Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Наявність стилів мови у сучасних літературних мовах, зокрема і в українській, є одним із вагомих показників їх високого розвитку, прогресу, повноцінного функціонування. Обсяг і багатство кожного стилю визначаються обсягом і станом розвитку тієї сфери життя, яку обслуговує мова в параметрах певного стилю з його своєрідними мовними засобами. Наприклад, нормативними вважаються обидві форми давального відмінка однини (директору і директорові, секретарю і секретареві), але стилістично більш виправданими є форми з –ові, -еві, -єві (Андрієві, пор. Андрію). Найбільша варіантність слів простежується в розмовно-побутовому стилі, найменша, майже нульова – в офіційно-діловому стилі.
Система стилів у сучасних розвинених мовах загалом однотипна. Це пояснюється однотипністю або спільністю навколишніх позамовних реалій, предметів і явищ дійсності, в яких звершується життя народів світу.
Будь-який стиль, крім епістолярного, має дві форми реалізації – усну і писемну. Обидві форми розрізняються, з одного боку, неоднаковою функціональною спрямованістю, а з другого – деякими суто технічними ознаками.
До основних ознак виокремлення стилів мови належать:
- лексико-граматичний принцип. Він передбачає врахування своєрідної семантики, морфемного, морфологічного і синтаксичного оформлення мовних одиниць, котрими формується своєрідність мовленнєвого вияву кожного окремого стилю;
- функціональний принцип.За ним беруть до уваги характер і сутність мовлення (говоріння і писання) в межах окремого стилю, його комунікативну мету і сферу вияву: побут, дипломатичний чи побутовий диспут, усний виступ на зборах, лекція у студентській аудиторії, офіційна розмова начальника і підлеглого, оформлення певного офіційного документа, накреслення технічного проекту тощо.
Саме своєрідність комунікативної мети усного чи писемного вислову зумовлює добір мовних одиниць і спосіб поєднання їх, за якого певна конкретна комунікативна мета набуває найдоцільнішої реалізації.
У стилях мови найбільшою мірою виявляється диференціація розвиненої літературної мови.
Характеристика стилів (розмовно-побутовий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, епістолярний – на самостійне опрацювання).
Офіційно-діловий стиль – задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між установами та в діяльності окремих членів суспільства; функція впливу – інформативна. Поділяється на три підстилі: адміністративно-канцелярський (обслуговує господарську та адміністративну сфери життя), законодавчий (використовується для написання законів, додатків до законів тощо), дипломатичний (написання правил дипломатичного протоколу, дипломатичних угод, ведення міжнародних зустрічей, раутів і под.). Об’єктивна констатація фактів на лексичному рівні вимагає вживання саме книжної лексики із прямим значенням слів, що повинні точно і чітко називати поняття, явища.
Характерне вживання «канцелярської» лексики, яка не використовується, чи майже не використовується в інших стилях мовлення: вищезазначений, вищезгаданий, пред’явлений, пред’явник, сторони, глава, дієздатний, відрядити, постановити і под.
У дипломатичній сфері офіційного спілкування використовується титулування:Шановний пане Президенте! Ваша Високість! Пане Посол! Багато у документах різноманітних термінів, запозичень, інтернаціоналізмів. Часто трапляються абревіатури (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнання, систем). Підкреслено-директивний та настаново-інформативний характер на граматичному рівні потребує широкого використаннянеозначеної форми та наказового способу дієслів (внесено пропозиції, премії присуджуються, ухвалили, наказую, подати висновки).
У розпорядчій документації переважають інфінітивні дієслова: затвердити, зобов’язати, вказати, організувати, доповісти. Присудки виражаються переважно дієсловами у теперішньому часі: організовує, застосовує, розглядають.Характерним є вживання віддієслівних іменників: виконання, вирішення, утворення, збереження, одержання, розв’язання тощо.
Переважають речення з іменним присудком над простим дієслівним (бездоганне вирішення). Вживаються пасивні конструкції(обговорюється питання, визначаються розміри, задовольняються вимоги, перерозподіляється прибуток). Поширені дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Нормативним є вживання стійких словосполучень:з метою, у зв’язку з тим, що, зважаючи на те, довести до відома і под. Універсалізація форми висловленнядумки полегшує сприйняття змісту документа, концентрує увагу на кожному його положенні, спрощує процес складання окремих видів ділових паперів.
Повна версія за посиланням.
***Увага! Можлива некоректна робота вбудованого слайдера на мобільній версії. У такому випадку просимо натиснути на назву документу під вікном слайдера, щоб перейти до документу на ресурсі Slideshare або натиснути на власника матеріалівTykhomirovaKaterina, щоб ознайомитися з усіма доступними посібниками та презентаціями.