Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Зміст творів 7 клас / Чайка на крижині. Поема. Ліна Костенко

Чайка на крижині. Поема. Ліна Костенко

Чайка на крижині

В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? —
Бідувала в старій із торішніх зів'ялих трав.

Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум"яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.

Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі — темній, широкій —
На останній крижині самотня чайка пливе.

— Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?

Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться... Піде вода кругами...
— Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?

Поема


НАДБЕРЕЖЖЯ

Кораблі прихилились
бортами
до тихих причалів.
Принесли свою втому
в затоки оці голубі.
Тиша...
Тиша в порту.
Дельта Одри вливається в далі.
Коронований гриф
скам ’янів
на старому гербі.
Посейдонів тризубець
уночі висріблює іній.
Вранці тануть сніги
і злітають бурульки з дахів.
Прокидається верф.
Поясами тонких ватерліній
оперізують люди
борти молодих кораблів.
Старовинного замка
суворі, похмурі стіни.
Мармурове лицарство,
повалене бомбою в пил...
Надбережжя стоїть
по коліна у власних руїнах,
в проростанні дерев,
в шурхотінні чаїних крил.
Над Валами Хробрего
розгублені меви кигичуть.
Видираються хлопці
на Башту Семи Плащів...
У Щеціна —  червоне,
обвітрене морем обличчя
і схвильований голос
корабельних прощальних гудків.

КРИГА НА ОДРІ

В цьому році зима
не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла,
та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала...
Що ж робити? —
бідувала в старій
із торішніх зів’ялих трав.
Як коли лютувала,
стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем,
несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться,
як проснулись дерева
і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись
об каміння берегове...
І, нарешті, по Одрі —
темній, широкій —
на останній крижині
самотня чайка пливе.
— Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?
Чайки держаться гурту,
а ти відпливаєш одна.
А крижина тонка.
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй
та удержать тебе несила?
Затріщить і підломиться...
Піде вода кругами...
— Дивна людино!
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?

КРИЛА

А й правда,
крилатим ґрунту не треба.
Землі немає,
то буде небо.
Немає поля,
то буде воля.
Немає пари,
то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Вони, ті крила,
не з пуху-пір’я,
а з правди,
чесності
і довір’я.
У кого — з вірності
у коханні.
У кого — з вічного
поривання.
У кого — з щирості
до роботи.
У кого — з щедрості
на турботи.
У кого — з пісні,
або з надії,
або з поезії,
або з мрії..
Людина нібито не літає...
А крила має.
А крила має!

ГРУНТ

О, Польщо!
Я з Придніпров’я.
Я гість у твоєму краю.
Любов’ю,
любов’ю,
любов’ю
плачу за гостинність твою!
Люблю за леґенди славні,
за мову дотепну й живу.
А може, за звичаї давні.
А може, за дружбу нову.
За щирість твою без прикраси,
за горду вдачу й пісні.
А може, за все це разом
Така ти мила мені.
Я маю тут добрих друзів.
Живе тут кохання моє...
Чому ж моє серце в тузі?
Чому ж мені тяжко стає?
І з кожним днем усе тяжче!
Чудові є в світі краї...
Для мене ж той край найкращий,
де виросли крила мої.
Тому я не сплю ночами.
Тому я дивлюся на схід...
Лиш маючи ґрунт під ногами,
пускатися можна в політ.

Усміх - текст поки не знайдено

Джерело rulit.me

«Чайка на крижині» Ліна Костенко. Аналіз.

Тема: відтворення роздумів поетеси про смисл життя людини.

Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов’язано, перебуваючи далеко за його межами.

Основна думка:
а) «Нащо крилатим ґрунт під ногами»?
б) «Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої».

Жанр: поема.

Композиція «Чайка на крижині»
Твір складається з п’яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Ґрунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думку, але в той же час пов’зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі, любові до рідного краю.

Експозиція: опис портового надбережжя Щеціна, змін, які відбуваються з приходом весни.

Зав’язка: розмірковування поетеси над призначенням крил у людини.
Кульмінація: хвилювання поетеси, які викликав корабель з рідної землі.

Розв’язка: гостювання героїні у Польщі.

Сюжет «Чайка на крижині»
Лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема у морському порту Щеціна, спостерігає за красою Одри, кораблями біля причалів.
Наступала весна, ломалася крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені не з пуху, а з правди, чесності, довір’я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії.
Героїня твору полюбляє Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший.
Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим, дорогим.

Художні засоби «Чайка на крижині».

«Надбережжя»
Метафори: «кораблі прихилились», «кораблі… принесли свою втому», «гриф скам’янів», «тризубець висріблює іній», «злітають бурульки з дахів», «прокидається верф», «надбережжя стоїть».
Епітети: «тихі причали», «затоки… голубі», «молоді кораблі», «суворі, похмурі стіни».
Повтори: «тиша… тиша…»
«Крига на Одрі»
Метафори: «зима не вдягла… свиту», «зима… часом вже й приміряла», «зима… пошукала, поплакала… мотувала, стелила… сперечалася… несла… збиралась», «дерева проснулись», «лід потемнів», «крига буйно ломилась».
Епітет: «Одра темна, широка».
Риторичні запитання: «Що ж робити?», «— Ти куди ж розігналась?, Чи, бува, не до самого моря?», «Ну, а що, як її розливає вода весняна?», «Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?», «Нащо крилатим ґрунт під ногами?»
Риторичний оклик: «Дивна людина!»
Повтори: «Ну, а що…»
«Крила»
Риторичні запитання: «А як же людина?»
Риторичний оклик: «А крила має!»
Повтори: «У кого — …», «А крила має!»
«Ґрунт»
Епітети: «мова жива», «дружба нова».
Риторичні оклики: «О, Польщо!», «…плачу за гостинність свою!», «Із кожним днем усе тяжче!»
Повтори: «Чому ж…», «Тому я…»
Риторичні запитання: «Чому ж ниє серце в тузі?», «Чому ж мені тяжко стає?»
Метафора: «ниє сердце».
«Усміх»
Метафори: «кораблі прихилились», «прапори… шепочуть», «прапор замайорів», «хвиля вирує», «усміх з’являється», «сонце горить», «кораблі гудуть».
Епітети: «тихі причали», «кораблі охайні, гордовиті, втомлені, працьовиті, неспокійні, хвацькі», «молодий погляд», «тяжка проблема», «чудне відчуття», «ясна печаль».
Повтори: «…прапори», «земляче…», «він може вперше».
Порівняння: «Пливе корабель, наче айсберг — білий», «І сонце над обрієм парить, наче усміх його вдалині».
Риторичні оклики: «А вітер!», «…А відстань!», «…А хвиля вирує!», «О, боже, як добре, що все-таки він посміхнувся мені!»
Риторичні запитання: «…Як за кордоном триматись?», «Чи личить радянському моряку іноземкам усміхатись?», «Це я — іноземка?!»

Джерело: dovidka.biz.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *