Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Motto:
«Переклади української поезії та прози, зроблені Паулем
Полідором, знайомлять румунську та світову спільноту з
національним набутком України. Вони зближують наші
народи, стаючи символом взаєморозуміння та обопільного
сприйняття».
Крина Бокшан-Декусаре (10 грудня 2016 р.), член Спілки
письменників Румунії.
Від перекладача
«І буде тиша кольору надії…»
Шановний читачу, книга, яку Ти тримаєш у
руках, написана двома несхожими за своєю
художньою манерою українськими письменниками –
Тетяною і Сергієм Дзюбами. На її сторінках подано
прекрасний приклад поетичної майстерності,
довершеності форми та змісту, цікавого
образотворення і метафоричності.
Своєю творчістю поети Тетяна та Сергій
Дзюби яскраво представляють сучасне українське
письменство. Різні характерами, уподобаннями,
мистецькими амбіціями, стилем поведінки, вони обоє
– письменники від Бога, особистості з широким
спектром занять та інтересів у повсякденному житті.
Літературна критика, наукова та
перекладацька робота, журналістика, видавнича
справа і редагування – все це невелика частина їх
спільних або особистісних зацікавлень. Вони
прагнуть не тільки популяризувати свою поезію за
кордоном іншими мовами (Тетяна і Сергій – автори
численних книг, перекладених багатьма мовами
світу), але й водночас сприяють появі творів
іноземних письменників у рідній українській
культурі. Обоє літераторів – також активні учасники
різноманітних видів сучасної літературної співпраці,
якими є участь у міжнародних поетичних
фестивалях, видавництво книг, публікація наукових
статей і перекладів.
Автори збірки – це справді талановиті творчі
індивідуальності з багатим духовним досвідом, у
чому читачі зможуть пересвідчитися, прочитавши
вибрані вірші обох поетів.
Поезії Тетяни Дзюби – ускладнені і лаконічно
афористичні, побудовані на алегоричних та
асоціативних чинниках, позначені високою
чутливістю до відтінків смислу і краси виразу.
Чимало віршів написані верлібром, однак читаються
дуже мелодійно завдяки внутрішньому ритму та
вдалому звукопису – асонансам й алітерації.
В її текстах – пошук гармонійності людських
стосунків, часу і простору. Авторка описує й
осмислює існування, яке відчуває інтуїтивно. Вона –
поет мудрості, яскравих контрастів і життєвих
формул. Відчуття екзистенційної самотності
поетеси знаходить вираження в емоціях та
переживаннях її ліричної героїні, спробах
зрозуміти потаємний духовний світ. Тетяна у своїй
поезії малює картини внутрішнього «я» і мінливої
дійсності, відтворює всеосяжний діалог особистості з
універсумом. Слова, які використовує поетеса, мають
надзвичайно глибоку семантику. В її творах
одночасно існують реальністьта фантазія, а іноді –
навіть метафізика буття:
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з'їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
Лірика мисткині передає складність людини,
конфлікт цінностей, внутрішню боротьбу та
трагедію, іншими словами, масштаб людського у
людині, біблійний масштаб. Де є місце роздвоєності,
сумнівам, ризику–ризику віри, ризику любові, ризику
творчості. Де є місце смерті, як міри любові/ віри/
творчості, та вічним запитанням. Де нероздільно
переплетені протест і страждання, віра і безнадія. У
поезіях Тетяни втілена проблемність людини, її
«розіп’ятість» між світом «горішнім» і «долішнім»;
та проблемність, яка наділяє поезію безсмертям.
Залишишся лиш візерунком вокзальним
На вутлих причалах мого життя,
Де біла циганка у чорному залі
Вколисує долі сумне дитинча.
Ти – лиш візерунок химерний і тонкий
У храмі прощання й вчорашнього чаю.
Ти – знак повороту шаленої гонки,
Який проминула (чи ще проминаю?).
Десь вірність і віра сплелися корінням.
Не вийти із кола магічних обручок.
А цей візерунок – примарною тінню,
Мов розпис на тілі індійця-гаучо,
Чи квітка міледі, очищена болем,
На вогкім цямринні міражних криниць
Втамовує спрагу любов наша – Голем*,
А світло – жагу невидющих зіниць.
У «Триптиху» Тетяна витончено змальовує
швидкоплинність нашого життя, а відтак – і
скороминущість зваб, захоплень і пристрастей, та
водночас непроминальність усього справжнього.
Немов у переливчастій акварелі, поліфонічним
спектром тонких асоціацій надзвичайно філігранно
відображаються варіації природних та душевних
змін, вічний феномен метаморфоз буття, ритмів
довкілля і чутливого серця у поезії:
Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.
І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…
Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.
Високу поетичну майстерність, бездоганне
володіння пером та словом Ви з перших рядків
відчуєте і у віршах Сергія Дзюби. Його поетичні
рядки позначені творчою індивідуальністю й
неповторністю. Свої ліричні переживання й емоції
він майстерно передає, як у римованих віршах, так і у
верлібрах, білих віршах. Здебільшого Сергій прямо,
акцентовано і відверто висловлює власні почуття та
думки образними поетичними рядками:
На віях – осінь, в косах – перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа…
Хотіти – гріх, і не любити – гріх,
І гріх любити неталановито!
Пречиста осінь, твій опальний друг
Цю старість приміряє лицемірно…
Одна метагалактика – покірна:
Космічний біль і безкінечний круг.
Та водночас поет дивує нас витонченою
алегоричністю чутливого образотворення. Він
класично торкається тонких душевних фібрів читача
неповторними рядками:
Одного разу двічі
я ввійшов у одну й ту ж річку,
щоб назавжди розчинитися в її тілі.
І тоді, пронизаний Космосом,
на крихітній рубіновій планеті
побачив своє дитинство –
чорнявого хлопчика,
який міцно притискав до грудей
мої мрії.
Інтимній ліриці поета притаманні складні та
витончені емоції, проникливо і щиро висловлені
сердечні почуття:
Тані
Душа – мов скрипка: пилом припада
І враз страждає на високих нотах.
Ти ще струна – не думай про літа,
Ти закохайся в мене у суботу.
Душа – як рима: все шука слова,
Мандрує від поеми до поеми.
Ти знаєш: благодать – де нас нема.
Немає нас в Парижі і Сан-Ремо…
Ти відпочинь – мов квітку, не зірву.
У мене тільки чуб – від Одіссея.
Так хочеться душі, як божеству,
Щоб хтось молився хоч колись на неї.
Презентуючи вам румунською мовою
творчість Тетяни та Сергія Дзюби, маю впевненість,
що у їхніх поетичних рядках ви знайдете неповторну
мелодику, оригінальний авторський колорит, з якого,
мов спраглий із чистого джерела, нап’єтеся цілющого
нектару одухотвореної української поезії, милуючись
вишуканими, ліричними образами, відчуттями й
асоціаціями. А вихід у світ цього видання сприятиме взаємному зміцненню культурних румунсько-українських стосунків.
Пауль Полідор,
поет, перекладач, композитор,
автор популярних пісень,
м. Бухарест, Румунія