Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Дочинець Мирослав (3 вересня 1959) — сучасний закарпатський письменник, видавець, філософ, журналіст, Член Асоціації українських письменників, член НСПУ (2003). Лауреат Шевченківської премії за романи «Криничар», «Горянин» (2014). Мирослав Іванович народився в м. Хуст Закарпатської області. Виховувався в родині вчителів. Його батько – Іван Юрійович – із відзнакою закінчив філософський факультет Київського університету, але працював рядовим учителем у школі-інтернаті та ПТУ, бо, звинувачений у націоналізмі, відбув шість років у ГУЛАГу. Мати викладала географію. Саме батькам Мирослав Іванович завдячує своїм світоглядом, письменницьким талантом й естетичним смаком. Тому не дивно, що бажання стати письменником з’явилося у нього ще в шестирічному віці. Коли хлопець вчився в шостому класі, його творчі спроби почали друкувати у шкільних виданнях, а в дев’ятому він переміг у літературному конкурсі юних майстрів слова. Після закінчення школи вступив на факультет журналістики Львівського університету (1977). Під час навчання Мирослав був членом редколегії багатотиражної газети «За радянську науку», а згодом – редактором газети «Джерела». 1989-го року вийшла окремим виданням перша книга – «Гірчичне зерно». Вже через рік Дочинець заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». Завдяки своїй демократичній спрямованості вона швидко набула популярності серед мешканців міста. У цей час він також активно працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест», друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка», «Літературна Україна», «Молодь України». У літературному колі ім’я Мирослава Дочинця почало часто лунати у вісімдесяті роки. Багато оповідань, есе та повістей молодого письменника друкувалося в республіканських та всесоюзних часописах, альманахах і збірниках. 1998-го року він заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», у якому, як головний редактор і директор, підготував і видав упродовж десяти років понад 300 видань українських авторів та більше 20 своїх творів. Дочинець є членом редколегії літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного часопису «Золота Пектораль» (м. Чортків Тернопільської області). Мирославу Дочинцю належить авторство більше 30 книжок, багато з яких стали українськими бестселерами: «Гірчичне зерно» (1989), «Оскал собаки» (1991), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Мункачі з Мукачева» (1995), «Роса на фігових листках» (1995), «Він і вона» (1996), «Дами і Адами» (2002), «Гра в ляльки. Жіночі історії» (2003), «Куфрик із фіглями» (2003), «Карпатський словоблуд» (2004, у співавт.), «Енциклопедія Мукачева в іменах» (2006, у співавт.), «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті і радості» (2010, ввійшла до шістки найпопул. видань за рейтингом «Книжка року–2010»), «Хліб і шоколад» (2011), «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2012, книга висунута НСПУ 2011-го на здобуття Національної премії Т. Г. Шевченка), «Бранець Чорного лісу» (2012), «Криничар» (2012), «Горянин. Води Господніх русел» (2013), «В’язень замку Паланок» (2013), «Лис. Віднайдення загублених слідів» (2013), «Світован. Штудії під небесним шатром» (2014), «Синій зошит» (2015–2022), «Книга духовної мудрості» (2015–2022, упоряд.), «Книга надиху. Уроки світу, Неба і людей» (2015–2022), «Зряче перо. Роман із аркушем» (2017), «Світло семи днів» (2018), «Діти папороті» (2020), «Золотий час. Одкровення карпатського знатника» (2020), «Розрада-гора. Під Вороновим крилом» (2021), «Різнотрав’я. Гербарій саду життя» (2022), «Чарунки днів. Книга спостережень» (2023), «Ескізи на павутинні» (2023). Для дітей письменник написав: «Бранець Чорного Лісу», «В’язень замку Паланок», «Напутні дари – для дітвори». Афористичний набуток представлений книгами: «Роса на фігових листках» (1995), «Дами і Адами» (2002), «Аукціон зубочисток» (2007) та ін. http://www.nbuv.gov.ua/node/5246. (Твори М. Дочинця: бібліогр. опис, анотація)
Ім’я Мирослава Дочинця знають і шанують далеко за межами нашої країни. Його твори переклали англійською, французькою, польською, угорською, словацькою, італійською, японською та іншими мовами. Вони приваблюють читачів актуальністю та неординарними сюжетами, філософсько-психологічною спрямованістю, щирістю, добротою, яскравими образами, афористичністю, життєвою мудрістю. Фанклуб читачів вітчизняного прозаїка поповнюється все більшою кількістю прихильників. Мирослав Дочинець володіє оригінальною письменницькою манерою, яка помітно вирізнає його з-поміж інших володарів пера. Та й тематика його творів часто є недокінця розкритою в українській літературі. А сам Дочинець про свої твори говорить так: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман – це конспект певного духовного піднесення». «Письменництво я обрав ще давно, у дитинстві, до знання абетки воно мене зачаровувало. Я готовий був слухати народні казки, оповідки неймовірно. Це була, напевно, генетична впізнаваність. Відтак книжки відкрили мені інший світ, вони кристалізують погляд на сприйняття простих речей метафорично. Як казав Григорій Сковорода, головний світ не явний, а прихований, який таїть у собі найбільше загадок, розгадок і пояснень, сенсів, які побутове, рутинне життя відкривають по-іншому. Це є чародійство, це магія, якби дивно воно не звучало, але це насправді так. Коли передаєш своє сокровенне і це відгукується у тисячах і тисячах людей, це перекладається, це має попит і це працює та змінює людей. Оце є вища ступінь служіння. Звісно, для мене це дуже суттєво і для мене це святе». Хобі письменника: «Я не розділяю своє життя на труд і на працю, на відпочинок чи хобі, це все у мене в одному, я довго до цього йшов. Я це навіть десь виборов, заслужив те, що моє життя, моя творчість якоюсь мірою і є відпочинок, і хобі, і задоволення, і радість, і труд, і якесь відкриття. Це дуже важливо, коли можеш змінити режим свого дня, і цей режим чи сфера життя тобі прийнятні органічно». Вирощує фруктовий сад із близько 200 дерев, різні сорти винограду. Нагороди та відзнаки: золотий хрест «Козацька слава», звання «Журналіст року Закарпаття» (1998), лауреат Міжнародної літературної премії «Карпатська корона» (2004, за малу прозу), лауреат обласної премії ім. Ф. Потушняка (2009, за «Хліб і шоколад»), лауреат премії «Лицар Срібної землі» Асоціації міст і сіл України (2009, за «Душа Мукачева»), володар відзнаки «Золотий письменник України» (2012), лауреат літературної премії клубу «Ярославів Вал» (2012, за «Криничар»), лауреат премії ім. Ю. Мейгеша (2012, за «Вічник»), лауреат премії «Українська книжка року» (2016, за «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад»), лауреат міської премії м. Мукачева ім. О. Духновича (2017, за «Мафтей») тощо.
Перлини мудрості від Мирослава Дочинця:
- «Долю не чекають. Долю вибирають. Долю створюють».
- «І ти не бійся. Все загораздиться. Просіка скоро затягується. Бог намочив – Бог і висушить. Дякуймо Йому за те, що маємо, і Він дасть нам те, чого бракує».
- «Роби найменше діло совісно. Бо його тобі доручив світ. І помагай досягти сього іншим. Лише тоді утверджується твоя цінність. І відкривається цінність для тебе іншого…».
- «Де б ти не був, ти дома. Тому, що світ сей – для тебе. Якщо прийматимеш його в себе таким, яким він є, світ ніколи не буде до тебе ворожим. Бо хіба чоловік хоче бути ворогом сам собі?!»
- «Виховуй волю розуму і спокій душі. Це – щастя».
- «Людяність – це коли ти ставиш себе на місце інших і враховуєш у першу чергу їх інтереси».
- «Світ є таким, яким ти його бачиш, а не таким, як бачить сусіда і показує телевізор. Вір своїм очам і своєму розуму. Нехай не бентежать твоєї душі і не плутають твоїх кроків чужі погляди. Живи власною головою. Але правду і мудрість здобудеш лише в розмовах і міркуваннях з іншими людьми».
- «Книга може, як сказав один хлопчик, “зробити мене цікавішим для моїх друзів і для самого себе”. Книга може допомогти нам краще себе відкрити, подати себе в цьому світі».
- «Найвищий для мене чин – Книга. Та книга, де букви, як і трава, мають свою барву, свій пахощ. Темна тайна – письмо, а хист писемний – то дар Духа. Письмовець – як волхв, що виправдовує перед лицем Господа перебування свого народу на землі. Треба перейти всі раї і пекла земні перед тим, як узятися за перо. Аби писемне слово було світлою тінню того Слова, що було справіку. І смисл усякого письма в тому, щоб укріпити в людності дух доброчесности – найбільше з благ. Щоб покликати людину на проблиск світла в чорноті».