Urkland. Персональний сайт учителя української мови та літератури Тихомирової Катерини Валентинівни Чернігівський ліцей 32. Розроблено для дистанційного навчання та спілкування з учнями.
Радимо прочитати
Дивно, але потреба писати вірші виникла в багатьох давніх народів і на Заході, і на Сході. Подекуди, наприклад у Японії, в Китаї, це вводилося в ранг обов’язкових умінь державних службовців, було всезагальним захопленням. Що стосується України, то в братських школах та колегіумах одним із найважливіших предметів була піїтика (теорія та практика віршування). Студенти духовних шкіл — «мандрівні дяки», «спудеї» — навіть заробляли собі на прожиток, складаючи різдвяні вірші та виконуючи їх у мандрах. У навчальних закладах писали здебільшого похвальні вірші, а за їх межами — сатирично-гумористичні, тому останні найчастіше були анонімними. Про ідейно-художні шукання поетів доби бароко ми й поговоримо на сьогоднішньому уроці.
Давня українська поезія XVI-XVІІІ століть представлена багатьма іменами. Поети найдавніших часів — Климентій Зіновіїв, Касіян Сакович, Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Величковський та ін. Серед них дехто писав латиною чи польською мовою. Та й тогочасна українська мова не була схожою на сучасну, тому і її для нас доводиться перекладати.
У ХVІ–ХVІІ ст. у навчальних закладах України (у братських школах, Києво-Могилянській академії та ін.) великого значення надавалося теорії та практиці віршування. Вірші складали як поважні професори, так і учнівська молодь. На жаль, не всі імена поетів та самі поезії того часу зберегла для нас історія. Але навіть на основі тих зразків, які дійшли, ми можемо зробити висновки про шляхи розвитку поезії того часу та про ідейно-художні шукання поетів доби бароко.
Як ми пам’ятаємо, завданням літератури бароко (а саме цей стиль характерний для перших оригінальних власне художніх творів української літератури) було вразити читача, здивувати, підкорити своїй ідеї — якщо не змістом, то формою. Так виникли фігурні (курйозні) вірші. І найбільше в цьому жанрі уславився Іван Величковський. Про нього ми знаємо зовсім небагато. Невідома навіть дата народження, помер митець 1701 року. Працював у Чернігівській друкарні Лазаря Барановича, потім отримав посаду пресвітера (священика) Успенської церкви в Полтаві. Він — автор збірок «Млеко» та «Зеґар з полузеґарком» (зеґар — годинник), у яких уміщено панегірики, епіграми, курйозні та ліричні вірші релігійного і світського змісту; перекладач, теоретик фігурного віршування.
Відомий сучасний літературознавець, письменник В. Шевчук відзначав: «Іван Величковський належав до тих митців українського бароко, які не шукали нового змісту, розширюючи його чи подаючи під своїм кутом зору. Він добирав традиційні теми і мав консервативне розуміння канонів високої поезії. Зате велику увагу віддавав формі, виявляючи тут немалу майстерність та винахідливість, складаючи твори коли-не-коли як ребуси, а інколи як поетичні конструкції».
Бесіда.
Що з уроків історії вам відомо про школи доби Відродження? —
Чому, на вашу думку, за всіх часів високо цінувалося вміння складати вірші?
Дайте визначення поняття «поезія». —
Чи любите ви поезію? Яких поетів вітчизняної та світової класики знаєте? Який із них ваш улюблений? Чому саме? —
Як на вашу думку, чи кожна людина здатна написати поетичний твір? Наведіть переконливі аргументи. —
Віршовану поезію слов’яни знали споконвіку. Відколи існує слов’янська мова, відтоді — й слов’янська поезія. Популярною була поезія і в XVI–XVIII ст., а одним із найулюбленіших предметів у тодішніх школах вважалася поетика, у курсі якої учнів навчали теорії віршування. Віршуванням займалися як учні, так і вчителі. У той час вважалося, що людина, котра може скласти вірш на будь-яку тему — високоосвічена. Курс поетики викладався в братських і монастирських школах, колегіумах, Київській академії, основна увага приділялася способам складання віршів, що позитивно позначалося на розвитку віршованої літератури. Учні вивчали давньогрецьку, давньоримську, польськомовну поезію, аналізували твори Верґілія, Гомера, Овідія, знайомилися з особливостями силабічної та силабо-тонічної систем віршування. Легше було писати силабічні вірші, бо силабічна система віршування, на відміну від силабо-тонічної, базувалася на співмірності кількості складів, а не на співмірності наголошених і ненаголошених складів.
Ознаки силабічних віршів: (силабіка (від грец. silaba — склад)).
однакова кількість складів у рядках (від 8 до 20); —
наявність цезури; —
постійний наголос на передостанньому складі рядка; —
вільне розміщення наголосів у середині рядка; —
перевага надається жіночій римі; —
парне римування. —
Найчастіше в поетичних творах давньої літератури застосовувався тринадцятискладник.
Значне місце в літературі XVIІ — першої половини XVIII ст. займала панегірична література. Мода на панегірики охопила всю Європу. Спочатку ці вірші з’явилися в Польщі. Особливо вони подобалися єзуїтам, великим магнатам, верхівці духовенства. У братських школах України учнів також навчали писати «орації» на честь «сильних світу цього».
Силабічне віршування (від грец. syllаbe — склад) — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених.
Цезура (від латин. caesura — рублення, срублення) — обов’язкова для повного віршованого розміру пауза всередині віршованого рядка.
Панегірик (від дав.-гр. πανηγυρικος (Λόγος) — похвальна промова на урочистих усенародних зборах, є похідним від πανήγυρις/πανάγυρις — урочистість) — літературний твір, зокрема давньоруський і давньоукраїнський, що містить хвалебний відгук про кого-небудь.
Українська поезія XVI–XVIII століть творилася старослов’янською, латинською, грецькою, польською, російською, українською мовами, але була виразного українського спрямування. Представлена вона іменами Павла Русина, Себастіана Кленовича, Семена Климовського та ін.
Давня українська поезія пройшла кілька етапів розвитку, кожен з яких мав свої особливості. Ми зупинимося на розгляді поезії доби бароко, для якої важливим було вразити читача, здивувати чимось. І їм це вдавалося.
І.Величковський — найяскравіший представник української барокової поезії.
Він народився близько 1650 року, як вважають, на Чернігівщині, навчався в Києво-Могилянській колегії. На початку 1680 років працював у друкарні Л. Барановича в Чернігові, пізніше, у середині 80-х років, оселився в Полтаві, де отримав посаду пресвітера Успенської церкви. Тут він і помер 1701 року (за іншими даними — 1726-го).
Літературна спадщина Величковського, що збереглася до нашого часу, обмежується головним чином трьома творами. Прославився ж він передусім двома рукописними книжечками: «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко од овці пастору належне» (1691). Обидва вони були «оферованы» (піднесені) київському митрополитові Варламу Ясинському.
Поет звертався як до релігійних, так і до світських мотивів, у його доробку є твори філософської й морально-повчальної тематики. Особливістю поезій І. Величковського є тяжіння до контрастів: читач — поет, життя — смерть, скупість — щедрість, гріх — праведність. Він вдається до використання сюжетів та образів із міфології, церковних та світських писань, фольклору, його творам властива афористичність.
Величковський прагнув задовольнити релігійні й світські запити читачів. Він закликав до «віри в ділах», був прихильником ідеї рівності людей.
Митець багато перекладав, бажаючи ознайомити українських любителів поезії зі здобутком європейських латиномовних поетів. На відміну від багатьох своїх сучасників, І. Величковський більшість творів писав староукраїнською мовою з вкрапленнями церковнослов’янської та розмовної. Проте найбільшою заслугою поета вважається розробка теорії курйозного віршування.
Сам І. Величковський у «Передмові до читача» зазначив:
«Найдовавєм теж в штучках іноземних многії оздобнії містернії штучки, але не на славу Божію, тілько на марнії сьогосвітнії жарти виданії, з которих я, только способ взявши, можив-єм труд не ку якому, не дай Боже, тщеславію, але щегульне ку славі Бога слави і славної владичиці нашої Богородиці і прісно діви Марії, а на оздобу отчизни нашої і утіху малоросійським сином її, звлаща до читання охочим і любомудрим».
Фігурний (курйозний) вірш.
Курйозний вірш (від фр. curieux — допитливий, цікавий) — це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. Твір, у якому домінує зоровий ефект, називають фігурним (від латин. figura — вид, образ), такий вірш може мати різну графічну форму: трикутник, хрест, зірка, дерево, сокира тощо. Фігурний вірш запровадив ще в античному світі Симмій Родоський (збереглися його вірші у формі сокири, крил та яйця).
В українській літературі теоретиком курйозного віршування є Іван Величковський. У книжці «Млеко од овці пастору належне» він розглядає двадцять видів курйозної поезії й ілюструє їх своїми прикладами. Тому цю книжку можна вважати своєрідним підручником із поетики. До найоригінальніших курйозних віршів належать: вірш-рак, який однаково читався з обох боків; акровірш, у якому зашифровано ім’я автора; вірш, уписаний у геометричну фігуру; вірш-лабіринт.
Курйозне віршування І. Величковський називав «штуками поетицкіми». Саме цей вид поетичної творчості став джерелом для сучасної української візуальної (зорової) поезії.
Незвичайність їх була в зовнішньому вигляді, причому про зміст автори не дуже дбали. Так, у тексті фігурного вірша рядки різної довжини розміщувалися у формі чаші, зірки, хреста, меча тощо. У творах у формі «рак» добиралися такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва направо й навпаки виходив той самий текст: Анна во дар имя ми обрадованна, / Анна дар и мне сень мира данна.
В азбучному вірші кожне слово починалося з наступної літератури алфавіту: Ах Благ Всех Глубина / Девственная Єдина…
На останній сторінці збірника під назвою «Остатняя штучка» вміщені три двовірші з підкресленими кіновар’ю окремими літерами.
Перечитавши підкреслені літери «навспак», справа наліво, матимемо прізвище й ім’я автора: «Величковский Иоан».
Великою популярністю користувалися акростихи, у яких ім’я автора або того, кому твір адресувався, складалося з початкових літер кожного рядка, якщо читати їх згори вниз. Цей різновид курйозного вірша використовується й тепер, зокрема в загадках.
Написання курйозних віршів було поетичним штукарством, але воно сприяло розвитку кмітливості, винахідливості учнів, допомагало їм оволодіти віршовою майстерністю. Такі твори користувалися великим успіхом тогочасного невибагливого читача, вони охоче переписувалися й поширювалися.
Із часом курйозні вірші стали посідати все менш значне місце в шкільній практиці, а на початку ХVІІІ ст. були вилучені з підручників за штучність, беззмістовність і формалізм.
- Евристична бесіда.
У чому особливість фігурних творів? Чи йшлося раніше про такі твори? —
Чи не стає форма на заваді змісту? Зробіть висновок. —
Як ви думаєте, чи легко створити такий вірш? А чи потрібно це робити? —
Про що йдеться у творах збірки «Зеґар з полузеґарком»? —
(Про народження, діяльність, страждання, розп’яття і воскресіння Господа; про плинність життєвого часу кожної людини, його значущість.)
Чому І. Величковський акцентує увагу на тому, що страшніші «минути» ті, коли «небо і земля мимо ідуть»? —
Як ви розумієте вираз «смерть губить всілякі минути»? —
— Які основні цінності утверджує поет? (Любов до Бога, прагнення до праведного життя; засуджує срібролюбство, марнославство.)
— Чи справді І. Величковський приділяє більше уваги формі поезії, а не її змісту? (Зміст його віршів глибокий, філософський.)
— Для чого, на вашу думку, потрібні такі вірші? (Для розвитку логічного мислення, мовної вправності; це розвага — їх треба розгадувати як головоломку, шараду.)
Світової слави зажив вірш «Їхав козак за Дунай», який став народною піснею. Його автором вважають козака Семена Климовського з Харківщини (рік народження невідомий — помер 1730 р.). Це яскравий зразок давньої любовної лірики. (Див. Додаток 2 до уроку № 14.)
С. Климовський. Відомості про письменника.
Семен Климовський — український козак і поет XVIII ст. Був високоосвіченою людиною. Є передбачення, що він закінчив Київську академію, але в енциклопедії «Києво-Могилянська академія в іменах» його прізвища немає. Знав латинську, грецьку та інші мови, літературу й філософію.
Біографічних відомостей про цього поета дуже мало. Семен Климовський (світське ім’я — Іван) народився наприкінці ХVІІ ст., імовірно, на Харківщині, оскільки в літературі він відомий як «харківський козак-піснетворець», помер наприкінці ХVІІІ ст.
Відомо, що життя його було дуже довгим, може навіть понадстолітнім. 1724 року він, судячи з усього, був зовсім молодою людиною. Точна дата смерті поета, як і дата народження, не встановлена. Відомо лише, що помер він наприкінці XVIII ст. у селі Припутні Херсонської губернії.
Творча спадщина С. Климовського дає можливість стверджувати, що митець мав академічну освіту, та й відгуки його сучасників переконують у цьому: «Климовський за сім грецьких мудреців був славніший і шанованіший між побратимами його козаками, він промовляв високоштильними віршами, давав приятелям розсудливі поради».
Був козаком Харківського полку. 1724 року зустрічався з російським царем Петром І, подарував імператору свою рукописну книжку з мудрими й досить сміливими на той час творами.
Російський історик М. Карамзін був ознайомлений з іншими творами С. Климовського — «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».
Карамзін писав про С. Климовського: «В императорской библиотеке хранится его рукописное сочинение “О великодушии и правде”, в котором много хороших чувств и даже хороших стихов… Твердил часто пословицу: “Нам добро и никому зло, то законное житье”; и любопытные приходили издалека слушать его».
1812 року поет став героєм опери-водевіля О. Шаховського «Козак-стихотворец», яка користувалася великим успіхом глядачів, після чого його популярність зросла.
1905 року історик Всеволод Срезневський знайшов в особистій бібліотеці Петра І два рукописні твори, підписані так: «Негоднейший раб харьковский козак Семен Климов». Мова творів Семена Климовського — російська з численими церковнослов’янізмами та українізмами.
Перша друкована згадка про С. Климовського відноситься до 1772 року (ймовірно, ще за життя) — в «Опыте исторического словаря о русских писателях», підготовленому М. Новиковим. Повідомляється, що малоросійський козак С. Климовський написав віршовану книжку «Про правду і великодушність добродійників» (1724) і що ця рукописна книжка зберігається в Імператорській бібліотеці. Вдруге С. Климовського згадав російський історик І. Голиков у «Діяннях Петра Великого» (1785), але назву твору Климовського вже змінено — «Про правосуддя начальствующих», а прізвище подано як Семен Климов, харківський козак. Зауважується, що він подарував свою книжку Петру І.
М. Карамзін відзначає, що Климовський є автором пісні «Не хочу я нічого, тільки тебе одного», яку «співають наші ласкаві пані». На портреті зображено молодого вусатого козака за столом, на якому лежить книжка.
Ім’я поета згадується в «Словнику російських світських письменників», який видав митрополит Євгеній. У статті називаються ще два твори харківського козака: «Про давні всеросійського монарха діла» та «Про пришестя короля шведського Карла ХІІ у середину України». (Ці твори досі не знайдено.)
4) «Їхав козак за Дунай» — пісня Всесвіту.
Творче об’єднання документальних та художніх фільмів Національної телерадіокомпанії України зняло документальну стрічку «Пісня Всесвіту “Їхав козак за Дунай”». Фільм цікаво та емоційно розповідає історію цієї пісні, яка в кожного українця викликає почуття захоплення й національної гордості, адже вона відома і, безперечно, має шалену популярність у цілому світі — від Європи до Америки. Її вважають (звичайно, у своїх варіантах) власною народною шотландці й поляки. А в цьому фільмі зазвучав її переклад і китайською.
У стрічці досліджується питання: коли саме Семен Климовський написав пісню «Їхав козак за Дунай», що спонукало його до написання твору? У результаті автори дійшли висновку, що це події 1709 року — поразка під Полтавою та знищення Гетьманщини, які спонукали Семена Климовського написати пісню з маршовими ритмічними інтонаціями, що пробуджували б у козаків дух вольності та геройства.
Цю пісню, яка має вже трьохсотлітню історію, без сумнівів можна вважати духовним та культурним надбанням українського народу. Твір поширився в Україні у XVIII столітті. Але цей мотив набув популярності також і в Німеччині.
Літературознавець Григорій Нудьга у своїй книжці про С. Климовського розповів цікаву історію «вживлення» пісні «Їхав козак за Дунай» у німецький фольклор. 1808 року в Чорному лісі під Баден-Баденом місцева знать влаштувала «садове свято», у якому брали участь і гості з Росії. На святі був присутній композитор Х. Тідге, який, почувши пісню про розлуку козака й дівчини, здійснив вільну переробку твору. З того часу німці вважають його власним фольклорним надбанням, яке знайшло чудове продовження у творчості Бетховена. Композитор кілька разів опрацьовував мелодію. Цікаві варіації на тему цього пісенного твору зробив також італійський композитор Томмазо Траетта.
У петербурзькій громадській бібліотеці зберігається унікальна реліквія — зошит великого німецького композитора Людвіга ван Бетховена. А в ньому — власноручні нотні записи композитора, котрі він здійснив 1816 року, серед них шість пісень (без тексту). Одна з мелодій — мотив відомої української пісні «Їхав козак за Дунай». Людвіг ван Бетховен приятелював із сином останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Андрій Розумовський був послом Росії в Австрії. Не без впливу Розумовського Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. У його обробці пісня «Їхав козак за Дунай» оновилася; голос, який її виконує, зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі, притаманна оригіналу маршовість поступилася більш повільним та ніжним тонам.
Утім, не лише Бетховен захоплювався піснею «Їхав козак за Дунай». 1818 року німецький та австрійський композитор Йоган Гуммель, учень Моцарта, створив чудову обробку цієї пісні для фортепіано, віолончелі та флейти (Опус 78). 1839-го її обробив для чоловічого хору німецький композитор Йоган Кристіан Фридрих Шнайдер. Як наслідок численні самодіяльні колективи та хори, яких у той час було чимало в Німеччині, почали виконувати цю пісню й зробили її досить популярною в Європі.
Варіації на тему «Їхав козак за Дунай» написав також італійський композитор Томмазо Траетта, а італійський переклад — Домініціс. Французький переклад пісні було здійснено кимось із польських емігрантів, яких тоді в Парижі було чимало. Скоріш за все, автор перекладу — Совінський, котрий опублікував французький переклад пісні у своїй збірці «Польські народні і популярні пісні». Однак справжньою популярністю у Франції ця українська пісня завдячує польському композиторові і скрипалю, учню великого Ніколо Паганіні,— Каролю Липинському, котрий із великим успіхом виступав у Парижі, виконуючи серед інших і «Їхав козак за Дунай». 1814 року Вацлав Ганка опублікував у Відні переклад «Їхав козак за Дунай» чеською мовою.
1815-го в американському місті Філадельфія були надруковані ноти цієї пісні та її англійський переклад. Наступного року ноти й текст видані в Лондоні, а 1822-го в американському Балтиморі.
На початку ХХ століття в США з’явилися нові переклади цієї пісні. Нею зацікавилися співаки, композитори, аранжувальники. 1925 року вона увійшла до оперети «Пісня вогню» як центральний дует усього твору — його виконують закохані в час розлуки.
1925 року в США вийшло фундаментальне багатотомне видання «Міжнародна бібліотека музики для вокалістів». У VI томі серед найкращих пісень усіх часів і народів надруковано й українську — «Їхав козак за Дунай».
Ось така історія пісні, створеної козаком Семеном Климовським. Вона не пішла в забуття, а навпаки, стає не тільки українською народною, а й піснею чотирьох континентів. А цей факт не може не викликати гордості за наших талановитих пращурів.
Сучасні дослідники вважають пісню «Їхав козак за Дунай» зразком давньої любовної лірики. Композицію пісні становить розгорнутий діалог між козаком, який їде на війну, і його коханою дівчиною. Сцена розлуки хоч і драматична, проте в інтонаціях звучить козацький запал та оптимізм. Мотив прощання козака з коханою типовий для народних козацьких пісень. Твір написаний семискладовим силабічним віршем, тобто рівноскладовими рядками (більшість із них мають по сім складів).
Бесіда.
– За яких часів відбуваються події твору?
– Чому козак вимушений був залишити кохану й негайно виїхати за Дунай?
– Як дівчина сприйняла звістку про розлуку з коханим? Чим це зумовлено?
– За допомогою яких художніх засобів авторові вдається змалювати зворушливу картину сцени прощання козака з дівчиною?
– Яким бачить своє майбутнє козак? А дівчина?
– Чи можна назвати кохання між юнаком і дівчиною щирим?
– З яким настроєм козак вирушає «за Дунай»?
– У якій формі побудовано вірш?
— Який основний художній прийом лежить в основі побудови пісні? (Діалог прощання.)
— Які риси споріднюють цей твір із народною піснею? (Постійні епітети, зменшено-пестливі слова, звертання, окличні речення.)
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
- Продовжіть речення:
«Незвичайним для мене було те…»
«Вважаю, що фігурні, курйозні вірші,— …»
«Інколи форма твору, на мій погляд, допомагає…»
Додаток 1 до уроку № 17
***
Откуду дъет ти ся сицевая досада?
С сада.
Кто ти в садъ снъдь смертну подаде от древа?
Єва.
Кто же Єву в том прелсти, змий ли вертоградскій?
Адскій.
То съеши слезами не без вины поле;
Оле!
Отселъ вся будеши со трудом стяжати,
жати,
Отселъ тебе, чаю, смерть возмет ко гробу
обу.
То смерти уже єсте во въки предани,
Ани.
Откуду же жизнь паки начнете взымати
Мати.
Мати чаю отродит вас (от пут) Христова
Ова.
Плодом ли пречистая матере ожисте?
Исте.
Обы и нас спасл тот плод дъвыя утробы
Обы.
***
Рак лътералный єст върш, которого лътеры и вспак читаючися той же текст выражают.
Мене ради на радость Богом міру данна
Анна во дар бо имя ми обрадованна.
Анна дар и мнъ сънь мира данна.
Анна ми мати и та ми манна
Анна пита мя я мати панна.
Знай всяк, аз в небъ єсм чиста нива
А въдай там Я мати а дъва.
Знай о (нас в) небъ чистая ниво.
(О въда)й тамо мати а дъво.
Тебъ силной все небо отверзеся само
О мати великая аки лев и тамо
Аки лев и тамо о мати велика
Аки Лот о мати и тамо толика.
Лот з святых чина, ты з святъйшых лика
Марія в небъ и по смерти жива:
А въдай тамо то мати а дъьва.
Або так:
А въдай там ест се мати а дъва.
Аще бы и под морем могл люд пребывати
И тамо въдом Ісус ім о дъво мати.
От гроба Климентіа мощно то познати.
***
Дъву красно роды ублажают тако.
Рясно плоды украшают яко ниву,
Красно роды ублажают тако дъву.
Плоды украшают якониву рясно,
Роды ублажают тако дъву красно.
Украшают яко ниву (рясно пло)ды,
Ублажают тако д(ъву красно род)ы.
Яко плоды рясно ниву у(крашают),
Тако роды красно дъву ублажают.
Ниву украшают рясно плоди яко,
Дъву ублажают красно роды тако.
Рясно яко плоды украшают ниву,
Красно тако роды ублажают дъву.
Плоды яко ниву украшают рясно,
Роды тако дъву ублажают красно.
Украшают яко рясно ниву плоды,
Ублажают тако красно дъву роды.
Остання штучка
Іисуса Христа ВЕЛИчаймО, яКО Ввесь есть СлАдКІЙ зНаймо.
Із несОздАННа отца восіявьій чисте,
ВЕЛИЧаю з МатКОю Тя, ВсеСладКІЙ Христе.
(З літер, набраних курсивом та жирним шрифтом, складаються ім’я і прізвище автора)
НАстрОЙ навспак цинобру. Если угадаєш,
ГоршИЙ Кто з Сих, ВОлК ЧИ ЛЕВ,—
То мене познаеш.
Літери, виділені жирним шрифтом, слід читати зліва направо.
Додаток 2 до уроку № 17
Пісня, що завоювала Європу (С.Климовського)
На початку минулого століття вчені були неймовірно здивовані, як далеко помандрувала одна з шотландських народних пісень — вона прижилася на Україні і стала тут народною, широко знаною під назвою «Їхав козак за Дунай». Але коли дослідники глибше проаналізували цю загадку, то виявили зовсім інший факт. З’ясувалося, що «Їхав козак за Дунай» народилася-таки на Україні, а залетіла аж до Шотландії, ставши там народною. І — не тільки до Шотландії — вона звучала часто і французькою, і польською, і чеською, і болгарською, і угорською та іншими європейськими мовами. А ще з’ясувалося, що в цієї пісні є автор. Його ім’я — Семен Климовський. Щоправда, деякий час дослідники сперечалися, чи він, бува, не вигаданий, припускаючи створення легендарного образу людини, якої насправді на світі не було. Але швидко знайшлися документальні свідчення того, що Семен Климовський — не вигадана, а реальна особа. І вже згодом видатний український історик та збирач народної творчості, перший ректор Київського університету Михайло Максимович писав у передмові до книги українських народних пісень: «Сія пісня («Їхав козак за Дунай») складена козаком Семеном Климовським, якому, напевно, належить і чимало інших, що лишилося невідомим, як і взагалі ми не знаємо творців народних пісень. Климовський жив близько 1724 року, написав… поему про правду і великодушність благодійників, яка зберігалась в імператорській бібліотеці… Пісня сія переходить з одного пісенника в інший зі сторонніми наростами, які ледве чи можна приписати Климовському». «Їхав козак за Дунай» справді обросла численними варіантами на Україні, а про закордон то вже нічого й казати. При перекладі іншими мовами вона пристосовувалася до умов життя того чи того народу, вбираючи все те в себе, щоб шотландець, француз або чех чули з неї відлуння своєї рідної історії. Отака надзвичайно щаслива доля судилася цьому творові українського козака.
Що ж ми знаємо про нього, про Семена Климовського?
Вчені висловлюють припущення, що він здобув освіту в якійсь школі (очевидно, київській), оскільки дуже добре знався на літературі, філософії, музиці. Про його козацьку службу, участь у походах чи боях нам не відомо нічого. Відомо лише, що колишній козак Харківського полку Климовський заснував на Харківщині село Припутні, що в нього була там величезна пасіка, він любив спостерігати за життям бджіл, знаходячи в ньому багато подібного до життя людей. А ще відомо, що до нього на пораду завжди приходили односельці, які високо цінували його мудрість.
Дослідники знайшли філософський трактат Семена Климов-ського, який він свого часу послав російському цареві Петру І. В ньому говорилося про ті несправедливості, які панують у державі, про те, що на кожному кроці в ній пригнічується правда. Там же автор давав цареві конкретні поради у керівництві імперією. І найголовніша з них — «бути смиренним перед народом». Тобто Климовський пропонував Петрові І погамувати своє хворобливе владолюбство і прислухатися до думки народу. На той час це була справді нечувана зухвалість. Такий вчинок, як ми знаємо, дозволив собі за рік чи два до появи трактату Климовського гетьман Павло Полуботок, що кинув в обличчя сатрапові слова правди про його «благодійні» вчинки на Україні.
І ось майже ті самі слова читає Петро І (а історики довели, що він справді читав трактат харківського козака) у своєму палаці. Які почуття вони в нього викликали? Дослідники висловлюють припущення, що розгніваний цар наказав заслати зухвалого козака подалі від людських очей, кудись у глушину. Ось так і міг опинитися Климовський посеред безлюдного степу, де й поставив собі хату. А по якомусь часі біля нього почали селитися люди, й виросло село, яке сам поет називав щасливим, бо в ньому панували мир, спокій і злагода. Все тут трималося на авторитетному слові Климовського. Очевидно, на той час (а було це після 1724 року) поет ще не мав багато літ, бо за підрахунками дослідників він дожив майже до кінця XVIII століття. Точна дата його смерті невідома, невідомо й де він похований. Темрява невідомості покрила земні сліди Семена Климовського.
Зате сьогодні завдяки численним дослідженням ми добре знаємо, як ішла його невмируща пісня до людей, ставши справді народною, як легко здолала вона кордони держав, перелетіла в Європу й завоювала інші землі й мови. Її перекладали найкращі поети того часу, варіації на тему «Їхав козак за Дунай» творили найвідоміші композитори. Тільки перелік цих славетних імен забрав би тут чимало місця. Досить навести лише один промовистий факт. Двічі до української пісні звертався великий німецький композитор Людвіг ван Бетховен. Він створив свої знамениті варіації на її тему.
1837 року приїхав до Російської імперії німецький письменник Георг Коль — шукав сліди автора пісні «Їхав козак за Дунай». Він побував і в Україні, вивчав нашу мову, записував фольклор. Потім з-під його пера вийшла цікава книга про культуру й побут українського народу. Коль дуже дивувався: у рідному краю автора геніальної пісні люди так мало знають про нього. Отак і став через кілька десятиліть по своїй смерті Семен Климовський легендою.