Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Виховна робота / Козацька берегиня. Літературний вечір + план коментування презентації

Козацька берегиня. Літературний вечір + план коментування презентації

Козацька берегиня

Літературний вечір

Мета: – розповісти учням про основні козацькі традиції, вірування, історичних героїв козацької доби;

          – розвивати творчі здібності учнів, вміння користуватись інформативним матеріалом;

          – виховувати зацікавлення історією України, шану до героїчного минулого, почуття патріотизму, родинні традиції;

Обладнання: ілюстративний та етнографічний матеріал.

Ведучий 1: З давніх-давен людям відомо: «дерево життя» – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий – сучасного, а третій – майбутнього. Зображення «дерева життя» зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти? А так, що все навколишнє – це наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

Козацька берегиня. Літературний вечір. Презентація до уроку

Ведучий 2: Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці сторінки особливо хвилюють і викликають почуття національної гордості. В історичному минулому українського народу було таке неповторне і легендарне явище, як Запорізька Січ. Це про неї М.В.Гоголь у своєму творі «Тарас Бульба» писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Ведучий 1: Запорізька Січ… Козаччина… Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня… Синонім свободи, людської національної гідності, талановитості…

Читець:

Було колись в Україні –

Ревіли гармати;

Були колись- запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю…

Ведучий 2: Та хто ж вони – козаки? Давайте спробуємо на хвилину замислитись над змістом слів «козак», «козаки». Що вони будять у душі? Мабуть, у вашій уяві спалахнув образ сильних, мужніх і відданих рідній землі людей. Мабуть, через віки до вас дійшов шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навальних ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу. 

Ведучий 1: Живучи у дикому степу чи на дніпровських островах, козаки байдужіли до звичних мирських радостей. Нехтували і добробутом, глузували з багатства, здавалося, навіть жіночі чари не мали над ними влади. Відданий жінці душею і тілом, козак уже не зміг би уже беззастережно виконувати свій обов’язок. Для забезпечення високої боєздатності війська потрібні були насамперед молоді, неодружені. За свідченням Даніеля Крмана, який 1709 року із шведською армією побував на Україні, запорожці свідомо цуралися жінок, аби бути хоробрішими, повсякчас готовими до війни. Звідси – сувора етика неписаних законів Великого Лугу, звідси й усі історії, пов’язані з цією темою – серйозні, смішні, скандальні.

Ведучий 2: До фортеці Запорізької Січі під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожці вважали не бажаним козаку женитися з молодих років. В основі цих звичаїв було, по-перше, бажання мати регулярне військо з високою бойовою готовністю. Це досягалось за рахунок відречення запорожців від сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх своїх розумових і фізичних сил на військовій справі. Вони перебували фактично на казармовому становищі. По-друге, у козака було дуже небезпечне життя, над ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати їх на сирітство.

Читець: 

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлись, 

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув, 

А той сестру. А найменший –

Молоду дівчину.

(Т.Шевченко «В казематі»)

Ведучий 1: Як повідомляє Д.І. Яворницький, на одному з запорозьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним – напис: «Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не плаче». Але, на жаль. Помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й плакали, виряджаючи козаків на січ, у похід, чекали роками їх повернення, а, не дочекавшись, знов чекали… Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й виховували синів і знову їх проводжали услід за батьками… 

Читець:

І десь там юрми, натовпи, там люди!

Там зорі в небі чисті, як ромен

Ще жінка мужу падає на груди, 

І діти тягнуть руки до стремен.

Жінки дорогу слізьми перемили

(Л.Костенко. «Маруся Чурай»)

Ведучий 2: Проводом козаків, розлученню сина з матір’ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною присвячено багато народних пісень та літературних творів. Серед найпопулярніших пісень – «Гомін, гомін по діброві», «Йшли корови із діброви», «Їхав козак за Дунай», «Засівіт встали козаченьки»… 

Читець:

Ой на горі жито – то неньки по коси, 

А хто буде розплітати дівчиноньці коси?

Козак буде розплітати, козак буде плести,

Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести…

Ведучий 1: Мабуть, неможливо знайти людину, яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…», але не всі знають, що це тільки початок балади Т.Г.Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної природи відчувається страшна трагедія. Втративши надію дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак, повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. Ми захоплюємось коханням Ромео і Джульєтти і не знаємо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевершені шедеври вияву цього почуття в українському фольклорі, творах письменників, зокрема Т.Г.Шевченка. Вірш «Тополя». В дівчині, що перетворилася від марного чекання свого коханого в тополю, – доля української жінки.

Читець: 

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина,

Полюбила – не спинила:

Пішов – та загинув…

Якби знала, що покине, –

Була б не любила:

Якби знала, що загине, –

Була б не пустила…

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробило – тополею стала.

Не вернулася додому, 

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока –

 До самої хмари.

(Т.Шевченко. «Тополя»)

Ведучий 2: Звичай заборони появи жінки на Січі та пропагування безшлюбності серед запорожців був викликаний не зневагою до жінки, а, навпаки, – високою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої чоловічі обов’язки перед дівчиною, дружиною, матір ю. Та це й закономірно – сильні духом люди, маємо на увазі перш за все чоловіків, ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство, – там мужність і ніжність ідуть поряд. Атмосфера лицарської доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існувала серед козацтва, а також лицарське ставлення козака до дівчини та дружини створювали високу моральну чистоту дошлюбних та шлюбних взаємин.

Читець:

Вранці

Ярему вінчали:

А ввечері мій Ярема

(От хлопець звичайний!),

Щоб не сердить отамана,

Покинув Оксану:

Ляхів кінча; з Залізняком

Весілля справляє

В Уманщині, на пожарах.

Вона виглядає,-

Виглядає, чи не їде…

(Т.Шевченко. «Гайдамаки. Лебедин»)

Ведучий 1: Особливо ганебним злочином вважалась зрада кохання, зрада дружині чи чоловікові або другові. Народний суд цього явища був викликаний тим, що людина, непорядна в особистому житті, не може прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину. На цьому тлі і сформувався неповторний за своєю жіночою красою образ Марусі Чурай, в якому з особливою проявилися вже згадувані прекрасні риси характеру української жінки.

Читець: 

Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,-

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

(Л.Костенко. «Маруся Чурай»)

Ведучий 2: Пошана до матері. До бабусі, до сестри, що мала місце і пропагувалася в сімейному вихованні, у хлопця – майбутнього козака – поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Це лицарство закоханого юнака з великою силою передано в українських ліричних піснях, в яких юнак, поряд із звертанням до коханої з ніжнішими і найпестливішими словами, заявляє про свою готовність завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою:

Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу…

(«Ніч яка місячна…»)

Ведучий 1: У запорозькому фольклорі, як і в дійсності, цурання жінок суперечливо поєдналося з палким їх оспівуванням; культ матері, сестри – з відчужено-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ, напучує:

Читець: 

Ми жінок мусимо любити, 

Так, як наших сестер, матерів,

А опріч них нам не треба нікого любити, 

І утікати, як од злих чортів.

Ведучий 2: А чи знаєте ви, чому Карась («Запорожець за Дунаєм») боявся, що Одарка буде його бити та ще й за чуприну волочити? Між іншим, якби жарт дозволив собі навіть кум Оверко – ухопити козака за оселедець – то злетіла б дурна кумова голова з плечей від змаху Карасевої шаблі. Бо то була найвища образа козацького гонору. А от жінці це дозволялось. Дозволялось тому, що саме вона і робила політику в козацькому домі. Славетний Микола Васильович Гоголь даремно образив полковничиху бульбу, дружину хороброго Тараса. Бо не були жінки полковників, сотників і навіть рядових козаків таким забитими, як їх описував Гоголь у своїх творах.

Ведучий 1: Коли козак повертався з походу. То на порозі власного дому закінчувалась його влада. Для початку дружина влаштовувала йому добрячий розгін: він-бо і волоцюга, і чорт-зна-де і невідомо з ким вештався, і одіж не береже – он знову шапку прострелили, і коняка у нього заспана, і … діставалось козакові. І не тому, що у наших українських жінок такий сварливий характер. То був древній магічний обряд. Саме в такий спосіб кохана дружина відводила від свого чоловіка злих духів, які чатували на нього і після боїв та походів. Це вже потім, за зачиненими дверима, під іконою Божої Матері вона своєму єдиному пошепки зовсім інші слова скаже…

Ведучий 2: Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, в похід або загинув, сприяла формуванню в українській жінці незалежного характеру, високого авторитету та поваги в сім ї. Про незалежність жінки та повагу до неї в козацькі часи свідчить її висока освіченість: більшість із них уміли читати і знали порядок церковних служб і церковні співи.

Ведучий 1: Незалежності української жінки в козацькі часи могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Бо козачка була рівноправною з чоловіком, мала такі ж громадські права, особисту незалежність, як її чоловік. Жінка була членом церковних братств, засновувала школи, монастирі, богадільні, служила у війську, вільно вибирала собі нареченого, виховувала дітей, сама розпоряджалась своїм майном, управляла ним, розривала шлюб. Оспівуючи славу козацьку. Не можна згадати, що першими фермерами в Україні були козацькі мадонни. Звідки б узялася ота козацька сила без них, хліборобів-годувальниць? 

Ведучий 2: Почуття гідності та поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона підносилась до високого розуміння інтересів народу і вітчизни.

Так, Олена Горностаєва, що походила з родини козаків Чарторийських, була фундатором Пересопницького монастиря, де збереглося знамените Пересопницьке Євангеліє, написане живою українською мовою. Олена склала для цього монастиря оригінальний статут, заснувала шпиталь для вбогих і недужих, а також школу для дітей.

Ведучий 1: Ганна Гойська в ХУІ столітті заснувала Почаївський монастир, де була друкарня, а Раїна Ярмолинська – Загаєцький, Софія Михайлівна Чарторийська відкрила в своєму маєтку Рахманові на Волині друкарню і сама переклала з грецької на українську мову книги святого письма ( євангельські та апостольські). Раїна Могилянка Вишневецька підтримувала православну віру, надавала допомогу Густинському, Мгарському, Ладинському монастирям. Ганна Борзобагата-Красенська управляла казною Луцької Єпархії, робила наїзди на маєтки сусідів-шляхтичів, навіть відмовлялась виконувати накази і вимоги самого короля. Коли проти неї було організоване загальне ополчення цілого воєводства, то ця безстрашна жінка одягла панцир і, орудуючи гайдуками з гарматами. Мужньо відбила атаки шляхти і розгромила її військо. Добре знала закони і вела судові справи.

Читець: 

Ніхто не боронить, 

Та й нікому: осталися

Діти та собаки, –

Жінки навіть з рогачами 

Пішли в гайдамаки.

(Т.Шевченко. «Гайдамаки. Гупалівщина»)

Ведучий 2: Софія Ружинська, волинська княгиня, на чолі шеститисячного війська з музикою і прапорами приступом здобула 1608 року замок князів Корецьких у місті Черемоші, спалила його і пограбувала містечко. В заснуванні Київського братства, школи і монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну участь відігравала Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва. Ім’я її займає почесне місце поряд з П.Сагайдачним, П.Могилою, керівництвом Запорізької Січі. Вона подарувала у 1615 році свою садибу з землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

Ведучий 1: Під час оборони містечка Буші (тепер село Ямпільського району Вінницької області) в листопаді 1654 року, коли більшість захисників полягла в нерівному бою і польсько-шляхетське військо вдерлося до фортеці, дружина сотника Зависного Олена підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Героїчний подвиг Олени Зависної український письменник М.Старицький відобразив в історичній повісті «Облога Буші» та в історичній драмі «Облога Буші».

Ведучий 2: Відомо також, що сестра полковника Івана Донця в ролі кіннотника брала безпосередню участь у бойових діях проти польсько-шляхетських військ на Волині у 1649 році. Під час однієї з атак загинула. 

Збереглися адміністративні універсали дружини Б.Хмельницького Ганни Сомко, що свідчить про її талановитість як вірного спільника і помічника гетьмана України.

Ведучий 1: Українська жінка у часи козаччини була вірним і надійним спільником свого чоловіка у боротьбі за соціальне і національне визволення народу. Але найбільший внесок вона зробила для козаччини, виконуючи обов’язки Берегині сімейної оселі. Ось як про це співається в одній з колядок: 

Читець: 

У нашого хазяїна хороша жона:

Раненько встає, по двору походжає,

По двору ходить, як зоря сходить, 

По дрова пішла – золото внесла,

По воду пішла – мед-вина внесла,

В світлоньку ввійшла – все панове встало,

Все панове встало, шапочку ізняло,

Один каже: – Царівна увійшла,

Другий каже: – Королівна увійшла,

А третій каже: – Це не царівна і не королівна,

Це бо жона пана хазяїна.

Ведучий 2: Минуло з часів козаччини більше, як два століття. За цей час доля української жінки зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії… Але не втратила вона таких рис духовної краси, як доброта, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність, дотепність, веселість, співучість.

Придивіться уважніше до будь-якої дівчини чи жінки, і ви побачите, що в кожній живе Роксолана і Маруся Чурай.

***Увага! Можлива некоректна робота вбудованого слайдера на мобільній версії. У такому випадку просимо натиснути на назву документу під вікном слайдера, щоб перейти до документу на ресурсі Slideshare або натиснути на власника матеріалів TykhomirovaKaterina, щоб ознайомитися з усіма доступними посібниками та презентаціями.

План коментування презентації

Слайд №1

Ведучий 1: З давніх-давен людям відомо: «дерево життя» – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий – сучасного, а третій – майбутнього. Зображення «дерева життя» зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти? А так, що все навколишнє – це наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

Слайд №2

Ведучий 2: Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці сторінки особливо хвилюють і викликають почуття національної гордості. В історичному минулому українського народу було таке неповторне і легендарне явище, як Запорізька Січ. Це про неї М.В.Гоголь у своєму творі «Тарас Бульба» писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Ведучий 3: Запорізька Січ… Козаччина… Легендарне минуле українського народу, його святиня… Синонім свободи, людської національної гідності, талановитості…

Слайд №3

Читець:

Було колись в Україні –

Ревіли гармати;

Були колись- запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю…

Слайд №4

Ведучий 2: Та хто ж вони – козаки? Давайте спробуємо на хвилину замислитись над змістом слів «козак», «козаки». Що вони будять у душі? Мабуть, у вашій уяві спалахнув образ сильних, мужніх і відданих рідній землі людей. Мабуть, через віки до вас дійшов шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навальних ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу. 

Слайд №5

Ведучий 1: Живучи у дикому степу чи на дніпровських островах, козаки байдужіли до звичних мирських радостей. Нехтували і добробутом, глузували з багатства, здавалося, навіть жіночі чари не мали над ними влади. Відданий жінці душею і тілом, козак уже не зміг би уже беззастережно виконувати свій обов’язок. Для забезпечення високої боєздатності війська потрібні були насамперед молоді, неодружені. За свідченням Даніела Крмана, який 1709 року із шведською армією побував на Україні, запорожці свідомо цуралися жінок, аби бути хоробрішими, повсякчас готовими до війни. Звідси – сувора етика неписаних законів Великого Лугу, звідси й усі історії, пов’язані з цією темою – серйозні, смішні, скандальні.

Ведучий 4: До фортеці Запорізької Січі під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожці вважали не бажаним козаку женитися з молодих років. В основі цих звичаїв було, по-перше, бажання мати регулярне військо з високою бойовою готовністю. Це досягалось за рахунок відречення запорожців від сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх своїх розумових і фізичних сил на військовій справі. Вони перебували фактично на казармовому становищі. По-друге, у козака було дуже небезпечне життя, над ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати їх на сирітство.

Слайд №6

Читець: 

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлись, 

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув, 

А той сестру. А найменший –

Молоду дівчину.

(Т.Шевченко «В казематі»)

Слайд №7

Ведучий 5: Як повідомляє Д.І.Яворницький, на одному з запорозьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним – напис: «Козак куди хочеш, туди й скаче, ніхто за ним не плаче». Але, на жаль. Помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й плакали, виряджаючи козаків на січ, у похід, чекали роками їх повернення, а, не дочекавшись, знов чекали… Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й виховували синів і знову їх проводжали услід за батьками… 

Слайд №8

Читець:

І десь там юрми, натовпи, там люди!

Там зорі в небі чисті, як ромен

Ще жінка мужу падає на груди, 

І діти тягнуть руки до стремен.

Жінки дорогу слізьми перемили

(Л.Костенко. «МарусяЧурай»)

Ведучий 1: Проводом козаків, розлученню сина з матір’ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною присвячено багато народних пісень та літературних творів. Серед найпопулярніших пісень – «Гомін, гомін по діброві», «Йшли корови із діброви», «Їхав козак за Дунай», «Засвіт встали козаченьки»… 

Слайд №9 

Читець:

Ой на горі жито – то неньки покоси, 

А хто буде розплітати дівчиноньці коси?

Козак буде розплітати, козак буде плести,

Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести…

Ведучий 2: Мабуть, неможливо знайти людину, яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…», але не всі знають, що це тільки початок балади Т.Г.Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної природи відчувається страшна трагедія. Втративши надію дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак, повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. Ми захоплюємось коханням Ромео і Джульєтти і не знаємо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевершені шедеври вияву цього почуття в українському фольклорі, творах письменників, зокрема Т.Г.Шевченка. Вірш «Тополя». В дівчині, що перетворилася від марного чекання свого коханого в тополю, – доля української жінки.

Слайд №10

Читець: 

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина,

Полюбила – не спинила:

Пішов – та загинув…

Якби знала, що покине, –

Була б не любила:

Якби знала, що загине, –

Була б не пустила…

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробило – тополею стала.

Не вернулася додому, 

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока –

 До самої хмари.

(Т.Шевченко. «Тополя»)

Ведучий 3: Звичай заборони появи жінки на Січі та пропагування безшлюбності серед запорожців був викликаний не зневагою до жінки, а, навпаки, – високою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої чоловічі обов’язки перед дівчиною, дружиною, матір’ю. Та це й закономірно – сильні духом люди, маємо на увазі перш за все чоловіків, ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство, – там мужність і ніжність ідуть поряд. Атмосфера лицарської доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існувала серед козацтва, а також  лицарське ставлення козака до дівчини та дружини створювали високу моральну чистоту дошлюбних та шлюбних взаємин.

Слайд №12

Читець:

Вранці

Ярему вінчали:

А ввечері мій Ярема

(От хлопець звичайний!),

Щоб не сердить отамана,

Покинув Оксану:

Ляхів кінча; з Залізняком

Весілля справляє

В Уманщині, на пожарах.

Вона виглядає,-

Виглядає, чи не їде…

(Т.Шевченко. «Гайдамаки. Лебедин»)

Ведучий 4: Особливо ганебним злочином вважалась зрада кохання, зрада дружині чи чоловікові або другові. Народний суд цього явища був викликаний тим, що людина, непорядна в особистому житті, не може прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину. На цьому тлі і сформувався неповторний за своєю жіночою красою образ Марусі Чурай, в якому з особливою проявилися вже згадувані прекрасні риси характеру української жінки.

Слайд №13

Читець: 

Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,-

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

(Л.Костенко. «Маруся Чурай»)

Слайд №14

Ведучий 5: Пошана до матері. До бабусі, до сестри, що мала місце і пропагувалася в сімейному вихованні, у хлопця – майбутнього козака – поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Це лицарство закоханого юнака з великою силою передано в українських ліричних піснях, в яких юнак, поряд із звертанням до коханої з ніжнішими і найпестливішими словами, заявляє про свою готовність завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою:

Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу…

(«Ніч яка місячна…»)

Ведучий 1: У запорозькому фольклорі, як і в дійсності, цурання жінок суперечливо поєдналося з палким їх оспівуванням; культ матері, сестри – з відчужено-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ, напучує:

Слайд №11

Читець: 

Ми жінок мусимо любити, 

Так, як наших сестер, матерів,

А опріч них нам не треба нікого любити, 

І утікати, як од злих чортів.

Ведучий 2: А чи знаєте ви, чому Карась («Запорожець за Дунаєм») боявся, що Одарка буде його бити та ще й за чуприну волочити? Між іншим, якби жарт дозволив собі навіть кум Оверко – ухопити козака за оселедець – то злетіла б дурна кумова голова з плечей від змаху Карасевої шаблі. Бо то була найвища образа козацького гонору. А от жінці це дозволялось. Дозволялось тому, що саме вона і робила політику в козацькому домі. Славетний Микола Васильович Гоголь даремно образив полковничиху бульбу, дружину хороброго Тараса. Бо не були жінки полковників, сотників і навіть рядових козаків таким забитими, як їх описував Гоголь у своїх творах.

Ведучий 3: Коли козак повертався з походу. То на порозі власного дому закінчувалась його влада. Для початку дружина влаштовувала йому добрячий розгін: він-бо і волоцюга, і чорт-зна-де і невідомо з ким вештався, і одіж не береже – он знову шапку прострелили, і коняка у нього заспана, і … діставалось козакові. І не тому, що у наших українських жінок такий сварливий характер. То був древній магічний обряд. Саме в такий спосіб кохана дружина відводила від свого чоловіка злих духів, які чатували на нього і після боїв та походів. Це вже потім, за зачиненими дверима, під іконою Божої Матері вона своєму єдиному пошепки зовсім інші слова скаже…

Ведучий 4: Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, в похід або загинув, сприяла формуванню в українській жінці незалежного характеру, високого авторитету та поваги в сім ї. Про незалежність жінки та повагу до неї в козацькі часи свідчить її висока освіченість: більшість із них уміли читати і знали порядок церковних служб і церковні співи.

Ведучий 5: Незалежності української жінки в козацькі часи могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Бо козачка була рівноправною з чоловіком, мала такі ж громадські права, особисту незалежність, як її чоловік. Жінка була членом церковних братств, засновувала школи, монастирі, богадільні, служила у війську, вільно вибирала собі нареченого, виховувала дітей, сама розпоряджалась своїм майном, управляла ним, розривала шлюб. Оспівуючи славу козацьку. Не можна згадати, що першими фермерами в Україні були козацькі мадонни. Звідки б узялася ота козацька сила без них, хліборобів-годувальниць? 

Ведучий 1: Почуття гідності та поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона підносилась до високого розуміння інтересів народу і вітчизни.

Так, Олена Горностаєва, що походила з родини козаків Чарторийських, була фундатором Пересопницького монастиря, де збереглося знамените Пересопницьке Євангеліє, написане живою українською мовою. Олена склала для цього монастиря оригінальний статут, заснувала шпиталь для вбогих і недужих, а також школу для дітей.

Ведучий 2: Ганна Гойська в ХУІ столітті заснувала Почаївський монастир, де була друкарня, а Раїна Ярмолинська – Загаєцький, Софія Михайлівна Чарторийська відкрила в своєму маєтку Рахманові на Волині друкарню і сама переклала з грецької на українську мову книги святого письма ( євангельські та апостольські). Раїна Могилянка Вишневецька підтримувала православну віру, надавала допомогу Густинському, Мгарському, Ладинському монастирям. Ганна Борзобагата-Красенська управляла казною Луцької Єпархії, робила наїзди на маєтки сусідів-шляхтичів, навіть відмовлялась виконувати накази і вимоги самого короля. Коли проти неї було організоване загальне ополчення цілого воєводства, то ця безстрашна жінка одягла панцир і, орудуючи гайдуками з гарматами. Мужньо відбила атаки шляхти і розгромила її військо. Добре знала закони і вела судові справи.

Читець: 

Ніхто не боронить, 

Та й нікому: осталися

Діти та собаки, –

Жінки навіть з рогачами 

Пішли в гайдамаки.

(Т.Шевченко. Гайдамаки. Гупалівщина»)

Ведучий 3: Софія Ружинська, волинська княгиня, на чолі шеститисячного війська з музикою і прапорами приступом здобула 1608 року замок князів Корецьких у місті Черемоші, спалила його і пограбувала містечко. В заснуванні Київського братства, школи і монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну участь відігравала Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва. Ім’я її займає почесне місце поряд з П.Сагайдачним, П.Могилою, керівництвом Запорізької Січі. Вона подарувала у 1615 році свою садибу з землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

Ведучий 4: Під час оборони містечка Буші (тепер село Ямпільського району Вінницької області) в листопаді 1654 року, коли більшість захисників полягла в нерівному бою і польсько-шляхетське військо вдерлося до фортеці, дружина сотника Зависного Олена підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Героїчний подвиг Олени Зависної український письменник М.Старицький відобразив в історичній повісті «Облога Буші» та в історичній драмі «Облога Буші».

Ведучий 5: Відомо також, що сестра полковника Івана Донця в ролі кіннотника брала безпосередню участь у бойових діях проти польсько-шляхетських військ на Волині у 1649 році. Під час однієї з атак загинула. 

Збереглися адміністративні універсали дружини Б.Хмельницького Ганни Сомко, що свідчить про її талановитість як вірного спільника і помічника гетьмана України.

Ведучий 1: Українська жінка у часи козаччини була вірним і надійним спільником свого чоловіка у боротьбі за соціальне і національне визволення народу. Але найбільший внесок вона зробила для козаччини, виконуючи обов’язки Берегині сімейної оселі. Ось як про це співається в одній з колядок: 

Слайд №15

Читець: 

У нашого хазяїна хороша жона:

Раненько встає, по двору походжає,

По двору ходить, як зоря сходить, 

По дрова пішла – золото внесла,

По воду пішла – мед-вина внесла,

В світлоньку ввійшла – все панове встало,

Все панове встало, шапочку ізняло,

Один каже: – Царівна увійшла,

Другий каже: – Королівна увійшла,

А третій каже: – Це не царівна і не королівна,

Це бо жона пана хазяїна.

Слайд №16

Ведучий 2: Минуло з часів козаччини більше, як два століття. За цей час доля української жінки зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії… Але не втратила вона таких рис духовної краси, як доброта, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність, дотепність, веселість, співучість.

Придивіться уважніше до будь-якої дівчини чи жінки, і ви побачите, що в кожній живе Роксолана і Маруся Чурай.

Ведучий 3: Козацтво було провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України. Діяльність козаків торкалася всіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності. Запорозька Січ була ініціатором боротьби українців проти панування шляхетської Польщі, турецько-татарської агресії та феодально-кріпосницького гніту. Вона була прообразом демократичної республіканської держави.

Ведучий 4:

Колись давно, на Україні,
Жили у волі козаки,
І землю рідну боронили,
І славу вічну, ще з дідів.

Хто був голотою, хто батьком,
У ті часи, на цій землі, 
Та залишилося лиш братство,
Добуте з боєм, на війні.

Служили добре, як і треба,
Душі козацькій, і простій,
Молилися на небо, Богу,
Та вірили в своїх людей.

І билось серце у козака,
І вірила душа проста,
У святість Віри, і в удачу,
І в те, що збудеться вона,

Щаслива, вільна Україна,
На відвойованій землі,
З державністю, і куполами,
Братерством вічним і живим.


Ведучий 5:
Вже не повернуться ті мрії,
У правду вічну і святу,
Та й вже не має на Вкраїні,
Здобутого у тім бою…

Колись було на Україні,
Боролись люди, і жили,
В огні буремної надії,
За щастя, Волю, і себе.

Ніхто не бачив цього дива,
Як все було, в тому житті, 
Зірвалось все, і тільки Віра,
Живе і досі на землі.

Достойно жити, так і треба,
Боротись, з вірою в собі,
І не забудуть тебе люди,
Бо жив, боровся у вогні.


Ведучий 1:
І полихало, і жевріло,
У ті часи, на цій землі,
Селянське щастя, і надія,
Життя одвічних трударів.

Боролись всяко, як хто може,
У ріднім краї, й чужині,
За Волю й братство у народі,
За щастя й долю у житті.

Усі хотіли краще жити,
В своєму домі і землі,
Лупили всіх, і чорних, білих,
Щоб не мішали жить, тобі.

Здається, все було у полі,
Свобода, Віра і добро,
Всі вільні були у промові,
І всі стояли за село.

Воно й сьогодні єлі дише,
Непереможене в війні,
Живе і духом, і землею,
Яку засіяли в вогні.


Ведучий 2:
Зерно росте, як та надія,
Чекає часу у житті,
Непереможена і Віра,
В усіх людей, на цій землі.

Спитають тебе: що ти бачив,
І що на серці, у душі,
Чи залишилась хоть Надія,
У все, засіяне людьми.

Буремні роки, хто їх знає,
Борців за Волю і людей,
Та не даремно вони пали
І вірили в своїх дітей.


Ведучий 3:
Вони прийдуть, на цю землю,
Після буремних тих років,
Згадають все, і все побачать,
Збудують так, як треба всім.

Усі, хто вірив в цюю справу,
У Україну, рай земний,
Збудують знову свою долю,
Ще краще, ніж було колись.

Не перевернеться Надія,
У людях в серці, бо жива,
Не вмре ніколи Україна,
Вона й сьогодні є жива.

            (Юрій Вороньківський)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *