Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
Головна / Дистанційне навчання / Любов Пономаренко. Уроки під час дистанційного навчання. 7 клас

Любов Пономаренко. Уроки під час дистанційного навчання. 7 клас

Українська література: підруч. для 7 кл. загальноосвітн. навч. закл. / О.М.Авраменко. – К.: Грамота, 2015.

Урок №1

Життя вимірюється не кількістю наших вдохів, 

а кількістю моментів, від яких перехоплює дихання.

Майя Енджелоу (Maya Angelou)

Тема: Любов Пономаренко. Коротко про письменницю. “Гер переможений”. Загальнолюдська ідея гуманізму й толерантності

  1. Короткі відомості про авторку.

Підручник, с. 243.

Презентація вчителя

2. Літературний паспорт твору. (Записати)

Любов Пономаренко.

“Гер переможений” (1999, Збірка – “Дерево облич”)

Тема: зображення гуманного ставлення до полонених німців, які відбудовували зруйноване місто (взаємостосунки Фрідріха з дітьми, самотніми жінками).

Ідея: засудження війни, жорстокості; уславлення гуманізму, чуйності, доброти.

Основна думка: ненависть, зневажливе ставлення до полонених німців змінюється на доброту, чуйність, співпереживання, бо простий німець — заручник фашизму.

Жанр: новела.

У творі піднято проблема любові до людей, піклування про них.

Композиція 

Експозиція: полонені німці зводили будинки.

Зав’язка: ставлення Фрідріха до українських дітей, жінок-вдів.

Кульмінація: хвороба, а потім самогубство Фрідріха.

Розв’язка: знайдена в стіні квартири фотокартка з двома дівчатками — згадка про полоненого німця.

3. Читання твору.

  • Підручник, с. 243-245.
  • Або скористайтесь матеріалами сайту вчителя
  • Аудіокнига

4. Домашнє завдання.

  • Вивчити біографію письменниці; підручник, с. 243
  • Читати, аналізувати новелу с. 243-245
  • Напишіть, у чому, на вашу думку, провина Фрідріха.

Урок №2

Якщо ви цінуєте те, що у вас вже є в житті, 

ви завжди отримуватимете ще більше. 

Якщо думати лише про те, чого у вас немає – 

вам ніколи не буде досить.

Опра Уінфрі (Oprah Winfrey)

Тема: Особливості художніх засобів новели Л.Пономаренко “Домаха і камінь”

  1. Теорія літератури. (Записати визначення)

Новела (з латинської новий) – невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням.

Підручник, с. 245

2. Читати новелу

Любов Пономаренко

Домаха і камінь

Удосвіта в село в’їхала чужа підвода. Там сиділи якісь люди і тихо розмовляли. Ніхто того не бачив. Тільки стара Домаха, що лежала біля огорожі, почула скрип воза, іржання коней. Увечері жінка ненароком упала і заснула під кущем смородини. Її ніхто не шукав. Прокинулась лиш на світанку, почувши гомін. Підлізла до огорожі, напружила білі рисочки очей. Ті люди були в полотняному одязі. Біля двору підвода зупинилась. Вона впізнала її, впізнала! І тут побачила, що править кіньми Пилип. Пилипе! Шепотіла про себе і вжахнулася. Його немає вдома сімдесят років. Як пішов тоді косить, так і не повернувся. Тепер ось удосвіта. На чужій підводі. Молодий.

Пилип зіскочив із воза, зайшов у двір, оглядівся. Напився води із колодязя. Але забряжчав цепом. І в хаті ввімкнули світло. Вона тільки й почула як віз поторохтів до болота.

Домаха завмерла, лягла головою на спориш, прохолодний і жорсткий від засухи. Спориш дерся крізь огорожу. Вона почала молитись. Які слова забувала, то говорила по-своєму. Бог мав простити такій ветхій людині. За метриками їй сто п’ять. Літ і зим. Весен і осеней. Над нею хиталася сива жоржина, склавши на грудях руки.

Їй треба було піднятися, доки не встали Ті. Конче треба було піднятися. Аби долізти до каменя. Камінь десь недалеко. Вона вдихнула повітря, обіперлася руками й ногами, трохи посунулась. Тіла в неї немає, сама облуда. Але ж і сили немає. Тепер ранок, а вранці вона завше кріпла. Сунулась і спочивала обличчям у кропиві. Кропива її вже не жалила. Ще, ще, ще! Аж ось пошаргала рукою і намацала камінь. Очі від утоми не відкривалися. Він був. Камінь лежав на одному місці з тих пір, як вони з Пилипом побралися. Пилип десь узяв його біля води. Приніс, каже, хай росте в нас у дворі. Домаха підлізла до каменя, взялася за нього руками й завмерла. Син хотів той камінь вивезти, навіщо в господарстві непотріб. А вона не дала. Каже, буду там сидіти. А він — та сидіть, скільки ви всидите.

Влітку камінь нагрівався, вона спала на ньому і їла, і думала ті думки, які ще залишилися. І ховалася, коли невістка гнівалася. Невістка незла, а сердить її робота й хворі ноги. Опівдні вона виходила і питала, де стара, та де ж могла бути. Невістка підходила й казала одне й те ж, влітку, восени й навесні: “Вам не холодно?” Домаха хитала головою. Невістка ставила на камінь миску з їжею (старій вистачало такої миски на добу) і йшла.

Домаха долізла до каменя, взялася за нього руками і приклала до нього голову. Камінь жив. Углибині билося глухо його серце — гух-гух, гух-гух. Чули б ви те могутнє серце. Попросила: “Стань мені в помочі”. Камінь почав її піднімати. І коли ті попрокидалися, вона лежала калачиком на своєму місці. Спала, як дитина. Почула лиш, як невістка вийшла пораться — загрюкала чавунами і відрами. Стара вже доїти корову, а молоді не хочуть.

Хтозна, що воно таке вродила земля. Спочатку камінь був невеликий. Пилип приніс його під рукою. Кругленький, мов чиясь голова. Домаха була тоді молода, лиш минуло шістнадцяте літо, і вони тільки побралися. Пилип поклав камінь біля колодязя. Коли приходив з поля, Домаха зливала йому на руки, вони часто дивилися на камінь — він або сміявся, або журився. Потім заростав травою, і його не було видно. Через рік вони знову його помічали і дивувалися, як він змінився: не просто підростав, а старшав, у нього змінювався вираз. Здавалося, камінь проживав життя разом з ними.

А потім Пилипа не стало. Так само, як і тепер, удосвіта. Він прокинувся, взяв косу й пішов на болото косити. Вона провела його на ґанок. Він поклав косу на плече, вийшов за перелаз і почав спускатися вниз. Тут виїхала чужа підвода з якимись людьми. Ті про щось гомоніли. Пилип сів до них і поїхав. Вони звернули до болота.

Домаха дуже побивалася, шукала і гукала його з дітьми все літо. А потім діти виросли. Її хата розвалилася. А нова, хоч і велика, але там така тіснява. Домаха спала на скрині в комірчині. Син з невісткою в кухні. Невістка часом подоїть корову й каже, мов понеси бабі молока. А він каже, навіщо, все одно котові виллє. Ох і син. Їй, каже, треба вже не їсти, а Богу молитися.

Домаха старіє, і з кожним днем її місця в дворі меншає. Отам на лавці вона раніше лежала, коли жарко. А тепер дітвора ляльки розіклала. Отут біля скрині стояли її відпорки від чобіт, які вона взуває, і ціпок. Приходить якось увечері, а там ящик із зерном. Невістка каже, для вас же краще. Ставайте на ящик і залазьте на скриню. Скриня низька, можна й без ящика. А де подіти відпорки й ціпок? Вона подумала тай почала класти біля себе, від стіни. Місця вистачило.

Замолоду Домаха не раз ходила скаржитися начальству на ту дивну підводу, що забрала Пилипа. А владі все ніколи. То продрозверстка, то колективізація, то війна, то світовий мілітаризм. На неї ще й гримали — краще б ви мінімум виробляли, а не морочили нам голови. Вона так і вмилася сльозами. Хтозна, що то за люди були на возі. Може, литвини. Десь його чарами заканудили і не пускають додому. Вона брала на плечі торбу й бродила по болоту.

Раз цілий місяць не поверталася. Прийшла в грязюці. Син гримає, де ви тиняєтесь, картоплю копати, а вас тридцять днів не було. А вона: “Хто тобі про дні сказав? Немає ніяких днів. Ні годин, ні хвилин, ні років”. — “Що ж це по-вашому?” — “Те, що ми хочемо знати і бачити. Більш нічого такого. Все отак минає”, — і махнула рукою. Роки, десятиліття, дні й хвилини.

Домаха вже давно-предавно стара. Гомонить до глечиків, до ціпка. Діти кидають у неї груддям: “Домаха-сіромаха, в голові — діромаха”. Вона не зважає. Тільки до каменя притулиться та рукою гладить.

Цей ранок видався особливий — вона побачила ту підводу й на ній Пилипа. Домаха ходила по двору і всім розповідала, мов Пилип живий, приїздив на сірих конях, молодий і здоровий. Стара аж світилася, навіть сказала невістці: “А винеси-но ворочок із квасолею до каменя, може, я перелущу”. Невістка схитнула плечима й пішла по квасолю. Коли повернулася, Домаха була вже за хвірткою. “Мамо, ви хоч би поснідали!” — гукнула.

А коли обернулась, то здригнулася: ще одна Домаха лежала на камені ниц. Руки, мов коріння, трохи не торкалися землі.

3. Аналіз новели. (Записати виділене)

Фантастична художня деталь активно працює на поглиблення психологізму, розкриваючи стан, настрій, почуття героя й водночас характер його стосунків з іншими персонажами. 

У новелі «Домаха і камінь» переплетення реального і фантастичного, відіграє важливу роль у розкритті психології старої жінки, симбіоз (поєднання) реальних подій і витворів уяви головної героїні продукує своєрідний стереоскопічний ефект, створює можливість побачити Домаху очима інших персонажів і подивитися на світ її очима. 

Ключова художня деталь – камінь, який для Домахи дуже важливий, тому що привезений на подвір’я її чоловіком, зниклим безвісти багато років тому. За допомогою прихованого підтексту ми розуміємо, що йдеться про часи репресій НКВС у 30-х роках ХХ ст., коли людей забирали із родин і звинувачували у нескоєних ними гріхах. Фантастичний вимір образу каменя реалізується через персоніфікацію: камінь живе, дихає, росте, виявляє емоції. Домаха навіть чує, як б’ється його серце: «Домаха долізла до каменя, взялася за нього руками і приклала до нього голову. Камінь жив. Углибині билося глухо його серце – гух-гух, гух-гух. Чули б ви те могутнє серце». Для самотньої жінки камінь стає єдиним другом і помічником: «Попросила: «Стань мені в помочі». Камінь почав її піднімати. І коли ті (син і невістка) попрокидалися, вона лежала калачиком на своєму місці».

Образ персоніфікованого каменя увиразнює не лише відторгнутість Домахи членами родини, а й страх жінки проявити свою слабкість, безпомічність, а значить, непотрібність рідним, пошуки героїнею підтримки, розуміння, співчуття. Через цю художню деталь драматичний пафос твору набуває максимальної напруги: Домаха самотня серед найрідніших: син, невістка, внуки її не помічають і не розуміють, вони виявилися холоднішими за камінь. Жінці, окрім каменя, більше немає на кого сподіватися, ні від кого чекати любові, допомоги та співчуття. Виникає вражаюча антитеза «камінь, який має серце, співчуває жінці – безсердечні рідні», що породжується підтекстом.

4. Домашнє завдання.

  • Прочитати новелу “Домаха і камінь”
  • Висловіть свою думку про те, якими повинні бути родинні стосунки між різними поколіннями, чого потрібно уникати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *