Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Літ 5 клас / Цікаві факти про Шевченка

Цікаві факти про Шевченка

  1. Народився Тарас Шевченко у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
  2.  Прізвище Шевченка походить від його прадіда Андрія Грушівського, що походив з козаків і звідкись прийшов у Кирилівку. Андрій Грушівський одружився із Єфросинією Шевчихою (її батько був шевцем) і взяв прізвище дружини. Так виник рід Шевченків.
  3. Дід Іван, один із трьох синів Андрія Шевченка, був учасником Коліївського повстання. Від нього малий Тарас довідався багато цікавого про ці події. Ці знання згодом ляжуть в основу поеми “Гайдамаки”.
  4. Мати Тараса – Катерина Бойко – родом із села Моринці. Її родовід із Карпат, з гордого етносу бойків.
  5. Тарасові батьки – Григорій та Катерина – були кріпаками пана Василя Енгельгардта.
  6. Тарас Шевченко був одним із 17 тисяч кріпаків поміщика.
  7. На десятому році життя на Тараса звалилося велике горе: передчасно, у 39 років, помирає його мама. Зі смертю матері, по суті, закінчилося і дитинство майбутнього поета.
  8. Не минуло й двох років, як смерть своїм чорним крилом торкнула малого Тараса вдруге: не стало останньої опори – батька.
  9. Був такий випадок, коли малий Тарас пішов шукати «залізні  стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки.
  10. Окрім Тараса у батьків були ще сини: Микита і Йосип. Дочки: Катерина, Ірина, Марія.
  11. Бажання і талант до малювання прокинувся у Тараса ще змалку. Де і на чому можна було він виводив вуглем свої малюнки.
  12.  Крім великого бажання малювати, до малярства вабило Шевченка і те ,що заробіток маляра ,здавалося йому, дає хліб.
  13. Першу науку малярства Тарас узяв у маляра-диякона у Лисянці. Він загадував Тарасові носити воду відрами із річки Тікач на гору та на залізному листі розтирати фарбу-мідянку. Цей іспит Тарас витримав три дні,на четвертий день терпець урвався  – і Тарас подався шукати нового вчителя.
  14. Коли мама працювала,Тараса доглядала сестра Катерина,старша на вісім років.
  15. Батько Тараса, Григорій Іванович, був письменним, тож віддав восьмирічного сина на науку до дяка. Наука була нескладна:читання Псалтиря, письмо, арифметика і різки.
  16. Чотирнадцятирічнй Тарас потрапив у кухарчуки до пана Енгельгардта. У його обов’язки входила вся “чорна” робота на кухні. Він повинен був виливати помиї, носити дрова, чистити каструлі.
  17. Ніхто не сподівався з Тараса чоловіка. Для кирилівського священика Григорія Кошиця він був “ледащо”, для односельців – “приблудою”, і тільки батько напророкував, що Тарас “не буде абияким чоловіком”.
  18. У зв’язку зі смертю матері (1823 р.)  та батька (1825 р.) Тарас Шевченко довгі роки поніверяється в наймах, шукаючи можливості вчитися грамоти і малювання.
  19. Після смерті матері батько вдруге одружився з  Оксаною Терещенко, яка мала своїх трьох дітей. З цього часу у родині почалися сварки між батьком, мачухою та дітьми.
  20. Одного разу трапилася прикра пригода. У Шевченків проживав солдат-постоялець. У нього пропали гроші. Підозра мачухи одразу впала на Тараса. Хлопець на знак протесту заховався у кущах. Ніхто цього не знав, тільки сестра Ярина навідувала його і приносила їсти. Згодом Степанко, зведений брат, вислідив Тараса. Дядько та мачуха нещадно били хлопця. Ця історія закінчилась “щасливо”: продали материну юпку і повернули гроші солдату, хоч потім стало зрозуміло: гроші поцупив Степанко, але гіркота несправедливості назавжди поселилася у Тарасовій душі.
  21. Після смерті батька мачуха вигнала Тараса з батьківської оселі. Хлопець деякий час жив у кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського.
  22. Дяк призначив Тараса “консулом”, в обов’язки якого входило нагляд за іншими учнями та виконання покарань. Це поліпшувало матеріальний побут хлопця, але, звичайно, псувало його морально.
  23. Єдиним світлим променем у дитинстві Тарас стала сусідська дівчина, з якою разом гнали “чужі ягнята до води”. Це була Оксана Коваленко. Пізніше Тарас присвячує їй поему  “Мар’яна-черниця”, згдує її у вірші  ” Ми вкупочці колись росли”, її іменем називає героїню поеми ” Гайдамаки”.
  24. Юний Шевченко прийшов 1831 до Петербурга пішки,подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верств глибокими снігами Прибалтики і півночі Росії.
  25. Потрапивши у Петербург, Тарас Шевченко ночами ходив у літній сад змальовувати статуї і мріяти про волю. У свята милувався величними творами живопису у залах Ермітажу.
  26.  Своєю добротою, працелюбністю жвавою вдачею та талантом до малювання кріпак Шевченко викликав у відомих діячів культури тодішнього Петербурга не лише цікавість,а й бажання практично допомогти йому.
  27. Викупу Шевченка з кріпацтва сприяли молодий художник-земляк Іван Сошенко, поет та видавець Євген Гребінка, віце-президент Імперської академії мистецтв Василь Григорович, відомий художник, академік Олексій Венеціанов, російський композитор Михайло Вієльгорський, поет-романтик Василь Жуковський та професор Петербурзької академії мистецтв Карл Брюллов. Саме в Санкт-Петербурзі Шевченко потрапляє в середовище культурної еліти того часу. Василь Жуковський, Карл Брюллов, Олексій Венеціанов — ці люди не тільки оцінили таланти молодого Шевченка, але й зробили все для того, щоб викупити його з кріпосного рабства. У підсумку за Шевченка поміщика Енгельгардта було заплачено 2500 рублів — величезна на ті часи сума, за яку можна було придбати фільварок.
  28.  Ставши вільним, Шевченко не гаяв жодного дня: поезія, малюнок, живопис цілком заполонили його. Відразу Шевченка прийняли слухачем Петербурзької академії мистецтв. Під час навчання Шевченка тричі нагороджували срібними медалями.
  29.  У березні 1845 року Шевченко отримав звання вільного (некласного) художника .
  30. В період академічних студій Шевченко написав такі поетичні шедеври, як “Гайдамаки”, “Катерина”, “Причинна”.
  31. У 1840 році в Петербурзі за сприяння друзів було видано першу збірку “Кобзар”.

Шевченко – одне із найпоширеніших прізвищ українців. У будь-якій соцмережі можна знайти тисячі і хтозна, може хтось із них є нащадком роду Тараса?

Улюблений напій Тараса – чай, а от із алкоголю – ром. Втім плітки про Шевченка-пияка – це повна нісенітниця.

Дуже дорого для творчої людини – це річ відносна, бо митці до грошей ставляться вельми по-філософськи і часто віддають на благодійність останню копійку. Не виняток і художник Шевченко.

Тарас брав участь у розписах Большого Театра в Санкт-Петербурзі як підмайстер-рисувальник, нині це приміщення консерваторії.

Навіть перепоховання Тараса було незвичним. Люди впрягалися у вози, коли перевозили його у Канів. Здавалося, що усі стихії змовилися, не впускали Тараса на береги Дніпра.

А уже по смерті Шевченка з’явилася чутка про Тараса-цілителя.

Основною освітою Тараса Шевчнка, було навчання в церковно-прихожанській школі, тривалістю всього два роки. Тарас Шевченко мріяв, що в майбутньому, Україна, як і інші слов’янські держави, повинна отримати якийсь автономний статус «слов’янської федерації». І допускав, що саме Київ, а не Москва стане столицею цієї багатонаціональної держави. Подібні ідеї він висловлював, будучи членом Кирило-Мефодіївського товариства. У післямові до поеми «Гайдамаки» він писав: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покритим, що не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля».

Гнів Миколи I на образливі випади Шевченка вилилися в те, що його не тільки відправили на заслання рядовим солдатом в «оренбурзьку глушину», а й заборонили йому писати і малювати. Це, звичайно, було жорстоке покарання для талановитого поета. Втім, в Росії того часу найжорстокіші покарання найчастіше викупалися добросердям їх виконавців. Офіцери, у підпорядкуванні яких служив рядовий Шевченко, зробили його життя цілком стерпним. Він спав і харчувався окремо від інших солдатів, нерідко відвідував «звані обіди» та інші «аристократичні посиденьки». Про те, він не дотримувався їхньої заборони на творчість тому, що більшість своїх повістей Тарас Григорович написав саме під час заслання. В останні роки життя український поет багато займався ліпленням і гравіруванням.

Цікавий факт про поховання Тараса Шевченка.  На свій останній день народження Тарас Григорович в розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало. Як відомо Тарас помер на чужині, а самі в Петербурзі і був похований на Смоленському кладовищі, але все таки його воля збулася і поет через два роки був перепохований у Каневі.

«Кобзар» став найзнаменитішою книгою Шевченка. Тільки за його життя він перевидавався 4 рази. А в радянський час загальний тираж «Кобзаря» перевалив за 8 мільйонів. Вірші з цієї збірки перекладені більш ніж на 100 мов світу. У місті Черкаси у 1989 році відкрився єдиний у світі музей, присвячений одній книзі. І цією книгою став «Кобзар».

І письменник, і художник, і співак

Пантелеймон Куліш залишив спогад про успіх співака-самородка, згадуючи про власне весілля, де Тарас був за старшого боярина. Куліш пригадував, що на весіллі гостей були повні кімнати, як водиться, присутні розважалися, гучно розмовляли, і тут старший боярин… заспівав. Усі присутні, почувши голос знаного поета, змовкли.
Стояла така тиша – ніби в залі залишився тільки сам співак. Він виконував пісню за піснею. Тільки закінчував виконання, гості зразу жваво просили співати ще і ще. Куліш висловився, що такого рівного тому співу він ні разу не чув. Кульмінацією вечора став спів на два голоси з талановитою нареченою – Олександрою Білозерською. Після чудового дуету в присутніх з’явилася ідея про відрядження Тараса Григоровича, як співака, для навчання за кордон.
На пам’ять про той вечір Олександра Михайлівна обдарувала поета різними цінними подарунками. Вона просила Тараса Григоровича за її статки поїхати до Італії на навчання. Пантелеймон Куліш усіляко підтримував наміри нареченої і настирно просив Шевченка прийняти коштовності на відрядження до Риму. Тарас Григорович щиро дякував подружжю Кулішів, але відмовився від їхньої щедрої допомоги. Бажав присвятити свою працю і надалі поетичній діяльності та живопису.

Ослячі вуха й 500 карбованців

Про відомого черкащанина ходить чимало легенд і переказів. Одна з них свідчить, що переїхавши до Києва, Тарас Григорович був знаний як вправний портретист. Якось до нього зайшов один заможний підприємець і попросив, щоб Шевченко змалював його.
Балакаючи з гостем, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет. Пан поцікавився, скільки коштуватиме робота. Тарас запросив із нього сто п’ятдесят карбованців.
– Що ж це ви так дорого хочете? – здивувався чоловік.
– Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.
Гість розсердився й пішов від художника. А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем, домалював ослячі вуха та й поніс у магазин. Там сказав продавцеві:
– Поставте цей портрет у вітрині, а хто купить, нехай заплатить п’ятсот карбованців.
Коли підприємець прогулювався вулицею, угледів своє зображення з ослячими вухами. Ображений і розлючений, він усе ж не мав вибору й мусив придбати роботу художника за п’ятсот карбованців.

Про кожух, шапку й данину моді

Шевченка часто малюють як такого собі вусатого чоловіка у шапці й свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Так, Шевченко був у душі демократ, і не любив надмірної пишності. Втім, живучи в Петербурзі, ставши модним портретистом і почавши заробляти добрі гроші, Шевченко одягався вишукано й зі смаком. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння: працюючи в археологічній комісій Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).
Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя – один із записів присвячений якісним пензлям, присланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а сам він – чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято.

Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці й кожусі. У кінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербургу «пустила» моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали «шиком» прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд – данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайне вбрання.

Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а їжею – справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром із грубої гречаної муки й такі ж самі галушки. Не байдужим був і до рибних страв.

У 1861 році Шевченко за свій рахунок видав тиражем 10 тисяч примірників складену раніше брошуру, за якою українці могли вивчати основи грамоти в безкоштовних недільних школах. Це був «Буквар», який вважається основою літературної української мови.

Понад 30 років праправнук Шевченка Микола Лисенко працював над дослідженням «коріння Шевченкового роду».
У його поданні генеалогічна схема Шевченкового роду містить понад 1300 осіб, відомих і безвісних, які живуть в Україні, Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції і зокрема в Кирилівці, Моринцях, Звенигородці.

Кобзар мав дружні стосунки з українським ученим Михайлом Максимовичем. Під час відвідин його в Москві познайомився з молодою дружиною Михайла – Марією. Жінка обіцяла посприяти в пошуках нареченої для поета. Між ними зав’язалися теплі стосунки, вони багато листувалися. А деякі дослідники припускають, що Тарас Григорович навіть дуже зблизився з Марією Максимович, бо через дев’ять місяців після відвідин поета в неї народився син. До цього дітей у Максимовичів не було. Втім, інші дослідники наполягають, що Шевченко ніколи б не переступив цієї межі, адже був вірним другом.

Кохання Тараса Шевченка

Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана і довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав. Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська. У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрів Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.». Наступними жінками, що займали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі. Тарас Григорович планував одруження

Про особу 20-річної наймички Ликери Полусмакової, в яку закохався Шевченко на 46 році життя, відомо з біографії поета. Втім, ця дівчина не тільки полонила серце митця, він збирався з нею одружитися. Готувався до весілля, купував посаг, найняв для грубуватої Ликери вчителя, аби “зліпити” з неї дівчину-мрію. Але не судилося. Серед причин розриву називають кілька версій. Перша — що Шевченко застав дівчину в обіймах того-таки вчителя. Інша – що сама Ликера не схотіла їхати з Шевченком до Петербургу, а воліла залишитися у звичній для себе обстановці. Найімовірніше, вважають дослідники, що Кобзар таки зрозумів, що була Ликера жадібною, грубою, неохайною, і погодилась на шлюб з Шевченком тільки з корисливою метою.
Лукерія покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

ЗОВНІШНІСТЬ ШЕВЧЕНКА

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. На перший погляд у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.

ЧЕРВОНА КІМНАТА

Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки. Приятель Шевченка І. Сошенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів. — Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий?— питав він кількаразово в Сошенка. — Завжди, — відповідав той. — А ця червона кімната його улюблена? — Улюблена. — Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?! І Тарас заплакав. Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були «червона кімната» і «Карл Петрович».

ЧОМ ТИ ДІЛА НЕ РОБИШ?

Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка: — А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде? — Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш? Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався: — А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.

НЕЩАСЛИВЕ КОХАННЯ

1843 року Шевченко покохав Теодосію, доньку кирилівського попа Григорія Кошиця, того самого, в якого хлопцем наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, і вони хотіли одружитися, але не було на те батьківської волі. Старі Кошиці хотіли якимись хитрощами розлучити закоханих. У вересні, коли Шевченко гостював у Кирилівці, жінка Прокопа Демченка повила дитину. Мати Теодосії умовила Демченків кликати за хрещених Тодосю й Тараса, маючи на думці, що її дочка не знає, що кумі й кумові в ті часи не можна було за звичаєм та законом одружуватися. Одначе дівчина здогадалася, до чого йдеться, взяла дитину Демченків, пішла з нею до іншого попа й охрестила її з іншим кумом. Після того Кошиці вже просто не дали благословення молодим і відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. Цікаво, що сама Теодосія так і не відцуралася свого кохання. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла 1884 року.

