Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898-1965)

ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898-1965)

Володимир Миколайович Сосюра народився 25 грудня 1897 (6 січня 1898) на станції Дебальцеве на Донбасі. Дитинство провів у селищі Третя Рота (тепер містечко Верхнє в складі Лисичанська),

Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння. Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — колишня робітниця Луганського патронного заводу, займалася переважно хатнім господарством.

У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині у складі Лисичанська) в бондарському цеху,телефоністом, чорноробом.

3 одинадцятирічного віку через матеріальні нестатки в родині мусив працювати. Початкову освіту здобував удома. 1911 року вступив до двокласної школи в селищі Третя Рога. Пізніше продовжив навчання в Кам’янській сільськогосподарській школі. Тоді Сосюра захопився літературною творчістю. Суттєві зміни в житті поета сталися в буремні часи революції та громадянської війни Йому довелося воювати в різних супротивних таборах: у лавах українською війська, у денікінців та червоноармійців. Нарешті 1920 року він визначився остаточно— вступив до комуністичної партії, наступного року демобілізувався, оселився в Харкові. У тодішній столиці України Сосюра спробував здобути вишу освіту, але невдовзі залишив навчання, займався переважно літературними справами. Як і в період громадянської війни, у 20-ті роки він часто міняв табори, входив до різних літературних організацій — «Пролоткульт», «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ,ВУСПП. ‘
1921 року побачила світ дебютна збірка Сосюри «Поезії». Того ж року була опублікована його поема «Червона зима», шо принесла авторові ви-знання й успіх. Пізніше вийшли збірки «Червона зима» (1922), «Осінні зорі» (1924), «Місто» (1924), «Сьогодні» (1925), «Золоті шуліки» (1927), «Коли зацвітуть акації» (1928), «Серце» (1931).
Під час масових репресій проти української інтелігенції 1934 року Сосюра був виключений з комуністичної партії, потрапив до психіатричної лікарні. 1936 року його прийняли до Спілки радянських письменників України. 1937 року поет переїхав до Києва, видав збірки «Нові поезії» (1937), «Осінь» (1938), «Люблю» (1939) та великий роман у віршах «Червоногвардієць» (1940). Як відданий комуніст, 1940 року він написав листа Й. Сталіну, після чого був відновлений у комуністичній партії. Під час Другої світової війни Сосюра працював у Москві в українському радіокомітеті та в українському партизанському штабі, був кореспондентом фронтової газети.

У воєнний період поетом були написані твори, що увійшли до збірок «В гадину гніву» (1942) та «Під гул кривавий» (1942).
1951 року Сосюру звинуватили в буржуазному націоналізмі за вірш «Любіть Україну», який був написаний ше під час війни, в 1944 році. Через це його твори перестали друкувати. Він зміг повернутися в літературу
лише 1953 року, коли помер радянський диктатор Й. Сталін. Тоді вийшли нові книжки поета — «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957), «Близька далина» (1960), «Осінні мелодії» (1964) та ін. У цей період Сосюра закінчив також розпочату ще в 1926— і929 роках поему «Ма-зепа» (1959—1960), створив поему «Розстріляне безсмертя» (1960), присвя-чену українським митцям 1920-х років. Усього його творча спадщина налічує близько шістдесяти поетичних збірок, десятки поем, а також автобіографічний прозовий твір «Третя рота».

Володимир Сосюра — типовий пролетарський поет. Його дитинство минуло в робітничому середовищі, там він сформувався психологічно й особистісно. Доброї освіти Сосюра не здобув, так само не пройшов якісної літературної школи. Навіть його колега по перу, теж носі пролетарського штибу Є. Плужник, коли натрапляв на погану поезію, полюбляв говорити: «Дрянь, конечно, стишки. Ho все же лучше, чем у Сосюрьі» Звичайно, така оцінка, не може вважатися цілком об’єктивною. Взагалі до оцінки творчості поета слід підходити більш виважено, зокрема враховувати, що з усього великого поетичного доробку Сосюри певна, хоч і незначна частина саки пройшла перевірку часом і може зацікавити сучасного читача.

Головні ознаки поезії Сосюри періоду 20-х рр. – простот і та емоційна безпосередність. Тут не можна говорити, скажімо, що простоту, ию властива творчості М. Рильського, або ж емоційність П. Тичини, – сучасників Сосюри. Простота М. Рильського — продумана і, сказати б, філософська. Це простота освіченої й висококультурної людини, яка уникає переускладнення й пози, щоб передати справжню сутність речей. Емоційність П. Тичини — емоційність людини з добрим мистецьким смаком, без вульгарності й примітивізму. На відміну від своїх відомих сучасників, Cосюра у своїй простоті й емоційності в чомусь нагадує народного співця, який безпосередньо відтворює побачене, перебуваючи при тому під прямим впливом поширених стереотипів. Однак, на відміну від фольклорного співця, за яким стоїть багатовікова мистецька традиція народної культури, Cocюpa орієнтується на стереотипи та поверхову культуру робітничого селища, звідки він сам походить. Поет зорієнтований на пролетарську масу, неграмотну або напівграмотну, що з величезним ентузіазмом та енергією прагне будувати нове життя, однак не бачить добре шляху в майбутнє і не уявляє чітко того майбутніюго. Саме тому Сосюрі вдається дуже добре передати атмосферу і стихійного руху, емоційної ейфорії, «ліричне» тло доби, однак йому важко даються бачити найменші узагальнення.

Сосюра — справжній патріот. І хоч патріотизм – почугтя складне, передати його в словесному виразі Сосюрі непросто, віїї усе ж уміє відтворити щиру емоцію в поезії «Як я люблю тебе, мій краю і угляний », де освідчується в любові до Донбасу — своєї малої батьківщини. Так само широ, незважаючи на декларативність і дидактизм, звучить патріотична нота у відомій Сосюриній поезії «Любіть Україну».

Сосюра як поет досягає більшого в темі кохання. Він, «поет робітничої рані», у творам «Так ніхто не кохав,..», «Марія», «Васильки» та ін. малює, можливо, дещо патетичною, однак дуже привабливого у своїх щирих емоційних сплесках ліричного героя.
«Після самогубства Миколи Хвильового в українській підсовєцькій літературі найцікавішою людською постаттю лишився, безперечно, Володимир Сосюра. Підкреслюємо — “людською постаттю”, бо як поет-майстер Сосюра, звичайно, не належить до особливо цікавих українських підсовецьких поетів, багато в чому уступаючи таким майстрам, як Бажан, Рильський і, навіть, розтичинений Тичина…
Два Сосюри — українець і комуніст — живуть в одному Сосюрі-поеті поруч, але зовсім окремим життям… Сосюра-комуніст має в своєму володінні виключно сферу свідомості, розумового сприйняття дійсності, в той час, коли Сосюра-українень неподільно панує в сфері почуття, так би мовити — « сердечного» сприйняття всього… Хай у той же самий час обидва Сосюри цілковито щирі, бо взагалі щирий Сосюра — поет і людина. І зовсім ясно, що совєцька влада не має жодних підстав серйозно обвинувачувати Сосюру в зраді їй, бо ж зовсім ясно, що своєю свідомістю він належить їй. А що серцем він українець, то пе ж не його провина, а його… нещастя. Інша справа, що в сфері серця вій більше на своєму місці, ніж в сфері розуму, але це знову ж таки не його провина, а його нешастя, як поета з покликання».

Особисте життя

Офіційно Володимир Сосюра був одружений двічі.

Вперше одружився в 1922 році. Його перша дружина — Віра Каперівна Берзіна, колишній політрук червоноармійського ескадрону, студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові. Їй він присвятив поему «Робфаківка». Причиною розлучення стали шовіністичні погляди дружини:

Ми з тобою зійшлися в маю,

ще не знав я, що значить ідея.

Ти й тоді Україну мою

не любила, сміялася з неї.

Від першого шлюбу в нього було двоє синів – Олег і Микола.

Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. Вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир.

У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Та коли через п’ять років Марія Гаврилівна повертається, вони ще раз беруть шлюб.

Останні роки життя

У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р. За таких обставин, незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі від його можливостей.[Джерело?]

Збірні видання творів Сосюри: «Поезії в 3 томах» (1929–1930), «Твори в 3 томах» (1957–1958), «Твори в 10 томах» (1970–1972).

У 1937–1957 рр. мешкав у Києві в будинку письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому встановлено пам’ятну дошку.

Помер 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (надгробний пам’ятник — граніт; скульптор О. О. Банников; встановлений у 1968 році).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *