Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Зміст творів 7 клас / ПЧ. Михайло Стельмах. Поетична творчiсть

ПЧ. Михайло Стельмах. Поетична творчiсть

Мак цвiте

 

(ЛЕГЕНДА)

 

Степами турки i татари

На конях мчать, мов чорнi хмари,

I згаром дихає земля –

Навкруг пожари, як  петля,

Й петлю розкручує ординець:

Вiн одшукав живий гостинець –

Дiвча бiжить босонiж в бiр.

ЇЇ вiн схопить у ясир,

В прокислу зашморгне  сирицю

Й продасть у  Кафi з торговицi.

I сльози дiвчини, й життя

Проп’є без жалю i пуття.

Бо що йому краса  дiвоча,

Коса шовкова, яснi очi –

Усе продасть вiн за дукат,

Бо вiн торгаш, ординець, кат.

Дiвча бiжить в тяжкiм одчаї,

Коса їй плечi устеляє,

А сльози падають  у брiд,

I кров’ю тягнеться  твiй слiд.

Уже над юнiстю твою

Аркан свистить, сичить змiю.

I враз вiдсiчена петля

Безсило впала  у поля.

Козак-нетяга у  долинi

Рубнув її i вже стежину

Дiвчинi вказує у бiр:

“Ми ще зустрiнемось, повiр”.

Ординець блимнув  хижим оком.

На луку впав, гикнув i скоком

Помчав з ординцями  в байрак.

Втiкай, козаче!

Та козак

Втiкать не думав. Ще дiвчину

Провiв очима й по долинi

Навскiс напасникам помчав.

Травневий день  в кiльцi заграв

На сполох бив всiма громами,

I блискавка небеснi брами

Розчахувала навкруги…

Все ближче, ближче  вороги,

Злостивий усмiх  рве їм губи –

Отак i мчить землею  згуба,

Жадiбна, дика, навiсна,

В краплинах кровi i багна.

Козак ударив iз пiстоля,

Й розлiгся крик посеред поля:

На стременi торгаш завис,

I кiнь його понiс, як бiс,

I степ востаннє над рiкою

Ординець мiряв головою…

Все ближче конi, лиця злi,

Схрестились, скрегнули  шаблi,

Переплелися iскри з кров’ю,

I знову криком  Приднiпров’я

Прошив у жасi людолов.

Та бiснувалась криця знов,

Шипiла кров, шипiла пiна.

Козак вимощував  долину

Чужинським трупом, як умiв,

Як вчився в  Сiчi i в братiв

На славнiм Донi у походi.

Ординцiв б’є козак вже в бродi.

Бере ординцiв переляк:

“То це шайтан!

Це не козак!”

Козак всмiхнувся в довгi вуса:

“З шайтанами не вперше б’юся.

Узнали, що таке  козак,

Якого люди кличуть: Мак”.

I знову зброя у  двобої

Дзвенить над збитою  водою,

I квасить нелюдiв рiка,-

Не ломить сила  козака.

Та от надходить  чорна зрада:

Дрантя, попихач скрався  ззаду,

Вiн чином – кат, душею – гад.

Увесь продався  за дукат.

Тихцем пiдвiв iуда зброю,

Озвався пострiл над рiкою,

I на коня схиливсь  козак.

“Пропав козак! Загинув Мак!” –

Ординцi кинулись до нього.

Козак на них  поглянув строго:

“Нi, не загинув я, кати,

Помiж людьми менi цвiсти!”

Кати пiдводять вгору зброю:

“Твiй цвiт, життя вже за тобою,

Козаче, зробимо отак:

Шаблями скришимо  на мак…”

Ординцi воїна скришили,

На землю впало  тiло бiле

I, наче зерно, проросло,

А влiтку маком зацвiло…

Давно ординцiв i iуду

В моїм краю забули люди,

Бо їхнiй слiд – страшний укiс –

Травою мертвою  порiс.

А мак цвiте вiки в роздоллi –

В косi дiвочiй i у полi.

А мак цвiте!

 

Рідня

Обминувши луг, що вкрився міддю,
Слід до хати губиться в бору.
В хаті пахне парене обіддя,
Сік густий покрив кору.

На корі зі мною стельмах сивий,
Поруч шпиці віялом лягли.
Ми майструєм, щоб шляхи щасливі
Під колесами гули.

У роботі дні пливуть чудові,
І надвечір я іду щодня
В гомінкі бори соснові,
Де живе моя рідня.

Де живуть майстри хороші, чесні,
Вуглярі, і теслі, й дьогтярі.
Серед них мої проходять весни
І розмови до зорі.

Небагато літ прожив на світі
У краю лісів, озер і трав.
Там навчився я людей любити
І чудовий світ пізнав.

Може, тим без пісні я не можу
Працювати, жити навіть дня,
Що округ земля моя хороша,
А на ній — моя рідня!

 

Березень

Звелися ріки і лугами
Блакитно простягають путь,
А в небі хмари лебедями
Із ополонок воду п’ють.

Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить під корою
В березах чистий, свіжий сік.

Налита сонцем і вітрами,
Хлюпоче веслами весна,
І піднімає буйні трави
Земля хмільна і запашна.

В ці дні бажаєш світ щасливий
Черпнути відрами до дна.
І сміло сіяти на ниви
Багатство ярого зерна.

 

«Березень» М. Стельмах ідейно-художній аналіз

Палка та щира любов М. Стельмаха до Батьківщини відбилася в його творчості. З натхненням описує він красу рідної природи. Боротьба весни з зимою особливо приваблює поета. Читача зачаровують незвичайні образи, що виникають в уяві письменника: Гаї спинились над водою І тихо входять в клекіт рік, І хмелем бродить під корою В березах чистий, свіжий сік. Природа здається М. Стельмаху живою істотою. Земля, хмільна і запашна, піднімає буйні трави. Мені особливо подобається, що хмари ввижаються поету лебедями, «які із ополонок воду п’ють». Цей образ вражає поетичністю і красою. М. Стельмах, надзвичайно чутливий до відтінків і настроїв навколишнього середовища, сповнений радістю у ці дні відродження природи: В ці дні бажання світ щасливий Черпнути відрами до дна… Усі свої сили поет прагне віддати праці на рідній землі: «сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна». У душі Михайло Стельмах не просто споглядач, який з захопленням дивиться на прекрасну природу рідного краю, а трудівник-землероб. Мене зачаровує неординарність сприйняття письменником української землі, а також синівська любов і пошана до неї

Поміж березами дівча іде

Рожевий схід. Галуззя молоде
Пісні виспівує привітні.
Поміж березами дівча іде
У хусточці блакитній.

Рукою гладить пасмо золоте,
Іде, співаючи, в долину…
І, може, більше дівчину ніде
Ніколи не зустріну.

Стою під кленом біля джерела —
У серце йдуть пісні привітні.
А дівчина, як молодість, пішла
У хусточці блакитній.

​Тільки хвилі, і небо блакитне

Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде.

Я пливу у роздолля чудові,
А навколо хлюпоче весна,
Вигинаються хвилі, мов брови,
І на гребні шипить сивина.

Все таке чарівне, таємниче,
Повне соку, життя і снаги,
І у мандри весна мене кличе,
Опустивши в глибінь береш

Я став би птицею, коли б….

Я став би птицею, коли б
Не жив на світі чорний хліб,
Коли б на світі не жило
Столапе зло…
Я нерозщеплену любов
В поля, в серця посію знов,
Посію в роси хліб з руки
І підіпру хиткі роки
Грудьми, руками чи плечем, —
Земних немало в мене справ.
Тому і став я сіячем,
Тому я птицею не став…

 

 

Н. М. Гаєвська, канд. філол. наук, проф. О. В. Гаєвська, канд. філол. наук Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

 

ДЕЯКІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ НАД ПОЕТИЧНИМИ ТВОРАМИ

М. СТЕЛЬМАХА

У статті йдеться про поезію М. Стельмаха. Акцентується увага на ранній ліриці митця та творах періоду війни 1941–1945 рр. Ключові слова: творчість, лірика, стиль, героїзм, патріотизм.

Творчість М. Стельмаха завжди співвідносять з його прозою. Але митець був і поетом, драматургом, фольклористом, публі- цистом, кіносценаристом. На наш погляд, цікавою є поезія митця. Хоча за обсягом вона не така велика, але за тематикою надзвичайно цікава, особливо ранні твори та поезія періоду війни (1941–1945рр.) Та зрештою свою творчість письменник розпочав з поетичних творів. Михайла Стельмаха справелдиво вважають сіячем, до речі, сіячем був і він сам. Сіячем добра, любові до людей, рідної землі:

“Земних не мало в мене справ,

Тому і став я сіячем

Тому я птицею не став!” [1, 6].

Вже в ранній творчості, а це були поетичні твори, відчувається любов до землі, людей, краси навколишнього світу.

Небагато літ прожив  на світі

У краю лісів, озер і трав,

Там навчився я людей любити

І чудовий світ пізнав.

Може тим без пісні я не можу

Працювати, жити навіть дня,

Що округ земля, моя хороша,

А на ній – моя рідня [1, VІІ, 17].

І хоч М. Стельмах більше відомий як прозаїк (велика і мала проза), але поетичний доробок митця є теж досить великий і вагомий. Найвідоміші його збірки поезій “Добрий ранок” – 1941, “Провесень” – 1942, “За ясні зорі” – 1942, “Украине вольной жить” – 1944, “Шляхи світання” – 1948, “Жито сили набираться” – 1954, “Поезії” – 1958, “Мак цвіте” – 1968. Окрім цих збірок, є книги для дітей “Колосок до колоска”, “У сестрички дві косички”, “Як журавель збирав щавель”, “Маленька Оленка” та ін.

Слід зауважити, що вже ранні поетичні твори М. Стельмаха від- значаються глибоким патріотизмом, надзвичайною динамікою, щедрим використанням фольклору (“Мак цвіте”, “Козак” та ін.) Герої згаданих творів наділені надзвичайною силою, романтизовані:

Ординців б’є козак вже в броді.

Бере ординців переляк:

“То це шайтан! Це не козак! ”

Козак всміхнувся в довгі вуса:

“З шайтанами не вперше б’юся.

Узнали, що таке козак,

Якого люди кличуть: Мак”

(“Мак цвіте”) [1, VІІ, 8].

В алегоричному образі козака Мака втілена ідея безсмертя народу, непереможності життя, правди, краси:

“А мак цвіте віки  в роздолі –

В косі дівочій і у полі,

А мак цвіте” [VІІ, 9].

Рання поезія М. Стельмаха  представлена творами про різні, здебільшого сільські професії (“Дьогтярі”, “Вугляр”, “Римар”, “Тесля”, “Садівник”, “На пасіці” та ін.) Автору близькі, знайомі й рідні герої згаданих творів. Зазвичай письменник знав цих людей, був знайомий з їх життям, з їх професією, а тому так природно йде розповідь здається про звичайне життя сільських трударів, нелегку працю героїв. Але за цією простотою – важливість, відповідальність героїв за доручену справу:

Мої прадіди убогі

Втекли от пана в сиву млу,

В лісах, далеко від дороги,

Курили дьоготь і смолу [VІІ, 10].

То була нелегка праця, часто люди гинули:

“Їх сорочки, смо- листі, чорні,

Обвисли важко у крові…”

(“Дьогтярі”) [VІІ, 11].

Навіть зовнішній портретний опис дьогтярів свідчить про виснажливу працю, яка ніколи не цінувалась і часто призводила героїв до смерті:

І першим батько впав на корж,

Жилаві руки ще уперто

Стискали зрубаний держак:

“Життя не завше  краще смерті.

Сини мої, сини!…”

(“Дьогтярі”) [VІІ, 11].

По-своєму цікаві і  інші поезії. Автор підкреслює важливість і необхідність у повсякденному житті тої найціннішої професії:

Знов лягають по ремінні

Рівно зубчиками шви

(“Римар”) [VІІ, 15].

Або у вірші “Тесля” – герой працює, усвідомлюючи вагомість своєї праці для інших. Весь вік тесля відданий улюбленій справі, він пишається своєю професією, залюблений у неї:

Працює, згадує поволі, Чим жив на довгому віку. (“Тесля”) [VІІ, 15]. Письменник детально описує працю іншого сільського трударя:

Мій дід важку янтарну раму

Кругом оглядує в руках.

У сотах пахне дивне поле,

І щедрість лісу, й сила трав

(“На пасіці”) [VІІ, 17].

Війна 1941–1945 рр. не могла не знайти свого відлуння в поезії М. Cтельмаха. Її події відображено у кращих віршах (“Шевченкові”, “Прощання”, “Партизан”, “Пілот”, “Орач”, “Зв’язківець”, “Сестрі”, “Танкіст”, “Сапер” та ін.) Твори цього періоду вражають простотою, безпосередністю, залюбленістю в рідний край, глибоким патріотизмом, вірою в перемогу над ворогом. Досить часто М. Стельмах у поезії періоду війни проводить певні паралелі (картини) минулого і сучасного, таким чином намагаючись героїчне сучасне “побачити” і відтворити через героїчне минуле; створюючи легендарні образи, які овіяні героїкою минулих часів.

Озвалась Умань і  Унеча,

І Гонта йшов із-за ріки,

І по ході гора  Чернеча

Пізнала Щорсові полки

Тарас простяг над ними руки

І в добру путь благословив

(“Шевченкові”) [VІІ, 19].

Письменник часто у своїх віршах використовує фольклорні елементи, фольклорні образи, а інколи і весь твір пише у фольклорному дусі (вірш “Прощання”):

Співають кулі в ясних сплесках жита,

І мертво каски хиляться на шлях.

Твій кінь розмашисто в галоп з копита

Летить із вулиць в поле,

Наче птах.

(“Прощання”) [VІІ, 21].

Володіючи невичерпними мовними скарбами рідного народу, автор створює самобутні метафори, порівняння, образи. Інколи цілі строфи бувають “зіткані” з кількох метафор:

Нові світлиці, клечінню повиті,

Посіють щастя над Дніпром,

І вся земля у кучерявім житі

Нам стане радісним столом [V 123].

У період війни справді розкрився щедрий життєлюбний талант М. Стельмаха. Глибина почуттів, соковитість мови, яскравість образів засвідчили неабиякий талант митця:

Затьмарилось сонце на ясному сході,

Вогнями в життя угризається зло.

Нам дуже нелегко, нам  тяжко в поході, –

Майбутнє землі нам на плечі лягло. [VІІ, 42].

Так само, як і А. Малишко, М. Рильський, М. Стельмах звертається до образу матері, образу землі, рідного краю, України. Свіжі, оригінальні поетичні знахідки (особливо метафоричні звороти) схвильовано і пристрасно передають найрізноманітніші почуття – радість, біль розлуки, біль втрати:

Не тужи, сива мати,

що кінь спотикнувся на правую ногу,

– Наколола копит пересохла стерня,

А як тупіт зачуєш  – не йди,

вибігай зустрічать на дорогу

Чи мене на коні, чи самого коня

(“Матері”) [VІІ, 43].

Або інша поезія “Чайка” (1941). Початок твору:

“Запалали поля, і пшениця  гаряча…”.

Ці рядки ніби перегукуються з твором А. Малишка “Україно моя”:

“Запалали  огні за долиною синього моря.

Самольоти  гудуть, бо на захід фронти і фронти…

(“Україно моя…”).

Для всіх письменників, а особливо тих, які були на фронті, тема України, материнства, рідної неньки – була наскрізною. І досить часто зазначені теми, ідеї, образи по-різному інтерпретувалися в багатьох поетів, а інколи ці теми були інтертекстуальними:

Садок вишневий коло хати

Співав, як молодість. Давно колись..

Лежить в саду чиясь убита мати,

І вишні темним полум’ям взялись [VІІ, 47].

М. Стельмах показуючи страшні картини війни, сугестує читачеві біль, страждання народу, разом із тим, його ліричний герой вірить в перемогу над ворогом:

Шматок останній України,

Мов бідне серце у крові,

Лапатий сніг притрушує  долини

І сльози, мертві і живі [VІІ, 51].

Проникливе заглиблення у внутрішній світ героїв є одною з ознак поезії М. Стельмаха. Як слушно зазначає М. Рильський, “…глибокий знавець народної творчості, яка відбилася не тільки в окремих прекрасних речах…[…]… але й у всьому, що автор пише, в мові, в образному ладі, в тонах і барвах” [2]. Автор не соромиться сказати про біль, горе, втрати близьких і рідних. Чимало лиха принесла війна, але ліричний персонаж вірить, що прийде час, настануть мирні дні і люди повернуться з війни до звичайного життя.

Будуть сіяти, орати…:

Нелегка нам до щастя путь –

В крові хлюпоче день за днем…

Які ж плуги печаль зоріють,

І хто з нас буде сіячем? [VІІ, 57].

Справді, немало пережито і прожито в нелегкі воєнні роки… І М. Стельмах пише про це:

Немало прожито, ще більше пережито

В поході, у поті, в ядучих димах, у крові…

Добре, що у полі колишеться жито,

Шляхами вертаються

Хлопці живі [VІІ, 93–94].

Можна ще назвати  чимало творів періоду 1941–1945 років. Вони засвідчують високий рівень поетичної майстерності М. Стельмаха– поета. Блискуче знання психології воїна, його побуту пояснюється, очевидно, тим, що сам М. Стельмах з першого дня війни перебував на фронті. І на власні очі бачив і нотував все, що відчував довкола. Післявоєнна поетична творчість митця представлена поетичними книгами: “Шляхи світання”, “Жито сили набереться”, “Поезії”, “Мак цвіте” та ін. Образи воїнів-патріотів, що повернулися з війни до мирної праці, стають героями його віршів.

Надзвичайно цікава і інтимна, пейзажна лірика М. Стельмаха. Любов до людини праці, до природи зливаються в автора з його мотивами любові до Вітчизни. За спостереженнями М. Рильського “для Стельмаха труд – найчастіше він говорить про сільський труд – це передусім радість, це повнота людського щастя, це натхненна творчість” [3]. Цікаві ліричні твори письменника на історичну тему, особливо згадана вже поезія “Мак цвіте”. Алегоричним образом Маку, що цвіте віки, вічно в роздоллі – в косі дівочій і у полі, – поет підкреслює ідею безсмертної сили народу. Риси вдачі позитивних героїв, створених автором в поетичних творах, згодом будуть співзвучні з образами, що їх М. Стельмах виписав у прозових творах. Він завжди демонструє себе як глибинний знавець життя селянства, характерів, вихоплених з народу, палітри рідної природи, фольклору, історії. Є письменником-неоромантиком: узагальнюючи сувору дійсність, цей автор підносить над нею прагнення людської душі до високого духовного ідеалу, до тієї краси, яка мала б врятувати світ. Загалом, вся поезія письменника як рання, так і пізніша, перейнята мотивами і художніми засобами народнопісенних творів, які відзначаються художньою досконалістю, чіткістю, стрункістю побудови, своєрідною образною системою. М. Стельмах – самобутній, оригінальний, вдумливий митець. Художня палітра його творів надзвичайно різнобарвна і широка; вміння тонко проникати в психологію людини, мистецьке бачення світу, надзвичайний природний талант – забезпечили письменнику успіх і безсмертя його творів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Стельмах М. Твори. –  В семи томах. – т. 7.– К., 1984. – с. 17 (Далі циту- ємо за цим виданням, вказуючи том і сторінку).

2. Рильський М.. Поезія  Михайла Стельмаха. Твори в дев’яти  томах. – т. 9. – К. : Держлітвидав, 1962. – с. 348.

3. Рильський. М. Про вірші  Михайла Стельмаха. // “Правда України”, 1954, – 25 січня.

Стаття надійшла д о редакції 10.10.12 Н. М. Гаевская, канд. филол. наук, проф. О. В. Гаевская, канд. филол. наук Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко Некоторые наблюдения над поэтическими произведениями М. Стельмаха В статье речь идет о поэзии М. Стельмаха. Акцентируется внимание на ранней лирике писателя и произведениях периода войны 1941–45 гг. Ключевые слова: творчество, лирика, стиль, героизм, патриотизм. 32 N. M. Hayevs’ka, Cand. Philol. Sci., Professor, O. V. Hayevs’ka, Cand. Philol. Sci Institute of Philology at Taras Shevchenko Kyiv National University Some Observations over M. Stelmakh’s Verse Works This article deals with Mykhajlo Stelmakh’s poertry of the Second World War. Key words: Mykhajlo Stelmakh, poetry, lyrics, style, patriotism, national idea. УДК 821.161.2-312.6 А. Б. Гуляк, д-р філол. наук, проф., проректор з наукової роботи Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка Н. В. Науменко, д-р філол. наук, проф. Національний університет харчових технологій, м. Київ

 

Дитячі поезії
Літо-літечко (Збірка)
1972 рік, видавництво «Веселка»
ЛІТО-ЛІТЕЧКО
Стоять веселі соняхи у цвіті,
На їхніх віях досвіт будить бджоли —
Це степом, наче мати, ходить літо,
І колос нам віщує добру долю.
Ой літечко-літо —
Пшениця-яриця,
Та дзвін медоцвіту,
Та схилене жито.
У житі, як в хаті, живе перепілка,
У неї дрібненьких діток аж вісьмірко,
Та гарно маленьким у житньому світі,
Де сонцем і зерном колишеться літо.
Ой літечко-літо —
Пшениця-яриця,
Та дзвін медоцвіту,
Та житечко:
—Жити!..
ЧЕРВЕНЬ
Дні погожі,
Ясні,
Жаркі.
На лугах
Дзвенять косарки,
І співають
Всі луги,
І підводяться
Стоги.
Я вминаю
З дідом стіг,
Щоб у дощик
Не затік,
Щоб сінце
Худоба їла,
Нас, колгоспників,
Хвалила.

КОЛОСОК ДО КОЛОСКА
Наступили дні щасливі —
У полях збирають жниво,
Весь колгосп тепер у полі,
Бо роботи всім доволі.
Ой ви дні жниварські, славні!
На машині — на комбайні —
Тато мій в’їжджає в лан,
Як у море капітан.
А мій старший братик Марко
Цілі дні веде жниварку.
А за ним моя сестриця
В’яже жито і пшеницю.
Всі, усі тепер у полі,
Бо роботи є доволі,
Навіть Мурчик — кіт вусатий —
Десь повіявся із хати,
Примостився на стерні
Й ловить миші цілі дні.
— Що ж робить мені, малому?
Залишайся, кажуть, дома.
Це в жнива, в гарячі дні,
Залишатися мені?!
Та не буде так ніколи!
Я піду в широке поле,
Відшукаю маму, тата:
— Я прийшов вам помагати…—
Покладу в поділ сорочки
Колосок до колосочка.
Колосок та колосок —
Назбирається стіжок.
Гей, товариш їздовий,
Не минай стіжечок мій,
Ти на віз його клади,
Мене зверху посади!

ДОЩ
Грім гуркоче навкруги,
Хмара дощ несе в луги.
Лийся, дощику, навкруг —
На поля,
Баштан
І луг.
Лийся, лийся над травою,
Молодою,
Запашною,
Лийся, лийся
Густо-густо
На розложисту капусту,
Лийся, лийся, наче з бочки,
На зелені огірочки,
На петрушку,
На чорнушку,
На квасолю,
Бараболю
І на мак,
На пастернак,
На коноплі і на льон,
На козелець, на пасльон,
На буряк,
Гладкий,
Чубатий,
І на сонях
Головатий,
На червоні помідори,
І на рапс, і на цикорій.
Дощик, лий, дощик, лий
І на кользу, й на рижій,
Кукурудзі
Вимий коси,
Лопоти, шуми
В горосі,
У горосі
І у просі,
В жовтому люпині,
У червоній конюшині,
Опустись на дині,
На смугасті кавуни,
Що ростуть на цілині.
Лийся, дощику, кругом,
А найбільше над вівсом,
Над вівсом,
Над ячменями,
Над житами,
Пшеницями,
Заіскрись на сочевиці,
На люцерні і на виці,
Припади до гречки,
З медом на вершечку,
Не мини й стеблини
У моїй країні,
Всюди, дощику, співай
І на щастя, й на врожай!

НА БАШТАНІ
На колгоспному баштані
Червоніють баклажани,
Проти сонця гріють спини
Жовтобокі спілі дині
Й ходять в гості до братів —
До статечних кавунів.
Підкачавши білі штані,
Ходить бусол по баштані
І дивується без краю:
— Що тут робиться — не знаю!
Цілий світ я облітав,
А такого не видав:
Тут кавун — ряба сорочка —
Виростає, наче бочка!
Тут лежить такенна диня —
Не підійме господиня!
І нащо вже баклажан —
Виріс тут — неначе жбан!

ЇЖАЧОК І ГРИБОК
Під березу їжачок
Наносив сінця стіжок.
Хоч і знає їжачок,
Що під сіном спить грибок.
От прокинувся грибок.
А на нім лежить стіжок.
— Ой їжаче, їжачок,
Забери кудись стіжок!..
Не послухався їжак:
— Проживеш ти, грибе, й так!
І розсердився грибок,
Вперся в землю — і стіжок
Розлетівся, наче пух.
Їжаку забило дух.
Сів і хлипає їжак:
— Я ж не знав, що буде так!..
ГРЯДОЧКА СЕСТРИЧКИ
У сестрички теж є грядочка,
Невелика, наче кладочка,
А на грядці — огірочки
І кавун в рябій сорочці,
Сім головок маку,
Трохи пастернаку,
Був на грядці і горох,
Та його ми з’їли вдвох.

ХРІН
Запишавсь в долині хрін,
Що солодкий дуже він.
Скуштував його деркач,
Диркнув, кліпнув —
та й у плач;
І два тижні не співав,
Тільки сльози витирав.

ГАРБУЗ
Трипудовий гарбуз
На городі
Загруз.
А на цей гарбуз
Сів з дітьми
Чорногуз.
Каже він до діток:
— Сіли ми
На горбок.—
І не зна чорногуз,
Що він сів
На гарбуз.

ГРИБ ДІТКАМ КУПИВ ШАПКИ
Гриб діткам купив шапки.
Повдягалися грибки
І стають аж на носочки,
Щоб їх бачили в лісочку.
Гриб говорить їм: — Дітки,
Не спинайтесь на носки,
Не показуйте шапки:
Ходить баба за дубами —
Попадете в борщ грибами.

З дитинства любив Михайло Панасович Стельмах чорну запашну ріллю, зелені моря ярини, кучеряві сади та заквітчані луки, народну пісню, живе влучне слово. Прагнучи виховати чуття слова у дітей, для яких писав поруч з «дорослою» поезією і прозою (збірки віршів «За ясні зорі», «Провесінь», романи «Хліб і сіль», «Велика рідня», «Чотири броди» та інші), розкрити перед ними красу навколишнього світу, навчити бачити її, він так природно поєднував художність з педагогічністю, що не потребував «дидактичних цвяхів», зокрема, і в книжках віршів «В їжаковім вітряку», «У сестрички дві косички», «Колосок до колоска», в повістях «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір»…
Більшість поезій М. Стельмаха сюжетні, в них майже непомітна описовість, настільки динамічними є картини природи, мінливими кольори. Перенесені у вірші мотиви і мелос народної пісні, пестушки, колисанки надають їм особливої чарівності
ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив.
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко,
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
ЧАЙКА
(за народними мотивами)
Хочеш — вір, а хоч — не вір:
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у сап’янці.
Так зате дітки чайчині
Не в болоті сплять, а в сіні.
ГРЯДОЧКА СЕСТРИЧКИ
У сестрички теж є грядочка,
Невеличка, наче кладочка,
А на грядці — огірочки
І кавун в рябій сорочці,
Сім головок маку,
Трохи пастернаку,
Був на грядці і горох,
Та його ми з’їли вдвох.
ДЯТЕЛ
По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під кору.
Дятел глянув, сів на сук,
Носом тук — і згинув жук.
Отакі-то окуляри
Вибрав дятел на базарі!
БОБЕР
У бобра
Добра
Багато:
І надворі,
І в оборі,
І в коморі,
І у хаті,
Бо охоче
Дні і ночі
Він робив:
Він і сіяв,
Він і віяв,
І косив,
І молотив.
А тепер
Бобер
На гаті —
Вчить маляток-
Бобреняток
Майструвати.
Тихо-тихо
Йде бобриха
Через брід.
Бо несе родині
Дві хлібини
У хустині
І обід.
ЧОРНОГУЗ ПРИЙМАЄ ДУШ
Там, де гнеться верболіз,
Чорногуз в ставок заліз.
А на птицю з верболозу
Вітер трусить срібну росу.
Рясно падає росиця —
Славний душ
Приймає птиця
Коло берега щодня
І не хниче, що росиця
Крижана!

Ми любимо весну

Ми любимо весну,
Зелену, чудесну,
Грімницю у тучі,
І дощик співучий,
І луки широкі,
І ріки глибокі,
І поле веселе,
І рідні оселі,
І цвіт у маю —
Всю землю свою!

Сонечко, світи!

Ось тепер я добре знаю:
Сонце в річку спать лягає —
Сам помітив, як воно
Впало в хвилю — і на дно.

Побіжу мерщій до мами:
— Сядьмо в човен з парусами!
Човен бистрий, од коси
Нас до сонця принеси!

І скажу я так, як треба:
— Підіймайся, сонце, в небо —
Нам не треба темноти,
Ти ще, сонечко, світи!

Весна

Грає сонце промінцями,
Білий сніг стає струмками,
І, співаючи, струмки
Шлях знаходять до ріки.

Річка ширшою стає,
В річці сонце устає,
Біля сонця риболов
Тягне срібний свій улов.

Колискова
(за народними мотивами)

Наш ледащо — мурий кіт —
Тихо вибрався на пліт,
Позирнув собі убік
Та й у хату нишком — скік!
А із хати — в хижку:
— Пошукаю мишку!.. —
Миші кіт не відшукав,
А сметану поз’їдав
Та й ховатися біжить,
А дитя в колисці спить.

А у мене є сестричка

А у мене є сестричка —
Трохи більша рукавички.

Ми із нею подружили,
Хоч вона й кричить щосили.

Мама каже, що всі діти
Так учаться говорити.

Я сестричку розважаю,
Сам їй віршика складаю:

«Ти, маленька, підростеш,
В гай із братиком підеш —
Під берези, під дуби,
По суниці, по гриби…»

Крик у хаті затихає,
Бо сестриця в гай бажає.

Край лісочка
(за народними мотивами)

Край лісочка на дубочку
Прив’язали колисочку.
Положили спать Олянку
В колисочку на світанку.
Теплий вітер повіває,
Все колиску він гойдає.
Сонце встало, сонце гріє,
Сонце дівчинку жаліє,
Трактор пісню все співає —
Злого вовка відганяє.

Гарбуз

Трипудовий гарбуз
На городі
Загруз.
А на цей гарбуз
Сів з дітьми
Чорногуз.
Каже він до діток:
— Сіли ми
На горбок. —
І не зна чорногуз,
Що він сів
На гарбуз.

Кажуть всі, що я великий

Кажуть всі, що я великий:
Сам взуваю черевики,
Сам вдягаю все на себе,
Не як-небудь, а як треба.
В безкозирці я іду,
Честь військовим віддаю,
Каблуками тільки чок! —
З мене ж буде морячок!

Дзвоник

Літо стернями пішло,
Входить осінь у село.
Я люблю рум’яну осінь,
Над садами чисту просинь,
Молотарки спів у полі,
Перший дзвоник в нашій школі,
Що нас кличе, мов зоря,
До книжок, до букваря.
Я нарву найкращих квіток, —
Купчаків, жоржин, леліток, —
Принесу з росою в клас,
Де стрічає вчитель нас.
Я віддам букет барвистий,
Де блищить роса намистом,
А одного купчака
Приладнаю до дзвінка.
Ой дзвіночки срібляні,
Добре вчитися мені.

Настуся

Відлетіли сірі гуси,
В лісі осінь вже гуде,
І малесенька Настуся
З букварем до школи йде.

З поля вибіг зайчик шпарко,
Стрімголов побіг з гори,
І всміхається школярка:
Так біжиш ти й в букварі.

Біля ставу у долині
Розгулялись снігурі,
І дивується дитина:
Чом нема їх в букварі?

От із школи повернуся,
Намалюю птиць і став,
Бо малює все Настуся,
Що буквар не змалював.

Йде зима

В галстуку синичка
Сіла на осичку.
Здивувалась птиця:
— В галстуку синиця,
Закриває шию,
Хоч іще й не віє.

Коли дятел з бука
Телеграму стука:
— Йде зима борами,
Дід Мороз — річками.
Їх синичка вздріла —
Галстук начепила.

Через луг, через горбок
(за народними мотивами)

Через луг, через горбок
На ланок іде цапок.

Спіє гречка на ланку —
Серце радує цапку.

Гречку викосив цапок,
Склав з дітками у стіжок.

Молотив і так і сяк
І поніс зерно в вітряк.

Намолов муки цапок
Повний кадуб і мішок.

А цапиха із муки
Випікає пиріжки.

Хвалять свіжі пиріжки
Цап, цапиха і дітки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *