Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Мова 11 клас / Односкладні речення

Односкладні речення

Односкладні речення

Прості односкладні речення поділяють на два типи:

– з головним членом – присудком;

– з головним членом – підметом.

Односкладні речення з головним членом у формі присудка:

– означено-особові;

– неозначено-особові;

– узагальнено-особові;

– безособові.

Означено-особовими називаються односкладні речення, у яких головний член-присудок, означає дію, що її виконує або буде виконувати конкретна особа.

Присудок виражається дієсловом І або ІІ особи однини чи множини теперішньго або майбутнього часу дійсного способу, а також дієсловом у формі наказового способу.

Гортаємо історії томи. Учися чистоти і простоти. Оглянімось у минулий час.

         Означено-особові односкладні речення вживають у розмовному та художньому стилях мовлення.

         Неозначено-особовими називаються односкладні речення, у яких головний член-присудок означає дію, що виконується, виконувалась або буде виконана неозначекою особою з певного кола людей.

         Присудок виражається дієсловом ІІІ особи множини теперішньго, минулого або майбутнього часу.

         Тебе кличуть. Мене викликали до дошки. Його успіхи обовязково оцінять.

         Найчастіше неозначено-особові односкладні речення вживають у розмовному та художньому стилях.

         Узагальнено-особовими називаються односкладні речення, у яких головний член-присудок указує на дію, що виконується або має виконуватися будь-якою особою або усіма, тобто узагальненою особою.

Переважно такі речення є прислів’ями або приказками.

Головний член (присудок) таких речень переважно виражений дієсловом ІІ особи однини чи множини дійсного та наказового способів.

За правду й за народ ставай життям. Мене зміїним словм не обкрутиш.

Рідше головний член буває виражений дієсловом ІІІ особи множини теперішнього чи майбутнього часу.

Від добра добра не шукають. За битого двох небитих дають.

Узагальнено-особові речення можуть стосуватися й першої особи, означаючи дію або стан мовця. Але ця дія є типовою для багатьох або всіх.

Поживемо – побачимо.

Узагальнено-особові односкладні речення вживають у розмовному, художньому, науковому та діловому стилях мовлення.

Безособовими називаються односкладні речення, головний член-присудок, у яких означає дію або стан, що мислиться незалежно від будь-якої особи. Підмета в таких реченнях не може бути, оскільки вказана в них дія або стан не передбачає виконавця.

Порівняйте:

Інститут археології НАН України відкрив у Києві науковий відділ у вигляді археологічного музею.(двоскладне речення)

У Києві відкрито Археологічний музей.(односкладне безособове речення)

Головний член у безособових реченнях може бути виражений:

– безособовим дієсловом (І так схотілось Дніпра-Славути!)

– беособовою дієслівною формою на –НО, -ТО (Дніпрові груди сковано в граніт.)

– дієсловами немає, нема, не було, не буде, при яких є додаток у формі родового відмінка (Козацькому роду нема переводу.)

– неозначеною формою дієслова (Вітрам недовгоще коритись.)

– прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова (Цікаво послухати дивну пригоду.)

Безособові речення можуть вказувати на

– стан природи (Сутеніло помалу.)

– стан людини (Так радісно кругом. Льотчикам натомлено дрімалось.)

Безособові речення вживають у розмовному, художньому та науковому стилях.

Односкладні речення з головним членом у формі підмета.

Називні речення

         Називними називаються односкладні речення з головним членом-підметом, який стверджує існування, наявність предметів або явищ.

Каміння. Незабудки. Верес.

Про дію (стан) у називному реченні не йдеться, тому присудка в ньому нема й не може бути.

         Головний член (підмет) називного речення виражається іменником (займенником) у формі називного відмінка.

         Називне речення може складатися з кількох однорідних підметів. (Вітри й морози.)

         При іменнику-підметові можуть бути означення (Холодний день.)та додатки (Млосний шепіт дібров.)

         Називні речення не можуть поширюватися обставинами.

Інколи називні речення містять вказівні частки ось, от, он (Оце мій світ.)

Називні речення використовують у художніх творах і публіцистиці як прийом лаконічного опису, а саме:

– пейзажу (Світанок. Сонце. Терикони.)

– інтер’єру (Круглий столик. Портрет Шевченка. Книжкова полиця.)

– портрета (Точений лоб. Круте підборіддя. Хитрі очі.)

Називні речення можуть виражати оцінку предмета чи явища. (Оце так свято! Ну й день! Що за дивак!)

Розрізняйте!

Якщо прикметник стоїть перед означуваним іменнико, то він є узгоджуваним означенням. ( Безхмарне небо. – поширене односкладне називне речення)

Якщо прикметник стоїть після іменника, то виконує функцію іменної частини складеного присудка. (Небо є  безхмарне. – двоскладне непоширене речення.)

Синтаксичний розбір односкладного речення

Послідовність розбору

1. Дати загальну характеристику простого речення (розповідне, питальне чи спонукальне; окличне чи неокличне; поширене чи непоширене; повне чи неповне).

2. Указати, чи речення односкладне.

3. Визначити тип односкладного речення.

4. Назвати, чим виражений головний член односкладного речення.

У Пріськи аж у душі заколотилося (Панас Мирний).

Зразок розбору

Речення розповідне, неокличне, просте, поширене, повне, односкладне, безособове. Головний член речення заколотилося виражений безособовим дієсловом.

Односкладні речення як частини складного речення

         Односкладні прості речення можуть бути частинами складного речення. Односкладним може бути як одна з частин складного речення (Плаче хмаринка мала,/ що більше не буде тепла.), так і всі його частини (Небо захмарено, /осінню віє.)

Повні й неповні речення

         Неповне просте речення – це таке речення, у якому пропущений один або кілька членів, що їх можна легко встановити за змістом.

За вікнами місто святкове шумить. (повне двоскладне)

За вікнами місто святкове.(неповне речення)

Пропущені в неповних реченнях члени можна відновити:

– з попереднього речення :Грубість заважає правильно зрозуміти сказане співрозмовником. Крім того, (?) стає на заваді взаємодії з ним. – без попередньго речення зміст другого речення зрозуміти неможливо.

– з наступного речення :Як (?) мене завжди чекала, як виглядала! Я вдячний за це своїй матері! – зміст першого речення не можна зрозуміти, не прочитавши друге.

– зі змісту самого речення :Київ мій, ти (?) у серці завжди. – зміст речення розкриває звертання.

– із ситуації спілкування: Помелом!(?) Щоб духу в хаті не було!

Неповними можуть бути двоскладні та односкладні речення.

Найчастіше неповні речення вживають у висловленнях розмовно-побутового та художнього стилів.

Якщо на місці пропущеного члена речення у вимові неповного речення роблять паузу, на письмі ставлять тире.

Козаку найперше – воля. Козаку найперше – честь.

Неповним реченням є друга частина складного речення. (Червяк точить дерево, а сумління – людину.) Слово пропускають із метою уникнення його повтору. У такому випадку на місці пропущеного слова ставлять тире.

Неповні речення не слід плутати з односкладними реченнями. В односкладних реченнях немає і не може бути другого головного члена, він не пропущений і не визначається з попереднього чи наступного речень, за ситуацією чи за змістом. (Свободу зображають в образі жінки. (односкладне, неозначено-особове) – Свободу кожному народу! (неповне речення)

Незакінчені речення

Незакінчені речення – це початкові уривки звичайних речень, що їх із тієї чи іншої причини мовець раптово обірвав, не договоривши. Найчастіше вони трапляються в усному мовленні та художніх творах.

«А там… а там… сну, сину!» – та й не доказала.(Т.Шевченко)

А тепер… Далеко я… Заросли в гаю доріжки. (О.Олесь)

Від неповних незакінчені речення відрізняються тим, що в них, на відміну від перших, важко або неможливо встановити, що конкретно випущено.

На письмі перерваність речення позначають трьома крапками, у вимові – паузою.

Незакінчені речення використовують із певною стилістичною метою. Завдяки їм привертають увагу:

– до внутрішнього стану мовця (його збентеженості, схвильованості, нерішучості): « Я не Ганна, не наймичка, я …»- та й оніміла. (Т.Шевченко)

– до певних екстремальних умов, у яких відбувається мовлення: Прощай, сину. Нехай тебе доля боронить від лихого. Хай… – раптом Дмитрові перехопило дух. (М.Стельмах)

– до того, що мовець ухилився від прямої відповіді, можливо, через небажання сказати щось неприємне: – Ну, якби не стримався! – пригрозив старшина. – Я б тобі…(О.Гончар)

Крім того, незакінчені речення дають змогу сконцентрувати увагу на важливій деталі, проблемі: Така подія, як ця, могла б відбутися будь –де, якби… Ми ніколи б не вчинили, але…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *