Осип Турянський. Біографія

Радимо прочитати

11 цікавих фактів про Лесю Українку. Презентація

Січень 30, 2022

Рід, родина, рідня. Виховний захід з української мови для 5 класу

Січень 29, 2021

Літературна газета до Дня української писемності (9 листопада)

Січень 29, 2021

Осип Васильович Турянський (псевдонім 1. Думка) народився 22 люто​го 1880 року в селі Оглядів на Львівщині в селянській родині тесляра. Закінчивши сіль​ську початкову школу, продовжив навчання у Львівській українській гімна​зії. Вступив на філософський факультет Віденського університету згодом захистив докторську дисертацію. Під час навчання в університеті розпочав літературну працю.

1910 року Турянський влаштувався вчителем до Перемишльської гім​назії. Восени 1914 року письменника мобілізували до Австрійського війська й відправили на сербсько-австрійський фронт. Наступного року він потра​пив до сербського полону, пережив виснажливий перехід засніженими гора​ми, під час якого загинуло багато військовополонених. Пережиті враження було покладено в основу повісті-поеми «Поза межами болю». Певний час письменник провів у таборі інтернованих осіб в Італії. Після закінчення Пер​шої світової війни Турянський переїхав до Відня, де отримав право на універ​ситеті, 1923 року письменник повернувся до Галичини іі одразу ж розгорнув активну літературну діяльність, брав участь у заснуванні видавництва «Жу​равлі», в якому друкував свої твори. У цей час він не полиша викладацької праці, вчителював у Яворівській і Дрогобицькій гімназіях, у державній поль​ській школі Львова.

Помер Осип Турянський 28 березня 1933 року, похований у Львові.

В історію української літератури Турянський ув йшов як автор низки творів, його творчий доробок складають повість-поем; «Поза межами болю» (1917-1921), повісті «Дума пралісу» (1922), «Син землі» (1933), збірник оповідань «Боротьба за великість», комедія «Раби» (1 >27).

«Осип Турянський нічого у своєму творі не витії, ав. Він, володіючи ве​личезним матеріалом… зумів ‘‘стиснути” пережите, ги реболене й перемуче​не у короткій повісті. Відповідно був вибраний стилі уривчастий, суворий й водночас — пісенно-поетичний. Письменник, очевидно, й не міг тоді по сві​жих слідах писати розлого, довго, рани його ше були свіжі, ще люто боліла душа, ше кожне слово, спогад, думка були схожі на і ірапнель, на розривну кулю, на холодне лезо патнета; ще ночами йому снили< я заметені снігом, ску​ті морозом і всипані солдатським трупом голі албанські горг.. В передмові до книжки він писав: ‘‘…Судилося нам пройти за життя пекло яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля й смерті”. Тому його книжка й написана мовби одним подихом, вона повна крику, розпачу, подекуди й па​тетики… і ще ця книжка повна попереджень людству: дивіться-но, що робить з людиною війна; і ще ця книжка повна віри в силу людського духу: навіть у найскладніший час, коли героям твору довелося вибирати між очевидною смертю і звироднінням, канібалізмом, вони обирали смерть, не опустилися до звірячого самозахисту…

Продовження читаємо тут:

(посилання)