Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Зміст творів 5 клас / Народні легенди. Легенда про Довбуша. Як Сірко переміг татар. Звідки пішло прізвище та ім’я Богдана Хмельницького.

Народні легенди. Легенда про Довбуша. Як Сірко переміг татар. Звідки пішло прізвище та ім’я Богдана Хмельницького.

Легенда про Довбуша

Легенда Гуцульщини

Олекса Довбуш народився в селі Печеніжині Коломийського повіту 1700 року. Народився в сім’ї селянина, який був ковалем і майстром на будівництві церков. Розказують, що Олекса Довбуш не ходив своїми ногами до шести років. Він народився калікою. А в шість років, сидівши на призьбі, він побачив, як душиться у ворині * телятко. Побачивши це, він доліз до того телятка і врятував його. З того часу почав Олекса ходити.

І тоді почав він освоювати свою першу професію — пастухував. Є така легенда. Коли він пас вівці, то побачив чорта. А всі пастухи мали з собою рушниці. Побачивши чорта, він вистрелив у нього. Тоді з неба злетів ангел і сказав:

— Ти проживеш недовге життя, але залишишся в пам’яті людей. І помреш ти від ярої пшениці і свого волосу.

Другу професію Олекса Довбуш освоював з батьком, працював ковалем. І третю професію він мав — будував церкви. Він будував церкву в Космачі. І йому сподобалася гарна дівчина, гуцулочка Марічка.

А перед тим, як звінчатися, обов’язково треба було сповідатися в церкві. І до тієї церкви приходить Олекса Довбуш з Марічкою сповідатися.

А пан Яблонський, на честь якого названо селище Яблунів, приїхав із своїм сином на ту Службу. І його син набирає собі для розваги дівчат, бо він був пан. І сподобалася йому Марічка. Він наказує своїм воякам, щоб Марічку схопили і привезли до його оселі. Олексі це не сподобалося і він молодого пана вбив прямо перед церквою з одного удару.

Люди, які це бачили, повтікали в гори, щоб не попасти в тюрму. І Олекса втік у гори. Ще тоді, коли він був пастухом, Олекса бачив, як пани знущалися над селянами. І він сказав: «Я не буду ґаздувати, а вони не будуть панувати».

Є ще така легенда. Коли Олекса втік у гори, він зустрів старого опришка, загін якого було розбито панами. Опришок той уже помирав. І сказав він Олексі:

— Ти файний хлопець, ти зможеш зібрати загін, я бачу по тобі.

І Олекса зібрав загін. Він випробовував хлопців по-всякому. Наприклад, зрубували дерево і воно падало між двома скалами, і по цьому дереву треба було пройти. Хто не пройшов, той у його загін не проходив. А ще таке випробування було: казали класти руку на пеньок і бартку * забивали в пеньок попри самі пальці, так, що іноді відрубували нігті, у кого були довгі. Забрав руку — в загін не приймуть.

Зібравши таким чином загін, Олекса Довбуш почав бити панів і грабувати їх добро. Відібрані в панів золото й худобу віддавали бідним. Само собою, панам це не подобалося, і вони шукали різні способи, щоб знищити Довбуша.

Пани схопили Марічку і завезли у Коломию, знаючи, що Довбуш обов’язково прийде її визволяти. І вони схоплять його. І Довбуш поїхав визволяти Марічку. Поїхав без своїх хлопців, навіть хлопцям не сказав. Але хлопці, дізнавшись про те, поїхали навздогін. А Довбуша було схоплено і вже його вели на шибеницю. Але над’їхали хлопці і врятували і Марічку, і Олексу.

Після цього батьки примусили Марічку вийти заміж за багатого гуцула Дзві́нчука. Але Олекса далі до неї ходив, бо в них була дуже сильна любов. Олекса любив Марічку і Марічка любила його.

А крім панів були ще й гуцули, які не любили Олексу Довбуша. Це були брати Мочернаки, які оба́ давали по шапці грошей за голову Олекси Довбуша. Але Олекса Довбуш з ними розправився, зразу з обома.

А ще був такий Дідушко, який теж давав шапку грошей за голову Довбуша. Одного разу Довбуш приїхав до оселі Дідушка. Був обід, якраз доїли корови. Довбуш хотів переговорити з Дідушком і послав до нього свого опришка. А Дідушко побив того опришка. Той Дідушко був такий здоровий, що до нього було трудно підібрати противника.

Розгніваний Довбуш заходить до нього на подвір’я, зв’язує його і його сина шнурком, піднімає їх одною рукою і танцює гуцульський танець «Аркан». Після того було порубано бартками і Дідушка, і його сина. А надоєне молоко було вилито в річку. З того часу називається річка Білий Черемош.

Є ще докази того, що сестра і мати Олекси переховувалися в селищі Яремче. Коли Олекса приїжджав до свої матері і сестри, він кожного разу хотів купатися у водоспаді. Ставав на пагорбі і свистав у пальці. Тоді пани вискакували з водоспаду і ховалися по кущах. Бо приїхав Олекса. А коли Олекса з хлопцями з водоспаду виходили, пани поверталися до водоспаду.

Одного разу з загону опришків утік найкращий друг Олекси. І забрав той опришок з собою половину награбованого опришками золота. Довбуш не вірив, що може бути така зрада, і через три роки найшов він його в одній із старих церквів. Побачивши його, Олекса викликав його надвір і став з ним говорити. Микола зрозумів, що розмова буде серйозна і Довбуш його вб’є.

Довбуш спитав:

— Чому ти втік від мене? І де мої гроші?

Микола повів рукою направо і показав, що збоку будується нова церква. За ті гроші. Олекса йому сказав, що тут не всі гроші. На це Микола йому відповів, що решта грошей у Львові, де за них виливається дзвін. І ще сказав Микола, що він був покараний за те, що кинув забагато золота в метал, з якого виливався дзвін.

І Олекса Довбуш, піднявши невеличкого Миколу обома руками і поцілувавши його в чоло, відпустив його на всі чотири сторони.

Пани шукали різні можливості, щоб знищити Довбуша. І вони вирішили використати Дзвінчука. Дзвінчук був дуже багатий і хотів бути ще багатшим. Довбуш ходив до Марічки тоді, коли Дзвінчук працював у лісі. А в ліс він ходив на тиждень, на два. І пани підкупили Дзвінчука.

Дзвінчук зробив кулю, яка була набита ярою пшеницею. І Довбушів волос був у тій кулі. І перед тою кулею було проведено дванадцять богослужінь.

Дзвінчук сховався на горищі. Прийшов Довбуш, а Марічка його в хату не пускає. Вона знає, що тут є зрада, і не хоче його пустити. А Довбуш був хлопець бравий. Він подумав: «Як це Марічка не пускає мене в хату?» Він виламав двері. Довбуш зайшов, а Дзвінчук у нього стрілив. У пісні як співається?

Як поцілив у праве плече, А з лівого кровця тече.

Тут розповідають по-різному. Одні кажуть, що Марічка відвела його в ліс і втекла з ним. Він дав їй багато золота, і вона виїхала в Польщу, де прожила сто років.

А інші розказують, що Довбуш свиснув у свої білі пальці, як співається в пісні, хлопці прибігли і питаються в нього:

— Що зробити? Чи цю хату спалити, чи Дзвінчука вбити? Чи її вбити? А він сказав:

— Ні, я її не вб’ю, бо я її дуже люблю. А Дзвінчука лишіть, його народ проклене. І хату не паліть. Нехай він жиє в цій хаті.

А в пісні співається, що він просить хлопців занести його в Чорногору. Але це не було можливе, бо була зрада. Пани були тут як тут, вояки вже були. Вони просто віднесли його в ліс і накрили гіллям. І він їм наказав, щоби вони розійшлися по хатах, сховали бартки, сховали пістолі, бо вони без нього нічого не зможуть зробити.

І він там помер. Три дні він там мертвий лежав. А пани найшли чоловіка і заплатили йому багато грошей, аби він пішов і подивився, чи він дійсно мертвий. І тоді його було відвезено в Коломию. В Коломиї тіло Довбуша було розчленовано на дванадцять частин. І ті частини були розвішані в цих місцевостях, щоб налякати опришків.

А дехто каже, що тіло Довбуша не найшли, а найшли тіло іншої люди.

ЯК СІРКО ПЕРЕМІГ ТАТАР

Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий.

Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати: усіх православних християн2 забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють.

Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків — та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало — і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків:

— А стійте, братця! Підождіть, не ворушіться!

Тоді зіскочив з коня, дав його другому козакові, а сам кувирдь — та й зробився хортом і побіг до татар.

Татари бачать: хорт, красивий такий! Сподобався він їм. Узяли вони його, нагодували. Звик ото той хорт.

Як стали ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад до козаків та знову кувирдь — і зробився чоловіком! Кинувся тоді з козаками до татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад.

Християни дуже дякували Сіркові і пішли собі щасливо додому. А Сірко з своїми козаками став гуляти по-старому.

————–

1 Іван Сірко – кошовий отаман Запорозької Січі, видатний український полководець; брав участь у визвольній війні 1648 – 1654 років.

2 Тут ідеться про мешканців слобід, що були навколо Січової фортеці.

Звідки пішло прізвище та ім’я Богдана Хмельницького.


Народна легенда


Батьків Богдана Хмельницького не знає і не бачив ніхто. А на горі, де зараз церква, жили собі дід з бабою. Біля них ріс густий-густий хміль. У діда і баби не було дітей, і вони по цьому журилися.
Якось ранком вийшов дід з хати, почув ніби дитячий голос. Дід почав пробирати руками хміль і пішов туди, звідки чув голос. У густому-прегустому хмелю він знайшов хлопчика. Дитина лежала перед ним, а в голові в неї сяяло сонце. Дід перехрестився, взяв дитину і поніс до хати, а сонце теж пішло за ним. Тільки дід увійшов у хату, як побачив, що стіни розступилися, і на місці старої хати виросли палати, і в усіх палатах ясно-ясно стало.
        Дід і баба назвали цю дитину Богданом Хмельницьким. Це тому, що вони думали, що сам Бог їм послав цю дитину, а Хмельницький — тому, що знайшли хлопчика в хмелю.
Ріс Богдан не по днях, а по годинах… Скоро виріс, і до нього з усіх усюдин сходилися козаки, а він що скаже, то так ті козаки і слухають його. Богдан зі своїми козаками побудував церкву неподалік від своїх палат, а під церквою викопав льохи*, якими водив свої коні до Тясмина напувати, а як нападали на нього вороги, то він йшов з козаками у ті льохи, а потім зненацька виходив звідти й перемагав ворогів. Сильною людиною був Богдан Хмельницький.

————–
Льох — тут: підземне сховище.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *