Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Службові частини мови
Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) та службові.
Самостійні
– мають лексичне значення(означають предмети, їхні ознаки, кількість. Дію, стан, ознаку дії чи ознаки тощо
– є членами речення
– відповідають на питання
Службові (прийменник , сполучник, частка)
– не мають лексичного значення,
– не відповідають на питання
– не є членами речення
Вигук (не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови)
Прийменник як службова частина мови
Прийменник – незмінна службова частина мови, яка
– виражає залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні;
– не виступає в ролі членів речення;
– разом з іменником, числівником або займенником у формі непрямих відмінків указує на об’єкт дії, напрям, час, місце, причину, мету та інші значення.
Прийменник підкреслюють разом із тим членом речення, з яким він пов’язаникй за змістом (впізнати приймениик можна, поставивши питання до самостійної частини мови, – прийменник буде входити до складу питання)
Зацвіла калина біля круч Дніпра. (біля чого?)
Прийменники не мають лексичного значення.
Проте разом із відмінковими формами іменників, займенників та числівників вони можуть указувати на:
- Місце: до, від, у , біля, за, по, посеред, край, поміж, довкола, поза – (По діброві вітер віє, гуляє по полю,
Край дороги гне тополю до самого долу.)
- Час: від, до, на, з,о, після, через, упродовж – (Сумним бузок стає під вечір.)
- Причину:з, від, од, завдяки, у зв’язку,з нагоди, через, зважаючи на – (Повітря тремтить від спеки.)
- мету : за, на, для, задля, заради, в ім’я – (А я піду за волю проти рабства.)
- Кількість (У майстерні невеликі, на чотири шибки, віконця.)
- Допусту: незважаючи на, всупереч – (Незважаючи на дощ, у всіх був гарний настрій. Треба йти до мети всупереч негараздам.)
- Умови: за умови, у випадку, при, без – (у випадку програшу)
- Об’єктні: про, за, із, зі – (про неї, із її сестрою, за красивого юнака)
- Означальні : без , з, в, у – (кіт із білими лапками)
Найчастіше прийменники стоять при іменнику.
З усіма частинами мови прийменники пишемо окремо!
За будовою прийменники поділяють на
- прості (з, за, до, через та ін.)
- складні (утворилися поєднанням простих прийменників: понад, попід, посеред, задля, заради, з-за, з-поміж та ін.)
- складені (прийменники , утворені від кількох слів: поруч з, згідно з, незалежно від, у зв’язку з, у вигляді, з метою, на чолі, незважаючи на та ін.)
Складні прийменники звичайно пишуть разом.
Прийменники, які починаються із з (із), пишуть через дефіс: з-за, із-за, з-над, з-під, з-поміж, з-посеред, з-перед
Складені прийменники пишуть окремо.
За походженням прийменники поділяються на:
- непохідні
- похідні
Непохідні прийменники – найдавніші, їхнє походження вже не простежується (в(у), до, без, від (од), для, з (із, зі, зо, ізо), за, між по, при)
Похідні прийменники утворилися:
– шляхом поєднання двох і більше напохідних прийменників (з-поміж, задля, поза, попід);
– шляхом переходу іменників або прислівників (коло, кінець, протягом, навколо);
– шляхом поєднання іменників чи прислівників з непохідним прийменниками (з метою, у справі, в інтересах, на відміну від, у зв’язку.
Вживання прийменників із відмінковими формами іменників
– З родовим відмінком вживаються непохідні прийменники без, в (у), від, до, з, за, між, на, проти, усі прийменники іменникового та прислівникового походження, більшість складних прийменників (з-під, з-за, з-між, з-перед, задля, поміж, попри) та деякі складені (в напрямку до, залежно від).
– Зі знахідним відмінком пов’язуються прийменники в (у), на, з, за, над, через, понад, крізь, про, перед, під, незважаючи на.
– З орудним відмінком пов’язуються прийменники з, за, між, під, попід, над, понад, перед, поміж, у зв’язку з, згідно з, поряд з, слідом за.
– У зв’язки з місцевим відмінком вступають прийменники в (у), на, о, при, по.
– Прийменників, що вживаються з двома або трьома відмінками, небагато. Серед них – над, під, перед (знахідний та орудний відмінки), на (знахідний та місцевий), в (у) (родовий, знахідний та місцевий), з, за, між (родовий, знахідний та орудний відмінки).
Морфологічний розбір прийменника
-
Частина мови.
2. Похідний чи первинний (непохідний).
3. Група за будовою (простий, складний, складений).
4. На які відношення вказують.
5. З яким відмінком ужитий.Зразок:
Поля попід небом прослались безкрайні.
Попід– прийменник, похідний, складний, просторові відношення, вжитий з орудним відмінком.
Сполучник
Сполучник – незмінна частина мови, що сполучає
- однорідні члени речення
- частини складного речення
Сполучники не мають лексичного значення, не є членами речення, незмінні.
За своїм призначенням сполучники поділяють на розряди:
- Сполучники сурядності (поєднують однорідні члени або рівноправні частини складного речення)
Комп’ютери й шаблі однаково минають.
Одна зоря спочиває, / а друга зоря встає.
- Сполучники підрядності, які поєднують головну й залежну частини складного речення
Бринить джерело, / мов порвалась струна у бандури.
З’ясувальні : що, щоб, як, чи, ніби, немовби.
Порівняльні: як, що, мов, мовби, наче, неначе, нібито
Умовні: якщо, коли, якби, аби
Часові: коли, як, після того як, тільки, як тільки, щойно, ледве, поки, доки, відколи
Причинові: бо, тому що, через те що, затим що
Мети: щоб, для того щоб, аби
Наслідкові: так що
Допустові: хоч, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що, як, на що, чи
Кому ставлять перед другим із розділових сполучників, якщо вони поєднують
- однорідні члени речення (Мисливець уцілить або в білку , або в гілку.)
- частини складного речення (Чи сніг в степу біліє, / чи сонце сліпить очі?)
Між частинами складного речення перед сполучниками сурядності або підрядності ставлять кому
День погас, / і все спочило.
Ані птиця не пурхала, / ані вітер не віяв.
За будовою розрізняють сполучники:
– Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.
– Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито.
– Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки…а й.
За способом вживання сполучники поділяються на:
– Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного).
– Повторювані сполучники ( і…і, ні…ні, або…або, чи…чи, то…то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.
– Парні сполучники ( не тільки…а й, як…так і, хоч…але, якщо…то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.
Кому при складених сполучниках ставлять один раз, перед усім сполучником.
Правопис сполучників
- Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.
Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником.
Сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень і не є іх членами, однозвучні сполучення слів виступають членами речення, і до них можна поставити питання:
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву (П. Тичина).
Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (М. Коцюбинський)
Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти .
(Д. Павличко)
Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за сей вербовий човен (М. Стельмах).
- Якщо частки би (6), же (ж)зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.
- Складні сполучники тільки-но, тим-то, тому-то, отож-бопишуться через дефіс.
- У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, мірою того як.
Сполучники проте, зате (див. аналогічні)
– не мають лексичного значення
– не відповідають на питання
– не є членами речення
– не можуть бути замінені сполуниками але , однак
Індик хоч не співає, зате багато думає.
Не за те вовка б’ють, що сірий, а за те, що овечку з’їв.
Займенники з прийменниками про те, за те
- мають лексичне значення
- відповідають на питання
- є членами речення
- не можуть бути замінені сполучниками
Сполучники зате, проте, щоб, якби треба відрізняти від однозвучних із ними самостійних частин мови, які з прийменниками за, про та часткою би(б) пишуть окремо.
Сполучники якби, якщо
- не мають лексичного значення
- не є членами речення
- мають наголос на другому складі
- можуть бути замінені на коли б
Якби було десять рук, усім би робота знайшлась.
Прислівник як із часткою би(б) та займенником що
- має лексичне значення
- є членом речення
- має наголос на слові як
Як би високо ворона не літала, завжди на гній сяде.
Сполучник щоб
- не має лексичного значення
- не є членом речення
- може бути замінений на аби
Для того коваль обценьки бере, щоб рук не пекло.
Займенник що з часткою би(б)
- має лексичне значення
- є членом речення
Що б там не казав, а кожне слово наперед обміркуй.
Морфологічний розбір сполучника
-
Частина мови.
2. Група за значенням (сурядний і його розряд, підрядний і його розряд).
3. Група за будовою (простий, складний, складений).
4. Група за вживанням (одиничний, повторюваний, парний).
5. Що сполучає (однорідні члени речення, частини складного речення).Зразок:
Чим люди частіше черпають з криниці, тим краща й чистіша в криниці вода.
Чим… тим– сполучник, підрядний мети, простий, парний, сполучає частини складнопідрядного речення.
Й– сполучник, сурядний єднальний, простий, одиничний, сполучає однорідні члени речення.
Частка
Частка – службова частина мови, яка слугує для творення граматичних форм, висловлення заперечення або ж надає реченню чи окремим його членам додаткових відтінків значення.
Розряди за значенням
- формотворчі, що утворюють форми дієслів умовного та наказового способу: би(б), хай(нехай)
- заперечні, які передають заперечення: не, ні, ані
- питальні, що оформлюють питальні речення: чи хіба, невже
- модальні, що надають реченням або словам певного відтінку: як, атож, якраз, це, то навіть, лише, аж, ж та ін.
Модальні частки надають окремому слову в реченні або цілому реченню додаткових відтінків: ствердження, питання, спонукання, сумніву тощо. Групи модальних часток:
1.Стверджувальні:так, авжеж, аякже, еге ж: Авжеж, такий у нас ведеться звичай(Леся Українка).
- 2. Питальні: чи, хіба, невже: Невже це ранок? – Прислухається Юрій до шелесту пташиних крил і недовірливо поглядає на небо (М. Стельмах).
- Вказівні: це, оце, ось, ото: Ось і Настя, й Докійка втирають сльози
(І. Цюпа).
- Окличні:що, за, як:Ой, гарно які – щипаю кілька промерзлих кетягів калини (М. Стельмах).
- Обмежувально-видільні:тільки, лише, лиш, саме, хоч би, якраз, навіть:Хоч би маленькую хатину він мріяв мати над Дніпром, щоб у вечірнюю годину животворить своїм пером (М. Рильський).
- Власне модальні: мов, ледве, чи, мовби, ніби, нібито, навряд чи та ін. Воронцов ніби становив найголовнішу, невід’ємну частину складного організму полку (О. Гончар); – Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Леся Українка).
Модальні частки служать засобом творення різних типів речення: стверджувальних, заперечних, питальних, спонукальних, окличних або виражають невпевненість, можливість, сумнів, недостовірність. Окремі частки служать для підсилення ознак і дій.
- Підсилювальні частки:а, аж, адже, же (ж), -таки, -бо, -но, -то. Ніч була темна, аж чорна (М. Коцюбинський); – Скажи-бо, Степане! Може, справді нездужаєш? (Т. Шевченко).
- Кількісні частки:майже, трохи не, ледве не та інші, що вказують на часткову невідповідність чомусь, приблизну кількість: Гнуться мало не до зеті струнні білі берези (І. Франко); Злива тривала майже годину
(М. Трублаїні).
Частки не мають самостійного лексичного значення. Вони не є членами речення
У реченнях питальні і модальні частки логічно не підкреслюють.
За місцем у реченні частки можуть стояти перед словом, до якого належать (препозитивні), і після слова, з яким пов’язані своїм значенням (постпозитивні).
Частки слід відрізняти від однозвучних із ними інших частин мови. Порівняйте:
Як тебе не любити, Києве мій! (А. Малишко) – як – частка,
Модальна, підсилювально-стверджувальна.
Ви знаєте, як липа шелестить… (П. Тичина) – як – сполучник
(сполучне слово).
Омонімічними можуть бути частка чи і сполучник чи, частка це і займенник це, частки воно, собі і займенники воно, собі, частки і, й і сполучники і, й.
При особливій позиції частка не може також виражати ствердження (здебільшого в риторичних питальних та окличних реченнях): Хто ж не любить свій край? Хто тільки тут не бував!
Правопис часток
Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс.
Разом пишуться:
- Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь)у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.
Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.
- Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.
Окремо пишуться:
- Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:
а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;
б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;
в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же;
г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності:
Мова й історія – то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).
- Частка щоу сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.
- Частка тов експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
Через дефіс пишуться:
- Частка бо, но, то, от, таки,коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.
Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.
- Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.
- Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.
Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким
Не з іменними частинами мови
1)Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається (невдаха, неук, нехотя).
2) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками (не два, не наш, не з руки).
3) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення. Якщо іменник з не можна замінити словом-синонімом, то пишемо разом (неволя — рабство,недовіра — підозра). Якщо ж у реченні є чітко виражене заперечення або протиставлення понять, то не пишемо окремо (Не доля вирішує, а людина творить свою долю).
4) З прикметниками й прислівниками не здебільшого пишеться разом (невибагливий — скромний, нерішуче — вагаючись). Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується (Надворі не холодно) або відбувається протиставлення явищ, процесів тощо (Надворі не холодно, а лише трохи прохолодно).
Не з дієсловом
1) З усіма формами дієслова не пишеться окремо (не написати, не написано). Але разом не пишеться в дієсловах, що без не не вживаються (неволити, нездужати, ненавидіти); а також у префіксі недо-, який вказує на неповноту дії (недолюблювати, недооцінювати).
2) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом. Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов’язково пишеться окремо (не знаний (де?) тут). Якщо при дієприкметнику немає пояснювального слова, то не може писатися і разом, і окремо, як у випадку із прикметником (поле не засіяне — поле незасіяне).
3) Слід розрізняти заперечне слово немає, у якому не пишеться разом, і дієслівну форму не має, у якій частка не пишеться окремо (У нашім раї на землі нічого кращогонемає, Як тая мати молодая (Т. Шевченко) ― Він не має даху над головою).
Морфологічний розбір частки
-
Частина мови.
2. Розряд за значенням (модальні (вид), словотворчі, формотворчі).Зразок:
Слово – то дивовижний витвір людини.
То– частка, модальна, вказівна.