Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Чернігів / Чернігів 1966-го: як економилася сталь

Чернігів 1966-го: як економилася сталь

Інколи застигле минуле має свої переваги над жвавим сьогоденням. Навіть якщо йдеться про чернігівські події періоду так званого «брежнєвського застою». До речі, символ цілої епохи — Леонід Ілліч — вважається автором книги «Воспоминания». Згадалася вона через той самий символізм, що криється в назвах частин трилогії: «Чувство Родины», «Слово о коммунистах» і «Жизнь по заводскому гудку», котрі певною мірою відображають суть того, що відбувалося і в обласному центрі півночі України.

Нова п’ятирічка — «Комсомол ответил: «Єсть!»

Незважаючи на напрочуд сніжну зиму 1966-го, до параду Дідів Морозів у Чернігові тоді ще ніхто не додумався. Аби оголосити рік нового партз’їзду й восьмої п’ятирічки в місті з населенням 130 тисяч чоловік, вистачало й одного свого роду вождя армії червононосих бороданів. Стосовно новорічних віршів, котрі він читав, усі вони були складені робітничим людом міста. Так, наприклад, в одному з них ішлося про капронову ялинку, «вскормленную полиамидной смолой, отличной ростом и ценой». У звичайні ж дні найбільшої висоти романтичного натхнення творчість трудівників сягала тоді, коли йшлося про виробничу міць «міста великої хімії», скажімо, «над Десною спалахують електричні сузір’я, найяскравіше з них — капроновий завод». Деякі творчі чернігівці згадували рідні краї, перебуваючи в колгоспах Криму, Херсонщини або Казахстану — нового напрямку роботи відділу набору робітників і переселення облвиконкому. Як нагадував представник трудової «вербовки» тов. Баклан, сім’ї переселенців отримували пільги: безкоштовне транспортування, майна до 2 тонн та одноразову грошову допомогу — 50 крб. голові родини, її членам по 15, у Казахстан — відповідно 60 і 20 крб. Про кількість шукачів щастя з Чернігова преса вперто мовчала.
А ось від тих «домашніх» чернігівців майже нічого не приховувалося, і надто — плани зі здачі державі 213 тис. т зерна, 321 тис. т картоплі, 91тис. т м’яса, 353 тис. т молока тощо. Водночас урбанізація йшла семимильними кроками, тож земляки старшого покоління пам’ятають, як непросто було покинути село, адже без прописки на роботу в місті влаштуватися зась. Самих вакансій вистачало. Так, на сторінках «Деснянської правди» можна побачити, що на заводи Чернігова були потрібні «полотери, зарплата 60-65 крб., прибиральниці цехів, 46-52 крб.» Загалом, згідно з директивами з’їзду, зарплатня робітників і службовців цього року зросла на понад 20%.

Чернігів дає першу в країні анідну нитку

20 лютого о 14.40 була одержана перша в країні срібляста бобина з анідною ниткою на заводі «Анід», що, нагадаємо зводився передовими методами (з використанням матеріалів із 230 підприємств країни). Вінець зусиль багатотисячного колективу, звісно, був присвячений ХХІІІ з’їзду КПРС, і вже перший вагон анідної кордної тканини було відвантажено до Омська для виробництва надміцного автомобільного взуття.
Щодо «хімічної карти» Чернігова, то її стріли густими променями розходилися всюди, сягаючи Сибіру. У відділі збуту заводу синтетичного волокна значилося 282 підприємства, що переробляли продукцію, обсяги якої зросли втричі. Нових споживачів знайшов капроновий шовк і штапель.
До згаданої події року посилилися темпи будівництва заводу силікатних блоків, розрахованого на випуск 85 млн. штук умовної цегли. Велич перспектив розпочатої п’ятирічки вбачалася і в надіях на люпиновий завод, що дійшов до пуско-налагоджувального періоду й обіцяв щорічну підготовку 2500 т люпину і 500 т конюшини й люцерни. «Висококондиційний люпин ляже в лантухи, — писала газета, — а оброблене насіння дасть корми для ферм, і збагачена азотом земля віддячить урожаями».
Судячи з темпів переробки льону, катонінна фабрика (на Шерстянці) була першою в Україні. І якщо вірити «Льоноконоплетресту», за реалізацію льонопродукції — справжнього скарбу Полісся — колгоспи області одержали більше 25 млн. крб.
У переліку того, над чим іще належало попрацювати сільським трударям, була меліорація — «справа всенародна». За останні роки в області меліоратори, хоч працювали мляво, осушили і ввели в обіг аграріїв 59 тис. га. Це при тому, що на Чернігівщині було понад 200 тисяч гектарів боліт і надмірно зволожених земель, більше 500 тисяч гектарів луків і пасовищ. Щодо колгоспних лісів, то їх було понад 215 тисяч гектарів, і вже спостерігалися самовільні вирубки, щоправда, масштаби їх невідомі.

Хто роздовбе цукерку «Щасливе дитинство»?

Більш смачною новиною було виробниче ноу-хау овочесушильного заводу, де вперше були виготовлені кукурудзяні палички. Усі 50 т, вироблені за рік, розлетілися вмить. Овочесушильний завод ще раз підтвердив славу картопляного краю, видавши 650 т сушеної картоплі для Півночі (5 т щодня). Відчуття харчової ідилії порушила тільки критика, що звучала на сесії міськради в бік кондитерської фабрики, що в попередньому році недодала 479 т виробів і вивезла 600 т за межі Чернігівщини. І це при тому, що до Чернігова в минулому році було завезено 4280 т солодкої продукції. Про нарікання на погану якість продукції свідчили жарти «деснянського їжака», який нібито був присутній на змаганні богатирів, які намагалися кувалдою розплющити цукерки «Щасливе дитинство». Втім, схоже, така гостра сатира тільки підбурила кондитерів, які взялися і виробили нові сорти цукерок та мармеладу.
Якщо недоконаний вид дієслів щодо планів із виробництва м’ясної продукції перевести у подію, що відбулася, то у 1966-му чернігівським «Головм’ясом» було збільшено випуск м’яса на 1640 т, ковбас на 100 т (за семирічку обсяг цієї продукції зріс у чотири й три рази відповідно). Також пішло вгору виготовлення продукції підвищеного попиту: твердокопчених ковбас, сосисок і сардельок, пельменів та пиріжків. Хоча й не факт, що всім тим сповна могли поласувати самі чернігівці.
Як і обіцяв головний технолог молочного комбінату М. Пац, семирічку виконали достроково, а в 1966-му вдвічі стало більше цільномолочної продукції. «У дуже складних умовах уже зараз завод випускає по 40 т молока в зміну, але можливо і 100 т замість недоцільних за планом 50 т». З’явився в Тупичеві новий сироварний цех, що за рік видав на-гора 75 т нової продукції — «російського сиру». Смакоту відразу повезли до Москви, Ленінграда та Києва.

Продовження за посиланням.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *