Іменник

Радимо прочитати

ЗНО 2021 Українська мова та література. Українська мова.

Травень 16, 2021

Займенник. Практичні вправи з ресурсу LearningApps.org

Травень 8, 2021

Відмінювання числівників (блок презентацій). Практична робота. Вправа з ресурсу LearningApps.org

Травень 7, 2021

Іменник

Іменником називається повнозначна частина мови, яка має значення предметності.

Іменники означають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття. Під поняттям предметності розуміють не тільки назви конкретних предметів (хліб, хустка), а й опредмечені ознаки (зелень, темнота, порядність), дії і стани (каяття, розуміння), абстрактні поняття (сум, слава, хазяйновитість).

За значенням іменники поділяються на назви істот (Хто? батько) та неістот (Що? вікно)

Іменники можуть бути назвою ряду однорідних предметів (ручка, яблуня) або індивідуальною назвою одного предмета (Чернігів, Десна, Рябко). За цією ознакою іменники поділяються на загальні та власні.

Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).

До істот належать іменники, що називають:

– осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);

– тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);

– міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);

– померлих (мрець, небіжчик, покійник);

– означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);

Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).

Зверніть увагу! Поділ іменників на істоти/неістоти не збігається з розрізненням живого/неживого в природі. Так, сукупність осіб: група, загін, хор, команда відносяться до неістот. Назви істот і неістот можна відрізнити за допомогою окремих відмінкових форм і питань. У назвах істот, осіб чоловічого роду збігаються форми родового і знахідного відмінка: немає (кого?) чоловіка, людей; бачу (кого?) чоловіка, людей. А в назвах неістот збігаються форми називного і знахідного відмінка: є (що?) зошит, ручки; бачу (що?) зошит, ручки.

Рід іменників

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного за родів: чоловічого (співвідносний із займенником ВІН) – вітер, жіночого (співвідносний із займенником ВОНА) – математика, середнього (співвідносний із займенником ВОНО) – поле

Іменники у множині роду не мають.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

• за різними основами: бик – корова, півень – курка;
• за закінченнями: син_, дядько, дочка ;
• за суфіксами: поет – поетеса;
• за зв’язками з іншими словами: наша депутат – наш депутат; зайшла Гнатенко – зайшов Гнатенко;

У назвах тварин  визначається чоловічий рід (мій собака), а також може визначатися за морфологічною будовою: морж, метелик, орел – чоловічого роду; муха, сорока, синиця, тріска , миша – жіночого.

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченнями:

(для чоловічого роду характерні закінчення нульове, -о клен, дядько; для жіночого –нульове, – а, -я липа, пісня, рокіш; для середнього –о, -е,-а, -я- око, море, питання, дівча).

Іменники, що означають назви осіб за професією чи за родом діяльності визначаються як іменники чоловічого роду, хоча можуть називати осіб як чоловічої так і жіночої статі. (Моя сестра математик, а брат архітектор.   В іменниках спільного роду рід визначається за статтю: сирота Ганна, сирота Петро( сіромаха, бідолаха, нікчема, недотепа, базіка, нероба, каліка, гультіпака)

Паралельні форми: зал – зала, клавіш – клавіша, санаторій – санаторія, жираф – жирафа

Запам’ятайте: путь, криза, президія, філія – жіночого роду

Біль, кір, насип, Сибір, степ, дріб – чоловічого роду

Лише жіночого роду: друкарка, покоївка, праля, швачка (швець ч.р., бо шиє взуття).

Рід незмінюваних іменників:

• назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді, цей денді;
• назви тварин мають чоловічий рід : цей поні, цей кенгуру;
• назви неістот належать переважно до середнього роду: це кашне, те депо;
• власні назви зберігають рід загальних назв: велике (місто, с.р.)Тбілісі; наша (річка , ж.р.) Огайо; Огайо (штат, ч.р.)прийняв гостей;
• незмінювані складноскорочені слова мають переважно той самий рід, що й основне слово: райвно(районний відділ народної освіти) – відділ ч.р.

Число іменників

Іменники мають два числа: однину та множину.

Іменники у формі однини вживаються для позначення назви одного предмета: вишня, дорога, перо.

Іменники у формі множини вживаються для позначення назви кількох однорідних предметів: вишні, дороги, пера.

Щодо числа іменники поділяються на 3 групи:

1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині: твір – твори, хмара – хмари, кінь – коні.

2. Іменники, що вживаються тільки в однині:

а) назви речовин: молоко, чорнило, клей;

б) збірні іменники: листя, худоба, людство;

в) іменники з абстрактним значенням: програмування, телебачення, чуйність;

г) власні назви: Тернопіль, Чернігів, Десна.

3. Іменники, що вживаються тільки у множині:

а) назви парних предметів: двері, сани, ножиці;

б) назви, що мають матеріально-речовинне значення: дріжджі, висівки, дрова;

в) назви сукупностей предметів: гроші, витрати, копалини;

г) назви  ігор, процесів: піжмурки, посиденьки, побігеньки;

ґ) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів: канікули, обжинки, входини;

д) власні назви: Суми, Чернівці, Семигори.

За характером відмінкових закінчень іменники в українській мові поділяються на 4 відміни.

І  відміна.

До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду із закінченням –а (-я) : білка, стаття, рілля, Ілля, собака, вереда.

Іменники із суфіксом –ищ(е), утворені від іменників І відміни, можуть мати відмінкові форми І відміни (ручищею, хатищею)і ІІ відміни середнього роду (ручищем, хатищем).

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку та мішану.

До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний і які мають закінчення –а : малина, Микита, недоріка.

До м’якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м’який приголосний і які мають закінчення –я : Чехія, Ілля, неділя.

До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий і які мають закінчення –а : каша, сажа, площа.

Відмінювання іменників І-ї відміни.

У родовому відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення – и (новини), м’якої і мішаної – і, -ї (мрії, тиші).

У давальному і місцевому відмінках у всіх групах  – і, -ї (новині, мрії, тиші). Відбувається чергування приголосних [г],[к], [х] – [з’],[ц’],[с’] в іменниках твердої групи: тривога – у тривозі, рука – руці, муха – мусі.

У знахідному відмінку іменники твердої та мішаної групи мають закінчення –у (новину, тишу), а м’якої  -ю (мрію).

В орудному відмінку  іменники твердої групи мають закінчення – ою (новиною), м’якої – ею, –єю (мрією), мішаної – ею (тишею).

Кличний відмінок виражається за допомогою закінчень для твердої групи – о, (мамо, Миколо), -е, -є для м’якої та мішаної групи (земле, мріє, Маріє, ручище, душе).

Множина.

У називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення – и (новини), а м’якої та мішаної –і (мрії, хащі)

У родовому відмінку множини іменники всіх трьох родів мають нульове закінчення (лип, діб, мрій, хащ). У деяких іменниках відбуваються певні зміни: 

а) чергування [о], [е] з [і] (нога – ніг, корова – корів, голова – голів);

б) поява вставних голосних між двома приголосними основи (сторінка – сторінок, лікарня – лікарень, сотня – сотень).

Деякі іменники можуть мати паралельні форми слів:

Баб – бабів, губ – губів, легень – легенів

Окремі іменники мають тільки закінчення – ів (суддя – суддів)  або –ей (миша – мишей, свиня – свиней).

У давальному, орудному й місцевому відмінках множини іменники твердої та мішаної груп мають закінчення –ам, – ами, – ах, а м’якої –ям, – ями, -ях

У знахідному відмінку назви істот мають нульове закінчення (сестер, мам, тіток), як у родовому відмінку, а неістот – и, – і (хати, ріки, площі), як у називному.

Відмінювання іменників другої відміни.

До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду із нульовим закінченням (спів, хліб, корінь, край) та із закінченням –о,  -е (дядько, Дмитро, дідище), іменники середнього роду із закінченням –о, -е (око, поле, вогнище) та –я (весілля, листя, подвір’я), крім тих , що при відмінюванні набувають суфіксів –ат, – ят, – ен (четверта відміна) лошати, каченяти,  племені.

ІІ відміна іменників за кінцевим приголосним основи поділяється на тверду, м’яку і мішану групи.

До твердої групи належать іменники чоловічого та середнього роду, основа яких закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих: (світ, клен, базар).

До м’якої групи належать іменники чоловічого роду, основа яких закінчується на м’який приголосний (стілець, учитель, дідуньо), іменники середнього роду з основою на м’який приголосний (зілля, щастя, питання) та із закінченням –е (лице, поле, сонце).

До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий (ключ, плащ, гараж, плащ)

Розподіл на групи іменників, що закінчуються на –р

Тверда група.

Належать іменники, у яких наголос при відмінюванні не переходить із основи на закінчення (закінчуються на  -ар, -ер, -єр, -ир, -ір, -їр, -ор,- ур,- юр, -яр): інженер, інжир, Каїр, муляр, а також комар, снігур, столяр, маляр.

М’яка група.

Належать іменники, що закінчуються на –ар, -ир, у яких при відмінюванні наголос переходить з основи на закінчення: вівчар, кобзар, поводир, а також якір, єгер, лобур, Ігор.

А також:

воротар, чоботар, ливар, жнивар, буквар, лихвар, дзиґар, книгар, плугатар, володар , звіздар, злидар, орендар, пролетар, секретар, ниткар, квітникар, бляхар, глухар, сухар, вівчар, поштар, ліхтар, плотар, бунтар, гонтар, казкар, байкар, страйкар, штукар, косар, токар, слюсар, тягар, лікар, пекар, бондар, ледар, аптекар, рицар, поводир, пухир, богатир, Ігор, Лазар, козир та ін. (Зверніть увагу! У підкреслених словах наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення, як у твердій групі)

Мішана група.

Належать іменники, які закінчуються на –яр і означають професію чи рід занять: скляр, газетяр. Наголос у непрямих відмінках також переходить з основи на закінчення.

Відмінювання іменників ІІ-ї відміни.

Відмінювання іменників ІІ відміни у родовому відмінку однини

1. Іменники середнього роду мають закінчення –а, -я : вікна, горя, відра.
2. Закінчення іменників чоловічого роду однини

-а, – я:

– назви конкретних предметів, які піддаються лічбі, осіб, істот, звань, посад: звіра, Дмитра, ключа,  бінокля, пана, капітана;     але пластиру, трону;

– назви тварин, квітів, дерев: бобра, гладіолуса, дуба;

– власні назви населених пунктів: Чернігова, Києва, Гамбурга;

– назви водних об’єктів з наголошеним закінченням: Дніпра, Інгульця;

– іменники-терміни: підмета, атома, конуса;

– назви довжини, площі, ваги, об’єму, часових проміжків: метра, кубометра, грама, вівторка;

– назви будівель та їхніх частин: парника, коридора, комина, але паркана і паркану;  акведука, ангара, фонтана, куреня, млина, пташника, хліва.

     та з наголосом на закінченні: бліндажа, гаража, Кремля 

– назви машин та їх деталей: комбайна, кузова, мотора, дизеля;

– частини тіла, органи: пальця, хребта,   але: мозку, попереку, стравоходу.

-у, -ю:

– абстрактні поняття: розуму, миру, вантажу;

– матеріали та речовини: цукру, меду, цементу, кисню, бензину;   але хліба, вівса

– явища природи: вітру, снігу, циклону; але буруна

– сукупності: хору, танцю, колективу;      але табуна;

– середовище або простір: лугу, небокраю, стадіону;

– назви держав і територій: Китаю, Криму, Донбасу;

– назви установ, закладів, організацій: департаменту, штабу, інституту, вокзалу;

– почуття, психічний і фізичний стан, назви хвороб: жалю, болю, сміху, грипу, тифу, СНІДу;

– дії, процеси: відльоту, крику, виступу;

– назви трав’янистих рослин, кущів, плодових дерев: барбарису, бузку, барвінку   але:  бамбука, банана, вівса;  

звіробою , пасльону, чагарнику   але: куща, чагаря;

ренету, кальвілю, ренклоду;

– терміни іншомовного походження хімічні, фізичні, фінансові поняття: аналізу, аудиту, імпульсу, лакмусу;

– літературознавчі терміни: епосу, жанру, синтаксису;

– назви видів спорту, танців: полонезу, краков’яку, боксу, фітнесу;  але: гопака, козачка, тропака;

– політичні, суспільні, громадські, мистецькі та інші формації, течії, напрямки із закінченням –ізм , -изм: феодалізму, комунізму.

Зміна закінчення у Р.в. впливає на значення слова:

Акта (документ) – акту (дія)

Алжира (місто) – Алжиру (країна)

Алмаза ( кристал; інструмент) – алмазу  (мінерал)

Амоніта (молюск) – амоніту (вибухівка)

Апарата (пристрій) – апарату (державного)

Бала (од. виміру) – балу (танц. вечір)

Балхаша (місто) – Балхашу (озеро)

Бара (од.виміру) – бару (ресторан)

Батерста (місто) – Батерсту (острів)

Більярда (стіл) – більярду (гра)

Бліца (лампа) – бліцу (шах. партія)

Блока (частина машини) – блоку (об’єднання)

Бора (свердел) – бору (хім. елемент)

Борта (одягу) – борту (судна)

Булата (зброя) – булату (сталь)

Бума (спорт.) – буму (сенсація)

Буряка (одиничне) – буряку (збірне)

Вала (деталь машини) – валу (насип, хвиля)

Гамбурга (місто) – Гамбургу (земля)

Детектива (агент) – детективу (твір)

Джина (дух) – джину (напій)

Диферента (кут нахилу) – диференту (різниця в ціні)

Духа (у міфології) – духу (абстр.)

Екіпажа (візок) – екіпажу (команда)

Елемента (деталь) – елементу (абстр.)

Еля (од. виміру) – елю (пиво)

Звука (термін) – звуку (абстр.)

Знака (орден) – знаку (прикмета)

Іллінойса (місто) Іллінойсу (штат)

Інструмента (одного) – інструменту (збірне)

Кабула (місто) – Кабулу (річка)

Кадра (особа) – кадра (фото, фільму)

Каменя (одного) – каменю (збірне)

Клина (клинець) – клину (ділянка землі)

Карбункула ( камінь) – карбункулу (мед.- нарив)

Легата (посол) – легату (доручення)

Листа (заліза) – листу (рослина)

Листопада (місць) – листопаду (падіння листя)

Магазина (пристрій зброї) – магазину (крамниця)

Манчестера (місто) – манчестеру (тканина)

Медіатора (муз.) – медіатору (речовина )

Морґа (міра землі ) – моргу (трупарня)

Органа (організму) – органу (влади)

Образа (ікона) – образу (літ. термін)

Оригінала (людина ) – оригіналу (непідробний)

Папера (документ ) – паперу (матеріал)

Пломбіра ( пристрій ) – пломбіру (морозива )

Потяга (залізниця) – потягу (бажання)

Початка (суцвіття) – початку (початок чогось)

Пояса (пасок, талія) – поясу (просторове)

Пула (монета ) – пулу (монополія)

Рака (тварина ) – раку (мед. хвороба)

Рахунка (документ ) – рахунку (дія)

Реверса (механізм) – реверсу (повтор)

Рентгена (апарат) – рентгену (опромінення )

Рима (місто) – Риму (держава)

Сектора (геометр.) – сектору (частини, абстр.)

Серфінга (прилад) – серфінгу (спорт.)

Ската (риба) – скату (спуск, штрек)

Смушка (од. шкурка) – смушку (хутро)

Стана (техн.) – стану (муз., абстр.)

Стрия (місто) – Стрію (річка)

Таланта (хист) – таланту (здібності)

Терміна (слово) – терміну (строк)

Типа (людина) – типу (зразок, образ)

Томата (рослина ) – томата (сік)

Фактора (маклер) – фактору (чинник)

Центра (кола) – центру (абстр.)

Шаблона (пристрій) – шаблону (зразок)

Юаня (гроші) – юаню (парламент)

Ячменя (злак) – ячменю (хвороба)

Деякі іменники мають паралельні закінчення залежно від наголосу:

Стола – до столу ; двора – з двору ; стида – зі стиду; плота – від плоту

Давальний відмінок однини, ІІ відміна

Усі іменники мають закінчення –ові, -у (для твердої групи) та –еві, -єві, -ю (для м’якої та мішаної груп) : братові – брату; водієві – водію; товаришеві – товаришу.

У назвах неістот переважає закінчення –у, -ю : твору, гаю, Дунаю.

Знахідний відмінок однини, ІІ відміна

Для назв істот –а, -я (брата, столяра, Ігоря, лікаря)

Для неістот (як у називному відмінку) – нульове для чол.р. (сніг, берег);

-о, -е, -я для середнього роду (коло, поле, завзяття)

Деякі іменники (назви неістот) мають паралельні закінчення (побутові предмети): писати лист – листа; дати ніж – ножа; полагодити приймач – приймача; олівець – олівця, карбованець – карбованця.

Орудний відмінок однини, ІІ відміна

-ом, -ем, -єм: автобусом, пальцем, морем, обрієм.

Іменники середнього роду на –я мають закінчення – ям: волоссям, повітрям

Місцевий відмінок однини, ІІ відміна

– ові, еві, -єві, -і, -ї, -у, -ю: при братові, на хлопцеві, у домі, на обрії, у саду, на краю.

Перед закінченням –і кінцеві приголосні основи [г], [к], [х] чергуються із [з], [ц], [с]: плуг – у плузі; бак – у баці, горох – у горосі.

Кличний відмінок однини, ІІ відміна

-у, -ю, -е: сину, вчителю, Олеже, Ігорю, гаю;    але Господи.

Множина,  ІІ відміна

У називному відмінку

-и (бори, дуби) –а, -я (вікна, весілля) – і, -ї (друзі, краї)

Родовий відмінок множини, ІІ відміна

Чоловічий рід –ів, -їв (горобців, боїв) АЛЕ коней, гостей, грошей

Іменники на –анин, -янин втрачають елемент –ИН і мають нульове  закінчення: молдованин – молдован, дворянин- дворян, міщанин – міщан

Тому: циган – циганів, грузин – грузинів

Іменники середнього роду в родовому відмінку множини мають нульове закінчення: озер, відер, ден (дно), роздоріж  АЛЕ:  почуттів, повір’їв, морів.

ПАРАЛЕЛЬНІ ФОРМИ: полів – піль; плечей – пліч; але очей

Давальний відмінок множини, ІІ відміна

-ам, -ям : деревам, яворам, рішенням.

Знахідний відмінок множини, ІІ відміна

Для істот – закінчення родового відмінка (бачу братів, акторів, коней)

Для неістот – називного (бачу явори, озера, села)

Орудний відмінок множини, ІІ віміна

-ами, -ями : берегами, віршами, полями

Місцевий відмінок множини, ІІ відміна

-ах,- ях: на дворах, в інститутах,у гаях, на полях

ІІІ відміна.

Належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (мідь, піч, повість) А ТАКОЖ   іменник МАТИ

ІІІ відміна на групи не поділяється

Відмінювання іменників ІІІ відміни.

В орудному відмінку однини відбувається подвоєння приголосних, що стоять перед закінченням –ю та після голосного основи (ніч – ніччю).

Якщо перед закінченням –ю два приголосних, то подвоєння не відбувається (Керч – Керчю).

Іменник МАТИ в непрямих відмінках уживається  із суфіксом – ір, або –ер.

Однина

Множина

Н.	ма́т-и (рідко – ма́т-ір)	мат-ер-і́
Р.	ма́т-ер-і	мат-ер-і́в
Д.	ма́т-ер-і	мат-ер-я́м
Зн.	ма́т-ір	мат-ер-і́в
Ор.	ма́т-ір’-ю	мат-ер-я́ми
М.	…ма́т-ер-і	мат-ер-я́х
Кл.	ма́т-и	мат-ер-і́

IV відміна.

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченням –а, -я, які при відмінюванні набувають суфіксів – ат, -ят (теля, ягня, дівча) або –ен (ім’я, тім’я, сім’я, вим’я, плем’я)

На групи іменники IV відміни не поділяються!

Відрізняти ІІ відміну від ІV!

ІІ відміна: соколятко, лошатко, оленятко, дитятко – суфікс –ат, -ят не додається при відмінюванні!

Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини.

На відміни і групи не поділяються і відмінюються лише у множині!

Множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: 

перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; 

другий – з іменниками ІІ відміни чоловічого роду, 

третій – з іменниками ІІ відміни середнього роду; 

четвертий – з іменниками ІІІ відміни.
Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:

Відмінки	1-й тип	2-й тип	3-й тип	4-й тип
Н.	ножиці	сходи	вила	сани
Р.	ножиць	сходів	вил	саней
Д.	ножицям	сходами	вилам	саням
З.	ножиці	сходи	вила	сани
Ор.	ножицями	сходами	вилами	саньми
М.	(на) ножицях	сходах	вилах	санях
Кл.	Як у Н.	Як у Н.	Як у Н.	Як у Н.

У називному відмінку множини іменники мають: 
а) закінчення -и: діти, люди, Суми;
б) закінчення -і: ласощі, радощі, Чернівці;
в) закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла.

У родовому відмінку множинні іменники мають:
а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів;
б) закінчення -ей: дітей, людей;
в) нульове закінчення: канікул, Черкас, Сум.

Паралельні форми Р.в : Чернівець – Чернівців, витребеньок – витребеньків, чар – чарів, обценьок – обценьків, грабель – граблів.

Давальний відмінок  -ам –ям : сходам, наймам, ножицям.

Знахідний відмінок  – як називний : мию сходи, шукаю окуляри.
В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення ами: сходами, канікулами, Черкасами.
Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, сіньми, дверми, грішми. Два останні слова мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима.
Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; 

в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; 

у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях.

Невідмінювані іменники.

До невідмінюваних іменників належать:
1. Загальні та власні назви іншомовного походження з кінцевим -а (-я):
алілуя, амплуа, боа, буржуа, бра, Нікарагуа, Дюма, Золя;
-о:
адажіо, бароко, бюро, інтермецо, жабо, кіно, лібрето, метро, маестро, сироко, трюмо, фламінго, Брно, Бордо, Палермо, Осло, Токіо,
але:
пальто відмінюється як звичайний іменник середнього роду;
-у (-ю):
авеню, інтерв’ю, какаду, кенгуру, меню, фрау, шоу, Баку;
-е(-є):
алое, ательє, кашне, пенсне, Рантьє, резюме, турне, фойє, шосе, Гете, Гейне, Данте, Оноре;
-і:
візаві, жалюзі, журі, колібрі, леді,  парі, попурі, таксі, шасі, Пуччині,
Тбілісі, Нагасакі.
УВАГА!
У таких іменниках кінцеві голосні звуки не виступають закінченнями, вони входять до складу основи.

2. Іншомовні загальні назви осіб жіночої статі, імена та прізвища з кінцевим приголосним:
мадам, міс, місіс, Жаклін, Джонсон, Шмідт,
але:
Нінель — Нінеллю.

3. Російські прізвища на -их, -ово, -аго:
Черних, Коротких, Мирських, Бєлово, Острово, Живаго.

4. Українські жіночі прізвища на –о та на приголосний:
Хрипко Інні; до Остапенко Раїси; з Остапчук Вікторією; задля Денисенко Лариси; при Кравець Аллі; Гордійчук Олесі,
але чоловічі прізвища відмінюються:
до Остапенка Сергія; з Остапчуком Валерієм; у Сіненченка Сергія.

5. Не відмінюються буквені та комбіновані абревіатури:
– ЮНЕСКО, ФІФА, МВС, міськвно,
але:
на БАМі, з МХАТом, до БАКу, лавсаном, у рагсі;
–  абревіатури типу заввідділу, завкафедри, комроти, обленерго;
– назви машин і механізмів, до  складу яких уходять і цифрові позначення:
КП-4, АН-24, ДТ-54, ТУ-154.

Відмінювання імен та по батькові.

Відмінювання імен.

1. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а (-я), відмінються як відповідні іменники І відміни.
Примітка 1. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі, Палажка – Палажці, Солоха – Солосі.
Примітка 2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Одарок, Парасок. 

2. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та -о , відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни.
Примітка 1. В іменах типу Антін, Нестір, Нечипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір голосний і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих – о: Антона, Антонові, Нестора, Несторові й т.д., але: Лаврін – Лавріна, Олефір – Олефіра.
Примітка 2. Імена, що в називному відмінку закінчуються на -р, у родовому мають закінчення -а: Віктор – Віктора, Макар – Макара, але: Ігор – Ігоря, Лазар – Лазаря.
Примітка 3. Ім’я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін. 

1. Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники ІІІ відміни.
   Примітка. Форми множини від таких імен майже не вживаються.
   
   

ВІДМІНОК	ОДНИНА
НАЗИВНИЙ	Любов	Нінель
РОДОВИЙ	Любові	Нінелі
ДАВАЛЬНИЙ	Любові	Нінелі
ЗНАХІДНИЙ	Любов	Нінель
ОРУДНИЙ	Любов’ю	Нінеллю
МІСЦЕВИЙ	(на) Любові	(на) Нінелі
КЛИЧНИЙ	Любове	Нінеле

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, друже Грицю, сестро Катерино, колего Степане, пані Ірино, товаришу Віталію. 

Примітка 2.У звертаннях, що складаються із двох власних імен, обидва слова мають форму Кл.в. : Ірино Михайлівно, Маріє Степанівно.

Творення та відмінювання імен по батькові.

Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою тільки суфікса -ович, а жіночі – за допомогою суфіксів -івн(а) та -ївн(а)(від імен на -й):

Ім’я	-ович	-івн-а, -ївн-а
Богдан	Богданович	Богданівна
Василь	Васильович	Василівна
Михайло	Михайлович	Михайлівна
Юрій	Юрійович	Юріївна

Відповідні імена по батькові будуть від таких імен:
Григорій- – Григор-ович-, Григор-івн-а;
Ілл-я – Ілл-іч-, Ілл-івн-а;
Кузьм-а – Кузьм-ич- (і Кузьм-ович-), Кузьм-івн-а;
Сав-а – Сав-ич- (і Сав-ович-), Сав-івна;
Хом-а – Хом-ич- (і Хом-ович-), Хом-івн-а;
Яків- – Яков-ич-, Яків-н-а. 

Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, а жіночі – як іменники І відміни твердої групи.
Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Яковичу, Галино Іллівно, Михайле Кузьмичу, Андрію Сергійовичу. 

ВІДМІНОК	ІМ’Я ПО БАТЬКОВІ
НАЗИВНИЙ	Олегович	Сергіївна
РОДОВИЙ	Олеговича	Сергіївни
ДАВАЛЬНИЙ	Олеговичу	Сергіївні
ЗНАХІДНИЙ	Олеговича	Сергіївну
ОРУДНИЙ	Олеговичем	Сергіївною
МІСЦЕВИЙ	(на) Олеговичу	Сергіївні
КЛИЧНИЙ	Олеговичу	Сергіївно

Відмінювання прізвищ.

1. Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення І відміни, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а прізвища із закінченнями ІІ відміни – за зразком відмінювання іменників ІІ відміни.

Примітка. Жіночі прізвища на приголосний та -о не відмінюються. 

2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чоловічого та жіночого родів твердої чи м’якої групи. 

3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються за таким зразком: 

Примітка. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має лише загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Савчук, добродійко Середа, пане Гончар, пані Семенова. 

Особливості творення іменників.

Буква и пишеться у суфіксах іменників:

-ик: хлопчик, братик, равлик;

-ник, -чик, -щик: племінник, газівник, порушник, горобчик, прапорщик;

–ич, -ищ: москвич, родич, в’ятич, дідище;

-иськ: дівчисько, чудовисько.

При творенні нових слів и зберігається:рушник — рушничок; виняток: далеч (бо далеко), але в іншомовних словах використовуються -ік, -їк: хімік, прозаїк, алергік, трагік, стоїк.

Пишеться и в суфіксі -ин іменників, що означають осіб жіночої статі, загальні назви тварин, рельєфу, продукти харчування: бариня, княгиня, бояриня, дівчина, звірина, худобина, галявина, яловичина, ліщина, озимина, городина, довжина.

Суфікс -ин (-анин, -янин) використовується в іменниках чоловічого роду типу: киянин, болгарин, горянин, грузин. У множині суфікс 

-ин випадає: кияни, болгари, горяни.

Суфікс -ив(о) використовується в іменниках середнього роду зі значенням матеріалу або продукту праці: мереживо, вариво, морозиво, плетиво, паливо, прядиво, меливо, але марево, маєво, сяєво.

Суфікс -инн(я) використовується в іменниках середнього роду зі збірним значенням: гарбузиння, павутиння, квасолиння, лушпиння, але каміння, коріння, насіння, волосіння, говоріння, хрустіння, де наголос падає на суфікс -інн(я) й іменники називають процеси та абстрактні поняття.

В іменниках вживається суфікс -ищ(е), -иськ(о) після приголосних: прізвище, прізвисько, вітрище, морозище, хлопчисько, вовчище, але гноїсько, убоїще.

Суфікс -ичок = ик + ок використовується в іменниках чоловічого роду у словах, що походять від слів із суфіксом -ик, -иц: кошик — кошичок; вулик — вуличок; дощик — дощичок, ножик — ножичок, але вершечок, кружечок.

Суфікс -ичк(а), -иц(я) + к використовується в іменниках жіночого роду: полуниця — полуничка, рукавиця — рукавичка, спідниця — спідничка.

Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм, виступають після д, т, з, с, ч, ш, ж, р: бомбардир, культурист, туризм, кар’єрист, класицизм. Після інших приголосних пишуться суфікси –ір, -іст, -ізм:пломбір, банкір, мариніст, натуралізм.

Буква е пишеться у зменшено-пестливих суфіксах іменників (при скороченні слова е випадає):

-ечк: донечка — донька, діжечка — діжка, стежечка — стежка, мережечка — мережка;

-ечок: вершечок — вершок, словечко — слово, житечко — жито, віконечко — вікно;

-еньк: серденько, доленька;

– у суфіксі -ен(я) іменників IV відміни: імена, племена, письмена та іменників зайченя, кошеня, каченя, слоненя;

– у суфіксі -енн(я) віддієслівних іменників середнього роду з наголосом на корінь: оголошення, опалення, пригнічення, повернення, утворення, підвищення;

– у суфіксах:

-ець: молодець, стрілець;

-ень: велетень, красень;

-елезн, -тель: довжелезний, вихователь, учитель.

Способи творення іменників:

1. Префіксальний: дід — прадід, друг — недруг.

2. Суфіксальний: гриб — грибок, стіл — столик, дорога — доріжка.

3. Префіксально-суфіксальний: береза — підберезник, нога — підніжок; спокій — заспокоєння.

4. Безафіксний: підписувати — підпис, розшукувати — розшук, синій — синь.

5. Основоскладання: пароплав, стінгазета, телебачення.

6. Словоскладання: школа-інтернат.

7. Абревіація: ГЕС, ООЯ, агропром, юннат.

8. Перехід з іншої частини мови: вчительська, черговий, учений.

НЕ з іменниками.

Не з іменниками здебільшого пишеться окремо: не вітер, не молодість. У цьому випадку не — заперечна частка.

Разом з іменниками не пишеться, коли:

– слово без не не вживається: недуга, негода, ненависть;
– не – префікс, який утворює слово з новим значенням і може замінюватися синонімом без не: недруг (ворог), нещастя (горе).
Окремо не пишеться, коли є протиставлення: не воля, а рабство; не горе, а радість.

Морфологічний розбір іменника

1. Початкова форма (називний відмінок однини).
2. Морфологічні ознаки:
• назва, загальна, власна;
• істота, неістота;
• рід (чоловічий, жіночий, середній);
• число (однина і множина; тільки однина; тільки множина).
• відміна (група (для іменників І і ІІ відміни));
• відмінок.
3. Синтаксична роль.
В піснях і труд, і даль походу. (М. Р.)
1. В піснях — іменник,
початкова форма — пісня (що?).
2. Жіночий рід; у множині рід не визначається; І відміна (м’яка група); місцевий відмінок.
3. Синтаксична роль — другорядний член речення, обставина.

Версія для друку