Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Дистанційне навчання / Вступ. Українська література доби Ренесансу і Бароко. Уроки під час дистанційного навчання. 9 клас

Вступ. Українська література доби Ренесансу і Бароко. Уроки під час дистанційного навчання. 9 клас

Українська література: підруч. для 9 кл. загальноссвіт.навч. закл. / Олександр Авраменко. – К.: Грамота, 2017.

Урок №1

Тема: Українська література доби Ренесансу і Бароко. Розвиток книгодрукування. Перші друковані книги в Україні. Іван Вишенський, Іван Величковський, Семен Климовський – видатні діячі української культури (оглядово).

  1. Прочитати та стисло записати основні тези статті підручника с. 54-56.
  2. Виписати визначення ренесансу та бароко (підручник, с. 56-57).
  3. Іван Вишенський.
  • Прочитати матеріали. 

Іван Вишенський походить з містечка Судова Вишня, що на Львівщині. Достовірно рік його народження не визначений, і в різних джерелах фігурують різні дати від 1545 до 1550 року. За соціальним походженням родина батьків могла належати до православних міщан або руської дрібної шляхти. Сучасники Вишенського, та й він сам у своїх творах, відзначали відсутність у нього ґрунтовної освіти. Дослідники припускають наявність домашнього навчання або здобуття знань у початковій школі при Перемишльській єпископії. Молоді роки Івана Вишенського протікали в Луцьку й Острозі. За припущеннями І.Франка, там Вишенський міг продовжити освіту під протекцією князя Острозького, який звернув увагу на здібного юнака.

Молодість майбутнього письменника-полеміста не відрізнялася скромністю та благочестям. Молодий Вишенський жив у Луцьку. В зрілі роки деякий час мешкав у містах Волині, Поділля, Галичини. Коло спілкування Івана Вишенського включало представників католицьких освітян, носіїв протестантських ідей – социніан, польських та латинських літераторів. Дослідники життя і діяльності Вишенського вважають, що приводом до зближення з православним Львівським братством став конфлікт з єзуїтами. З цього моменту він відвертається від католицтва і заявляє своїми творами про активну позицію на підтримку православ’я в Україні як найбільш прийнятної релігії для рідного краю.

Закономірним кроком для Вишенського стало чернецтво. За деякими даними, це сталося у Дубнівському Преображенському монастирі. Згодом, у 1570 роках, Іван Вишенський вирушив на Афон (Греція), де і прожив більше сорока років в монастирях, а потім – у скиті. Життя на Афоні надавало можливість вільно працювати над власними творами. Намагаючись вести усамітнений спосіб життя, Вишенський дає обітницю мовчання, але дотриматися її не зміг. Крім того, бере туга за Батьківщиною, і у 1604 році, піддавшись на запрошення українських братств, він повертається в Україну. 2 роки перебуває у Львові, а у 1605 відправляється до Унівського монастиря. Подальший його шлях приводить до Манявського скиту, де Вишенський і знаходиться до повернення на Афон у 1606 році. Життя письменника завершилося у віці близько 70 років у молитвах і роздумах у глибокій печері, у якій він вирішив усамітнитись до кінця життя.

  Основною тезою творів видатного полеміста є визвольні прагнення українського народу, протест проти окатоличення і ополячення рідних країв. Вперше в літературі тих часів розкривається життя не еліти або середнього класу, а селянства, що вважалося нижчими верствами суспільства. Нині відомо 16 творів Вишневського, з яких за життя був надрукований лише один – “От святое Афонское горы скитствующих” (1598 рік, “Острожская книжица”). Твори Вишенського знайшов у монастирській бібліотеці І.Франко та під враженням написав поему «Іван Вишенський»

Полеміст (І.Вишенський) Полеміка – гостра дискусія стосовного будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а публічне обговорення, у якому є конфронтація, протистояння сторін, ідей і поглядів. 

4. Іван Величковський.

Іван Величковський (бл. 1651—1701) — український письменник. Належить до майже зовсім невідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст. Перекладач і автор різних аскетичних творів, архімандрит Нямецького монастиря в Молдавії.

Дуже мало відомостей про життєвий шлях письменника. Можемо припустити, що на початку 80-х років він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. Трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви.

Представник доби українського бароко.

І О смерті пАм’ятай, і На суд будь чуткий,
ВЕЛьмИ Час біжить сКоро, В бігу Своєм прудКИЙ.

Завдання: 

  • Запишіть цей вірш у зошиті. За великими буквами прочитайте зашифроване слово. Запишіть відповідь у дужках.
  • Такі вірші називаються фігурними, у яких надається перевага формі, а не змістові.

5. Семен Климовський.

Народився на рубежі XVII та XVIII століть. Помер у селі Припутні Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (неподалік сучасного селища Нова Прага, що в Олександрійському районі на Кіровоградщині) на рубежі XVIII та XIX століття. Точні дата народження та смерті невідома. Автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пісні «Їхав козак за Дунай» першим підтвердив російський історик М.Карамзін. Він був також ознайомлений з іншими творами С.Климовського «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».

Прослухайте запис пісні Семена Климовського «Їхав козак за Дунай»

Варіант тексту пісні «Їхав козак за Дунай»

Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.

– Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш –
Тільки подумай!

– Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!

– Не хочу я нічого,
Тілько тебе їдного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!

– Царська служба – довг воїнський,
Їхати пора до війська,
Щоб границю захищати
Від лютих ворогів.

– І без тебе, мій любезний,
Враг ізгине лютий, дерзкий.
Ти на війну не ходи,
Мене не остав!

– Що ж тогди козаки скажуть,
Коли ж побіди докажуть,
Що довг царський я забув
І себе й людей.

– Ой мій милий, мій сердечний.
Коли ж рок судив так вічний,
Ти на войну поїжджай.
Мене не остав!

– Ой я тебе не забуду,
Поки жить на світі буду!
Зоставайсь, здоровенька,
Прощай, миленька.

Свиснув козак на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!

6. Прочитайте матеріали підручника на с. 57-58

7. Домашнє завдання. Переписати таблицю із с. 58. Вивчити матеріал.

Урок №2

Тема: Історико-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи (Самовидця, Г.Грабянки, С.Величка). «Історія русів»

  1. Відповісти на запитання (письмово, повним реченням)
  1. За сприяння якого гетьмана було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію?
  2.  Випускником якої академії на Волині він був?
  3. Назвіть випускників Києво-Могилянської академії, які потім стали видатними вченими, композиторами, військовими, архітекторами
  4. Назвіть ім’я та прізвище засновника книгодрукування на Україні та рік видання перших книг та їх назви.

2. Козацькі літописи.

Підручник, с.59-61 (прочитати, вивчити)

3. Додаток (прочитати, вивчити)

Літопис Самовидця

Особливістю літопису є відносно правдиве відображення загальної панорами історичних подій, що відбувалися в Україні в 2-й пол. 17 ст. Саме таким чином у ньому описано, зокрема, хід національно-визвольної війни українського народу серед. 17 ст. та утворення Українського козацтва. Автор на конкретних подіях виклав осн. причини польсько-українського конфлікту. Його ставлення до козац. верхів, різних суспільних станів найяскравіше засвідчує оповідання про сплановану Москвою Чорну раду 1663. З багатьох висловлювань автора випливає, що він був прихильником сильної гетьманської влади, виразником інтересів заможного козацтва. Дав стриману характеристику Б.Хмельницькому (ймовірно, на тональності його тексту позначилися песимістичні погляди і настрої, що склалися в нього під впливом подій в Україні 1670-х рр. – доби Руїни). З симпатією він писав лише про лівобережного гетьмана наказного Я.Сомка та про запорозького кошового отамана І.Сірка. У негативному плані зобразив тих провідників, які вже зійшли з історичної сцени, зокрема гетьманів І.Виговського, Д.Многогрішного, І.Самойловича, полк. В.Золотаренка. Виявив своє співчуття народові у зв’язку із введенням Москвою податків і стихійними лихами (поширенням епідемій, нашестям сарани, великими морозами тощо).

Термін “Україна” в тексті вжито понад 70 разів.

Літопис помітно вплинув на подальший розвиток укр. історіографії, насамперед на твір Г.Граб’янки, Ним користувався Пантелеймон Куліш перед написанням першого українського історичного роману «Чорна рада».

Джерело http://history.org.ua/uk

Літопис Григорія Грабянки

Граб’янка Григорій Іванович (поч. 1670-х рр. ‒ 1738 р.) ‒ полковник Гадяцького полку, автор одного з відомих козацьких літописів – “Літопису Граб’янки”. Ані місце, ані точна дата народження Григорія Граб’янки невідомі – так само, як і факти його біографії, що стосуються раннього періоду його життя. Відомості про нього з’являються на початку 1680-х рр., коли він вчився в Києво-Могилянській колегії, опановував польську, латинську і німецьку мови. Пізніше служив у Гадяцькому полку – пройшов шлях від рядового козака до полковника. Більше двадцяти років був одружений з Євдокією Забілою (померла в 1735 р. під час перебування чоловіка у військовому поході), дітей подружжя не мало. 

Вперше літопис Грабянки був опублікований ще в 1793 р. у журналі Федора Туманського “Российский магазин”, але цей журнал швидко став бібліографічною рідкістю і тому члени Київської Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, готуючи його в 1853 р. до видання, не знали про публікацію Туманського і вважали, що вводять літопис Граб’янки в науковий обіг вперше. 

«Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року» (уривок із літопису Г.Грабянки)
Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останнім повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім міг би знищити Польщу.

Самійло Величко

Народився 11 лютого 1670 року в с. Жуки Полтавської Сотні, в козацькій родині. упродовж 80-х рр. ХVІІ ст. навчався у Києво-Могилянській академії.

З 1690 року Самійло Величко служив у домі генерального писаря Війська Запорозького Василя Кочубея. На початку 1705 року розпочалася служба у Генеральній військовій канцелярії, де обіймав посаду старшого канцеляриста.  виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Івана Мазепи. 

Служба у Мазепи, як вважають окремі дослідники, і спричинила невдовзі арешт — у 1709 році. Чим же тоді ще пояснити тривале ув’язнення старшого канцеляриста після провалу задуму Мазепи в 1709 році? Нагадаємо, воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя Петра I був спрямований на визволення України з-під ярма ворожої Московщини. Уряд московського царя Петра I протримав Самійла Величка у в’язниці понад 5 років. На волю вийшов лише в 1715 році, і то завдячуючи покровительству і заступництву сина свого колишнього патрона — Василя Васильовича Кочубея, котрий користувався милістю Петра І, оскільки доводився нащадком ворога Мазепи. Після звільнення проживав у маєтностях Кочубея — в Жуках і Диканьці, де переважно навчав дітей грамоті. Саме в Жуках Величко розпочав писати історичний твір, присвячений подіям середини XVII — початку ХVІІІ ст. Жорстоке знищення гетьманської столиці Батурина московськими військами Меншикова, наслідки Руїни, тобто зруйновані міста та села Правобережної України, де кістки людей лежали десятиліттями непохованими. Все це на власні очі бачив Самійло Величко, що і спонукало його на написання літопису. Він охоплює період від часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до початку 18 століття.

Літопис Величка є вершиною українського барокового літописання є воднораз і твором художнім, бо автор знаходить яскраві барви для своєї оповіді, збагачує її важливими деталями, у численних ліричних відступах висловлює своє ставлення до подій і людей. Останні роки життя провів у селі Жуки, там помер і похований.

«Історія русів» невідомого автора

За майже двохсотлітній період свого існування «Історія Русів» була опублікована двічі: один раз малим тиражем російською мовою в 1846 році в Москві, вдруге — 1956 року в Нью-Йорку. Свого часу вона таємно поширювалася в списках, за неї платили несосвітенні гроші, всі, хто її прочитав, зазнали її чару. «Історією Русів» користувався Тарас Шевченко при написанні багатьох своїх патріотичних творів, а також Пушкін («Полтава»), Гоголь («Тарас Бульба») та багато-багато інших письменників, істориків, політичних діячів.
        «Історія Русів» — це твір історичний і політичний, суворо реалістичний і легендарний, романтичний; це — дзвін на сполох, заклик українцям до єднання, визволення, це — історично справедливий погляд на наше минуле.

За рукопис «Історії…» освічені українці (не тільки дворяни!) ладні були заплатити вражаючі суми. Бо ті представники політичної та культурної верхівки суспільства, які здатні були мислити національно в умовах, коли українська еліта протягом ХVIII — першої чверті ХIХ століть масово і добровільно (з різних міркувань; це тема окремої розмови) піддавалась зросійщенню — саме ці люди, котрі щиро хотіли — або вимушені були — відчувати себе росіянами, раптом прочитали в «крамольному» рукописі слова про «націю малоросійську» та її велику, славетну історію, рішуче відмінну від московської. Це був духовний вибух. «Історією» зачитувався молодий Шевченко.
                Ії рукопис було знайдено у 1828 р. в містечку Гриневі на Чернігівщині (якщо вірити М. Ханенку). Але є відомості, що значно раніше, за 10 — 15 років до появи «гринівського рукопису», по руках ходили інші, більш давні списки майбутньої книги. Принаймні відомі списки, датовані 1817, 1814 і навіть 1809 роком. Проте саме після знахідки у Гриневі 1828 року (якій ми зобов’язані стародубським суддям Лайкевичу та Гамалії) текст «Історії» набув справді широкого розголосу серед публіки.

  Творець «Історії Русів» першим заявив, що Русь — це законна назва саме України і що це ім’я було з політичних розрахунків перехоплене московськими царями. (Як каже Мазепа, «уряд, першість і сама назва Русі від нас до Москви перейшли»). 

4. Домашнє завдання

Дати письмові відповіді на запитання уроку (1), вивчити подані матеріали у додатку та підручника, с. 59-61, зробити стислий конспект.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *