Станіслав Болеславович Чернілевський (Жван) — поет, кіносценарист, кінооператор, режисер кінодубляжів українською мовою. Учасник Революції Гідності, на якій отримав три кульові поранення у ніч з 18 на 19 лютого 2014. Етнічний поляк.
Народився 6 липня 1950 в с. Жвані Муровано-Куриловецького району Вінницької області.. Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Середню освіту здобував у Тульчинському та Мурованокуриловецькому інтернатах. Вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка, з якого на передостанньому курсі був відрахований за «український націоналізм».
1973 закінчив Вінницький педагогічний інститут, недовго працював учителем. Річ у тому, що з дитинства марив кіномистецтвом. Після невдалої спроби вступити до театрального інституту, до якого, попри успішно сдані іспити, не був зарахований через “політичну неблагодійність”, працював монтувальником декорацій у Київському театрі російської драми імені Лесі Українки.. Вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Писав кіносценарії.
Вірші почав писати з четвертого класу. Зараз працює режисером і редактором на ТРК «Студія 1+1», зокрема відповідає за дубляжі українською мовою іноземних фільмів. Багато уваги приділяє студентам Київського національного університету театру, кіно й телебачення імені І. Карпенка-Карого.
А перша поетична збірка «Рушник землі» (1984), до якої він ішов досить довго і відповідально, засвідчила про зрілість його непересічного таланту,кіносценаріїв: “Грамотний”, “Просвітлої дороги свічка чорна Є лауреатом премії імені Василя Симоненка.
Дмитро Павличко у передмові до книги С. Чернілевського «Рушник землі» писав: «Є такі серця, для котрих розлука з матір’ю — смертне страждання…» З його дитячих мук, з тужби за мамою, перших стражденних почувань народжувалися його вимогливі поняття людини і світу, емоційні хвилі душі, котрі проносилися через усе дитинство й молодість, щоб ударити нині гучним прибоєм поетичного слова”.