ХОРОШИЙ ПАН

Якось Шевченко, ще в перший побит свій на Україні, навідав поміщика Скоропадського. Поміщик вихвалявся перед поетом, як добре живуть у нього кріпаки. Діло було перед обідом. — Я їм, — каже, — те, я їм і друге. Живуть вони в мене, як у Бога за пазухою. Тут один з лакеїв зробив якусь шкоду. Поміщик стрибнув з-за столу і побіг у лакейську. Прибіг і лясь-лясь лакея по лиці, а дверей і не зачинив за собою. Шевченко скипів, схопився з місця, взявся за стола і так його тріпонув, що все з нього посипалося додолу. Прибіг господар. Поет зиркнув на нього, роздер шапку і кинув половину Скоропадському. — Хороший пан, нічого сказати. Добре людей шануєш! — та з тим і пішов. Відтоді він у Скоропадського не бував.

НОВИЙ ЖУПАН

Шевченко, перебуваючи в 1845-1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому. Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало. — Як? Який жупан? — Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас. — Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався? — Аякже. Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

ПІЗНАЄШ

Раз до Козачковського прийшов кріпак і сильно жалівся, що у нього украдено пару волів. Козачковський поспівчував кріпакові і одіслав його. Цю розмову почув Шевченко, вийшов услід за селянином і, розпитавши його, дав, щоб ніхто не бачив, 50 карбованців. — В позику! — сказав поет. — Оддаси колись, як розбагатієш! — Як же я оддам вам, коли я вас не знаю? — відказав здивований селянин. — Все одно! Пізнаєш! — відповів поет.

ПОСПІШАЮЧИ НА ВЕСІЛЛЯ

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді: — Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?— спитав він. — Та бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, заки у Бро-варах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого. — Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, дак куди судженого, туди й боярина.

БІСОВА МУЗА

Під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко завжди був бадьорий, веселий і спокійний. Перед допитом якийсь офіцер-жандарм мовив до нього: — Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдаєтесь, і отоді-то залунає ваша муза. — Та який же чорт усіх нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! — відповів поет.

ЛІПШЕ БУЛО Б НЕ РОДИТИСЯ

Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники. До Шевченка приставили солдата — «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця. Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопетровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розпуки: — Ліпше було б, — казав він, — мені не родитися або швидше вмерти.

МИСЛИВСЬКА ПРИГОДА

Коли Шевченко був на засланні в Раїмській фортеці, з ним трапилася мисливська пригода. Загалом поет полюванням не захоплювався, — не любив ходити з рушницею. Але якось четверо солдат убили здоровенного кабана, витягли сяк-так з очерету і покинули на березі, щоб другого дня приїхати за ним возом. Коли ж приїхали, виявили, що половину кабана було з’їдено. З ініціативи Шевченка вирішили встановити рушниці на підпорках і відвели від кабана до курків шнурки. Вранці побачили, що всі рушниці вистрілили, м’ясо лежало ціле, а довкола були калюжі крові й криваві сліди, які вели в степ. Пішли по слідах і за версту знайшли мертвого тигра: в ньому було шість куль. Шкура звіра від хвоста мала чотири аршини — був то справдешній велетень. Іншого тигра, якого замалював Шевченко, вбили учасники Аральської експедиції в 1848 році.

ОТАК БИ Й ЗОСТАТИСЯ

Коли Шевченко плавав з Бутаковим по Аральському морі, він помітив, що в тому морі є рухливі острови, які постали з перегнилих рослин. Раз якось плив Тарас на невеличкому човні з п’ятьма матросами. Пристали вони до берега і пішли погуляти. Тарас ліг собі в траву і віддався спогляданню неба. Матроси забули про нього й попливли. Коли ж оглянулися, аж поета немає. Почалися розшуки. — А я лежу собі, — згадував поет, — та й мовчу, бо думка була в мене така, щоб зовсім там зостатися, але ж бісові матроси знайшли мене.

ПОМИЛИВСЯ

1848 року після тримісячної плавби по Аральському морі експедиція А. Бутакова повернулася в гирло Сирдар’ї, і тут мали провести зиму. Поблизу форту, на острові Косаралі (там гарнізоном стояли уральські козаки), вийшли вони на берег. Уральці, побачивши Шевченка з широкою, як лопата, бородою і в цивільному, подумали, що то, певне, засланий розкольницький піп. Донесли одразу про те своєму командиру, а той попросив Шевченка відійти в очерети і… раптом упав перед ним на коліна: — Благословіть, батюшко! Ми, — каже, — усе знаємо! Шевченко зміркував гумор ситуації і обдарував осавула найсправжнісіньким розкольницьким благословенням. Урадуваний осавул поцілував Шевченка в руку, а ввечері справив прибулим таку гостину, що їм і не снилося.

ВЕРБОВА ПАЛИЦЯ

Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.

 ПОДАРУНОК ПЕРЕД ЗВІЛЬНЕННЯМ

І перед самим звільненням із заслання Шевченкові не давали пільги по службі. Влітку 1857 року прибув якийсь татарин із Астрахані й пустив чутку, що має туди приїхати великий князь Константин. Командир роти, де служив Шевченко, на випадок, коли заверне великий князь у Новопетровське, призначив караул, куди вписали і Шевченка. Почалася знову скажена муштра. Вийшов командир роти в усій своїй, як згадує поет, «ослячій величі» й потріпав Шевченка по плечу: — А що, брате, визволення? Ні, ми ще зробимо з тебе видатного фрунтовика, а тоді з Богом. І зараз же звелів єфрейторові щодня по чотири години муштрувати Шевченка з рушницею. На щастя, комендант фортеці, довідавшись про такі заходи надміру ретельного солдафона, зробив йому догану.

ВЕЛИКА РАДІСТЬ

Відомо, що до звільнення Т. Шевченка із заслання прислужилася родина віце-президента Академії художеств у Петербурзі Ф. Толстого. Особливо гаряче турбувалася про це графиня Анастасія Іванівна. Не дивно, що коли Толсті дізналися про Шевченкове визволення, радість їхня була безмежна: з цієї нагоди розбудили дітей, зібралися всією родиною в залі, прийшов дехто з гостей, всі радісно цілувалися і ділилися новиною.

В КИЄВІ, НА ПРІОРЦІ

Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали: — Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку! По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. — Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік. Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет». Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили: — Оцей старий, певне, божевільний! Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.

ВОЛЯ РОДИЧАМ Т. ШЕВЧЕНКА

В лютневій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік, що виходив у Петербурзі, було надруковано коротеньку автобіографію Т. Шевченка. В тій автобіографії поет між іншим написав: «Моє минуле тим більш жахливе, що мої рідні брати й сестри й досі ще кріпаки. Так, вони й досі ще кріпаки!» Ці слова вплинули на тогочасну суспільність. І. Тургенєв, член «Общества для пособия литераторам и ученым», взявся зробити подання про визволення Шевченків із кріпацтва. Комітет на засіданні 21 березня порадив удатися до поміщика Флоровського і прохати, щоб він звільнив Шевченкових родичів на пошанування літературних заслуг Т. Шевченка і взагалі літератури. Поміщик, одержавши листа комітету, вирішив догодити і суспільній опінії, і собі. Він згодився відпустити Шевченків, але без землі. Спершу родичі Шевченка, за порадою самого поета, не хотіли такого звільнення, але згодом, 10 липня 1860 року склали угоду з поміщиком і одержали вольну. Аж у 1863 році, в зв’язку з польським повстанням, видано було указ про перевірку уставних грамот. Перевіряти Кирилівку прибув майбутній редактор «Киевской старины» Лашкевич. Ось тоді й наділили Шевченків полем і городом.

СВЯТИЙ ВОГОНЬ

Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його, однак, не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.

ШЕВЧЕНКО В ОПИСІ ТУРГЕНЄВА

Ось як малює Шевченка в останні роки життя російський письменник І. Тургенєв: широкоплечий, присадкуватий, кремезний, це був козак зі слідами солдатської муштри. Голова в нього була гостроверха, майже зовсім лиса, чоло високе, зморшкувате, очі невеликі, сірі, ніс широкий, губи покриті широкими густими вусами. Погляд був здебільшого суворий, недовірливий, іноді світився ніжною ласкою разом з гарною, доброю усмішкою. Постать — вайлувата. Руки спокійні. Хода поважна. Голос трохи хрипкий. Взимку одягавсь у високу смушкову шапку й кожух.

КОЛИ Ж БУДЕ?

В неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важкохворого Т. Шевченка зайшов його знайомий інженер Ф. Черненко. Вся Росія сподівалася, що в той день буде оголошено маніфест про скасування кріпацтва. Шевченко очікував цієї події особливо напружено. Як тільки Черненко зайшов до поета, той замість звичайного привітання запитав: — Що? Є? Є воля? Є маніфест? — і, глянувши у вічі Черненкові, зітхнув важко й мовив: — Так нема? Нема? Коли ж буде? — тоді затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав. Черненко почав заспокоювати його: є певна звістка, що цар у той день таки підписав маніфеста, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах. Тарас гірко всміхнувся і відпустив з цього приводу круте слівце.

Уславлення пам’яті Т.Г.Шевченка

1 384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Це друге місце за кількістю пам’ятників одній особі. Найбільше на Землі, переконані дослідники, існує монументів Ісусу Христу. Щоправда, є версія, за якою другим за кількістю пам’ятників вважають Володимира Леніна.
Більшість монументів Шевченку розташовані на території України – 1 256, зате майже півтори сотні розмістились у 35 країнах.

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу в світі книжку «Кобзар», розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже в 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

У 1995 році на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки була введена банкнота у 50 тисяч рублів. На лицьовій стороні – портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на звороті – пам’ятник Тарасові Шевченку перед будівлею університету в Тирасполі.
У 2002 році ці гроші надрукували з новим дизайном. Так на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Купюра була зеленого кольору. Тому «зеленими» придністровці називали не долари, а гроші з Шевченком. Остаточний сіро-зелений дизайн купюр із Кобзарем затвердили 2007 року.

У 1973-1975 роках автоматична станція «Марінер-10» тричі пролітала поблизу Меркурія і вперше сфотографувала планету з близької відстані. Було виявлено, що її поверхню покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх називають на честь художників, музикантів, письменників і поетів. Таким чином один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я нашого Тараса Григоровича. Діаметр кратера Шевченка – 137 кілометрів.

У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса. У Казахстані його ім’я носить Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також Шевченко звуться 3 села, 4 селища і 8 хуторів у Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село в Рибницькому районі Придністров’я.
Крім того, на честь Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, у Боковому хребті. Це ім’я дали їй українські альпіністи, які вперше зійшли на вершину Кавказу в 1939 році.

10 бонусних фактів:

  1. Шевченко-нездара

Навіть якщо долею вам накреслено стати великим поетом, все одно знайдеться хтось, хто повідомить вам, що ви геть ні до чого незугарні. Ще будучи дитиною малий Шевченко втік в сусіднє село Тарасівку до дячка-маляра аби той навчив його малювати.

“Він подивився уважно на мою ліву руку і відмовив мені навідріз. Він заявив мені, на мій великий жаль, що в мене немає здібностей ні до чого, ні навіть до шевства або бондарства” (з листа Шевченка до редактора “Народного чтения”).

Але Шевченко не здався і, бачте, має тепер пам’ятники по всьому світу. Готовий вам мотиватор.

  1. Згадка про перше кохання у віршах

“Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.”

Цього ви не можете не пам’ятати. А пам’ятаєте, як його малого прийшла втішити дівчина, що саме була поруч?

“А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала ….. ”

Це була подруга дитинства і перше кохання Тараса Григоровича – Оксана Коваленко. Шевченко часто згадував Оксану в своїх творах. Перше кохання є перше кохання. Якщо ви це знали, значить вам більше пощастило з вчителькою української літератури, ніж нам.

  1. Міф про царицю і викуп з кріпацтва

Ви знаєте, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця. Втім, це не зовсім так.

Гроші мали назбирати в лотереї, що її проводила імператриця в своєму палаці на святвечір 24 грудня 1837 року за ініціативою друзів Шевченка. В лотереї розігрували різні кришталеві та порцелянові речі привезені з Петербурських казенних заводів, а також портрет Василя Жуковського, поета та вихователя молодого царевича, роботи Карла Брюллова. Але врешті виявилось, що цариця, її донька та син разом сплатили за лотерейні квитки всього 1000 карбованців. Решту грошей, скоріше за все, довнесли друзі Шевченка – Брюллов, Жуковський та Вієльгорський.

  1. Шуба і вечірки

Молодий Шевченко був тим ще франтом. З легкістю витрачав гроші на красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось з гонорару навіть купив собі єнотову шубу. Нелегка доля талановитого молодика робила його страшенно популярним в петербурзьких домах.

Його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: “…Тарас мій частенько став роз’їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс“. От вам і сумний кріпак.

  1. Тарас Чевченко

Ще будучи студентом Академії, Шевченко закохався в свою 15-ти річну натурницю Амалію Клоберг. Вона була донькою хазяйки квартири, в якій Шевченко жив разом із Сошенком. В 1839 році Шевченко навіть написав її портрет і підписався “Чевченко”. Амалія не могла правильно вимовити прізвища художника і на догоду їй він підписувався так, як вона вимовляла. З листів Шевченка до друзів так і не зрозуміло, чи зізнавався він Амалії в своїх почуттях, і чи мав поет з дівчиною якісь стосунки.

  1. Шевченко писав російською

Вам у школі не здавалось, що портрет суворого Шевченка, що висів над дошкою в кабінеті укрмови ніби промовляє до вас: ” А ти говориш на перерві російською?!” І ставало, як мінімум, страшно і трошки соромно. Але Шевченко і сам писав російською мовою. Його найвідоміші російськомовні твори – віршована повість “Слепая” та прозова “Невеста”.

В книзі “Спогади про Т.Шевченка” Андрій Козачковський, друг поета, пише, що російськомовні твори Шевченка “зразок неповторного, що не вдалося Основ’яненку, мистецтва передавати місцевою російською мовою побут України з цілковитим дотриманням зворотів рідної мови і народного характеру дійових осіб”.

Сам Шевченко вважав, що пишатися тут особливо нічим.

“Переписав оце “Слепую” та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав! За який гріх, що я оце сповідаюсь кацапам черствим кацапським словом”, – написав він у листі до Якова Кухаренка у 1842 році.

  1. Голе селфі

Для нас Шевченко-поет затьмарив Шевченка-художника. А виявляється, до наших днів дійшло понад 800 картин і малюнків Шевченка. А якось Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе голим. Малюнок довго був заборонений цензурою, ну бо хто це малює голих кобзарів!

  1. Не пийте зі священиками

Кажуть, Шевченко був охочий до випивки. Але справа в тому, що це всі навколо хотіли з ним випити. Якось в 1859 році Шевченко приїхав до Києва. Шевченко вже тоді був такий популярний, що кожен прагнув похвалитися близьким знайомством з ним. Священик Троїцької церкви отець Єфим та його товариш купець Балабуха теж взялися приїжджого поета розважати. Захопивши цілу батарею пляшок (так пише в своїх спогадах про Шевченка Михайло Чалий), друзі повели Шевченка за Дніпро і пили півночі. Тарас Григорович хотів і заночувати на березі, але священик заволік його до себе додому, закрив ворота і не випускав аж до 8-ої ранку. В знак протесту дещо нетверезий Кобзар відмовився залишатися в кімнаті і спав просто у дворі біля воріт. На ранок друга з полону визволив Сошенко.

  1. Шевченко та Куліш: чоловіча дружба

Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були друзями. Разом співали, малювали і навіть ловили рибу. Тільки Куліш недолюблював Шевченка за його цинізм, а Шевченко Куліша – за аристократичність. Власне Куліш нібито і розпускав чутки про те, що Шевченко пияка. Так стверджує літературознавець Богдан Тихолоз. Зносили один одного літератори за талант. От вам і міцна чоловіча дружба.

  1. Ромовий щоденник

Улюбленим напоєм Шевченка був ром. В ті часи ром привозили лише з-за кордону і задоволення це було не з дешевих. Та що там  – і зараз недешево любити ром.

“Не дешево, зате смачно” – мабуть, сказав би нам Шевченко і налив би по скляночці. Гріх же не випити за 202ий день народження великого поета і художника. За таке нас би навіть Куліш не засудив.

10 фактів про Шевченка, які не згадували у школі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *