Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Народився 28 грудня 1968 р. в с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області. Поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.
Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання “Нова дегенерація”, до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк. Критика вважає його одним із чільних поетів покоління “дев’ятдесятників”. Прихильник герметичного поетичного дискурсу, творча еволюція – від неомодерністських, декадентських мотивів ранньої творчості до символічно-асоціативного письма, витриманого в рамцях неомодерного світовідчуття, але класичної поетичної форми. Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі (“Андрусяк пише метафорою, якої нема” – Т. Девдюк, “Критика”), яку критика називала “плаваючою семантикою” (А. Дністровий, “Книжник-review”).
Проза Івана Андрусяка характеризується як “густа” символічна метафорика з активним використанням діалектів. Тематично автор досліджує психологію людини в символічно-межових ситуаціях на матеріалі Гуцульщини 1940-50-х років. Із 2000 р. активно виступає як літературний критик (часописи “Книжник-review”, “Книжковий огляд”, “Кур’єр Кривбасу”, “Кальміюс”, “Березіль”, “Сучасність” та ін.), аналізуючи здебільше поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування “високого письменства” й “попси”.
Член НСПУ і АУП. У листопаді 2011 р. став членом українського центу ПЕН-клубу. Мешкає в містечку Березань на Київщині.
Для дітей:
З 2005 року Іван Андрусяк звертається до дитячої літератури – в часописах, альманахах і антологіях друкуються вірші, які згодом увійшли до книжки “М’яке і пухнасте” (2010); а 2007 року виходить друком повість-казка для дошкільнят і молодших школярів “Стефа і її Чакалка”. У ній автор використовує фольклорний образ Ча́калки – казкової істоти, якою на Слобожанщині й Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей: мовляв, та прийде вночі, забере таку дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і стається з героями повісті, які втрапляють у казкову “школу чакалок і бабаїв”, де їм дозволено робити все, що заманеться. Письменник описує ці сцени з гумором, проте головну увагу концентрує на дитячій психології, наголошуючи на тому, що добро й любов перемагають неодмінно, й завдяки їм дитина може навіть “перевиховати” казкове страшидло. Дошкільнятам адресовані “Звіряча абетка” (2008) і “Зайчикова книжечка” (2008) – вірші й віршовані казки; а також повість-гра “Хто боїться Зайчиків” (2010), удостоєна першої премії літературного конкурсу “Золотий лелека”. Дітям молодшого і середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті “Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому” (2009) і “Кабан дикий – хвіст великий” (опублікована в журналі “Барвінок”, листопад 2009 – лютий 2010); а старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань “Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша” (2008). Проте сам письменник “головним” своїм дитячим твором вважає невеличку повість “Дядько Барбатко сміється” (побачила світ 2008 року в книжці “Три дні казки”), в якій у формі поетичної казки оповідається дитині про тонкощі людських взаємин, про неповторність кожної людини у світі, про любов і біль, про глибинний зв’язок людини і природи, про красу і складність життя.