Нове на сайті
Download Free FREE High-quality Joomla! Designs • Premium Joomla 3 Templates BIGtheme.net
  • Рід, родина, рідня. Виховний захід з української мови для 5 класу

    Мета: – підсумувати набуті знання з теми, виховувати повагу до роду, родоводу, родини; працювати над засвоєнням термінів і понять; 

               – розвивати творчі здібності учнів;

                – оспівувати й опоетизовувати предків

    Кожне ж дерево з плоду свого пізнається.

    Біблія. Матф., 7, 18.

    Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все вивчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово «рід»?

    Учень: Рід – це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду.

    Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві має кожен із вас. Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше колін свого роду. Коліно – це одне покоління. От, наприклад, ви – це одне коліно, ваші мама й тато – друге, дідусь і бабуся – третє, прадідусь і прабабуся – четверте і т. д.

    Діти, що в темі родоводу вас найбільше вразило, запам’яталося? Чи, може, виникли якісь міркування7

    Учень: Ми іноді з гордістю називаємо 10 колін родоводу якогось бульдога – переможця собачих виставок, а імен своїх же прадідусів і прабабусь не пам’ятаємо. А ми ж-таки «люди, не собаки», як писав Тарас Шевченко. 

    (Учень читає вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати») 

    Учитель: Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «родина» (сім’я)?

    Учень: Родина (сім’я – це мама і тато, брати і сестри, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся, прадідусь, які проживають разом. Ще старших родичів ми називаємо предками, пращурами.

    Учитель: Діти! Бережіть своїх живих предків – маму і тата,  бабусю і дідуся, прабабусю і прадідуся, доглядайте за могилами своїх пращурів. Які заповітні слова ви взяли з собою в життя?

    Учень: Ми вивчили й оформили листівку, щоб жити за нею і предати в майбутньому своїм дітям і онукам. Ось вона (показує і декламує листівку): 

    «Шануй і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колиски. Пам’ятай, що сонце осяює твій радісний ранок. Для них сонце – на вечірньому крузі. Ніколи не забувай про свою рідну домівку.»

    Учитель: Любі мої, я вірю, що ви будете вихованими, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях перекотиполя… Хто нам розповість про Кураїнку?

    Учениця: У полі росла кураїнка. Поряд із нею – мама і тато, бабуся і дідусь, прабабуся і прадідусь. Вночі біг вовчик і зачепив кураїнку, вирвав її з ґрунту. Більше вона не могла пити водички, живитися. Припекло сонечко і висушило кураїнку. Подув вітер – і покотив її полем. Капали сльози з її очей, боляче було відриватися від свого роду. Зачепилась вона за дерево в лісосмузі, а на ранок подув вітер з іншого боку, знов покотив її через поле. І стала вона перекотиполем…

    Учитель: Діти! Так і людина, як рослина, не може жити без правічного ґрунту. Живосилом вирваний із природного середовища, живий організм почне всихати, перероджуватися на перекотиполе. І якщо хто з вас не засвоїть родовідних цінностей, то може на все життя залишитися Іваном, який не знає свого роду-племені, чиїх він батько-син, чия дитина. Жити на світі без зв’язків із родом, без родинної підтримки дуже важко. Ось як про це сказано в народній пісні:

    Та журба, що мене ізсушила, 
    Та журба, що мене ізв’ялила,
    Що найменша в степу птиця
    Та й та мене била.
    Ой тим же вона мене побиває,
    Що роду не має.
    Ой вийду я за ворота –
    Стою, як сирота.
    Ніхто мене не спитає,
    Що роду немає…

    Як нема роду, родиночки, то «ні до чого притулитися», «нікому порадоньки дати».

    Учень: І навпаки:

    В кого батько, в кого мати,-
    Є з ким розмовляти;
    В кого брати, в кого сестри,-
    Є з ким погуляти.

    (Звучить народний варіант пісні «Там, де Ятрань круто В’ється»)

    …………………………………………

    Ти, дівчино, ти, щаслива,
    В тебе батько, мати є,
    Рід великий, хата біла,
    Все, що в хаті, - то твоє.
    А я бідний, безталанний,
    Степ широкий – то ж мій сват,
    Шабля, люлька – вся родина,
    Сивий коник – то ж мій брат.

    Учитель: Особливо нестерпним було становище поза родом у чужому краї.

    Учениця:

    Соловейку маленький,
    В тебе голос тоненький,
    Защебечи ти мені,
    Бо я в чужій стороні,
    Нема роду при мені,
    А ні роду, ні родини,
    Ні просвітньої години…

    Учитель: Далекий край – це і українська діаспора (розселення українців поза їх державою).

    (Виконується пісня «Чуєш, брате мій!»)

    Учитель: Без зв’язку з ріднею, як із рідною країною, людина безпорадна. Тому з таким хвилюванням і щирим зверненням до родини, закликом збереження роду є слова:

    Вербо ж ти моя, вербо, 
    Чого хиляєшся?
    Ой роде ж мій, роде,
    Чого цураєшся?
    Ой роде ж мій, роде,
     Не цурайся мене.

    А ще, діти, страждала дівчина за своєю родиною, коли виходила далеко ще й невдало заміж. Тужить молода невістка за рідним гніздечком і вирішила подати матусі знак, щоб врятувала її. Ще в дитинстві мене навчила бабуся Настя (мамина мама) народної пісні:

    Ой піду я в ліс по дрова,
    Склоню головоньку.
    Завіз мене мій миленький 
    В чужу сторононьку.
    А в чужій сторононьці
    Ні батька, ні неньки, 
    Тільки в саду на калині
    Співа, співа соловейко.
    Співай, співай, соловейку, 
    Всіма голосами.
    А я піду в сад зелений,
    Заллю, заллюся сльозами.
    Ой зірву я з рожі квітку
    Та пущу на воду:
    - Пливи, пливи, з рожі квітка
    Аж до мого роду.
    Пливла, пливла з рожі квітка
    Та й стала кружиться.
    Вийшла з хати  стара мати
    Та й стала журиться.
    - Ой чого ти, з рожі квітка, 
    Та так ізів’яла?
    Ой чого ж ти, моя доню,
     Така, така сумна стала?
    Ой тому ж я, моя мамо,
    На воді зів’яла,
     Що в чужую сторононьку
     Заміж, заміж я попала.

    Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. Видатний український педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав: «Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною. З якої ми вийшли».

    Учениця:

    На світі білому єдине, 
    Як і Дніпрова течія, 
    Домашнє вогнище родинне,
    Оселя наша і сім’я.
    В щасливі і сумні години,
    Куди б нам не стелився шлях, 
    Не згасне вогнище родинне,
    В людських запалене серцях.

    (Дмитро Білоус)

    Учитель: Діти, наші уроки з українознавства й призначені для того, щоб запалити серця великою любов ю до роду, родини, рідні. Хто ж такі родичі?

    Учень: Родич – той, хто перебуває в спорідненні з ким-небудь.

    Із віку у вік, із покоління в покоління складається, пишеться і переповідається історія держави, окремих її регіонів, сіл, міст. Віками складалася й переповідала ся від діда-прадіда до дітей-онуків історія кожного роду. Та чи знаємо її ми? Чи запам’ятали розповіді старших? Чи шануємо предків, пам’ять про них?

    Життя швидкоплинне, не завжди встигаємо подякувати батькам, не маємо часу вислухати бабуню і дідуся, не привчаємо дітей шанувати старших… вікова структура суспільства та взаємостосунки, що в ній складаються, мають природу: БІОЛОГІЧНУ (зміна поколінь пов’язана з природним життєвим циклом), СОЦІАЛЬНУ (розподіл функцій між віковими групами й самі його критерії залежать від соціально-економічної структури суспільства) та ІСТОРИЧНУ (починаючи життя в певний момент, кожне покоління пов’язане спільністю переживань і цінностей, а тому унікальне й неповторне).

    Задумаймось! Відшукаймо старі фотографії, з яких дивляться на нас ті, що відійшли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги і вдячності. Розпитаймо ж про родичів і знайомих. Відвідаймо разом із дітьми їхні могили і почнімо писати власний родовід не з примусу, а за покликом серця.

    Людське безсмертя з роду і до роду
    Увись росте з коріння родоводу.
    І тільки той, у кого серце чуле, 
    Хто знає, береже минуле
    І вміє шанувать сучасне,-
    Лиш той майбутнє
    Вивершить прекрасне!

    Мета: – підсумувати набуті знання з теми, виховувати повагу до роду, родоводу, родини; працювати над засвоєнням термінів і понять; 

               – розвивати творчі здібності учнів;

                – оспівувати й опоетизовувати предків

    Кожне ж дерево з плоду свого пізнається.

    Біблія. Матф., 7, 18.

    Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все вивчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово «рід»?

    Учень: Рід – це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду.

    Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві має кожен із вас. Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше колін свого роду. Коліно – це одне покоління. От, наприклад, ви – це одне коліно, ваші мама й тато – друге, дідусь і бабуся – третє, прадідусь і прабабуся – четверте і т. д.

    Діти, що в темі родоводу вас найбільше вразило, запам’яталося? Чи, може, виникли якісь міркування7

    Учень: Ми іноді з гордістю називаємо 10 колін родоводу якогось бульдога – переможця собачих виставок, а імен своїх же прадідусів і прабабусь не пам’ятаємо. А ми ж-таки «люди, не собаки», як писав Тарас Шевченко. 

    (Учень читає вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати») 

    Учитель: Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «родина» (сім’я)?

    Учень: Родина (сім’я – це мама і тато, брати і сестри, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся, прадідусь, які проживають разом. Ще старших родичів ми називаємо предками, пращурами.

    Учитель: Діти! Бережіть своїх живих предків – маму і тата,  бабусю і дідуся, прабабусю і прадідуся, доглядайте за могилами своїх пращурів. Які заповітні слова ви взяли з собою в життя?

    Учень: Ми вивчили й оформили листівку, щоб жити за нею і предати в майбутньому своїм дітям і онукам. Ось вона (показує і декламує листівку): 

    «Шануй і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колиски. Пам’ятай, що сонце осяює твій радісний ранок. Для них сонце – на вечірньому крузі. Ніколи не забувай про свою рідну домівку.»

    Учитель: Любі мої, я вірю, що ви будете вихованими, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях перекотиполя… Хто нам розповість про Кураїнку?

    Учениця: У полі росла кураїнка. Поряд із нею – мама і тато, бабуся і дідусь, прабабуся і прадідусь. Вночі біг вовчик і зачепив кураїнку, вирвав її з ґрунту. Більше вона не могла пити водички, живитися. Припекло сонечко і висушило кураїнку. Подув вітер – і покотив її полем. Капали сльози з її очей, боляче було відриватися від свого роду. Зачепилась вона за дерево в лісосмузі, а на ранок подув вітер з іншого боку, знов покотив її через поле. І стала вона перекотиполем…

    Учитель: Діти! Так і людина, як рослина, не може жити без правічного ґрунту. Живосилом вирваний із природного середовища, живий організм почне всихати, перероджуватися на перекотиполе. І якщо хто з вас не засвоїть родовідних цінностей, то може на все життя залишитися Іваном, який не знає свого роду-племені, чиїх він батько-син, чия дитина. Жити на світі без зв’язків із родом, без родинної підтримки дуже важко. Ось як про це сказано в народній пісні:

    Та журба, що мене ізсушила, 
    Та журба, що мене ізв’ялила,
    Що найменша в степу птиця
    Та й та мене била.
    Ой тим же вона мене побиває,
    Що роду не має.
    Ой вийду я за ворота –
    Стою, як сирота.
    Ніхто мене не спитає,
    Що роду немає…

    Як нема роду, родиночки, то «ні до чого притулитися», «нікому порадоньки дати».

    Учень: І навпаки:

    В кого батько, в кого мати,-
    Є з ким розмовляти;
    В кого брати, в кого сестри,-
    Є з ким погуляти.

    (Звучить народний варіант пісні «Там, де Ятрань круто В’ється»)

    …………………………………………

    Ти, дівчино, ти, щаслива,
    В тебе батько, мати є,
    Рід великий, хата біла,
    Все, що в хаті, - то твоє.
    А я бідний, безталанний,
    Степ широкий – то ж мій сват,
    Шабля, люлька – вся родина,
    Сивий коник – то ж мій брат.

    Учитель: Особливо нестерпним було становище поза родом у чужому краї.

    Учениця:

    Соловейку маленький,
    В тебе голос тоненький,
    Защебечи ти мені,
    Бо я в чужій стороні,
    Нема роду при мені,
    А ні роду, ні родини,
    Ні просвітньої години…

    Учитель: Далекий край – це і українська діаспора (розселення українців поза їх державою).

    (Виконується пісня «Чуєш, брате мій!»)

    Учитель: Без зв’язку з ріднею, як із рідною країною, людина безпорадна. Тому з таким хвилюванням і щирим зверненням до родини, закликом збереження роду є слова:

    Вербо ж ти моя, вербо, 
    Чого хиляєшся?
    Ой роде ж мій, роде,
    Чого цураєшся?
    Ой роде ж мій, роде,
     Не цурайся мене.

    А ще, діти, страждала дівчина за своєю родиною, коли виходила далеко ще й невдало заміж. Тужить молода невістка за рідним гніздечком і вирішила подати матусі знак, щоб врятувала її. Ще в дитинстві мене навчила бабуся Настя (мамина мама) народної пісні:

    Ой піду я в ліс по дрова,
    Склоню головоньку.
    Завіз мене мій миленький 
    В чужу сторононьку.
    А в чужій сторононьці
    Ні батька, ні неньки, 
    Тільки в саду на калині
    Співа, співа соловейко.
    Співай, співай, соловейку, 
    Всіма голосами.
    А я піду в сад зелений,
    Заллю, заллюся сльозами.
    Ой зірву я з рожі квітку
    Та пущу на воду:
    - Пливи, пливи, з рожі квітка
    Аж до мого роду.
    Пливла, пливла з рожі квітка
    Та й стала кружиться.
    Вийшла з хати  стара мати
    Та й стала журиться.
    - Ой чого ти, з рожі квітка, 
    Та так ізів’яла?
    Ой чого ж ти, моя доню,
     Така, така сумна стала?
    Ой тому ж я, моя мамо,
    На воді зів’яла,
     Що в чужую сторононьку
     Заміж, заміж я попала.

    Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. Видатний український педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав: «Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною. З якої ми вийшли».

    Учениця:

    На світі білому єдине, 
    Як і Дніпрова течія, 
    Домашнє вогнище родинне,
    Оселя наша і сім’я.
    В щасливі і сумні години,
    Куди б нам не стелився шлях, 
    Не згасне вогнище родинне,
    В людських запалене серцях.

    (Дмитро Білоус)

    Учитель: Діти, наші уроки з українознавства й призначені для того, щоб запалити серця великою любов ю до роду, родини, рідні. Хто ж такі родичі?

    Учень: Родич – той, хто перебуває в спорідненні з ким-небудь.

    Із віку у вік, із покоління в покоління складається, пишеться і переповідається історія держави, окремих її регіонів, сіл, міст. Віками складалася й переповідала ся від діда-прадіда до дітей-онуків історія кожного роду. Та чи знаємо її ми? Чи запам’ятали розповіді старших? Чи шануємо предків, пам’ять про них?

    Життя швидкоплинне, не завжди встигаємо подякувати батькам, не маємо часу вислухати бабуню і дідуся, не привчаємо дітей шанувати старших… вікова структура суспільства та взаємостосунки, що в ній складаються, мають природу: БІОЛОГІЧНУ (зміна поколінь пов’язана з природним життєвим циклом), СОЦІАЛЬНУ (розподіл функцій між віковими групами й самі його критерії залежать від соціально-економічної структури суспільства) та ІСТОРИЧНУ (починаючи життя в певний момент, кожне покоління пов’язане спільністю переживань і цінностей, а тому унікальне й неповторне).

    Задумаймось! Відшукаймо старі фотографії, з яких дивляться на нас ті, що відійшли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги і вдячності. Розпитаймо ж про родичів і знайомих. Відвідаймо разом із дітьми їхні могили і почнімо писати власний родовід не з примусу, а за покликом серця.

    Людське безсмертя з роду і до роду
    Увись росте з коріння родоводу.
    І тільки той, у кого серце чуле, 
    Хто знає, береже минуле
    І вміє шанувать сучасне,-
    Лиш той майбутнє
    Вивершить прекрасне!

    Детальніше »
  • Літературна газета до Дня української писемності (9 листопада)

  • Практична риторика, 5 клас

  • Основні правила з української мови, які треба засвоїти у 5 класі (авторська розробка)

  • Складне речення (презентація) 5клас мова

  • Відокремлені члени речення

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Детальніше »
  • Односкладні речення

  • Словосполучення, речення

  • Вставні слова, сполучення слів, речення

  • Однорідні члени речення

  • Як говорити? Правильне поєднання слів

    Правильне поєднання слів

    Адекватно (чому)

    Адресувати (кому)

    Алергія (до чого, на що, рідше від чого)

    Аналогія (з чим, до чого, між чим)

    Апелювати (до кого-чого)

    Багатий (на що)

    Бідний (на що)

    Болить (кому що)

    Вживати (чого, що)

    Вибачати (кому)

    Вибачатися (перед ким)

    Відповідати (кому, чому)

    Відповідно (до чого)

    Вчитися (чого)

    Глузувати (з кого, чого)

    Глумитися (з кого, чого)

    Ґрунтуватися (на чому)

    Дбати (про кого-що, за кого-що)

    Дивуватися (з кого-чого, кому-чому)

    Діставатися (до чого)

    Доглядати (за ким-чим, кого-що)

    Додержувати (чого)

    Докоряти (кому)

    Дорівнювати (чому)

    Досягати (кого-чого)

    Дотичний (до чого)

    Доторкнутися (до кого-чого)

    Дотримувати (чого)

    Дякувати (кому-чому)

    Завбільшки (з кого-що, як хто-що)

    Заввишки (з кого-що, як хто-що)

    Завглибшки (з кого-що, як хто-що)

    Завдавати (чого)

    Завдяки (чому)

    Завдячувати (кому-чому, чим)

    Завідувач (чого)

    Завідуючий (чим)

    Заздрити (кому-чому, на кого-що)

    Зазнавати (чого)

    Залучати (до чого)

    Замінити (ким-чим, на кого-що)

    Запобігати (чому)

    Заслабнути (на що)

    Заслуговувати (на кого-що, кого-чого)

    Заснований (ким-чим)

    Застерігати (від чого)

    Захворіти (на що)

    Зачекати (на кого-що)

    Збуватися (кого-чого)

    Зважати (на кого-що)

    Згідно (з чим)

    Зглянутися (на кого-що, над ким-чим)

    Здатний (на що, до чого)

    Здихатися (кого-чого)

    Змилуватися (над ким)

    Знатися (на чому)

    Зневажати (кого-що)

    Знущатися (з кого)

    Зраджувати (кого-що)

    Ігнорувати (кого-що)

    Кепкувати (з кого-чого)

    Клопотатися про кого-що, за кого-що)

    Командувач (кого-чого)

    Командуючий (ким-чим)

    Корисний (кому, для кого-чого)

    Ласий (до чого, на що)

    Личити (кому-чому)

    Милуватися (ким-чим, з кого-чого, на кого-що)

    Набирати (кого-чого)

    Набувати (чого)

    Навчатися (чого)

    Наголошувати (що, на чому, на що)

    Надихати (на що)

    Наповнений (чим)

    Наражатися (на що)

    Нарікати (на кого-що)

    Насміхатися (з кого-чого)

    Наштовхнутися (на кого-що)

    Непереливки (кому)

    Непокора (кому)

    Неприйнятний (для кого-чого)

    Несила (кому)

    Нехтувати (ким-чим)

    Обертатися,обернути

     (на кого-що, ким-чим, рідше в кого-що)

    Оволодівати (ким-чим)

    Одружуватися (з ким)

    Оженитися (на кому)

     Опановувати (кого-що)

    Опікувати (кого-що)

    Опікуватися (ким-чим)

    Опозиційний (до чого)

    Освоювати (що)

    Оснований (на чому)

    Остерігатися (кого-чого, рідше від кого-чого)

    Очікувати (кого-чого, на кого-що)

    Пам’ятник (кому-чому)

    Панувати (над ким-чим)

    Панькати (кого)

    Панькатися (з ким, коло (біля) кого)

    Паралельно (до чого)

    Перевага (над ким-чим)

    Переважати (над ким-чим)

    Перейматися (чим)

    Перепрошувати (кого)

    Перетворювати(ся) (на кого-що)

    Перпендикулярно (до чого)

    Пильнувати (кого-чого, за ким-чим)

    Підлягати (чому)

    Підпадати (під що)

    Під силу (кому)

    Піклуватися (про що, рідше за кого-чого)

    Побратися (з ким)

    Повідомити (кого, рідше кому)

    Поводитися (з ким-чим)

    Поглузувати (з кого-чого)

    Подібний (до чого)

    Подібність (до кого-чого, між ким-чим)

    Подоба (кого-чого)

    Позбавлятися (кого-чого)

    Покласти початок ( чому, у чому)

    Полювання (на кого-що)

    Поратися (коло (біля) кого-чого)

    Постачати (кому-чому, рідше кого-що  чим)

    Поступатися (ким-чим)

    Потерпати (від чого)

    ПотребувАти (чого)

    Потурати (кому у чому)

    Приглядати (за ким-чим)

    Придатися (до чого, для чого)

    Придатний (до чого, для чого)

    Призводити (до чого)

    Призначений (для кого-чого, кому)

    Припускатися (чого)

    Присвячувати (кому-чому)

    Пробачати (кому)

    Пропорційно (чому (матем.), до чого)

    Протилежний (чому)

    Прощати (кому)

    Радіти (з чого, кому-чому)

    Розумітися (на (рідше у, в) чому)

    Сахатися (від кого-чого)

    Свідомий (чого)

    Скидатися (на кого-що)

    Слабувати (на що)

    Слідкувати (за ким-чим)

    Сміятися (з кого-чого)

    Спекатися (кого-чого)

    Співати (кого-чого)

    Співзвучний (з чим, чому)

    Сповіщати (кого-що, рідше кому-чому)

    Сповнений (чого)

    Сподіватися (кого-чого, на кого-що)

    Спраглий (чого)

    Спричиняти (що)

    Спричинятися (до чого)

    Стежити (за ким-чим)

    Сторонитися (кого-чого)

    Стосовно (чого, до чого)

    Стосуватися (кого-чого)

    Страждати (від чого)

    Сумувати (за ким-чим, без кого-чого)

    Схожий (на кого-що, з ким-чим)

    Тішитися (ким-чим, з кого-чого)

    Тотожний (чому, з чим)

    Трансформуватися (в кого-що)

    Тужити (за ким-чим, рідше по кому-чому)

    Турбуватися (за кого-що, про кого-що)

    Тяжіти (до кого-чого)

    Уболівати (за кого-що)

    Уникати (кого-чого)

    Учитися (чого)

    Упадати (за ким, біля (коло) кого)

    Хворий (на що)

    Цуратися (кого-чого, рідше ким-чим)

    Чекати (кого-що, на кого-що)

    Чигати (на кого-що)

    Правильне поєднання слів

    Адекватно (чому)

    Адресувати (кому)

    Алергія (до чого, на що, рідше від чого)

    Аналогія (з чим, до чого, між чим)

    Апелювати (до кого-чого)

    Багатий (на що)

    Бідний (на що)

    Болить (кому що)

    Вживати (чого, що)

    Вибачати (кому)

    Вибачатися (перед ким)

    Відповідати (кому, чому)

    Відповідно (до чого)

    Вчитися (чого)

    Глузувати (з кого, чого)

    Глумитися (з кого, чого)

    Ґрунтуватися (на чому)

    Дбати (про кого-що, за кого-що)

    Дивуватися (з кого-чого, кому-чому)

    Діставатися (до чого)

    Доглядати (за ким-чим, кого-що)

    Додержувати (чого)

    Докоряти (кому)

    Дорівнювати (чому)

    Досягати (кого-чого)

    Дотичний (до чого)

    Доторкнутися (до кого-чого)

    Дотримувати (чого)

    Дякувати (кому-чому)

    Завбільшки (з кого-що, як хто-що)

    Заввишки (з кого-що, як хто-що)

    Завглибшки (з кого-що, як хто-що)

    Завдавати (чого)

    Завдяки (чому)

    Завдячувати (кому-чому, чим)

    Завідувач (чого)

    Завідуючий (чим)

    Заздрити (кому-чому, на кого-що)

    Зазнавати (чого)

    Залучати (до чого)

    Замінити (ким-чим, на кого-що)

    Запобігати (чому)

    Заслабнути (на що)

    Заслуговувати (на кого-що, кого-чого)

    Заснований (ким-чим)

    Застерігати (від чого)

    Захворіти (на що)

    Зачекати (на кого-що)

    Збуватися (кого-чого)

    Зважати (на кого-що)

    Згідно (з чим)

    Зглянутися (на кого-що, над ким-чим)

    Здатний (на що, до чого)

    Здихатися (кого-чого)

    Змилуватися (над ким)

    Знатися (на чому)

    Зневажати (кого-що)

    Знущатися (з кого)

    Зраджувати (кого-що)

    Ігнорувати (кого-що)

    Кепкувати (з кого-чого)

    Клопотатися про кого-що, за кого-що)

    Командувач (кого-чого)

    Командуючий (ким-чим)

    Корисний (кому, для кого-чого)

    Ласий (до чого, на що)

    Личити (кому-чому)

    Милуватися (ким-чим, з кого-чого, на кого-що)

    Набирати (кого-чого)

    Набувати (чого)

    Навчатися (чого)

    Наголошувати (що, на чому, на що)

    Надихати (на що)

    Наповнений (чим)

    Наражатися (на що)

    Нарікати (на кого-що)

    Насміхатися (з кого-чого)

    Наштовхнутися (на кого-що)

    Непереливки (кому)

    Непокора (кому)

    Неприйнятний (для кого-чого)

    Несила (кому)

    Нехтувати (ким-чим)

    Обертатися,обернути

     (на кого-що, ким-чим, рідше в кого-що)

    Оволодівати (ким-чим)

    Одружуватися (з ким)

    Оженитися (на кому)

     Опановувати (кого-що)

    Опікувати (кого-що)

    Опікуватися (ким-чим)

    Опозиційний (до чого)

    Освоювати (що)

    Оснований (на чому)

    Остерігатися (кого-чого, рідше від кого-чого)

    Очікувати (кого-чого, на кого-що)

    Пам’ятник (кому-чому)

    Панувати (над ким-чим)

    Панькати (кого)

    Панькатися (з ким, коло (біля) кого)

    Паралельно (до чого)

    Перевага (над ким-чим)

    Переважати (над ким-чим)

    Перейматися (чим)

    Перепрошувати (кого)

    Перетворювати(ся) (на кого-що)

    Перпендикулярно (до чого)

    Пильнувати (кого-чого, за ким-чим)

    Підлягати (чому)

    Підпадати (під що)

    Під силу (кому)

    Піклуватися (про що, рідше за кого-чого)

    Побратися (з ким)

    Повідомити (кого, рідше кому)

    Поводитися (з ким-чим)

    Поглузувати (з кого-чого)

    Подібний (до чого)

    Подібність (до кого-чого, між ким-чим)

    Подоба (кого-чого)

    Позбавлятися (кого-чого)

    Покласти початок ( чому, у чому)

    Полювання (на кого-що)

    Поратися (коло (біля) кого-чого)

    Постачати (кому-чому, рідше кого-що  чим)

    Поступатися (ким-чим)

    Потерпати (від чого)

    ПотребувАти (чого)

    Потурати (кому у чому)

    Приглядати (за ким-чим)

    Придатися (до чого, для чого)

    Придатний (до чого, для чого)

    Призводити (до чого)

    Призначений (для кого-чого, кому)

    Припускатися (чого)

    Присвячувати (кому-чому)

    Пробачати (кому)

    Пропорційно (чому (матем.), до чого)

    Протилежний (чому)

    Прощати (кому)

    Радіти (з чого, кому-чому)

    Розумітися (на (рідше у, в) чому)

    Сахатися (від кого-чого)

    Свідомий (чого)

    Скидатися (на кого-що)

    Слабувати (на що)

    Слідкувати (за ким-чим)

    Сміятися (з кого-чого)

    Спекатися (кого-чого)

    Співати (кого-чого)

    Співзвучний (з чим, чому)

    Сповіщати (кого-що, рідше кому-чому)

    Сповнений (чого)

    Сподіватися (кого-чого, на кого-що)

    Спраглий (чого)

    Спричиняти (що)

    Спричинятися (до чого)

    Стежити (за ким-чим)

    Сторонитися (кого-чого)

    Стосовно (чого, до чого)

    Стосуватися (кого-чого)

    Страждати (від чого)

    Сумувати (за ким-чим, без кого-чого)

    Схожий (на кого-що, з ким-чим)

    Тішитися (ким-чим, з кого-чого)

    Тотожний (чому, з чим)

    Трансформуватися (в кого-що)

    Тужити (за ким-чим, рідше по кому-чому)

    Турбуватися (за кого-що, про кого-що)

    Тяжіти (до кого-чого)

    Уболівати (за кого-що)

    Уникати (кого-чого)

    Учитися (чого)

    Упадати (за ким, біля (коло) кого)

    Хворий (на що)

    Цуратися (кого-чого, рідше ким-чим)

    Чекати (кого-що, на кого-що)

    Чигати (на кого-що)

    Детальніше »
  • Галицькі діалектизми (використані у творі “Школярка з предмістя” О.Думанської)

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Тире

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Двокрапка

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Крапка з комою

  • Відокремлені члени речення

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Відокремлені члени речення

    Відокремленням називають виділення інтонацією та паузами другорядних членів речення для посилення їхнього змісту і значення. На письмі такі члени речення виділяють розділовими знаками.

    Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. У реченні відокремлені члени виражають суть ними повідомлюваного або містять додаткове повідомлення. Відокремлені члени речення вимовляють із особливим підкресленням, виділенням інтонацією, паузами.

    Відокремлені означення

    Означення відокремлюють , якщо вони:

    – стосуються члена речення, вираженого особовим займенником (Йду в простори я, чулий, тривожний.)

    – стоять після означуваного слова-іменника (інверсія), особливо, якщо перед ним уже є означення ( 1)Йде зима, холодна і різка.2) І панує холодна зима, невблаганна і люта.)

    – виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова: (Ще спить земля, укутана снігами.)

    – виражені дієприкметниковим зворотом або одиничним дієприкметником, який стоїть перед означуваним словом, алемє обставинно-причинове значення (1) Скуті кригою страшною, сплять озера і гаї. 2) Зацікавлені, ми підійшли й посідали.)

             Поширені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюють. (Стоять налиті сонцем дні.)

    – якщо непоширене чи поширене означення відмежоване від означуваного слова іншими членами речення, воно відокремлюється незалежно від місця розташування в реченні. ( І ми пішли, палкі, веселозорі.)

    АЛЕ

    Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися – за бажанням автора. Записуючи такі речення, слід керуватися їхнім інтонуванням. (Ідуть дощі легкі й прозорі. –  Промерзло небо, місячне і тихе.

              Для підкреслення змістової ролі в реченнях можуть відокремлюватися і неузгоджені означення, виражені іменниками у формах непрямих відмінків із прийменниками або без них. (Невеличкий, з кулачок, жив в болоті куличок. Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.

             Найчастіше відокремлюють неузгоджені означення, що характеризують особу (її зовнішній вигляд, риси, вдачі), рідше  – предмет (його форму, розмір тощо). (Висока, до шії козаків, трава вкривала береги річки.)

    Відокремлені прикладки

             Відокремлюватися можуть непоширені й поширені прикладки, виражені іменником або іншою частиною мови у значенні іменника.

    Прикладку відокремлюють, якщо вона стосується:

    – власного імені і стоїть після нього: Нехай почує вся земля про мужнього Франка Івана, сина коваля!

    – власного імені , стоїть перед ним, але має додаткове обставинне значення: Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

    – загального іменника, стоїть після нього і є поширеною: Мій син, грибок на двох тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу.

    – відносяться  до уявного займенника (його можна «вгадати» за змістом) у неозначено-особовому реченні: Сивочола дитина – жду чудес восени.

    Завжди відокремлюють прикладки, виражені сполученням слова чоловік, чолов’яга, дівчина, хлопець, дід, людина і под. з іншими словами: Немолодий чолов’яга, бригадир був неабияким майстром.

    Якщо прикладкою закінчується речення, то для більшого емоційного виділення перед нею можливе тире. ( Веде хана на припоні Сірко – хлопець молодецький.)

    Якщо прикладка, що стоїть перед пояснювальним словом, має тільки означальне значення, її не відокремлюють. (Директор школи Василь Маркович Рясний був вкрай схвильований.)

    Прикладку, що приєднується сполучником ЯК , не відокремлюють. Така прикладка характеризує предмет з якогось одного боку або має значення « у ролі кого, чого», « у якості кого, чого».

    Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера.(Довженка-кінорежисера)

             Проте так прикладку відокремлюють, якщо вона вказує на причину того, що стверджується в реченні:  Як фольклорист, Франко з палким інтересом ставився до народної творчості. (тому  що був фольклористом…)

             Відокремлену прикладку зазвичай виділяють комами: І він устав на горах перед нами, наш Київ.

             У випадку, коли відокремленій прикладці надають особливого змісту і виділяють у вимові довгою паузою, її виділяють тире. (Голови повік не схилить Київ – слави богатир.) Якщо така прикладка стоїть у середині речення, її виділяють тире з обох боків. (Дикі голуби – горлички – здивовано позирають на нас.)

    Відокремлені обставини

             Завжди відокремлюють обставини, якщо вони виражені:

    – дієприслівниковими зворотами (Кожен птах, свою пісню співаючи,  здіймається до небес.)

    – одиничними дієприслівниками (Усяка пташечка, радіючи, співала.)

             Не відокремлюють виражені одиничними дієприслівниками обставини, якщо вони стоять безпосередньо після дієслова-присудка і мають значення обставини способу дії. (Чайка скиглить літаючи.)

             Дієприслівники, близькі своїм значенням до прислівників .незалежно від їхнього місця стосовно присудка, не відокремлюють. (1) Ходячи їм, а сплю стоячи. 2) Лежачи і посидіти ніколи.)

             Два й більше дієприслівникові звороти, з’єднані між собою інтонацією або повторюваними сполучниками, на письмі один від одного відділяють комою. (Яструб, чи мене побачивши, чи здобич помітивши, зірвався й пропав удалині.)

    На письмі відокремлені обставини виділяють комами. В усному мовленні – паузами та інтонацією.

             Не відокремлюють дієприслівникові звороти – фразеологізми, якщо вони стоять після дієслова-присудка і становлять із ним єдине змістове ціле. (Бог помагає тим, хто працює не складаючи рук.)

    Якщо ж дії, названі дієсловом-присудком і фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, такі частини речення відокремлюються. (Тарас біг до Вільшани, землі не чуючи під собою.)

    Відокремлюють обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на…, починаючи з…, на випадок …, за наявності…

    Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі.

    Обставини зі словами завдяки, внаслідок, усупереч, відповідно до, згідно з, незалежно від, наперекір, з причини, у випадку, на випадок, у результаті, у звязку можуть відокремлюватися за бажанням автора.

    Згідно з інформацією Національного музею Тараса Шевченка, на сьогоднішній день у світі встановлено близько 1400 памятників Кобзарю.

    Відокремлені додатки

             Додатки, виражені іменниками або займенниками із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, поряд з або словами замість, зокрема, навіть, включаючи.

    У всьому, крім добрих справ, знай иіру й час.

             Додатки, що відокремлюються, можуть:

    – означати предмет, який чимось відрізняється від інших названих у реченні предметів (вони приєднуються до речення прийменниками крім, опріч, на відміну від, за винятком): На відміну від літературної мови, суржик не становить стабільної системи.

    – конкретизувати зміст сказаного (приєднуються до речення прийменниками зокрема,  навіть: Суржик – ознака убогості духовного світу людини, зокрема її відірваності від рідних коренів.

    – вказувати на заміщення предмета (такі приєднуються прийменником замість): Замість одного мовного суржику, певна частина мовців захопилася іншим, зловживаючи англомовними запозиченнями: «фейс», «лейбл», «шоп», «маркет», бутик».

    Якщо прийменник замість можна замінити прийменником за(взамін) і вираз вказує на повне заміщення, то відокремлення не відбувається. Чому ти кажеш замість слова «несправжній» «фейковий»?

    Уточнювальні члени речення

             Уточнювальним членом речення називають слово або словосполучення, яке розяснює, конкретизує зміст поперднього члена речення, звужуючи або обмежуючи його значення.

             Уточнювальний член речення стоїть безпосередньо після того однойменного члена речення, який ним пояснюється або уточнюється: Отут, край берега крутого, сумує іноді козак.

             Уточнювальні члени речення бувають непоширені й поширені: 1) Тут, на березі, дув холодний вітер. (непоширена уточнювальна обставина місця) 2) Пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

             Уточнювальні члени речення завжди відокремлюються. В усному мовленні їх виділяють паузою і відповідною уточнювальною інтонацією, на письмі – розділовими знаками: комами або тире.

             Найчастіше уточнювальними бувають обставини (здебільшого – місця або часу, рідше – способу дії), виражені іменниками в непрямих відмінках із прийменниками або прислівниками. Вони уточнюють попередню обставину, відповідають на питання де саме? коли саме? як саме? (Лікар на своєму місці, (а саме де?) біля хворих.

             Уточнення може конкретизувати попердній уточнювальний член речення: Там, (де?)далеко, (де саме?)на Вкраїні, сяє сонечко ясне.

             Уточнювальні прикладки, що приєднуються словами як, тобто(себто, цебто), або(тобто), чи(тобто), а саме, зокрема, навіть, особливо, надто, у тому числі, наприклад, на письмі виділяють комами, а у вимові паузами та інтонацією. (Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.)

             Відокремлюють уточнювальні прикладки, що приєднуються до означуваного слова словами на прізвище(на ймення), родом, так званий.

    Жив на Дніпрі Тарас, на прізвище Сторчак.

    Порядок синтаксичного розбору речення з відокремленими другорядними членами

    1. Загальна характеристика простого речення.

    2. Вказати, якими другорядними членами ускладнене речення.

    3. Характеристика головних та другорядних членів, наявних у реченні.

    4. Пояснити правила вживання розділових знаків при відокремлених другорядних членах.

    Зразок усного розбору

    Над головами простиралося небо, повне загадкових світів (Петро Панч).  Речення просте, розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене дієприкметниковим зворотом.

    Підмет небо, простий, виражений іменником у формі називного відмінка однини; присудок простиралося, простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу минулого часу.

    До групи присудка  належить непрямий додаток над головами, виражений іменником з прийменником у формі орудного відмінка.

    Узгоджене означення виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова, тому виділяється комою.

    Зразок письмового розбору:

    У давню давнину, за царя Гороха, жив на світі мандрівний дяк Хома.            (В. Дрозд).

    Речення розп., неокл., просте, поширене, двоскл., пошир., повне, ускл. відокрем. уточнювал. обст. часу за царя Гороха.

    Детальніше »
  • Односкладні речення

  • Як говорити? Правильне поєднання слів

  • Галицькі діалектизми (використані у творі “Школярка з предмістя” О.Думанської)

  • Основні правила розстановки розділових знаків (узагальнено). Тире