Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Володимир Підпалий народився 9 травня 1936 в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області. Батько українського поета Андрія Підпалого.
Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.
Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив історію, літературу та не розумів точних наук, багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі.
1955 року був мобілізований на флот. У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.
Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». В Державному видавництві художньої літератури УРСР у 1963 році вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше — «Повесіння» у видавництві «Радянський письменник». Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1982), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка — немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002).
Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках «В дорогу за ластівками» , «Вишневий світ» запропонувала іншу до попередньої поетичну пропозицію, розпочавши «тиху лірику», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам’яті. Створення іншого непов’язаного з пропагованим «мистецтвом прогресу» смислом, відповідно апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці «Синя птиця», поезії з якої були опубліковані в посмертній зб. «Сині троянди», а в авторському варіанті в книжці «Золоті джмелі» посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.
Смерть Володимира Підпалого обірвала розвиток “тихої поезії” в українській літературі. Подібне сталось одночасно в російській поезії: загадкові смерті Алексєя Прасолова і Ніколая Рубцова зупинили розвиток цього стилю, варто згадати публічний донос російського поета Євгенія Євтушенка “Тихая поэзия”(1971), особи надзвичайно близької до верхівки КГБ СССР. Зрозумілим, в цьому контексті стає метафоричний протест Івана Драча проголошений на похороні Володимира Підпалого, протест проти смертельної брутальності радянської влади до митців і зокрема щодо Володимира Підпалого.
Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
Хронологічна таблиця біографії та творчості В.Підпалого
9 травня 1936 року – народився в селі Лазірках на Полтавщині.
1943–1950 – навчався у Величківській семирічній школі.
1950–1953 – навчався у Лазірківській середній школі.
1953–1955 – працював у рідному селі.
1955–1957 – служив у Військово-Морському флоті.
1957–1962 – навчався на українському відділенні філологічного факультету Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка.
1957 – почав друкуватись в університетській газеті.
1958 – перші публікації в республіканській періодиці.
1962 – одружився з Нілою Момотенко.
1962–1965 – працював редактором відділу поезії Держлітвидаву України (нині видавництво “Дніпро”).
1963 – народилася донька Ольга.
1963 – вийшла перша збірка “Зелена гілка” (Державне видавництво художньої літератури УРСР).
1964 – збірка “Повесіння” (“Радянський письменник”).
1965–1973 – працював старшим редактором відділу поезії видавництва “Радянський письменник”.
1967 – вийшла збірка “Тридцяте літо” (“Молодь”).
1967 – прийнятий до Спілки письменників.
1968 – збірка “В дорогу – за ластівками” (“Радянський письменник”).
1970 – народився син Андрій.
1970 – збірка “Вишневий світ” (“Радянський письменник”).
24 листопада 1973 року – помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
20 червня 1978 року – відкрито пам’ятник на могилі поета. Скульптор – Болеслав Карловський. Архітектор Анатолій Корнєєв.
1979 – збірка “Сині троянди” (“Радянський письменник”).
1982 – збірка вибраного “Поезії” (“Дніпро”).
1986 – збірка “Береги землі” (“Радянський письменник”).
1991 – збірка віршів для дітей “Кожна бджілка – немов лічилка” (“Веселка”).
12 травня 1996 року – на приміщенні Величківської школи Оржицького району Полтавської області відкрито пам’ятну дошку.
2002 – збірка “Сковородинські думи” (“Веселка”).
2006 – збірка “Любов’ю землю обігріти…” (“Веселка”).
12 березня 2009 року – родині вручено значок і Диплом лауреата Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди 2008 року (м.Київ), присудженої посмертно за цикл поезій “Сковородинські думи” (“Веселка”, 2002).
24 листопада 2009 року на телеканалі “Культура” демонструвався телефільм про Володимира Підпалого – “Осяяний любов’ю”, створений Державним телеканалом “Культура” (автори Тетяна Боришпол та Галина Михайленко, оператор Ігор Приміський).
2 березня 2010 року – розпорядженням Кабінету Міністрів України від № 347-р присвоєно ім’я В.О.Підпалого Лазірківській загальноосвітній школі І-III ступеня Оржицької районної ради Полтавської області.