Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Валер’ян Підмогильний. Біографія. Про роман “Місто”

Валер’ян Підмогильний. Біографія. Про роман “Місто”

 ВАЛЕРЬЯН
ПІДМОГИЛЬНИЙ


(1901—1937)

«ЖИТТЯ ПЕРЕЖИТЕ, МОВ ШЛЯХ ЗАБОЛОЧЕНИЙ…»


У 20—30-х рр. Валер’ян Підмогильний був відомим і популярним письменником, автором кількох збірок оповідань, романів «Місто», «Невеличка драма», перекладів українською зарубіжної класики. Мав вірних друзів-однодумців Є. Плужника, Г. Косинку, Т. Осьмачку, Б. Антоненка-Давидовича. Мав дружину Катерину Іванівну, актрису Театру юного глядача, шестилітнього сина Романа. Обірвалося все несподівано—у грудні 1934 р. арештований, а невдовзі висланий на Соловки, звідки вже не повернувся. Надовго було заховано до спецфондів його твори, а саме ім’я якщо і згадувалося, то лише в негативному контексті.
Навіть після посмертної реабілітації 1956 р. твори цього талановитого прозаїка в Україні не перевидавалися. Перебуваючи у спецізоляторі Соловецької тюрми, він напружено працював—це допомагало витримувати таку важку самотність. Читав, перекладав, писав нові оповідання і навіть романи, вивчав марксизм-ленінізм і точні науки — не хотів гаяти часу, бо над усе сподівався повернутися. «Дорога Катю. як ти живеш? Винний перед тобою страшно і неоплатно, — писав у листі до дружини, — ти добра, ти вибачиш, я знаю. Мила, рідна, як я хочу, щоб ти була здорова, бадьора, щоб тобі було добре! … Що написати про себе? Все до решти я передумав, побачив, що в житті я скрізь був неправий, і ніколи життя не здавалося мені таким прекрасним, як зараз. Тепер я розумію і люблю нашу велику країну, тепер я з нею, я маю надію коли-небудь до неї повернутися».  Катерина Іванівна з Романом кілька років поневірялася на Томіцині, потім в Алма-Аті, після війни повернулася до Києва, Роман став студентом медінституту. У 1950 р. пішов 12 життя зовсім молодим, так і не дочекавшися звістки про батька…Чим же завинив Валер’ян Підмогильний перед своїм народом, за що був названий його ворогом і вбитий у розквіті творчих сил?


підмогильний
Народився 2 лютого 1901 р. у селянській родині в селі Чапля на Катеринославщині (нині це Дніпропетровськ, його околиця). Тоді село було власністю графа І. Воронцова-Дашкова, в економії якого і працювали батьки. Для Ва-лер’яна та його сестри Нати могли наймати вчителя французької. А мама взагалі була «природженим інтелігентом», як згадують односельці.
Хлопець закінчив церковно-парафіяльну школу. З 1910р. по 1918 р. навчався в 1-му Катеринославському училищі. Багато читав, вивчав французьку й німецьку, пробував писати вірші та оповідання, вміщував їх у шкільному журналі під псевдонімом Лорд Лістер (вплив популярних тоді пригодницьких творів про Ната Пінкертона).


Перше відоме оповідання «Важке питання» написане шістнадцятилітнім В. Підмогильним і присвячене було вирішенню гімназистом Андрієм «важкого питання» статі, «чоловічої зрілості». Вже 1919 р. в катеринославському журналі «Січ» з’являються оповідання «Гайдамака» і «Ваня». Саме в той час майбутній письменник посилено вивчав іноземні мови: французьку та німецьку.
Після закінчення училища Валер’ян стає студентом щойно утвореного Катеринославського університету. Викладали тут Петро Єфремов (брат академіка, літературознавця Сергія Єфремова) та знавець української історії, культури Дмитро Яеорницький, який очолював кафедру українознавства. Отже, майбутній письменник мав добрих учителів, відданих патріотів. У 1921 р. у збірнику «Вир революції» П. Єфремов під псевдонімом В. Юноша помістив розлогий аналіз перших оповідань молодого прозаїка під промовистою назвою «Поет чарів ночі». На той час В. Підмогильний уже мав друкованими не лише оповідання в пресі, а й першу книжку «Твори. Т. І», видану 1920 р. в Катеринославі. До неї увійшли оповідання «Старець», «Ваня», «Важке питання». «Пророк», «Гайдамака», «Добрий бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким», написані здебільшого під час навчання в училищі. Ця збірочка засвідчила появу на літературному видноколі оригінального, самобутнього таланту, який пішов шляхом абсолютно новим для українського мистецтва 1917—1920 рр.г—шляхом модернізму, глибокого заглиблення у психологію людської душі, її художнього пізнання.
У 1920—1921 рр. учителював у рідних краях: Павлограді, Катеринославі, тоді й створив цикл «Повстанці». Частина цих оповідань друкувалася в катеринославській газеті «Український пролетар», повністю 1923 р. вони вийшли окремим виданням за кордоном. Тоді ж пише і повість «Остап Шептала», опубліковану 1922 р. вже в Харкові.
Восени 1921 р. Валер’ян Підмогильний вирушає ближче до культурно-мистецьких центрів—на Київщину. Спочатку живе в мальовничому курортному Ворзелі. Там одружується з донькою священика Катериною Червінською. А невдовзі подружжя перебирається до Києва. Тоді тут іще сяяв банями Михайлівський Золотоверхий собор, а до святої Софії можна було потрапити крізь головний вхід—браму Заборовського. Вабили непорочною первозданністю Дніпрові кручі… Але над усім цим панувало типове непманське, дрібнобуржуазне міщанське середовище. «Живчик» літературного, мистецького життя знаходився в пролетарському Харкові, який з 1919 р. став столицею УРСР. Тому багато українських письменників (як П. Тичина, В. Еллан) переїздять туди. Однак Валер’яна Підмогильного вабить Київ, що був осторонь столичного галасу, навкололітературної штовханини та суперечок. Підмогильні поселяються в будинку на розі Великої Житомирської, неподалік Сінного базару. За свідченнями сучасників, двері їхнього помешкання ніколи не зачинялися. Ю. Смолич пригадує Валер’яна як людину «відвертої, розкрийдушу вдачі», «найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким, або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним» серед тогочасної київської мистецької публіки. Він працює редактором видавництва «Книгоспілка», а з 1925 р. — у редакції журналу «Життя й революція». Близько сходиться з місцевою українською інтелігенцією, яка об’єдналася в АСПИС: Л. Старицька-Черняхівська, Н. Романович-Ткаченко, П. Филипович, М. Зеров, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович. Невдовзі це багатолике об’єднання розпалося —відокремилися «неокласики» (П. Филипович, М. Зеров) і утворилася «Ланка». Назвав її так Валер’ян Підмогильний. Це була організація без статуту і програми. Вона вважалася «попутницькою», тобто не приймала агітаційних гасел нової ідеології, була терпимою до більшовицької влади, але служити їй не бажала. Не бажали того В. Підмогильний, Є. Плужник. Т. Осьмачка, Б. Антоненко-Давидович. Марія Галич, Г. Косинка. З 1926 р. «Ланка» називалася МАРСом і стала, власне, київською філією ВАПЛІТЕ. До згаданого товариства долучилися Б. Тенета, Д. Тась (Могилянський), Д. Фальківський та ін. Членство визначатиметься талановитістю постаті, прагненням вивести українську літературу в широкий європейський світ.


Одне слово, у Києві Валер’ян Підмогильний з головою поринув у творчість. Він був душею товариства. Як згадує дружина Г. Косинки, «враження справляв дуже серйозної, неговіркої людини. Але коли теми розмов були близькі його серцю, раптом у його очах з’являлися яскраві іскринки і він радо підтримував бесіду, виявляючи енциклопедичні знання». Недаремно його називали «університетом на дому».
Оповідання В. Підмогильного друкуються по різних часописах, виходять окремими збірками, найповніша серед них —«Проблема хліба» (1927). Він у цей час багато перекладає зарубіжної класики.

Продовження за посиланням.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *