Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Біографії / Матеріали із сайту Opinion Так думає Україна. Особистості: В.Голобородько, І.Малкович, Е.Андієвська

Матеріали із сайту Opinion Так думає Україна. Особистості: В.Голобородько, І.Малкович, Е.Андієвська

Хто такий Василь Голобородько?


Його тексти не друкували майже 20 років, однак, попри всі складнощі, він все ж здобув славу, спочатку у світі, згодом – на батьківщині. Він товаришував зі Стусом, хоча досі вважає його тексти нецікавими, відмовився від співпраці з КДБ та ніколи не вважав себе донбаським автором. Про творчий шлях, перші випробування, виїзд з окупованого Луганська, повернення Донбасу, казки та мистецтво, що не буває поза політикою, – зі слів Василя Голобородька у рубриці «Хто це?» на Opinion. Про дитинство та несправедливу біографію у шкільних підручниках На питання журналістів щодо дитинства Василь Іванович … (повністю читати за посиланням)

Іван Малкович

Іван Малкович якихось особливих представлень не потребує. Без нього просто складно уявити українське культурне життя останніх десятиріч. Надзвичайно тонкий, поліфонічний поет, чиї вірші для багатьох є маркером цілого покоління, «творець порцелянових міст» і різдвяних феєрій. А за сумісництвом – ще й успішний видавець, очільник чи не найрейтинговішого українського видавництва. Там, біля ґанку «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», навпроти столичної Бессарабки, я й зустрів Івана, котрий якраз припарковував авто. Часу Малкович мав небагато, але розмова, розпочавшись в офісі, плавно перейшла всі часові формати й закінчувалася уже в сусідній кав’ярні.

Бракує часу, справді. Ще й на Українському радіо записую кілька програм про антологію («Антологія української поезії ХХ ст. Від Тичини до Жадана» – ред.). Дуже гарна реакція у слухачів була. І на «Книжковому Арсеналі» до мене підходили, питали: «А ось, ми чули про Холодного, про Чубая… А коли ще можна послухати?» Цього літа мрію нарешті наважитися пірнути в третю (заключну) поетичну антологію – від Величковського (або від «Слова…») до Олеся. Адже попередня антологія починалася з Тичини, тож хочеться охопити всю українську поезію… (повністю читати за посиланням)

Емма Андієвська: Я завжди сама по собі

Після присудження їй Шевченківської премії вже місяць чи й більше не вщухають суперечки в соцмережах. Чого в тих суперечках тільки не знайдеш – скільки подиву, нерозуміння, навіть спантеличення: як це? А хто вона? А чого – їй? Слова збираються, купчаться, громадяться, кудись котяться, десь вибухають гнівом, але, на щастя, не досягають мети. Пам’ятаєте, в Андерсена – «усі вони виросли і стали поважними людьми, а то все була просто дитяча балаканина». Так і тут. Слова – словами, соцмережі – соцмережами. Вони не здатні зворушити бодай підніжжя явища, якому зроду ніхто не диктував, яке творить власні закони, встановлює критерії та прагне бути адекватним – ні, не світові, не суспільству, не певній культурі, не окремо взятому часові – тільки самому собі. Це явище вміє артикулювати сни, носить в одному із серцевих шлуночків ідеї віршів і картин, спить дві години на добу і всю свою творчість звіряє тільки із внутрішнім дзвіночком. Це явище – Емма Андієвська. 

Вона вибрала своєю мовою українську з почуття протесту. Вона носить на собі Україну, як слимак свою хатку. Вона хоче, щоб Україна була, і переконана, що таки буде. Вона живе дуже ощадливо, працює плідно – і, схоже, зовсім не для себе. Тому припинімо дивуватися, пліткувати й показувати свою недалекість, а краще просто скажемо: яке це щастя, що мисткиня такого рівня – українка. Її ніхто в нас не відніме. Вона довіку буде наша. І це ще одне щастя, перед яким безнадійно блякнуть тонни словесної руди в соцмережах… (повністю читати за посиланням)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *