Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Миха́йло Опана́сович Драй-Хма́ра (*28 вересня (10 жовтня) 1889, Малі Канівці Золотоніського повіту, тепер Чорнобаївського району Черкаської області — †19 січня 1939, концтабір ГУЛАГ СССР, Колима) — український поет, літературознавець, перекладач. Батько Оксани Ашер.
Закінчив школу в Золотоноші, чотири класи Черкаської гімназії. Навчався 1906–1910 в Колегії Павла Галагана в Києві, 1910–1915 на історико-філологічному факультеті Київського університету. Працював у семінарі академіка Володимира Перетца. Залишено на кафедрі слов’янознавства для підготовки до професорського звання. 1913 відряджено за кордон, де студіював фонд бібліотек і архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. Працював у Петроградському університеті, 1917 повернувся в Україну. 1918–1923 — професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти. 1923–1929 — професор кафедри українознавства Київського медичного інституту. 1930–1933 працював у НДІ мовознавства при ВУАН.
Уперше його було заарештовано 21 березня 1933 (випущено 11 травня 1933, припинено справу 16 липня 1934). Удруге заарештовано 6 вересня 1935. Реабілітовано 1939.
Жертва сталінського терору.
Справжнє прізвище поета — Драй. Це козацьке прізвище походило, очевидно, від дієслова «драти» (серед козаків було чимало прізвищ на «ай»: найвідоміше — Мамай). Але 1915 р. в Петербурзі, нещодавно перейменованому на Петроград (щоб і не пахло німецьким духом, бо ж 1914 р. Росія і Німеччина оголосили одна одній війну), прізвище «Драй» дуже скидалося на німецьке «drei» — три. Тож професорський стипендіат Петроградського університету Михайло Драй додає до свого прізвища слово «Хмара» і відтоді стає Драй-Хмарою.
Батько Панас Драй передплачував і читав газети, якийсь час був писарем і полагоджував юридичні справи селян. Мати Ганна Драй походила із заможного козацького роду Брагинців. У Драїв було багато власної землі, левада, ліс, два будинки. Коли Михайликові не було й п’яти років, померла мати. За спогадами Марії Колодуб (сестри Михайла), тоді в їхньому селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато праці вдома — велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й померла.
А ось що розповідає Оксана Драй-Хмара в біографічному нарисі про батька:Ще змалечку Михайлик був неймовірно щирий і довірливий… Батько купив йому сіру смушеву шапку. П’ятилітній Михайло був дуже гордий з неї. Він надів її і пішов гратися з сільськими хлопчиками. Та заздрісні діти стали сміятися з нього, а потім намовили його набрати в шапку води. Він послухав їх, але після цього шапка збіглася і була вже ні до чого.
Батько відвіз 9-річного Михайла в с. Панське до вчителя, щоб той підготував хлопця до вступу в гімназію. Хлопець від суворого й жорстокого вчителя втік додому. Початкову освіту Михайло здобув у Золотоноші, а 1902 р. вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до Колегії Павла Ґалагана в Києві.
Закінчивши у 1911 році колегію, Михайло вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут він працював у семінарі академіка Володимира Перетца. 1913 за відрядженням Київського університету та Слов’янського товариства їде за кордон для вивчення слов’янських мов і літератур. Він працював в архівах і бібліотеках Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста.
1910 Михайло познайомився з гімназисткою Ніною Длугопольською, а 1914 одружився з нею. Вінчання відбулося на свято Петра й Павла в с. Тростянчик (нині Вінницької області). Боярами на весіллі були Володимир Отроковський і Павло Филипович, почесним гостем — композитор Микола Леонтович.
1915 Михайло, закінчивши університет, залишився в ньому для підготовки до професорського звання. Проте у зв’язку з війною Київський університет евакуювали у Саратов, а Михайла відрядили в Петроградський університет.
У травні 1917 Михайло Драй-Хмара повернувся в Київ. Коли 1918 в Кам’янці-Подільському твориться український університет, 29-річний учений приймає запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 обіймає посаду приват-доцента на кафедрі слов’янської філології. В університеті Михайло Панасович читає слов’янознавство, церковнослов’янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету 1920 видає його підручник «Слов’янознавство». Коли 16 листопада 1920 Кам’янець остаточно захопили «червоні» і невдовзі (26 лютого 1921) з університету «викроїли» інститут народної освіти, Михайло Панасович міста не покидає і працює в ІНО. Аж доки не потрапляє під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. 1923 учений повертається до Києва, викладає українську мову та літературу в столичних вузах.
Український поет Михайло Драй-Хмара почався саме в Кам’янці (бо до того писав вірші російською мовою). У місті над Смотричем він друкує поезії та переклади в альманасі «Буяння», у журналі «Нова думка», в газеті «Червона правда». Перша збірка віршів Драй-Хмари «Молода весна» мала вийти 1922 в Кам’янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Тож першу (і єдину прижиттєву) збірку віршів «Проростень» поет видав 1926 у Києві. Сюди увійшли і твори кам’янецького періоду, і пізніші шедеври. Особливо щемливо звучить поетове «Прощання з Поділлям» (1923).
20 березня 1923 у Кам’янці на Поділлі в Михайла та Ніни Драй-Хмар народилася донька Оксана. Михайло Панасович був ідеальним батьком для своєї доці. Людмила Старицька-Черняхівська казала, що такої ніжності й уваги до дитини, як у Драй-Хмари, вона в житті своєму не бачила.
Донька, Оксана Драй-Хмара, змальовує портрет батька: «Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, — починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, — у всьому відчувався артистичний смак». Михайло Панасович від природи був спортсменом. Він вправно катався на ковзанах, в юності навіть захоплював глядачів своїм вальсуванням на льоду. А ще був добрим плавцем: легко перепливав Дніпро в Києві. Грав у волейбол, крокет, теніс.
Поет багато мандрував пішки околицями Кам’янця, а потім Києва. Краса природи захоплювала його, дарувала йому душевну рівновагу, викликала поетичне натхнення
«Жах середньовіччя, тьми і гніту», про який Михайло Драй-Хмара писав у сонеті «Кам’янець», дістав поета в Києві 21 березня 1933, коли його безпідставно заарештували та нахабно звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації у Кам’янецькому університеті. Однак слідству забракло доказів — і 11 травня 1933 ученого випустили, а 16 липня 1934 справу припинили та звільнили Михайла Панасовича під підписки про невиїзд. Але ні влаштуватися десь на роботу, ні щось надрукувати опальний професор уже не міг. Другий арешт (6 вересня 1935) і заслання на Колиму на 5 років не забарилися. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив ні на себе, ні на товаришів.
Ось що про смерть поета на Колимі повідав Михайло Добровольський, який до 1937 очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР:Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор — знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга — українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде «три тучи»…
…Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.
З «Емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, — трах, до п’ятого — трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя…
Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…
25 жовтня 1939 київський ЗАГС повідомив дружину Драй-Хмари про його смерть, що сталася 19 січня 1939. Місця і причини смерті в повідомленні не вказано. У документах про реабілітацію Драй-Хмари зазначено, що він помер «від ослаблення серцевої діяльності». Акти про смерть і поховання Драй-Хмари, які зберігаються в особистій справі ув’язненого в управлінні внутрішніх справ Магаданського облвиконкому, засвідчують, що Михайло Панасович помер 19 січня 1939 о 23.15 у приміщенні медпункту лікарської ділянки Устьє Тайожна. Поховано його на правому березі річки Паутова, могила № 3 за 300 м від річки, а від табірного пункту Горна Лаврюкова до 1 км.
Один відгук
Pingback: Зеров Микола Костянтинович – Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни