Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Вигук
Вигук – особлива частина мови, що виражає почуття та волевиявлення, не називаючи їх.
Граматики минулих часів називали вигуки межислів’ями. 1907 року Є.Тимченко вжив термін вигук.
Вигуки, що передають почуття, не називають їх так, як іменники, дієслова або прислівники (ой, ах, ого, овва, тьфу, іч, фе, ой боже, матінко моя…).
Проте з кожним вигуком у свідомості людини пов’язується певний зміст: радість, здивування, задоволення, спонукання тощо.
Вигуки виражають цілі почуття та враження загально, тому більшість вигуків є взаємозамінними (ой : здивування, радість, захоплення , страх).
Лише за деякими вигуками закріплене одне значення: тю (здивування), пхе (зневага), фу (огида).
Вигуки волевиявлення передають заклик, спонукання до дії (цить, тсс, геть, тпру, вйо) або слугують для привернення уваги (алло, агов, гей, киць-киць).
До вигуків волевиявлення зараховують й етикетні формули, тобто слова ввічливості (добридень, будь ласка, пробачте).
Вигуки, що передають почуття, не називають їх так, як іменники (радість, страх, гнів), дієслова (радію, боюся, гніваюсь) або прислівники (радісно, страшно, гнівно). Проте з кожним вигуком у свідомості людини пов’язується певний зміст: радість, подив, задоволення тощо.
Вигук не є членом речення.
Вигук не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови.
Найчастіше вигуки вживають у розмовному та художньому стилях – переважно у діалогічному мовленні. В усному мовленні вигуки часто супроводжують відповідною мімікою та жестами.
За походженням і способом творення вигуки поділяють на:
- Непохідні, що не співвідносяться з іншими частинами мови, але утворені з одного або кількох звуків, повторенням або подовженням голосного (А! О! Ех! Ей! Ой! Іч! Фе! Гей! Пхе! Гм! Тпру! Люлі! Ай-ай-ай! О-о-о-о!)
- Похідні, що їх утворено від інших частин мови. (Матінко! Жах! Лишенько! Рятуйте! Прощайте! Отаке! Господи!)
До похідних вигуків належать слова-оклики, якими привертають увагу (гулі-гулі, киць-киць, но, киш, цабе), та фразеологізми (Здоровеньки були! На добраніч! Хай йому грець! От тобі й раз! Цур тобі!)
Вигуки, повторювані з метою посилення передаваних ними почуттів, пишемо через дефіс: ай-ай-ай, ну-ну, ого-го.
Запам’ятайте! На_добраніч, будь _ ласка, до_ побачення
Окрему групу вигуків становлять звуконаслідувальні слова, які відтворюють звуки й шуми природи, машин, механізмів: ку-ку, ж-ж-ж, няв-няв, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.
Розділові знаки при вигуках.
- Вигуки, що стоять на початку речення або в середині його, виділяють комами, якщо їх вимовляють без особливої окличної інтонації. (Сонце, волю зустрічати, гей, виходь, мій брате!)
- Якщо вигук вимовляємо з окличною інтонацією, після нього як на початку речення, так і в його середині чи в кінці ставлять знак оклику. (Ох! Зірка в серце впала.)
- Вигуки о, ой, які стоять перед звертанням і тісно пов’язані з ним інтонаційно, комами від звертання не відділяємо. (О краю мій, тужу я за тобою!) Їх вважають підсилювальними частками.
Іноді вигук стає членом речення, коли переходить в іменник, тоді вигук береться в лапки: ( 1)Тут так ніжно лунало «здрастуй», що в кущі заховалось «прощай». 2) Напровесні лелеки прилітають до своїх гнізд і радісним і лунким «клек-клек, клек-клек» повертають нас у дитинство, в світ добра, любові і краси.)
Морфологічний розбір вигука
1. Частина мови.
2. Група за значенням (емоційні, спонукальні, етикету, звуконаслідувальні).
Зразок: Гей, рум’яні мої небокраї, ви, міста гомінливі кругом… Гей – вигук. Спонукальний.