Літературознавчий словничок

Радимо прочитати

Леся Українка. Дитячі роки. + Леся Українка. Початок творчості. Презентації. 6 клас. Укр. література

Травень 24, 2022

Володимир Дрозд. Біографія. Презентація

Травень 24, 2022

Юрій Винничук. Біографія. Презентація

Травень 23, 2022

Літературознавчий словничок

Автобіографічна повість – це повість про якусь подію або все життя письменника.
Авторський відступ – позасюжетний елемент, необов’язкова складова частина композиції. Авторським відступом автор перериває розгортання сюжету й коментує подію або явище.
Алегорія – іншомовлення, двоплановість художнього зображення, коли під одним образом вгадується інший, подібний до нього певними рисами.
Алітерація – вміле зумисно часте використання в поезії (рідше у прозі) саме таких приголосних звуків, які нагадують певні емоції або звуки природи.
Амфібрахій – трискладова стопа з наголосом на другому складі.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води…
Анапест – трискладова стопа з наголосом на третьому складі.
Васильки у полі, васильки у полі
І у тебе, мила, васильки з-під вій,
І гаї синіють, ген на видноколі,
І синіє щастя у душі моїй.
В.Сосюра, «Васильки»
Анафора – єдинопочаток у рядках вірша. Анафорою можуть бути слово, словосполучення, навіть ціле речення. За допомогою анафори суттєво посилюється звучання основної думки твору .
Печаль віків на дні сльози,
Печаль Почайни й Пруту.
Печаль Базару й Крутів.
Антитеза – зіставлення протилежних явищ, понять, характерів для посилення враження.
Асонанс – концентроване повторення голосних у одному рядку чи окремій строфі поезіїї для створення певної звукової гами.
Балада – невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.
Верлібр – форма вірша, яка не має наскрізної симетричної будови, не передбачає поділу на стопи, не має рими, унаслідок чого зникає поділ на строфи, що структурно наближає його до прози. Верлібри майже завжди наділені настроєвими переживаннями.
Види лірики – виокремили із ХІХ ст.: пейзажна, інтимна (родинна, любовна), громадянська, медитативна, патріотична, із ХХ ст.: інтелектуальна(О.Ольжич, Л. Костенко), філософська.
Вимисел художній – продукт творчої уяви письменника, авторське тлумачення описанної ним у творі події, ситуації чи вигаданий характер і зовнішність літературного персонажа.
Вільний вірш – поетичний вірш, написаний переважно ямбом без особливої строфічної будови, коли кількість стоп у рядках коливається від однієї-двох до п’яти-шести.
Героїко-романтичний твір – пригодницький художній текст, дія в якому відбувається в часи лихоліть (воєн, революцій), а герої виявляють героїзм і здатність на високі душевні пориви. («За сестрою» А. Чайковський, «Ніч перед боєм» О. Довженко)
Герой – це дійова особа художнього тексту, образ-характер, усебічно розкритий автором. У творі переважно є один головний герой, якому автор приділяє особливу увагу, ставить його в центр подій. Розповідає про ситуації саме з його життя або з його участю. Усі інші дійові особи твору вважаються персонажами. На повному розкритті характерів цих персонажів автор не зосереджує свою увагу.
Гіпербола – художній засіб, який полягає у надмірному перебільшенні ознак предмета, явища, дії або властивостей людини.
Громадянська лірика – твори, у яких думки й переживання викликані суспільно-політичними подіями. Сприяє формуванню національної свідомості, утвердженню загальнолюдських цінностей. До громадянської лірики належать також вірші патріотичної тематики.
Гумор ( з латинської – «вологий», «мокрий», а в переносному значенні – «смішний до сльоз») – відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому, жартівливому тоні.
Дактиль – трискладова стопа з наголосом на першому складі.
Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Г. Сковорода
Дилогія – об’єднані однією темою два прозові твори одного письменника, у яких діють одні й ті самі герої. («Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір» М. Стельмаха).
Диптих – об’єднані однією темою та ідеєю два віршовані твори. («Чайка на крижині» і «Крила» Л. Костенко)
Дійові особи – персонажі, герої драматичного твору. Список дійових осіб є на початку драматичного твору. У ньому можуть подаватися дані про вік, стосунки, професію, зовнішній вигляд, навіть уподобання і звички дійових героїв.
Драма (з грецької – «дія») – один з трьох літературних родів (епос, лірика, драма). У драмі життя показане не через авторську оповідь, а через діалоги і вчинки дійових осіб. Драматичні твори призначені для постановки на сцені. Драматичний має діалоги, полілоги, монологи, ремарки, складаются із дій або актів. Дії поділяються на сцени, яви або картини. До драматичних жанрів належать комедія, трагедія і драма.
Драматичне – естетична категорія, яка уособлює щось дуже складне й суперечливе (обставини, моральний вибір, почуття), що вимагає від героїв великої напруги переживань, особливої відповідальності за свої вчинки.
Драматичне становище – збіг обставин, за яких герой чи персонажі потрапляють у дуже складні умови, часто навіть небезпечні для їхнього життя.
Драматичний твір – літературний твір, побудований на основі вчинків персонажів та їхніх висловлювань, дія в якому показана в діалогах, монологах, полілогах героїв безпосередньо перед глядачами (читачами) у теперішньому часі.
Драматург – письменник, який створює драматичні твори для постановки на сцені.
Дума – віршований ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри. У структурі дум є три основні частини: заспів (початок), основна розповідь і кінцівка(«славословіє»). Вірш думи – нерівноскладовий, з різною кількістю складів у рядку (від 4-х до 20-ти), не поділяється на строфи-куплети. Рими здебільшого дієслівні, одразу римуються декілька рядків. Рядки римуються за принципом завершеності думки. Такі групи називаються періодами, або тирадами.
Екскурс – відхід від основної сюжетної лінії і основної теми твору з метою висвітлення письменником якихось додаткових питань. Екскурс буває часовим, просторовим і часово-просторовим.
Епітет – художнє означення, за допомогою якого підкреслено якусь суттєву ознаку явища, предмета, події тощо й виражено ставлення автора до ним змальованого.
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Епітет постійний – епітет, який у народнопісенних текстах вживається з певним іменником: червона калина, кінь вороненький, річка бистра.
Епос – різновид літературного роду (поряд із лірикою і драмою), що оповідає про події, які відбувалися в минулому.
Епічний твір – розповідний твір, у якому життя змальовується у формі авторської розповіді про людей і їх вчинки.
Зав’язка – момент твору, де вперше відбувається гостре зіткнення протидіючих сил у творі.
Ідея – основна думка твору, його пафосно-емоційний стрижень, ядро задуму автора.
Інверсія – незвичний (непрямий) порядок слів, який полягає у свідомому порушенні розташування присудка перед підметом, означення після означуваного слова з метою увиразнення змісту.
Інтерв’ю – розраховувана на обнародування у ЗМІ бесіда, зініційована найчастіше журналістом з конкретною особою для висвітлення певних питань.
Інтелектуальна лірика – умовна назва, якою окреслюють різновид лірики, що відзначається логічними умовиводами. (поезії Л. Костенко)
Імпровізація – процес одночасного складання та виконання якогось твору.
Інтимна лірика («потаємний», «глибинний») – вірші, у яких настрій ліричного героя викликаний особистими переживаннями. Якщо твір провідною має любовну тематику, то таку лірику називають любовною.
Іронія – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формою (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення).
Історична народна пісня – фольклорний ліро-епічний пісенний твір героїчного характеру про конкретні чи типові історичні події або реальних історичних осіб чи безіменних героїв, полководців, месників.
Основні риси:
1) усі рядки рівноскладові, правильно чергуються наголошені і ненаголошені склади;
2) текст пісні переважно поділений на куплети, які складаються з чотирьох або рідше двох рядків;
3) опис події або звитяжного вчинку, наявність сюжету.
Історична поема –ліро-епічний твір, у якому художньо зображено героїчні постаті й події минулого.
Історичний твір – літературний твір про історичну подію та історичних осіб. Розрізняють історико-художні, художньо-історичні та художньо-документальні.
Кобзарі (лірники, бандуристи) – українські народні співці, творці й виконавці історичних пісень і дум, які супроводжували спів грою на кобзі, бандурі чи лірі.
Коломийка – дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після 8-го складу.
Коломийковий вірш – поезія, у якій кожен рядок, як і в коломийці, має 14 складів, а римування парне. Коломийковий вірш часто застосовували поети-романтики. 14-складовий рядок у таких поезіях часто розділяється на 2 рядки (8 складів + 6 складів), як у поезії Т. Шевченка «Заповіт»
Комедія (з грецької – «святково-веселий натовп і пісня»)– драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири відобажається смішне, висміюються негативні явища, риси вдачі людей. Родоначальником жанру вважається Аристофан.
Комічне – естетична категорія, якою прийнято називати все смішне.
Композиція (від латинського складання, розташування) – одна з найважливіших ознак художньої форми твору, сутність якої виявляється у взаємозв’язку різнорідних елементів (сюжетних та позасюжетних) , що складають його органічну цілісність, та їх місця в художньому тексті. Синонімом до цього літературознавчого терміну вживається й поняття структура (лат.- будова, розміщення, порядок)- взаємозв’язок складових частин цілого.
Контраст – особливо увиразнена протилежність у рисах характеру людей, у предметах та явищах.
Кульмінація – елемент сюжету, який відповідає найвищій точці напруги твору.
Конфлікт – зіткнення, боротьба протилежних поглядів; серйозне непорозуміння, суперечка.
Ліричний герой – ліричне «Я» поета, своєрідна форма вираження його думок, почуттів.
Ліричний твір – переважно римована й ритмізована поезія, вірш, у якому передано настрої героя, його почуття; у ліричному творі емоції домінують навіть над вірогідністю подій.
Ліро-епічний твір – літературний жанр, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці й епосу. Від лірики ліро-епічні твори запозичили високу емоційність і яскраву образність, від епосу – сюжет, сюжетні лінії з їх компонентами (зав’язка, кульмінація, розв’язка), а також залежно від ролі й місця у творі – літературних персонажів чи героїв. Також ліро-епічним творам властивий сюжет, а сюжетна лінія має ті самі, що й в епосі, складники: насамперед зав’язку, кульмінацію, розв’язку.
Медитативна лірика – сукупна назва поезій, основою яких є роздуми про побачене, пережите чи навіть передбачене автором, як неминуче випробування для нього особисто, найважлтвіші справивсього його життя чи долі всоьго його покоління.
Я думаю, як і чиню,
Але , скажи, хіба це горе,
Якщо це горе не оргне
В своїй сльозі я розчиню?
М. Вінграновський
Метаморфоза – докорінна зміна, перетворення кого-небудь або чого-небудь (наприклад, померлого чи загиблого в бою на звіра чи птаха). Метаморфози характерні для балад, казок, легенд.
Метафора – художній засіб, який полягає перенесенні ознак одного предмета чи явища на інші, часткове олюднення неживої природи. (Сніг іде, котить небом Чумацький Віз)
Мова автора – це основний текст твору, власне, мова письменника, який розповідає про все, що діється з персонажами природою, алегоричними образами у художньому творі.
Мотив – у літературознавстві – це тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет) епічного чи драматичного твору: мотив відданості вітчизні, жертовності, зради коханого тощо. Мотиви рухають учинками персонажів, збуджують їхні переживання і роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ. У ліриці мотиви можуть переплітатися настільки тісно, що іноді буває складно визначити, до якого виду лірики належить вірш.
Новела – невеликий за обсягом глибоко психологічний твір, у якому незвичайна життєва подія розгортається дуже динамічно і має несподівану драматичну , а найчастіше – навіть трагічну розв’язку.
Образ слуховий – образ, що викликає уяву звуків.
Образи-пейзажі – картини природи.
Образи-персонажі – люди, змальовані в художньому творі.
Образи-символи – образи, які часто використовуються на означення самого поняття (калина – Україна, явір – парубок, сова – мудрість, змія – підступність)
Обрамлення – особливий художній прийом у творі, який за допомогою зв’язувальної рамки – повтору на початку і в кінці твору тих самих рядків або того самого опису – більш яскраво розкриває головну думку.

Як написати твір з обрамленням
Опис – найпоширеніший спосіб викладу матеріалу в літературних творах, який полягає в цікавому послідовному показі окремих рис, ознак і властивостей персонажів, явищ природи, речей. Найвідомішими різновидами опису є портрет і пейзаж.
Оповідання – це невеликий за обсягом прозовий художній твір, якому йдеться про одну-дві події вжитті людини або кількості людей. В оповіданні сюжет складається переважно з однієї сюжетної лінії (низки подій, які стосуються головного героя).
Оповідач – той герой або персонаж, від чийого імені ведеться розповідь у художньому творі. Присутність окремого оповідача-очевидця в художньому творі збільшує довіру читача до змісту такої розповіді.
Паліндром – вірш, у якому рядки читаються однаково як зліва направо так і навпаки. (Анатолій Мойсієнко – сучасний майстер паліндромів)
Паралелізм – паралельне зображення подібних явищ із різних сфер життя. Паралелізми завжди несуть елементи народної символіки й вважаються своєрідною симетрією у творі.
То не грім грохоче,
То не хмара світ закрила –
То татар велика сила
Козаченьків обступила…
«Пісня про Морозенка»
Патріотична лірика – умовна назва, якою окреслюють різновид лірики. У якій йдеться про любов до рідного краю, особисту відповідальність кожного за долю своєї Вітчизни. (В. Сосюра «Любіть Україну»)
Пафос – рівень емоційної напруги, піднесення, натхнення. У літературних текстах пафос найчастіше виявляється в щирому захопленні героями, однозначному схваленні інших учинків, тому наявний насамперед у прозових та віршових творах історичної тематики й у громадянській ліриці. Фальшивий пафос у художньому творі перетворюється на засіб сміху.
Пейзаж – опис природи в художньому творі. Пейзажі можуть бути тлом, на якому відбувається дія, засіб творити гармонію з настроєм героя, контрастувати з цого емоціями. Романтичні пейзажі – це переважно страхітливі описи негоди, гіперболізовані сили природи.
Пейзажна лірика (з французької – «місцевість», «краєвид») – твори, у яких настрій ліричного героя суголосний із природою, переживання й відчуття виникають від споглядання природи. Особливого поширення набула в добу романтизму.
Переклад – текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекладені з однієї мови іншою з максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей, без імпровізації.
Переспів – вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказаного, написаного; власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору.
Періоди – різноскладові рядки думи, об’єднані найчастіше дієслівною римою.
Персоніфікація – це олюднення природи, своєрідний залишок у людській сводомості анімалістичних уявлень, які були властиві нашим далеким предкам-язичникам, оскільки природу вони сприймали як незліченну кількість різноманітних божеств і уявляли їх у людських іпостасях. Між метафорою та персоніфікацією є певні «точки дотику»: якщо звичайна метафора олюднює якісь окремі дії природних явищ (вітер свище, грім свариться), то персоніфікація у вигляді людських постатей, характерів і вчинків пропонує сприймати пори року, природні стихії.
Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. (Підтекст характерний для творів В. Дрозда «Білий кінь Шептало», Ю.Вінничука «Місце для Дракона»).
П’єса – узагальнена назва драматичних творів; твір, призначений для постановки на сцені.
Пірихій – стопа з двома ненаголошеними складами. Може траплятися, як виняток, у віршах, написаних ямбом або хореєм.
Пісня – ліричний вірш куплетної побудови, призначений для виконання співом.
Пісня народна – жанр фольклору; співанка, створена колективно; невеликий усний віршований фольклорний твір, який співають у супроводі музичних інструментів чи без них.
Пісня літературна – пісня, створена конкретними людьми – авторами слів і музики.
Пісня літературного походження (авторська пісня) – це пісня, створена поетом або композитором, яка стала народною. («Засвіт встали козаченьки» М.Чурай, «Чуєш, брате мій» Б. Лепкий)
Повість – досить великий за обсягом прозовий розповідний художній твір, у якому доля однієї людини пов’язана з багатьма іншими людьми. У повісті , крім головного героя, діє чимало другорядних персонажів. Події відбуваються у кількох місцях, а часові рамки можуть охоплювати проміжок до двадцяти років. Жанр повісті має багато різновидів: історична повість, соціально-побутова повість, фантастична повість, пригодницька повість.
Повість-казка – повість, у якій діють казкові герої (Ю. Вінничук «Місце для Дракона»)
Повість-притча – алегорична повість, яка має ознаки повчальності, моралізаторства.
Поема – віршований ліро-епичний твір великого обсягу, який має переважно одну сюжетну лінію, невелику кількість героїв і розкриває якусь одні проблему. Пема може мати передмову(вступ(пролог)або своєрідний зачин), а також післямову (епілог).
Поетика – вивчення художньої форми фольклорного чи літературного твору, тобто особливості його побудови, або композиції, художніх засобів, віршування тощо.
Позасюжетні елементи – складові частини композиції, які не входять у сюжет: пейзажі, портрети, спогади персонажів, екскурсії у минуле чи майбутнє, авторські та ліричні відступи.
Порівняння – художній засіб, який полягає в поясненні ознак одного предмета через зіставлення його з іншим, чимось подібним (Очі, як волошки (сині); міцний, як дуб(сильний).
Портрет – це опис зовнішнього вигляду дійової особи твору. Крім рис обличчя і міміки, на відміну від живописного портрета, словесний портрет у літературному творі також включає одяг, звички, особливості спілкування з іншими, жести, усе те, що видає вік, соціальне походження, рівень освіченості, моралі, риси характеру персонажа.
Пригодницький твір – художній твір, у якому розповідається про захопливі пригоди та надзвичайні події. (Я. Стельмах «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера»)
Прислів’я і приказки – малий жанр фольклору, влучні та яскраві афористичні вислови.
Присвята – напис на початку твору, який вказує, кому приурочено цей твір.
Притча – повчальна алегорична оповідь про людське життя з яскраво вираженою моралізаторською основною думкою.
Прозовий твір – художній текст, написаний невіршовою мовою. Прозою частіше написані такі епічні твори, як: казка, оповідання, новела, притча, повість, роман.
Прототип (прообраз) – реальна людина, зовнішність, характер, життєві події, учинки якої автор великою мірою переніс із реального життя, створюючи літературний образ.
Ремарка – авторське пояснення в драматичному творі стосовно умов і часу дії, зовнішнього вигляду й поведінки дійових осіб.
Репліка – висловлювання персонажа.
Ретардація – уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.
Речитатив – протяжне мелодійне проказування під супровід кобзи, бандури, ліри.
Рефрен – рядок або кілька рядків, що повторюються і закінчують окрему строфу або кожну з кількох строф у вірші. У піснях відповідником рефрену стає приспів.
Рима – співзвучне закінчення рядків. Рими надають віршованому твору милозвучності, пісенності. У тих рядках, що римуються між собою, обов’язковою є однакова кількість наголошених і ненаголошених складів і водночас чітко визначене, а не довільне і хаотичне, чергування наголошених складів із ненаголошеними.
Римування – розміщення римованих рядків у строфі.
Перехресне римування – перший рядок римується з третім, а другий з четвертим;
Кільцеве (оповите) римування – перший рядок римується із четвертим, другий з третім;
Суміжне (парне) римування – перший рядок римується із другим, третій із четвертим.
Риторичне запитання – ствердження у формі запитання.
Не впірнай нам, гусочко, бо тоді
Кого ж ми будем бачити на воді?
М. Вінграгновський , «Поводимо гусочку по воді»
Розв’язка – остаточне вирішення долі героя або завершення події.
Рольовий ліричний герой – така художня іпостась ліричного героя, коли він нічого спільного з автором і читачами відповідного твору не має, зате наділений рисами історичної особи, реальної людини чи персоніфікованої рослини, планети, природи, від імені якої виголошує свої думки і погляди. (Вірш Леоніда Народового «Монолог колоска» – пшеничний колос)
Романтизм – стиль у літературі та мистецтві, який виник наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століть. Романтизм передбачав змалювання незвичайних подій, романтичного героя і романтичних пейзажів.
Романтичний герой – це непересічна особистість, що діє в незвичайних обставинах, якій властиві яскраві почуття, безстрашність, гостра реакція на спричинення кривду.
Романтичний пейзаж – картина дикої природи, гіперболізований показ сили й потужності стихії: бурі, урагану, грози:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Т. Шевченко, «Причинна»
Рондо – популярні в середні віки вірші. У таких поезіях тричі обігрувалася певна тема, обов’язковими були рефрени (повторення певних рядків).
Сарказм – це жорстока насмішка, яка може починатися позитивними судженнями, але в цілому завжди містять негативне забарвлення і вказує на недоліки людини, предмета або явища, тобто того, чого торкається авторська думка. Сарказм таїть у собі боротьбу з ворожими явищами дійсності через осміяння їх. Нещадність, різкість викриття – прикметна особливість сарказму. На відміну від іронії, у сарказмі знаходить своє вираження вищий ступінь обурення, гнів і ненависть.
Сатира – різке висміювання хиб, недоліків, негативних явищ. Спосіб художнього відображення негативної дійсності, який полягає в гострому осудливому висміюванні негативних явищ у суспільстві або рис характеру людини, різкому й дошкульному їх викритті.
Силабо-тонічна система віршування – спосіб творення віршованого ритму, в основі якого лежить принцип однакової кількості складів у рядках, а також чітко систематизована послідовність наголошених і ненаголошених складів у всіх рядках окремої поезії. (Сучасна поезія базується на силабо-тонічній системі віршування)
Символ – художній засіб, який підкреслює й виразно виокремлює щось дуже важливе, концентруючи в собі глибокий зміст і високу емоційність. (Гуси-лебеді у повісті М.Стельмаха «Гуси-лебеді летять»)
Строфа – частина вірша, об’єднана змістом, інтонацією і римуванням (способом розміщення рим). Найпоширенішими є катрени (чотирирядкові строфи). Кінцеві слова певних рядків вірша співзвучні, останні їх склади переважно однакові чи близькі за звучанням.
Стопа – повторювана група складів, до якої входить один наголошений склад і один або два наголошених.
Сюжет – розгорнута в часі велика за обсягом подія або низка подій, через які у творі розкриваються взаємини між героями, їхні характери і ставлення автора до персонажів. Сюжет – це художня трансформація письменником фабули, канва твору, хронологічний порядок розвитку подій. Сюжет складається із однієї чи кількох, що переплетені між собою, сюжетних ліній.
Тема – це коло подій, життєвих явищ, представлених у творі.
Тирада – мовний період думи обсягом від двох до восьми рядків, об’єднаних римою.
Трагедія – драматичний твір, який побудований на гострому, непримиреному конфлікті особистості, що прагне максимально реалізувати свій творчий потенціал, з неможливістю його практичного втілення в життя; герой трагедії потапляє в безвихідне становище й часто гине.
Трагікомедія – різновид комедії; драматичний твір, у якому поєднуються ознаки комедії і таргедії: під час комедійного конфлікту відбуваються трагічні події. В основі трагікомедії лежить переконання автора у відносності цінностей життя. Основні ознаки трагікомедії: поєднання смішних і серйозних епізодів; використання елементів піднесеності й комізму для змалювання дійових осіб; щасливе розв’язання любовних перепетій; несподівані сюжетні рішення; значна роль випадковості в долях персонажів.
Трагічне – естетична категорія, яка уособлює все те, що людьми сприймається в житті як нещастя, горе.
Троп – це слово чи вислів, ужиті в переносному, образному значенні (епітет, порівняння, метафора, уособлення, символ).
Філософська лірика – твори, у яких передано думки й почуття, викликані складними проблемами буття, життя і смерті, розвитку суспільства, природи тощо. Глибоке осмислення світу. Автор або ліричний герой демонструє свої погляди на сенс буття. Характерна особливість філософської лірики – її налаштованість на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору. Жанри: сонет, есе, елегія тощо.
Хорей – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.
Хор співає вам хорей.
Художній вимисел – народжена творчою уявою письменника, художньо видозмінена дійсність; без художнього вимислу не існують історичний роман, повість, оповідання, драма, поєма.
Художній образ – узагальнена картина життя, емоційно втілена за допомогою авторського домислу в конкретну мистецьку форму; створене уявою митця поетичне відображення подій, людей, явищ, предметів.
Художній твір – це явище художньої літератури, основна форма її існування як мистецтва слова. Специфіка літературних творів полягає в тому, що автори часто використовують вигадку. Тому те, що існує в рамках художнього твору, відповідає законам художньої правди. Так, художній час суттєво відрізняється від часу реального, бо про подію, яка триває лічені хвилини, автор може розповідати на кільканадцятьох сторінках, а великий проміжок часу охопити одним коротеньким реченням. Деякі герої творів мають прототипів – реальних людей. Але й історичні художні герої не є копіями реальних людей, і навіть в автобіографічному творі не відтворено життєву правду. Автор завжди має право на художній вимисел і свою інтерпретацію події або поведінки історичної особи.
Художня деталь – виразна подробиця твору, яка подає певний епізод, подію чи випадок у несподіваному ракурсі.
Шевченківський вірш – вірш, притаманний творчості Т.Шевченка, який трансформував коломийковий вірш, перетворивши дворядкову коломийкову строфу в чотирирядкову (катрен), у якій чергуються восьмискладові й шестискладові рядки.
Ямб – двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами
В холодні землі взулися гаї
І стали біля неба, як стояли.
М.Вінграновський