Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Виховна робота / Рід, родина, рідня. Виховний захід з української мови для 5 класу

Рід, родина, рідня. Виховний захід з української мови для 5 класу

Мета: – підсумувати набуті знання з теми, виховувати повагу до роду, родоводу, родини; працювати над засвоєнням термінів і понять; 

           – розвивати творчі здібності учнів;

            – оспівувати й опоетизовувати предків

Кожне ж дерево з плоду свого пізнається.

Біблія. Матф., 7, 18.

Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все вивчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово «рід»?

Учень: Рід – це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду.

Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві має кожен із вас. Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше колін свого роду. Коліно – це одне покоління. От, наприклад, ви – це одне коліно, ваші мама й тато – друге, дідусь і бабуся – третє, прадідусь і прабабуся – четверте і т. д.

Діти, що в темі родоводу вас найбільше вразило, запам’яталося? Чи, може, виникли якісь міркування7

Учень: Ми іноді з гордістю називаємо 10 колін родоводу якогось бульдога – переможця собачих виставок, а імен своїх же прадідусів і прабабусь не пам’ятаємо. А ми ж-таки «люди, не собаки», як писав Тарас Шевченко. 

(Учень читає вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати») 

Учитель: Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «родина» (сім’я)?

Учень: Родина (сім’я – це мама і тато, брати і сестри, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся, прадідусь, які проживають разом. Ще старших родичів ми називаємо предками, пращурами.

Учитель: Діти! Бережіть своїх живих предків – маму і тата,  бабусю і дідуся, прабабусю і прадідуся, доглядайте за могилами своїх пращурів. Які заповітні слова ви взяли з собою в життя?

Учень: Ми вивчили й оформили листівку, щоб жити за нею і предати в майбутньому своїм дітям і онукам. Ось вона (показує і декламує листівку): 

«Шануй і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колиски. Пам’ятай, що сонце осяює твій радісний ранок. Для них сонце – на вечірньому крузі. Ніколи не забувай про свою рідну домівку.»

Учитель: Любі мої, я вірю, що ви будете вихованими, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях перекотиполя… Хто нам розповість про Кураїнку?

Учениця: У полі росла кураїнка. Поряд із нею – мама і тато, бабуся і дідусь, прабабуся і прадідусь. Вночі біг вовчик і зачепив кураїнку, вирвав її з ґрунту. Більше вона не могла пити водички, живитися. Припекло сонечко і висушило кураїнку. Подув вітер – і покотив її полем. Капали сльози з її очей, боляче було відриватися від свого роду. Зачепилась вона за дерево в лісосмузі, а на ранок подув вітер з іншого боку, знов покотив її через поле. І стала вона перекотиполем…

Учитель: Діти! Так і людина, як рослина, не може жити без правічного ґрунту. Живосилом вирваний із природного середовища, живий організм почне всихати, перероджуватися на перекотиполе. І якщо хто з вас не засвоїть родовідних цінностей, то може на все життя залишитися Іваном, який не знає свого роду-племені, чиїх він батько-син, чия дитина. Жити на світі без зв’язків із родом, без родинної підтримки дуже важко. Ось як про це сказано в народній пісні:

Та журба, що мене ізсушила, 
Та журба, що мене ізв’ялила,
Що найменша в степу птиця
Та й та мене била.
Ой тим же вона мене побиває,
Що роду не має.
Ой вийду я за ворота –
Стою, як сирота.
Ніхто мене не спитає,
Що роду немає…

Як нема роду, родиночки, то «ні до чого притулитися», «нікому порадоньки дати».

Учень: І навпаки:

В кого батько, в кого мати,-
Є з ким розмовляти;
В кого брати, в кого сестри,-
Є з ким погуляти.

(Звучить народний варіант пісні «Там, де Ятрань круто В’ється»)

…………………………………………

Ти, дівчино, ти, щаслива,
В тебе батько, мати є,
Рід великий, хата біла,
Все, що в хаті, - то твоє.
А я бідний, безталанний,
Степ широкий – то ж мій сват,
Шабля, люлька – вся родина,
Сивий коник – то ж мій брат.

Учитель: Особливо нестерпним було становище поза родом у чужому краї.

Учениця:

Соловейку маленький,
В тебе голос тоненький,
Защебечи ти мені,
Бо я в чужій стороні,
Нема роду при мені,
А ні роду, ні родини,
Ні просвітньої години…

Учитель: Далекий край – це і українська діаспора (розселення українців поза їх державою).

(Виконується пісня «Чуєш, брате мій!»)

Учитель: Без зв’язку з ріднею, як із рідною країною, людина безпорадна. Тому з таким хвилюванням і щирим зверненням до родини, закликом збереження роду є слова:

Вербо ж ти моя, вербо, 
Чого хиляєшся?
Ой роде ж мій, роде,
Чого цураєшся?
Ой роде ж мій, роде,
 Не цурайся мене.

А ще, діти, страждала дівчина за своєю родиною, коли виходила далеко ще й невдало заміж. Тужить молода невістка за рідним гніздечком і вирішила подати матусі знак, щоб врятувала її. Ще в дитинстві мене навчила бабуся Настя (мамина мама) народної пісні:

Ой піду я в ліс по дрова,
Склоню головоньку.
Завіз мене мій миленький 
В чужу сторононьку.
А в чужій сторононьці
Ні батька, ні неньки, 
Тільки в саду на калині
Співа, співа соловейко.
Співай, співай, соловейку, 
Всіма голосами.
А я піду в сад зелений,
Заллю, заллюся сльозами.
Ой зірву я з рожі квітку
Та пущу на воду:
- Пливи, пливи, з рожі квітка
Аж до мого роду.
Пливла, пливла з рожі квітка
Та й стала кружиться.
Вийшла з хати  стара мати
Та й стала журиться.
- Ой чого ти, з рожі квітка, 
Та так ізів’яла?
Ой чого ж ти, моя доню,
 Така, така сумна стала?
Ой тому ж я, моя мамо,
На воді зів’яла,
 Що в чужую сторононьку
 Заміж, заміж я попала.

Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. Видатний український педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав: «Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною. З якої ми вийшли».

Учениця:

На світі білому єдине, 
Як і Дніпрова течія, 
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім’я.
В щасливі і сумні години,
Куди б нам не стелився шлях, 
Не згасне вогнище родинне,
В людських запалене серцях.

(Дмитро Білоус)

Учитель: Діти, наші уроки з українознавства й призначені для того, щоб запалити серця великою любов ю до роду, родини, рідні. Хто ж такі родичі?

Учень: Родич – той, хто перебуває в спорідненні з ким-небудь.

Із віку у вік, із покоління в покоління складається, пишеться і переповідається історія держави, окремих її регіонів, сіл, міст. Віками складалася й переповідала ся від діда-прадіда до дітей-онуків історія кожного роду. Та чи знаємо її ми? Чи запам’ятали розповіді старших? Чи шануємо предків, пам’ять про них?

Життя швидкоплинне, не завжди встигаємо подякувати батькам, не маємо часу вислухати бабуню і дідуся, не привчаємо дітей шанувати старших… вікова структура суспільства та взаємостосунки, що в ній складаються, мають природу: БІОЛОГІЧНУ (зміна поколінь пов’язана з природним життєвим циклом), СОЦІАЛЬНУ (розподіл функцій між віковими групами й самі його критерії залежать від соціально-економічної структури суспільства) та ІСТОРИЧНУ (починаючи життя в певний момент, кожне покоління пов’язане спільністю переживань і цінностей, а тому унікальне й неповторне).

Задумаймось! Відшукаймо старі фотографії, з яких дивляться на нас ті, що відійшли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги і вдячності. Розпитаймо ж про родичів і знайомих. Відвідаймо разом із дітьми їхні могили і почнімо писати власний родовід не з примусу, а за покликом серця.

Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле, 
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне,-
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *