Тепле світло родинного затишку
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Т. Г. Шевченко, “До Основ’яненка”[1]
Влітку я поїхав погостити до бабусі у невеличке село на Чернігівщині. Година подорожі була непомітною: за вікном автівки пропливали неповторні рідні краєвиди, ніби кличучи мене скоріше поринути у густе розмаїття польових трав; безмежні поля пшениці вабили шелестом колосся, що набирало сили; золоті капелюхи соняшників повертали в мій бік суцвіття – так, скоро я вдихну на повні груди свіже п’янке тепле повітря заміського роздолля. На згадку прийшли знайомі рядки:
Тихесенько вітер віє
Степи, лани мріють,
Між ярами над степами
Верби зеленіють… [2]
Рядки із поеми Тараса Шевченка “Сон” звучали у пам’яті, м’яко переплітаючись із українською народною мелодією, що налаштовувала на скору зустріч у родинному обійсті. Саме бабуся, проста сільська бібліотекарка, минулого року подарувала мені на день народження “Кобзаря”. Ця книга у красивій блискучій палітурці одразу стала на моїй поличці, та час від часу, виконуючи домашні завдання з української мови або літератури, я звертався до її змісту, шукаючи влучну цитату. Шевченківські твори поступово входили у мою свідомість, змушували задуматись над проблемним питанням: чому серед живописної природи так страждали бідні кріпаки, чому й досі невимовно важко відсторонитись Україні від усіх ласих на її багату землю?
Рідне подвір’я розпахнуло свої обійми, і я, як міський дивак, залишивши привезені гостинці, побіг роздивлятись кроликів, гусенят, індиків, які радісно вітали мене із усіх закутків зеленої садиби. Сонце повільно заходило за обрій, жовтогарячий край розжареного неба збирався на спочинок після трудового дня.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає… [3]
Тиха родинна бесіда між старшими, обговорення проблем, планування їх вирішення зазвичай гуртом. Про таку інтимну ідилію мріяв Шевченко у своїх творах. Великий пророк заповідав нам, українцям, бути завжди разом, називаючи братами. Я повністю погоджуюсь із мудрим повчанням Кобзаря об’єднувати свої зусилля щодо подолання будь-яких перепон як за обставин, що склалися у родині, так і в Україні в цілому. Саме такою “сем’єю великою.., вольною, новою” [4] бачив майбутніх українців Великий Тарас.
Насправді непереможна сила Шевченка – в любові до України. У творах із святою вірою у щасливе майбутнє він закликає український народ любити Батьківщину, боротися за її незалежність та захищати свою культуру, традиції. Тільки спільно ми зможемо подолати усі труднощі, випробування та перемогти будь-якого лютого ворога.
У посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» національний геній Шевченка, як мудрий батько, вчить нас пам’ятати про давнє коріння, старовинне походження України, застерігає не піддаватись інформаційному впливу ворогів, що століттями намагаються викривити нашу історію, стерти традиції, спаплюжити найцінніший скарб – пам’ять народу, його мову.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому. [5]
Багато українців були змушені покинути домівки та рятуватись від пекельного вогню війни за кордоном, але діти продовжують навчання не тільки в іноземних школах, а й не залишають вивчення предметів рідною мовою. Я дуже сумую за своїми друзями, що зараз далеко від мене, хоча повністю впевнений: як настануть спокійні часи в Україні, то ми обов’язково зустрінемось на нашій землі, а друзі навчатимуть мене тому, про що дізнались на чужині. Я знаю: їм теж боляче згадувати про рідний Чернігів, жодна красива фотографія на фоні всесвітньо відомих історичних пам’яток Європи не проникнута тим душевним спокоєм, як біля нашої зачарованої Десни.
Отже, у колі великої родини я задумався над питанням: хто такий Тарас Шевченко для мене? Як така, на перший погляд, звичайна людина володіла настільки могутньою думкою? Із любов’ю спостерігаючи за взаєминами між своїми близькими, я зробив висновок, що для мене нема нічого на світі миліше за рідну Україну, спокійніше я ніде не почуватиму себе, як поруч із своєю сім’єю, найцілющий вітерець завжди віє біля рідного обійстя, а сила наша тоді нездоланна, коли ми, українці, згуртовані.
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ….
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю! [6]
Література:
- Шевченко Т. Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т. Г. Шевченко; передм. І. Дзюби; упоряд. текстів та комент. С. Гальченка; ст. та комент. до іл. Т. Андрущенко. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, – с. 93.
- Шевченко Т. Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т. Г. Шевченко; передм. І. Дзюби; упоряд. текстів та комент. С. Гальченка; ст. та комент. до іл. Т. Андрущенко. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, – с. 238-239.
- Шевченко Т. Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т. Г. Шевченко; передм. І. Дзюби; упоряд. текстів та комент. С. Гальченка; ст. та комент. до іл. Т. Андрущенко. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, – с. 362.
- Шевченко Т. Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т. Г. Шевченко; передм. І. Дзюби; упоряд. текстів та комент. С. Гальченка; ст. та комент. до іл. Т. Андрущенко. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, – с. 335.
- Шевченко Т. Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т. Г. Шевченко; передм. І. Дзюби; упоряд. текстів та комент. С. Гальченка; ст. та комент. до іл. Т. Андрущенко. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, – с. 320-321.
- Шевченко Т. Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т. Г. Шевченко; передм. І. Дзюби; упоряд. текстів та комент. С. Гальченка; ст. та комент. до іл. Т. Андрущенко. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2015, – с. 321.
Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.