (1792 р. н.), що походив з дворян, проживав у Слов’янську і служив у Слов’янській городовій ратуші. Саме сукупність цих фактів дає підстави вважати, що Михайло народився в Слов’янську. У Формулярному списку М. Д. Петренка на вересневу третину 1828 року згадується, що його дружина мала дерев’яний будинок в Слов’янську. Далі, надається послужний список Миколи Петренка:

— у службу вступив у Городову ратушу підканцеляристом — 22 серпня 1806 р.

— канцелярист — з 2 листопада 1807 р.

— губернський реєстратор — з 1 травня 1808 р.

— колезький реєстратор — з 31 грудня 1812 р.

— губернський секретар — з 31 грудня 1816 р.

— колезький секретар — з 31 грудня 1819 р.

— титулярний радник — з 31 грудня 1822 р.

— 22 червня 1822 р. указом Слобідсько-Українського губернського правління призначений в ратушу секретарем. Серед чиновників цієї установи служили також родичі Миколи Петренка.

З наданого документу також відомо, що в сім’ї Миколи Дмитровича та його дружини Марфи Андріївни було, принаймні, шестеро дітей:

Ксенія — 1814 р. н.

Михайло — 1817 р. н.

Олексій — 1819 р. н.

Настасія — 1821 р. н.

Євграф — 1822 р. н. (Соборна Воскресенська церква м. Слов’янська, народився 9 грудня, охрещений 11 грудня; хрещені: колезький секретар Лаврентій Пилипович Корсунов та генерал-майорша Іуліанія Дмитрівна Тихоновська)

Марія — 1827 р. н.

Мабуть, батько Михайла рано помер, або загинув. Як, де й коли це сталося, а також місце поховання його, доки невідомо. Документальних матеріалів з даного питання немає, проте, гіпотеза грунтується на аналізі віршів Поета.

Дідом Михайла Миколайовича був Петренко Дмитро Іванович (1762 р. н.). Дмитро Петренко одружився 4-го лютого 1789 року на дочці купця зі Слов’янська — Ксенії Борисівні П’ятирубльовій (1770 р. н.). Обоє були православного віросповідання й одружилися першим шлюбом.

Можливо, дворянство роду Петренків, до якого належить і Михайло Миколайович, почалося саме з діда Поета, що служив квартальним поручиком (помічник квартального наглядача). Це була поліцейська посада (згідно Статуту благочинності 1782 року, чиновника обирали на три роки), яка відповідала 12 класові Табелі про ранги Російської імперії. Якщо чиновник вступав до посади з вищим класним чином, то він за ним зберігався. У сім’ї Дмитра Івановича народжувалося, принаймні, четверо дітей:

Катерина — 1790 р. н.

Микола — 1792 р. н.

Марія — 1794 р. н. (10 серпня, «восприемница» — Марфа П’ятирубльова)

Григорій — 1799 р. н.

Також у документах мова йде про годованця Герасима, який був приблизно 1882 р. н.

За цими документами, Дмитро Іванович у 1800 році служив реєстратором. Саме в такій чиновницькій родині могло легко та природно виникнути бажання бачити свого нащадка людиною освіченою й гідним продовжувачем роду на державній службі. З чималою впевненістю можна вважати, що рішення Михайла про вступ до університету, й саме на юридичний факультет, не було випадковим. З великою ймовірністю можна вважати, що знайдено записи також про прадіда Михайла Миколайовича Петренка. Ним міг бути військовий обиватель Іван Данилович Петренко (1722 р. н.). Деяка інформація про нього є в сповідних розписах Воскресенської церкви Тору за 1776 рік. У нього і його дружини Зиновії Тимофіївни (1729 р. н.) було дев’ятеро дітей, серед них — Дмитро Іванович Петренко (вирахувано 1767 р. н.). За оцінками генеалогів, вирахувана різниця в даті народження в 4-5 років не є істотною (можлива помилка при перепису документу та таке інше) для тих часів. Проте, до уточнення дати народження по можливим іншим документам, Іван Данилович Петренко остаточно не розглядається як прадід Михайла Петренка.

Зважаючи на той факт, що в 1765 році Імператрицею Катериною ІІ слобідські козацькі полки були реформовані, Іван Данилович міг служити раніше, наприклад, в Ізюмському слобідському козацькому полку.

Також, з великою ймовірністю можемо розглядати Данилу Петровича Петренка (у 1732 р. йому було 45, орієнтовно 1687 р. н.), який був козаком Ізюмського слобідского козачого полку в сотні м. Тору (Слов’янска), як прапрадіда Михайла Миколайовича. Таке припущення можемо робити, бо в нього був син Іван Данилович (десь 1720 р. н.). Ця інформація відкривається з наведеного документу 1732-го року:

Як і де проходили початкові етапи навчання юного Михайла, поки що невідомо. Можливо лише з певною вірогідністю вважати, що початкову школу/училище він закінчував у місті Слов’янську. Принаймні з 1833 року, Михайло проживав і вчився в Харкові.

Після закінчення учбового закладу, в якому Михайло Петренко навчався до університету (це, мабуть, не була Харківська губернська гімназія, тому що його прізвище в списках поки ще не виявлене), у 1837 році Михайло вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет (найпрестижніший факультет найпрестижнішого університету).

В списку серед студентів четвертого курсу юридичного факультету Михайло Петренко був під номером 25:

“Петренко Михаилъ / Время вступленія въ Университетъ – 21 Сен. 1837. / Из какого званія – Об. оф. сынъ. / На какомъ содержаніи. – На собственномъ.”

У 1841 році Михайло закінчив повний курс наук юридичного факультету Харківського університету зі статусом «действительнаго студента», що свідчило про закінчення закладу без відзнаки.

Поки невідомо де проживав і чим займався Михайло після закінчення університету, поки не вступив до служби в Харківську Палату кримінального суду канцелярськимчиновником (13 липня 1844 року). Є деякі підстави припускати, що після закінчення університету Михайло деякий час мешкав у Харкові та Царстві Польському.

Документальні згадки про початок служби зустрічаються в Формулярних списках Михайла Петренка (зокрема в формулярному списку на 1850 рік).

Далі, з документів відомо про наступне:

— 14 серпня 1844 р. Урядовим Сенатом затверджений у чині губернського секретаря

— 19 вересня 1844 р. призначений старшим помічником столоначальника

— 6 червня 1845 р. призначений до виконання обов’язків столоначальника

— 17 серпня 1846 р. затверджений столоначальником

— за відмінну старанність до служби «по Высокому манифесту» 26 листопада 1846 р. Михайло Петренко нагороджений чином колезького секретаря

— 16 серпня 1847 р. призначений у Вовчанський повітовий суд секретарем

— 6 липня 1849 р. переведений у місто Лебедин повітовим стряпчим (прокурором).

У Лебединському земському суді служив до кінця 1862 року.

Слід зазначити, що Лебединський земський суд знаходився в юрисдикції Міністерства внутрішніх справ, проте, повітовий стряпчий безпосередньо підпорядковувався губернському прокуророві, оскільки ця посада належала до Міністерства юстиції.

— Високим наказом, відданим по цивільному відомству 22 січня 1853 р. Михайла Миколайовича за вислугу років нагороджено чином титулярного радника. Зважаючи, що черговий чин був присуджений майже з трирічною затримкою з вини інстанції, що займалася даним питанням, старшинство в документах було вказане від 26 листопада 1850 року. Мабуть, Михайло був успішним службовцем, що видно з переліку просувань по службі в його формулярному спискові 1858 р., а також з висновку комісії: «аттестован способным и достойным». Про губернського секретаря Михайла Миколайовича Петренка згадано в «Списке личных дворян, проживающих в г. Харькове, служащих в Харьковской палате уголовного суда», який зберігається в «Деле о потомственных и личных дворянах Харьковской губернии за 1845 год». У цій самій справі, в «Списке личных дворян, проживающих в г. Славянске, не служащих» значиться рідний брат Миколи Дмитровича (дядько Михайла Миколайовича) — титулярний радник Григорій Дмитрович Петренко (1799 р. н.). Як і батько Михайла Миколайовича, Григорій служив в Слов’янській городовій ратуші, вступивши до служби в 1814 р. у п’ятнадцятирічному віці.

У деяких документах також вказані відпустки Михайла Петренка:

— у 1850 році: з 26 червня по 23 липня, 28 днів

— в 1852 році: з 4 липня по 2 серпня, 28 днів

— в 1855 році: з 17 серпня по 8 вересня

До посади був вчасно й у відставці не був.

По Високому маніфесту, що відбувся 26 серпня 1856 р., нагороджений пам’ятною медаллю другого ступеня «В память войны 1853–1856 гг.» темної бронзи на Володимирській стрічці, але ж, участі у Кримській війні 1853–1856 рр. не брав. Такою медаллю темної бронзи на Володимирській стрічці нагороджувалися військові й цивільні чини всіх відомств, найстаріші в дворянських родинах. Михайло Миколайович не брав участі в Кримській війні, про що в графі «Был ли в походах против неприятеля и в самих сражениях и когда именно» вказано «не был» (формулярний список 1858 року). У формулярних списках Михайла Петренка за різні роки, включаючи 1858, згадувалося, що в місті Слов’янську Харківської губернії він серед інших спадкоємців має два будинки і при них чотири душі селян.

Помер колезький асесор повітовий стряпчий Михайло Миколайович Петренко 25 грудня 1862 року у віці 45 років від лихоманки в місті Лебедині Харківської губернії, про що зроблено відповідний запис у метричній книзі Миколаївської церкви міста за 1862 рік:

“… № 14. 1862 годъ, 25 декабря умер, 27 декабря погребенъ. «Города Лебедина Уѣздный Стряпчій Коллежский Ассесоръ Михаилъ Николаевъ сынъ Петренко, сорока пяти лѣтъ. — 45. Отъ горячки. Кто совершалъ погребеніе и где погребенъ/ … на отведенномъ приходскомъ кладбыщѣ”

Відспівували М. Петренка в Миколаївській церкви м. Лебедина, а похований він був 27 грудня «на отведенном приходскомъ кладбыще», про що зроблено відповідні записи у метричній книзі цієї церкви.

Родина

Михайло Петренко був одружений на дворянці Анні Євграфівні Миргородовій (православного віросповідання), мав п’ятеро дітей. Наступні записи зроблено з формулярних списків та церковних метричних книг, які на сьогоднішній день вдалося розшукати в архівах:

  • Син Микола, народився 16 серпня, охрещений 23 серпня 1849 року. Хрещені: поміщик Лебединського повіту, губернський секретар Петро Олексійович Добросельський і губернського секретаря Василевського дружина Любов Євграфівна (можливо, рідна сестра Анни Миргородової).

Факт народження зареєстровано в метричній книзі Вознесенськой церкви м. Лебедина. Відомо, що Микола в дев’ятирічному віці в 1858 році був відданий до Лебединського повітового училища і закінчив його в 1861 році, вже дванадцятирічним хлопцем. Також є відомості, що Микола Петренко пізніше проживав в селі Гудимівка Лебединського повіту, де працював вчителем в школі, але ця інформація ще не має документального підтвердження. Помер в 1884 р., але точніша дата смерті й місце поховання поки що невідомі.

  • Дочка Людмила, народилася 23 серпня, охрещена 28 серпня 1851 року. Хрещені: поміщик Лебединського повіту, колезький секретар Петро Олексійович Добросельський і поміщиця Ізюмського повіту капітанша Варвара Єгорівна Каладієва (не виключно, що це двоюрідна сестра Михайла Миколайовича). Факт народження зареєстрований в метричній книзі Георгіївської церкви м. Лебедина.

Людмила померла до 1853 р., точніше, до складання формулярного списку 1853 року.

  • Дочка Варвара, народилася 16 січня, охрещена 20 січня 1853 року. Хрещені: поміщик Лебединського повіту, колезький секретар Петро Олексійович Добросельський і капітанша Варвара Єгорівна Каладієва. Факт народження зареєстрований в метричній книзі Трьохсвятительської церкви м. Лебедина. Варвара померла в дитячому віці до 1858 р., точніше, до складання формулярного списку 1858 року.
  • Дочка Марія, народилася 23 січня, охрещена 29 січня 1855 року. Хрещені: титулярний радник Петро Олексійович Добросельський і третьої гільдії купецька дружина Анна Олександрівна Федорова. Факт народження зареєстрований в метричній книзі Трьохсвятительської церкви м. Лебедина.
  • Син Євграф, народився 20 квітня 1857 р. (дані з формулярного списку 1858 р.). Метричні записи по народженню молодшого сина Михайла Петренка доки не виявлені. Не виключено, що народження Євграфа могло бутизаписане в одній з ще невиявлених метричних книг м. Лебедина, або у м. Гадячі Полтавській губернії, звідкимогла бути родом дружина Михайла Петренка, але ця інформація ще не перевірена.

Євграф Михайлович Петренко помер 14 січня 1910 р. й похований на кладовищі невеликого кримського селища Таганаш.

Хрещеним, принаймні, у чотирьох дітей Михайла Петренка була одна й та сама людина — поміщик Лебединського повіту, справник Петро Олексійович Добросельський. Звичайно ж, це свідчить про дружбу між ними. Чи був Михайло Петренко хрещеним у дітей П. О. Добросельського — питання цікаве і зараз вивчається.

Дітей Михайла Петренка хрестили в різних церквах м. Лебедина, а це дозволяє вважати, що його родина кілька разів міняла місце проживання.

Приймаючи до уваги той факт, що Анна Євграфівна могла інколи відвідувати батьків у Полтавській губернії (якщо вони там мешкали), хтось з дочок міг померти і не в Лебедині. Проте, сім’я Михайла Петренка проживала в Лебедині, й діти, згідно документів, знаходилися при батькові, тому є підстави вважати, що Людмилу й Варвару поховано в цьому місті.

Судячи по тому, що Петренко Євграф знайдений в списках Лебединського повітового училища за червень 1868 року (рік вступу — 1867, можливий рік закінчиння — 1870), після смерті Михайла Петренка його родина проживала в Лебедині.

Поки невідомо як складалося подальше життя дружини Михайла Миколайовича — Анни Євграфівни та їхньої дочки Марії, тому треба шукати архівні документи, які дозволять ретельно вивчати Лебединський період життя Михайла Петренка.

Творчість

Вперше згадка про поета Михайла Петренка з’явилася в 1841 році в поетичному альманасі «Сніп», який видавався О. Корсуном. В збірці під загальним заголовком«Думки» було надруковано декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…».

В 1843 році вийшов український літературний збірник «Молодикъ», який видавав І. Бецький, де були надруковані два вірші М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…).

Останнє відоме на сьогоднішній день прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848 р.), де вони були об’єднані в цикл «Думu та співu»: «Думu мои, думu мои…», «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (під цією назвою об’єднані три вірші), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…)(під цією назвою об’єднані чотири вірші), «Тебе не стане в сuх мистах…», «Тудu мои очи, тудu моя думка…», «Як в сумеркu вечирний дзвин…», «Ой бида мени, бида…», «Мuнулuся мои ходu…», «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…», «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) і«Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…).

Безперечно, були й інші твори у Михайла Петренка. Так, наприклад, в своєму листі до О. Корсуна Порфирій Кореницький пише:

“…Петренковъ нашъ кончаетъ уже свою драмму подъ заглавіемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянски писни и Сауръ-могилу и самъ отъ себя хочетъ издать…”

Деякі літератори вважають, що останні два вірші були надруковані в «Южном русском зборнике», але, поки що це твердження може розглядатися як гіпотеза. Щодо п’єси, то вона ще не знайдена.

Пошуковий процес триває, й ще не знайдена, наприклад, «Паньска любовъ», але, нещодавно, дослідниця життя й творчості Михайла Петренка з м. Слов’янськ Валентина Шабанова зробила цікаву та дуже важливу знахідку.

Мова йде про першу дію (перші дві яви) драматичної думи Михайла Петренка «Найда», про яку літератори та науковці ніколи не згадували.

Восьмисторінковий рукописний текст, датований 20-м січня 1845 року, чекав на свого відкривача в фондах Російської державної бібліотеки багато десятиліть.

Більш детальна інформація щодо знахідок, надається в книзі «Михайло Петренко: Життя і творчість». Це видання є продовженням публікацій по дослідженню життя й творчості Михайла Петренка в межах проекту «Ідентифікація Петренків», розпочатого в 2012 році.

Найвизначнішими виданнями ХХ століття, де були надруковані вірші М. Петренка, були:

  • Украінська Муза. Поетична антологія, яка перевидавалася в 1973 та 1993 роках;
  • Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії;
  • Українські поети-романтики 20—40-х років ХІХ ст.;
  • Українські поети-романтики. Поетичні твори;
  • Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи).

До творчості Михайла Петренка критики і літератори по-різному ставилися в різні часи. Достатньо декількох прикладів, які дозволяють зорієнтуватися в цьому питанні:

Поет і прозаїк Микола Тихорський написав критичну статтю на поетичний збірник «Снjпъ», де розповідає невеличку романтичну історію про поезію:

“…То-то читаю и журналы и книги – стиховъ много – стиховъ звучныхъ, плавныхъ и даже трескучихъ, а все поэзіи нѣтъ, какъ нѣтъ! Да гдѣ она дѣвалась, наша собственная поэзія? А вотъ видите ли въ чемъ дѣло, я вамъ разскажу небольшую исторійку о похожденіи нашей поэзіи: …Лермонтовъ, уѣзжая на Кавказъ, увезъ съ собой и поэзію, онъ умеръ, поэзія осталась одна сироткой на чужой сторонѣ… Вотъ она думала передумала и рѣшилась наконецъ отправиться опять в Петербургъ; наняла извощика. – Петренко не промахъ, провѣдалъ какъ-то, что поэзія ѣдетъ на долгихъ въ Петербургъ и какъ нарочно черезъ Харьковъ; въ извѣстный день он и засѣлъ на Холодной горѣ, въ провальѣ. Была ночь, когда поэзія подъѣзжала къ Харькову, желая въ полнѣ насладиться Малороссійскою ночью, она вышла изъ повозки, и вперивъ глаза въ звѣздное небо, тихо брела по бульвару, извивавшемуся около дороги; г. Петренко не долго думалъ; схватилъ поэзію, и бѣегом съ нею домой. Съ тѣхъ поръ поэзія живетъ въ заперти у г. Петренки; онъ выучилъ ее Малороссійскому языку, и волею-неволею заставляетъ ее пѣть думки. Теперь не видать вамъ, господа, поэзіи въ Петербургѣ; г. Петренко до безумія влюбился въ Mademoiselle поэзію; M-lle поэзія очень неравнодушна къ M-r Петренко – слѣдственно они никогда не расстанутся… Думки поетъ не г. Петренко, а поэзія; что я васъ не обманываю, извольте посмотрѣть – вотъ, напримеръ Недоля…”

Так писав про Михайла Петренка український письменник і поет Іван Франко:

“Останній томик Зборника Метлинського займає Квітчина драма «Щира любов», писана російською мовою з виїмком української ролї Галочки. Поміщені в першім томику вірші Михайла Петренка мають дуже малу поетичну, а ще меншу язикову вартість…”

Високо цінував творчість Михайла Петренка й український літературознавець, історик літератури Агапій Шамрай:

“…невеличка його літературна продукція цікава для нас тим, що він чи не перший з харківських поетів перейшов від балядних і пісенних форм до рефлективної, психологічної лірики, що так розвинулась у романтичних традиціях інших літератур… “

Цікава стаття історика української літератури Юрія Шереха присвячена аналізу творчих починань Михайла Петренка в порівнянні з творчістю Тараса Шевченка:

“…У переборенні «котляревщини» Петренко був послідовнішим, ніж Шевченко. У створенні «чистої» дикції української поезії, не обтяженої реаліями побуту й подробицями щоденності, Петренко посів своє, окреме місце в історії літератури. В цьому велике принципове значення цього, зрештою малого, поета. Лексика і епітети його можуть нам видаватися малооригінальними. Для свого часу вони були революційні. Прийшов, щоб ще раз згадати слова Метлинського, п о е т.”

У літературі згадуються інколи деякі, так звані, «цікаві факти» з біографії Михайла Петренка, наприклад, його зустріч в 1859 році з Т. Шевченком, та деякі інші. Теоретично, така подія могла відбутися, проте, зважаючи на відсутність будь-яких документальних підтверджень, тема вимагає серйозних досліджень, що й проводяться науковцями та нащадками Михайла Петренка.

Не треба поспішати наповнювати біографію Поета такими «цікавими фактами». Термін «припущення» більше личить у таких випадках, хоча, інколи думка може нести й ознаки гіпотези (суть, осмислене й обгрунтоване припущення).

Пам’ять

Слов’янськ

У вересні 1987 при відзначення 170-ої річниці з дня народження М. Петренка на будівлі бібліотеки відкрита пам’ятна меморіальна дошка, на якій вказано: «У 1817 році в Слов’янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко». (Результатами досліджень, що зараз проводяться, можливо й буде підтверджено, що Поет народився у Слов’янську).

Ім’я М. Петренка носить міська бібліотека.

У педагогічному ліцеї є «кімната пам’яті» Поета. (Потребує суттєвого поновлення експозиції).

В липні 2012, ім’ям Михайла Петренка названа одна з вулиць нового житлового масиву Веселковий міста Слов’янська.

Лебедин

В 1992 на будинку, де проживав Поет, відкрита пам’ятна дошка з написом: «У цьому будинку з 1849 по 1862 рр. жив видатний український поет-романтик Петренко Михайло Миколайович».

Одна з вулиць міста носить ім’я Михайла Петренка.

Періодично, в містах, де проживав й похований Михайло Петренко, проводяться літературні вечори присвячені його творчості.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *