Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Мова 8 клас / Словосполучення, речення

Словосполучення, речення

Синтаксис – розділ науки про мову, що вивчає способи об’єднання слів у словосполученні й реченні, будову словосполучень і речень, особливості їхнього вживання.

Пунктуація – розділ науки про мову, що вивчає правила вживання розділових знаків у реченні й тексті.

Словосполучення – змістове й граматичне об’єднання двох або більше повнозначних слів.

  • На відміну від речення словосполучення не є самостійною одиницею мовного спілкування.
  • Словосполучення вживають для називання предметів, їхніх ознак, дій.
  • Словосполучення є будівельним матеріалом для речень.

Слова, що становлять словосполучення, пов’язані за змістом.

Змістовий зв’язок

Встановлюємо за допомогою питання від головного слова до залежного.

Читали (що?) повість

Граматичний зв’язок

Здійснюється за допомогою закінчення  (радісна звістка) або закінчення та прийменника (повернутися до рідного дому)

Саме тому граматичними вважають помилки, які полягають у неправильному поєднанні слів

За будовою словосполучення бувають прості ( утворені поєднання двох повнозначних слів: рідна мова, працювати із словником)  та складні (утворені з трьох і більше повнозначних слів: початок навчального року; необхідність працювати із словником)

 

За способами вираження головного слова:

Залежно від морфологічного вираження головного сло­ва серед словосполучень виокремлюють три основні типи:

1) іменні;
2) дієслівні (вербальні);
3) прислівникові (адвер­біальні).

В іменних словосполученнях головним словом можуть бути іменник, прикметник, числівник, займенник. Залежно від того, яка з іменних частин мови виступає у ролі головного слова, розрізняють чотири підтипи їх:

1) іменникові (субстантивні);
2) прикметникові (ад’єктивні);
3) числівникові (нумеральні);
4) займенникові (прономінальні).

В іменникових словосполученнях головним словом є імен­ник, з яким поєднуються:
–  іменники в усіх непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: берег річки, вогні маяка, цвіт яблуні, вітер з моря, прогулянка до лісу, мрії про подорож:, ніч перед боєм;

– прикметники: чисте небо, київські каштани, бать­кова хата, свіже повітря, найвищі показники, студентський ансамбль;
– порядкові числівники: перший рік, третій удар, двадцяте століття;
– займенники, співвідносні з прикметни­ками: моя книжка, наша епоха, кожний день, якийсь поїзд, увесь місяць;
– дієприкметники: пожовкла трава, написана стаття, замерзла вода;
–  прислівники: читання вголос, полювання взим­ку, шапка набакир;

– інфінітив: бажання вчитися, майстер го­ворити.

У прикметникових словосполученнях у ролі головного сло­ва виступає прикметник, який поєднується:

 з іменником у непрямих відмінках з прийменниками і без них: повний енергії, сильні духом, скупий на слова, хворий на грип, запальний з ди­тинства;
–  з прислівником: занадто запальний, дуже цікавий, завжди радісний;
–  з інфінітивом: схильний узагальнювати, здатний працювати, готовий відповідати;
–  із займенником: потрібний мечі, справедливий до нього, зручний для мене, при-емнип для всіх.

У числівникових словосполученнях головним словом є по­рядковий, кількісний, збірний або дробовий числівник, який може сполучатися:
–  з іменником: перший за списком, три то­вариші, один з братів, п’ятеро дівчат, півтора відра;
–  з кількісним числівником: перші два, один із трьох;
–  із займен­ником: третій від нас, один з них;
– з прислівником: другий знизу, третій справа.

У займенникових словосполученнях головним словом є означальний, неозначений або вказівний займенник, з яким по­єднуються:
– прикметники: хтось чужий, щось нове;
– імен­ники: дехто з дівчат, хтось зі студентів, той із пасажирів, щось із речей;
– займенники: хтось із нас, кожний з них.

У дієслівних словосполученнях головним словом виступає дієслово в усіх його формах, а залежне може бути виражене:

– іменником у непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: читати (читаю, читатиму, читав, читав би, читай­те, читаючи) книжку, допомогти порадою, писати олівцем, писати на адресу, приходити без запізнення, стукати у двері;
– займенником у різних відмінкових формах: шанувати його, переживати за нього, працювати без нього (з ним, за нього);
– прислівником: гарно малювати, повернутися влітку, йти на­зустріч, двічі приходити;
– інфінітивом: учитися малювати, ре­комендував прочитати, просить залишитися;
– дієприслівни­ком: іти не оглядаючись, писав не зупиняючись, читав захоплю­ючись.

У прислівникових словосполученнях головним словом є при­слівник, який може поєднуватися:
– з іменниками (з приймен­никами і без них): вище дерева, нижче хати, високо над головою, низько над землею, далеко за річкою, вдосвіта перед ранком;
– із субстантивованими словами: далеко від рідних і близьких, ра­зом зі старшими;
– із займенниками (зрідка): далеко від нас, краще за всіх;
– з прислівниками: зовсім повільно, досить швид­ко, трохи швидше, дуже рано, дуже добре.

Найпоширенішими словосполученнями в українській мові є іменникові й дієслівні.

До словосполучень не належать:

  • поєднання самостійної та службової частин мови (на коні, між нами)
  • підмет і присудок (брат приїхав)
  • однорідні члени речення (Духмнить осінь пшениями, житом.)
  • фразеологізми (пекти раків = червоніти)

Синтаксичні (вільні) словосполучення утворюються в процесі мовлення, кожне слово в них зберігає своє лексичне значення (пекти пироги; грати на скрипці; від зорі до планети)

Лексичні (стійкі) словосполучення (фразеологізми) існують у мові в готовому вигляді, за значенням тотожні одному або кільком словам (пекти раків – червоніти;  грати комедію – лицемірити;  від зорі до зорі – весь день)

Отже порівняймо:

Словосполучення

– виступає однією поширеною назвою предмета, поняття, уявлення (ширше розповідає про щось, ніж слово);

– має головне і залежне слова;

– має вид за структурою, способом вираження головного слова та зв’язком між головним і залежним словами.

Речення :

– виражає закінчену думку;

– складається зі слів, словосполучень;

– має граматичну основу і другорядні члени речення;

– має вид за структурою, за метою висловлювання, за                              емоційним забарвленням

Види зв’язку слів у словосполученні

Словосполучення будують на основі підрядного зв’язку між словами, що входять до їх складу. Суть цього зв’язку поля­гає у граматичній залежності одного слова від іншого.

В українській мові розріз­няють три типи підрядного зв’язку:

1) узгодження;
2) керуван­ня;
3) прилягання.

Узгодженням називається такий тип підрядного зв’язку, за якого форми словозміни залежного слова повністю або частково упо­дібнюються до форм стрижневого (головного) слова.

Стриж­невим (головним) словом при узгодженні виступають іменник, займенник, співвідносний з іменником, а залежним — прикметник, дієприкметник, займенник, співвідносний з прикметником, порядковий числівник:

цікаві книжки, прочитана книжка, моя книжка, перша книжка. 

При узгодженні зміна форми стрижневого (головно­го) слова неминуче зумовлює відповідну зміну залежного:

зимовий ранок зимового ранку, зимовому ранку, зи­мовим ранком  т. ін.

Узгодження може бути повним і неповним. Повним воно є, якщо всі можливі форми залежного слова уподібнюються фор­мам головного: ясний день (співпадають рід, число, відмінок обох слів) – ясного дня і т.д.

За неповного узго­дження формам стрижневого (головного) слова уподібнюються не всі можливі форми залежного, а тільки їх частина.

Так, у сло­восполученнях на зразок місто Одеса, місто Київ узгодження є лише в числі й відмінку і немає в роді (пор.: міста Одеси, міста Києва, містом Одесою, містом Києвом, у місті Одесі, у місті Києві і т. ін.), у словосполученні озеро Балатон узгодження наявне лише в числі (пор.: озеро Балатон, озера Балатон, озером Балатон, в озері Балатон).

Керуванням називається такий тип підрядного зв’язку, за якого головне слово потребує від залежного певної відмінкової форми, що залишається постійною за будь-якої зміни головно­го слова:

читаю, читайте, читали б та ін. книжку. 

Керувати можуть усі повнозначні слова, а бути керовани­ми — тільки ті з них, що змінюються за відмінками.

Залежно від морфологічного вияву головного слова розрізняють керу­вання:

– придієслівне (читати книжку)

– приіменне (захоплення книжкою, чотири броди)

– прислівникове (вниз по сходах, близь­ко від міста).

Отже, головним словом при керуванні може бути:

1) іменник (розпорядження декана, виконання завдання, полюван­ня на зайців);

 2) прикметник (останній з могікан, старший за віком);
3) числівник (п’ять кроків, перший зі спортсменів);
4) за­йменник (хтось із студентів, декому з нас);
5) прислівник (за­душно від спеки, недалеко від матері);
6) дієслово (зустріти то­вариша, захоплюватися полюванням, полювати на зайців).

Залеж­ним словом при керуванні найчастіше є іменник (пор. наведені вище приклади), а також займенник та будь-яке субстантивоване слово (останній з них, найвищий за всіх, перший з хороб­рих, рівнятись на кращих, одне з двох, поділити на трьох, видно кожному).

При керуванні відмінок залежного слова зумовлюється лек­сичним і граматичним значенням головного слова.

Залежно від участі прийменників у вираженні відношень між словами розрізняють керування

– прийменникове, опосередко­ване (піти за книжкою, знати про книжку) 

– безприйменнико­ве, безпосереднє (староста групи, видно кожному).

За характером сполучуваності компонентів керування бу­ває сильне і слабке.

Сильним керування буває тоді, коли головним словом є перехідне дієслово, а залежним іменник, займенник, числівник у таких відмінкових формах:

А) знахідного відмінка без прийменника (плести шкарпетки, мотати вовну, мити тарілку)

Б) родового відмінка без прийменника при заперечному перехідному дієслові (не писати віршів, не співати пісень, не садити кущів)

В) родового відмінка частковості (що означає частину від цілого) без прийменника (випити молока, привезти вугілля, відрізати тканини)

Слабке керування наявне у словосполученнях. Де головним виступає будь-яке дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого непрямого відмінка з прийменником чи без нього: їхати з братом, до брата, за братом; молоко в глечику; ми з ним; яблука на столі; сукня без рукавів; співати з оркестром; малювати на папері.

Приляганням називається такий тип підрядного зв’язку, за якого залежне слово, будучи незмінним, граматично не виявляє своєї залежності від головного слова словосполучення, а по­в’язується з ним лише за змістом.

У ролі залежних слів у таких словосполученнях зазвичай виступають прислівники і дієслівні незмінні форми—дієприслівник та інфінітив, а також ідіоми, а в ролі головних, до яких прилягають невідмінювані члени словосполучення, — дієслова (добре вчитися, посміхну­тися скупо, іти поспішаючи, намагатися допомогти), а також прислівники, зокрема так звані предикативні (слід подумати, треба вчитися), прикметники (давно відремонтований, здатний працювати, готовий виїхати) й іменники (вміння працювати, біг наввипередки).

 

Речення

Речення – найменша одиниця мовного спілкування і вираження думки. Речення формує, виражає та передає відносно закінчену думку про явища дійсності – реальні, бажані чи можливі.

Основні ознаки речення:

  • змістова завершеність (передає відносно закінчену думку);
  • інтонаційна завершеність (оформлене інтонаційно);
  • граматичний зв’язок між словами (кожне слово стоїть у певній граматичній формі);
  • граматична основа, тобто головні члени речення (або один головний член)

Речення передають повідомлення, запитання або пораду, прохання, наказ. Утілюючи думку, речення може виражати різні емоції та почуття.

За метою висловлювання речення поділяють на

  • розповідні (містять повідомлення про факт, явище, подію)

Ми йдемо духмяною землею.

  • питальні (містять питання)

Чи бачив ти осінні луки?

  • спонукальні (містять наказ, прохання, побажання)

У вись поривайся.

За емоційним забарвленням речення поділяють на

  • окличні (передають сильні емоції (почуття, переживання))

Як радісно дивитися в блакить!

  • неокличні (вимовляємо спокійним тоном, без окличної інтонації)

Вечірнє сонце, дякую за день…

За складом граматичної основи речення поділяються на

  • двоскладні (мають два головних члени – підмет і присудок, які групують навколо себе другорядні члени речення)

Життя ще так ніколи не цвіло.

  • Односкладні (мають один головний член – підмет або присудок)

Живу не лише для себе.

Ніч. Дощ. Вітер.

 

Порядок слів у реченні. Логічний наголос.

В українській мові порядок слів у реченні вільний, тобто за кожним членом речення постійного місця не закріплено.

Слова в реченні можуть розташовуватися в прямому чи зворотньому (інверсованому) порядку.

За прямого порядку слів

  • підмет стоїть перед присудком,
  • означення перед означуваним словом,
  • додаток пслі слова, з яким він пов’язаний за змістом.

Щодо обставини, то вона, залежно від значення та способу вираження, може займати різні місця.

За зворотного порядку слів

  • присудок стоїть перед підметом
  • означення після означуваного слова
  • додаток перед словом, із яким він пов’язаний

Зворотний порядок слів називається інверсією.

Зорює ніч над степом голубим.

 

Найважливіше за змістом (ключове) слово під час вимови виділяють посиленням голосу. Таке виділення слова називають логічним наголосом.

Від того, на яке слово в реченні падає логічний наголос, залежить сприйняття вираженої реченням думки.

Ти читав цю повість? (не роман)

Ти читав цю повість? (не якусь іншу)

Ти читав цю повість? (не слухав, дивився по телебаченню)

Ти читав цю повість? (не хтось інший)

Просте двоскладне речення

Підмет – це головний член речення, що означає предмет (особу, явище, поняття), про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? або що?

Присудок – головний член речення, що означає дію, стан або ознаку предмета, вираженого підметом, і граматично підпорядковується йому; присудок відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він? хто або що він є? ким він є?

Козак не боїться ні тучі, ні грому.

Способи вираження підмета:

простий

  • іменником у формі називного відмінка

Дніпро зеленим лукам рокотав.

  • займенником у формі називного відмінка

Я не бував за дальніми морями.

  • Іншими частинами мови в значенні іменника (прикметником, числівником та ін.)

Семеро одного не ждуть.

Дало посіяне жнива.

А «курли» ще досі над полями лине.

  • неозначеною формою дієслова

Бути – значить виконувати обовязок.

складений

  • складні географічні та астрономічні власні назви

Малі Дубові Гряди розсілися на горбах.(село)

  • назви установ і посад

Верховна Рада України працює сесійно.

  • назви художніх творів,пароплвів, пам’яток

«Лісова пісня» десятиліттями не сходить зі сцени.

  • сполука іменника у формі називного відмінка з іменником в орудному відмінку з прийменником З

Циганка з циганом побились об заклад.

  • сполука іменника, що має значення сукупності, з іменником у формі родового відмінка

Велика зграя журавлів кружляла невисоко.

  • сполучення числівника з іменником

І три тополі стали на сторожі.

Складений підмет може бути виражений цілим реченням:

«Бють пороги» – кантата Миколи Лисенка.

Якщо виражений іменником підмет поширюють займенники весь або сам, він становить із ними один член речення.

І ось нарешті вся сімя зібралась.

Узгодження головних членів речення

Присудок, виражений дієсловом у формі дійсного способу, стоїть у тій особі й числі, що й підмет-займенник.

В краю придніпровськім ми стрілись з тобою.

При підметі-іменнику присудок стоїть у формі третьої особи однини:

Рвучкий на волі вітер віє.

або множини:

Коні понесли вершників у сніги.

Якщо підмет виражений сполукою іменника (або особового займенника) в називному відмінку з іменником (займенником або іншою частиною мови в значенні іменника) в орудному відмінку з прийменником З , присудок ставлять у множині:

Ми з тобою рвали квіти.

При однорідних підметах дієслово-присудок найчастіше ставлять у формі множини,

Слова й думки не спопеліють.

хоч зрідка трапляється й форма однини

Лунає слово й слава України.

Якщо підмет виражений абревіатурою, дієслово-присудок стоїть у тому ж роді й числі, що й опорне слово, яке входить до складного найменування.

МОН(Міністерство освіти й науки)України здійснило нововведення.

Якщо підмет виражений поєднанням кількісного числівника з іменниками, то дієслово-присудок ставлять у

  • формі однини, якщо увагу зосереджено на кількості

Пять весен минуло.

Сто двадцять тисяч козаків зявилось на межах України.

  • форми множини, якщо увагу зосереджено на дії

Стоять при дорозі чотири тополі.

Тисячі грушок висіли на гіллі.

Способи вираження присудка

Простим дієслівним називають присудок, виражений дієсловом у дійсному, умовному або наказовому способі

В океані рідного народу відкривай духовні острови.

а також неозначеною формою дієслова

Горобцеві з соколом не змагатись.

До простих дієслівних присудків належать:

  • присудки, виражені складеною формою майбутнього часудієслова:

Буду я навчатись мови золотої.

  • присудки, виражені фразеологізмами

Дарина спекла рака й знітилась.

Складеним дієслівним називають присудок, виражений допоміжним дієсловом, що передає граматичне значення у поєднанні з неозначеною формою дієслова, яка виражає основне лексичне значення.

Допоміжне дієслово + НФД = складений дієслівний присудок

Допоміжними словами бувають:

  • дієслова могти, мусити, пробувати, стати, мати, намагатися, поспішати, готуватися, зуміти, уміти, почати, перестати, закінчити    та ін.

Увечері люди почали сходитись.

  • прикметники повинен, готовий, рад, згоден, схильний, здатний, спроможний, ладен    та ін.
  • дієприкметники змушений, зобовязаний, покликаний :

МОЗ зобовязане попередити про шкідливість паління.

  • сполуки слів мати намір, мати змогу (можливість), не в силі (не в змозі)

Матері забуть не в силі.

УВАГА!

Складені дієслівні присудки не слід сплутувати з простими, які мають при собі виражені неозначеною формою дієслова-додатки: Гетьман порадив козакам (що?) зупинитись.

Як відрізнити неозначену форму як основну частину дієслівного складеного присудка від вираженого неозначеною формою дієслова додатка?

Якщо і неозначена форма дієслова, і допоміжне дієслово означають дію, виконувану тією самою особою, йдеться про складений дієслівний присудок.

Якщо ж дія, названа допоміжним дієсловом, стосується підмета, а дія, названа неозначеною формою, – іншої особи, це додаток. Тренер навчає (чому?) плавати дітей різного віку.

Неозначеною формою дієслова може виражатись обставина мети:   Вирушали  козаченьки (з якою метою?) здобувати слави.

Різновидом складеного присудка є так званий подвійний (ускладений ) присудок:

  • дієслівний, який утворюється лише з дієслів:

Ми маємо продовжувати тренуватися.

  • змішаний, що поєднує ознаки складеного дієслівного й складеного іменного присудків:

Ти повинен лишатися чесним.

Справа почала бути поганою.

Поет не може бути власністю.

Щасливою хотіла буть я в слові.

Складений іменний присудок утворюється з іменної частини та допоміжного дієслова-зв’язки   бути, стати, здаватися, вважатися, залишатися, називатися та ін.

Іменна частина + бути = складений іменний присудок

Крім іменника , іменну частину можуть виражати:

  • прикметник

Сонце було ясне.

  • дієприкметник

День був зітканий із жайворонкових пісень.

  • займенник

Він наш!

  • числівник

Є рідний друг лише один.

У складеному іменному присудку іменна частина виражає основне лексичне значення присудка.

У формі теперішнього часу дієслово-зв’язка зазвичай пропускається: Вода дитинства золота.

Іменна частина складеного іменного присудка нерідко стоїть у формі називного вімінка: Ми радісні були.

Інколи її вживають у формі орудного відмінка:   Маленький хлопчик став дорослим. Це буває, коли іменна частина називає непостійну, тимчасову ознаку. У такому разі допустимі й паралельні форми: Він став наполегливим (Ор.в)  та   Він став наполегливий (Н.в.)

Тире між підметом і присудком.

Тире   ставиться:

  • коли підмет і присудок виражені іменниками у називному відмінку:

Людибраття, а природамати.

  • якщо присудок виражений числівником:

Сім мінус тричотири.

  • якщо обидва головні члени речення виражені інфінітивом:

У нас кохатиполюбить сповна, / і серце з милим вік не розлучати.

  • якщо перед присудком стоять слова то, це, це є, значить, ось, це значить:

Поезія – це діло совісне, не грайся нею безпричинно.

  • при підметі, вираженному займенником, для його смислового та інтонаційного виділення:

Янебо. Яполотнище віків.

  • перед присудком, який має порівняльне значення, для його смислового виділення:

І нічяк чарів чар.

Життяяк той потік, а часмов океан.

  • перед присудком із заперечним значенням для його смислового виділення:

В своїх добротах і широтах і тлінь, і попілне біда.

Тире не ставиться:

  • якщо підмет або присудок виражений особовим займенником:

Він рідний нашим городам і селам.

  • якщо присудок має порівняльне значення:

Хліб як сонце.

Мова мов пісня.

Це ніби казка.

  • якщо перед присудком стоїть частка НЕ:

Хай я не люди, ну й Хома не чоловік.

  • якщо присудок стоїть перед підметом:

Благословенна в болях ран степів широчина бездонна.

  • якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником чи іменником з прийменником:

Вона в легкій літній одежі.

Шуми весняні, шуми весняні…Чим ви незадоволені?

Речення поширені, коли мають головні і другорядні члени речення.

Речення непоширені, якщо складаються тільки з головних членів.

Сідало сонце. Коливались трави.

Означення

Означення – це другорядний член речення, що вказує ознаку предмета (якість, колір, матеріал, належність тощо) і відповідає на питання який? чий? котрий? ( в усіх відмінках обох чисел).

Означення бувають узгоджені та неузгоджені.

Узгоджені означення стоять у формі того ж роду (в однині), числа й відмінка, що й означуване слово.

Узгоджувані означення виражаються

  • прикметниками

Вже почався рясний (ч.р., одн. Н.в) падолист (ч.р., одн. Н.в).

  • дієприкметниками

І обізвалась приспана(ж.р., одн., Н.в.) струна (ж.р., одн., Н.в.).

  • займенниками

Кожна(ж.р., одн. Н.в.) справа (ж.р., одн. Н.в.) свого часу цікава.

  • порядковими числівниками

Ще треті (мн., Н.в.) півні (мн., Н.в.)  не співали…

  • дієприкметникові звороти

Хиляться трави, прибиті дощами.

Неузгоджені означення можуть виражатись

  • іменниками в непрямих відмінках

На Уляні була спідниця (яка?) в горошок.

  • присвійними займенниками його, її, їх, їхній

Хто любить троянду, полюбить (чиї?) її колючки.

  • прислівниками

Ще світиться вікно у хаті (якій?) скраю.

  • словосполученнями

По вулиці ходив чоловік (який?) середнього зросту.

Прикладка

Прикладкою називають означення, яке виражене іменником та стоїть у тому ж числі й відмінку, що й означуване ним слово.

Прикладка – ніби друга назва предмета, що дає йому більш детальну характеристику.

Прикладки можуть вказувати на

  • професію (водій Микола)
  • рід занять (студентка Ольга)
  • вік (дід Іван)
  • власні назви міст, сіл, річок та ін. (місто Львів, село Вовчок, річка Черемош)

С. Вовчок , Козелецький район , церква Різдва Богородиці 1808р.

З двох іменників – власного імені людини і загальної назви – прикладкою є загальна назва (дядько Семен, учителька Ганна Петрівна)  Ім’я людини не може бути означенням.

Якщо власна назва не є імям людини, то прикладкою є ця власна назва

(озеро МагістрацькеДніпро – ріка) (Міст,озер, річок багато)

Правопис прикладок

Окремо: прикладка має видове значення та стоїть після означуваного слова (ріка Десна, риба щука); прикладка стоїть перед означуваним словом та близька до прикметника за своїм значенням (красуня = красива дівчина)

Через дефіс: прикладка-власна назва або прикладка-загальна назва стоїть перед словом , що має родове значення (Десна-ріка, щука –риба)

Прикладка близька за значенням до прикметника та стоїть після означуваного слова (дівчина-красуня, юнак-велетень)

Прикладки, що означають назви газет, творів мистецтва, заводів та ін., пишуть із великої букви у лапках (газета «Чернігівські відомості», цукерки «Пташине молоко»)

Запам’ятайте!       сон-трава, розмай-зілля, мати-й-мачуха

Правопис прикладок

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від значення поєднуваних складників.

  1. Якщо прикладка дає ім’я комусь або чомусь і стоїть після слова, до якого відноситься, то пишеться окремо. (Трава звіробій, місто Харків, школярик Дмитрик).

– Якщо ж це ім’я стоїть перед словом, до якого відноситься, то приєднується за допомогою дефіса. (Сапун-гора, звіробій-трава).

  1. Якщо узгоджуваний іменник, що має означальне значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснювального іменника дефісом. (Хлопець-богатир, дівчина-красуня).

– Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо. (Красуня дівчина, богатир хлопець).

  1. Якщо прикладка входить до складу терміна, то пишеться через дефіс. (льон-довгунець, жук-короїд, гриб-паразит).
  2. Прикладка, яка вказує на рід занять людини, професію, стать, вік, походження, національність, завжди пишеться через дефіс (причому пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями). (Дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, художник-пейзажист й пейзажист-художник)

Додаток

Додаток – другорядний член речення, що означає предмет, на котрий спрямована дія чи стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (всіх, крім називного).

Додатки звичайно виражаються:

  • іменниками Труди перейшли (у що?) у пісні.
  • іншими частинами мови у значенні іменника Солодка їжа не приходить (до кого?)до лежачого.
  • займенниками Людина довго пізнає (кого?) себе.
  • інфінітивом На суші не навчишся (чому?) плавати.
  • словосполученнями Посадила стара мати (що?) три явори в полі.
  • фразеологізмами Життя постійно в’яже (що?) гордієві вузли.

Додатки бувають прямі та непрямі.

До прямих додатків від дієслова можна поставити питання знахідного відмінка, такі додатки означають предмети, на які дія переходить безпосередньо .

Взяла (що?) зілля, поклонилась.

Родовим відмінком прямий додаток може виражатися, якщо

  • при дієслові, з яким додаток пов’язаний за змістом, є заперечна частка НЕ Я не люблю (чого?) ненависті.
  • Дія поширюється не навесь предмет, а лише на його частину

Таня діловито наливала з бідона (чого?) води.

Додатки можуть мати пояснювальні слова, тобто бути поширеними

Січ складалася (з чого?) з шістдесяти з чимось куренів.

Обставини

Обставина – це другорядний член речення, що характеризує дію, процес, стан, ознаку чи вказує на умови, за яких вони відбуваються, та відповідає на питання де? куди? коли?звідки? чому? навіщо? як? та ін.

Обставини виражаються:

  • прислівниками Завертає путь (куди?) угору.
  • дієприслівниками Я йшов (як) сумуючи.
  • іменниками Тут берег вигнувся (як?) в підкову.
  • інфінітивом Кличе мати (куди?) вечеряти.
  • словосполученнями Школярі йшли (як?) по два в колоні.
  • фразеологізмами Докія прокидається (коли?) до перших півнів.

Типи обставин

За значенням обставини поділяються на такі основні види:

1) обставини місця, що вказують на місце дії і відповідають на питання де? куди? звідки? :…Вітер віє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину.(Т. Шевченко);

2) обставини часу, що вказують на час дії і відповідають на питання коли? як довгої з якого часу? до якого часу?: Через півхвилини в кабінеті нікого не було (М. Хвильовий). На десятий деньпізно ввечері приїхав пан Чарнецький (Я. Качура);

3) обставини способу дії, що вказують на спосіб дії чи ознаки і відповідають на питання як? яким способом?Тускло горить лампада перед образом Марії (М. Хвильовий). Санька знехотя, сердито й помалу лізе знову на лежанку (В. Винниченко);

4) обставини міри й ступеня, що характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем чи мірою їх вияву і відповідають на питання якою мірою? як багато? : Кожний рівчак чи ямку сповнювала по вінця вода. (О.Донченко). Сутінки вже зовсім посиніли (В. Винниченко);

5) обставини мети, що вказують на мету дії і відповідають на питання нащо? для чого? з якою метою? : Івась побіг збирати овечат до гурту. Овечата ледве сновигали по траві, шукаючи тіні . (Панас Мирний) 6) обставини умови, що означають явище, стан, при наявності якого може відбуватися дія, і відповідають на питання за якої умови? : Весело проходить свято при щасті, при достатках… (Панас Мирний)  Без вітру не родить жито (М. Сом);

7) обставини причини, що вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини?:  Ревнув з лютості і з болю Бурунда і лівою рукою стис Максима за груди (І. Франко). Дерева … всі хочуть од страху до землі прилипнути (В. Винниченко);

8) обставини допусту, що вказують на умову, всупереч якій дія відбувається, відповідають на питання незважаючи на що? через що?:  …Не всі ж тонуть у морі цього лихоліття.  Спритніші, всупереч усім ударам, тримаються на поверхні життя. Люди, незважаючи на кризу і підвищені ціни,розкуповували квитки за два тижні вперед (із тв. І. Вільде).

Обставини можуть мати при собі залежні слова, тобто бути поширеними.

Поширеними обставинами є дієприслівникові звороти.

Дрімає всесвіт на травині, підперши зіркою щоку.

Порівняльний зворот характеризує ознаку чи дію предметів не прямо, а опосередковано, вказуючи на їхню подібність до чогось більш знайомого чи загальновідомого. У речення порівняльні звороти вводять за допомогою сполучників як, мов, наче, немов, ніби. Порівняльні звороти видокремлюються комами. Україну, мов писанку, сонце вечірнє цілує.

Стійкі народні порівняння фразеологічного типу комами не відокремлюють.

Линув дощ наче з відра. (білий як стіна, червоний як жар, став як вкопаний)

Порівняння може виражатися присудком, до складу якого входять порівняльні частки як, мов, наче, неначе, ніби, мовби, нібито.

Жита ніби дрімали.

Ліс осінньої пори був наче кований з ясної міді.

Такі конструкції не можна плутати з порівняльними зворотами.

Кома перед «ЯК»

Кому перед «як» ставимо: 
1. Коли приєднується підрядне речення способу дії зі значенням порівняльної характеристики, уподібнення; сполучник як близький семантично до слів мов, немов, наче, неначе. : Гарячий місяць сяє на підповні, пливу, як човен, знявши паруси. (Андрій Малишко).
2. Якщо порівняльному зворотові передують слова такий, так. : Шість років Левкові минуло, мало сміху на його обличчі, навіть зітхав часто, так само, як мати. (Михайло Стельмах). 
3. Якщо порівняльний зворот починається сполукою як і.:  Українська література, як і вся наша культура, переживає не кращі часи. ( з газ.).
4. Якщо як приєднує вставні слова, словосполучення і речення. : Звали нашого діда, як я вже потім довідався, Семеном. (Олександр Довженко).
5. Якщо сполучник як приєднує прикладку, що має додатковий відтінок причини.:  У горах Брянський, як командир роти, зустрівся з новими труднощами. (Олесь Гончар).
6. У зворотах не хто інший, як; не що інше, як. : Не хто інший, як Юрій Гагарін, першим полетів у космос. (з газ.). 


Кому не ставимо: 
1. Якщо порівняльний зворот має значення обставини способу дії і може бути замінений орудним відмінком іменника або прислівником: Пливу як тінь по морю снів за нею. (Максим Рильський). Порів.: пливу тінню.
2. Якщо сполучник як приєднує зворот, який характеризує предмет з одного якогось боку або ж має значення “у ролі кого, чого”: Це його виділяє з-поміж багатьох як митця. (з газ.). 
3. У складних сполученнях перед тим як, після того як та ін., якщо перша їхня частина не входить до головного речення: Перед тим як почати екзамен, директор провів інструктивну нараду. (з газ.). Але: Добре запам’ятався тоді, як сидів за партою. (з журналу).
4. Перед прикладкою з як, якщо вона не має причинового зв’язку: Тарас Шевченко відомий світові як талановитий поет і художник. (з підручника).
5. Якщо зворот з як виступає іменною частиною присудка: 1)Зрозуміти як натяк. 2)Кваліфікувати як виняток тощо. 3)Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду. (Іван Нечуй-Левицький).
6. Якщо перед як стоїть заперечна частка не або слова зовсім, майже, просто, точнісінько, передусім і т. д.: Учні інколи міркують зовсім як дорослі. (з газ.). 
7. Якщо в порівняльному звороті порівнюване слово повторюється. : 1) Діти як діти. 2)На війні як на війні. (з газ.). 
8. Перед сполучниками як не… то, як… так і, що з’єднують однорідні члени речення або частини складного речення: Допоможіть як не копійкою, то хоч порадою. (з газ.).
9. Якщо порівняльний зворот має характер стійкого словосполучення: Берегти як зіницю ока; боятися як вогню; один як перст; почервонів як рак; холодний як лід; дивиться як теля на нові ворота; ясно як божий день і т. д.
10. У словосполученнях типу як не як, хоч як хоч, як на те, як не було.

Синтаксичний розбір простого речення

  1. Просте чи просте ускладнене речення.
  2. Яке речення за метою висловлювання?
  3. Яке за будовою – двоскладне чи односкладне (тип односкладного)?
  4. Поширене чи непоширене.
  5. Повне чи неповне.
  6. Визначити головні члени речення.
  7. Визначити другорядні члени речення.
  8. Чим ускладнене речення?
  9. Пояснити розділові знаки.

Зблискуючи білим оперенням крил, низько над прибоєм висіли гамірні чайки (В. Логв.).

Речення просте, ускладнене, розповідне, двоскладне, поширене, повне, підмет – чайки, присудок –висіли, означення –гамірні,  обставина міри – низько, обставина місця –над прибоєм, поширена обставина способу дії –зблискуючи білим оперенням крил. Речення ускладнене відокремленою поширеною обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом. Відокремлена обставина виділяється комою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *