Степан Васильович Руданський народився 7 січня 1834 року в с. Хомутинцях (нині Калинівський район) на Вінничині.. Після початкової науки в дяка майбутній поет вчився у Шаргородській бурсі (1842 — 1849) та Подільській духовній семінарії (1849 — 1855). Ще в роки навчання у семінарії почав назрівати конфлікт з батьком.

Син бідного подільського священника, Руданський готувався до духовної кар’єри, навчаючися спочатку в Шаргородському духовному училищі (бурсі), далі – в Кам’янець-Подільській семінарії. Проте по її закінченні він обирає інший шлях – стає слухачем, а далі й студентом (1855-1861 рр.) Медико-хірургічної академіїв Петербурзі. І вибір фаху, й літературні зацікавлення С. Руданського зустріли затятий опір батька. Неприязні стосунки з батьком спричинювали злиденне існування поета в столиці Россії.

Писати Руданський почав іще в семінарії, 1851 р. (спершу балади, згодом – ліричні вірші). Особливо інтенсивною його творчість була в період навчання в академії. Вперше свої твори поет побачив надрукованими в петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859 р.) (кілька гуморесок та одна балада). Проте творче життя поета було нетривалим: останні оригінальні вірші Руданського датовані 1861 р. По суті, не підтриманий ні редакцією «Основи» (1861 р. в журналі опубліковано три оригінальні твори та три переклади), ні київською «Громадою», у членів якої надовго осіла значна частина його рукописів, Руданський так і не встановив якихось тривких стосунків з іншими культурними колами й до кінця життя залишався самотньою, напівзабутою постаттю в українській літературі. Невдачі у спробах «що-небудь пустити у світ» (він підготував кілька рукописів збірок віршів і гуморесок, подавав до цензури й друку рукописи поем) боляче вразили поета, й у 27 років він практично припиняє оригінальну поетичну творчість.

Коли 1856р. Руданський приїздить до Петербурга, то цілком самочинно, проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної, відомої вже на той час як осередок передової науки і культури. Тут у 50 — 60-х роках працювали С. П. Боткін, І. М. Сєченов та інші молоді передові вчені. В медико-хірургічній академії підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва. Ще раніше професор хірургії академії Каменецький разом з Парпурою підготував перше видання “Енеїди” І. Котляревського. Аматорський гурток студентів цього навчального закладу вперше поставив драму Шевченка “Назар Стодоля” (1844). Тут здобували освіту колишні петрашевці, що, безперечно, активізувало громадянську настроєність студентів. За роки перебування в Петербурзі Руданський утвердився на демократичних світоглядних позиціях, остаточно сформувався як народний письменник.

Петербурзький період найбільш плідний у житті Руданського-поета. В цей час помітно загострюються громадянські мотиви його творчості (“До дуба”, “Гей, бики!”), визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов.

Після закінчення академії Руданський одержав звання повітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди він переїхав 1861р. і де сподівався поправити своє підточене здоров’я. З 1861 по 1873р. Руданський працював міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, головним чином, у галузі перекладу. Знайомство з поетом і композитором П. Ніщинським, художником І. Айвазовським, поетом та істориком М. Костомаровим, поетом А. Метлинським наклало відбиток на творчі заняття Руданського, підтримувало інтерес до живопису, старовини, народної творчості. Найбільше ж уваги в ялтинський період Руданський приділяв перекладам з античної та російської літератур (Гомер, Вергілій, Лєрмонтов).

Тут він створює новий варіант початкової частини віршового драматичного етюду «Чумак» і здійснює ряд перекладів, серед яких – «Іліада» Гомера.

Представлена у прижиттєвих публікаціях ледве двома десятками віршових творів і фрагментів, творчість поета пізніше стає об’єктом значного зацікавлення діячів української культури. У 1872-1877 рр. на сторінках журналу «Правда» з’являється переклад «Іліади», 1880 р. виходить збірка віршів та гуморесок Руданського «Співомовки», впорядкована Оленою Пчілкою.

Усі свої твори письменник називав «співомовками» (від «мова Співи», тобто Музи). Звід їх складають понад дві сотні гуморесок (за власною жанровою термінологією автора – «приказки»), кілька поем та віршових хронік, драматична одноактівка, ряд ліричних віршів і балад, переспіви та переклади.

Творчість свою поет розпочав баладами (авторське жанрове визначення – «небилиці»).

Часовий діапазон Руданського-лірика – від травня 1852 р. до вересня 1861 р.: від сентиментально-романсового «Сиротина я безродний… до позначеного реалістичними подробицями «Іще вчера ізвечіра. Лірика Руданського прикметна жанровою різноманітністю. Це філософські («Моя смерть») та суспільно-громадянські («Наука») медитації, алегорія публіцистичного характеру («До дуба»), вірш-автопортрет «Студент», вірш-оповідання «Над колискою», віршове послання «До дядька Прохора коваля», переспів 136-го Давидового псалму, історична медитація «Над могилою», заклична «Пісня Хмельницького»; нарешті чималу групу складають романси та «пісні» (саме такий заголовок дано більш як десятку творів).

У петербурзький період Руданський написав дві поеми: одна, сповнена філософських роздумів, що узагальнюють і поглиблюють народно-апокрифічні сказання, концентровані довкола Біблії, – «Лірникові думи» (1856 р.); друга, алегорична за формою, зміст якої складають оригінальні авторські етнологічно-історичні гіпотези, – «Цар Соловей» (1857 р.). Від кінця 1857 р. по липень 1859 р. Руданський написав всі гуморески-«приказки». Тим часом уже 1860 р. поет присвячує переважно перекладам та переспівам, а також (за літературними взірцями) створює поеми «Олег – князь Київський» (інша назва «Віщий Олег»), «Костьо – князь Острозький», «Ігор – князь Сіверський». Тим же роком (усі вони написані протягом кількох тижнів) датовано шість віршованих історичних поем-хронік (за авторським визначенням – «співи») – «Мазепа – гетьман український», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Вельямін», «Павло Апостол» і «Мініх», малохудожньо і некритично переповіданих епізодів з «Истории Малой России» Д.М. Бантиша-Каменського та «Истории Малороссии» М.А. Маркевича.

До пізнішого часу належить перший повний в українській літературі переклад «Омирової Ільйонянки» (Гомерової «Іліади»), виконаний, щоправда, не гекзаметром, а 12-складовим віршем амфібрахієвого в основі розміру; травестування поеми «Омирова війна жаб з мишами» («Батрахоміомахії»), переспів якої свого часу вже зробив К. Думитрашко. Невідомим є час перекладу Руданським поеми М. Лермонтова «Демон» – твору, що, видається, мав особливо вагоме значення в створенні власного художнього світу українським поетом. Переклад неповний; при публікації його в журналі «Правда» (1875 р.) пропущені Руданським місця переклав М. Старицький. Такою постає творча еволюція поета.

Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок. Саме тут найвиразніше проявляються грані його таланту – прискіплива художня спостережливість, відтворення динаміки ситуації, увага до характеристичної поведінки певного людського типу тощо, а також виявлено суттєвий смисл його авторського ставлення до дійсності, ставлення надзвичайно пристрасного, в якому поєднано й захоплення її багатоманітністю, й водночас розчарування, що іноді переходить у цілком негативістські характеристики. З іменем Руданського пов’язане завершення формування в українській поезії віршової гуморески як жанру. С. Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Важкі цензурні умови, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування.

Помер С. Руданський 3 травня 1873р. і похований в Ялті на Массандрівському кладовищі.

Степан Васильович Руданський народився 7 січня 1834 року в с. Хомутинцях (нині Калинівський район) на Вінничині.. Після початкової науки в дяка майбутній поет вчився у Шаргородській бурсі (1842 — 1849) та Подільській духовній семінарії (1849 — 1855). Ще в роки навчання у семінарії почав назрівати конфлікт з батьком.

Син бідного подільського священника, Руданський готувався до духовної кар’єри, навчаючися спочатку в Шаргородському духовному училищі (бурсі), далі – в Кам’янець-Подільській семінарії. Проте по її закінченні він обирає інший шлях – стає слухачем, а далі й студентом (1855-1861 рр.) Медико-хірургічної академіїв Петербурзі. І вибір фаху, й літературні зацікавлення С. Руданського зустріли затятий опір батька. Неприязні стосунки з батьком спричинювали злиденне існування поета в столиці Россії.

Писати Руданський почав іще в семінарії, 1851 р. (спершу балади, згодом – ліричні вірші). Особливо інтенсивною його творчість була в період навчання в академії. Вперше свої твори поет побачив надрукованими в петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859 р.) (кілька гуморесок та одна балада). Проте творче життя поета було нетривалим: останні оригінальні вірші Руданського датовані 1861 р. По суті, не підтриманий ні редакцією «Основи» (1861 р. в журналі опубліковано три оригінальні твори та три переклади), ні київською «Громадою», у членів якої надовго осіла значна частина його рукописів, Руданський так і не встановив якихось тривких стосунків з іншими культурними колами й до кінця життя залишався самотньою, напівзабутою постаттю в українській літературі. Невдачі у спробах «що-небудь пустити у світ» (він підготував кілька рукописів збірок віршів і гуморесок, подавав до цензури й друку рукописи поем) боляче вразили поета, й у 27 років він практично припиняє оригінальну поетичну творчість.

Коли 1856р. Руданський приїздить до Петербурга, то цілком самочинно, проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної, відомої вже на той час як осередок передової науки і культури. Тут у 50 — 60-х роках працювали С. П. Боткін, І. М. Сєченов та інші молоді передові вчені. В медико-хірургічній академії підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва. Ще раніше професор хірургії академії Каменецький разом з Парпурою підготував перше видання “Енеїди” І. Котляревського. Аматорський гурток студентів цього навчального закладу вперше поставив драму Шевченка “Назар Стодоля” (1844). Тут здобували освіту колишні петрашевці, що, безперечно, активізувало громадянську настроєність студентів. За роки перебування в Петербурзі Руданський утвердився на демократичних світоглядних позиціях, остаточно сформувався як народний письменник.

Петербурзький період найбільш плідний у житті Руданського-поета. В цей час помітно загострюються громадянські мотиви його творчості (“До дуба”, “Гей, бики!”), визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов.

Після закінчення академії Руданський одержав звання повітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди він переїхав 1861р. і де сподівався поправити своє підточене здоров’я. З 1861 по 1873р. Руданський працював міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, головним чином, у галузі перекладу. Знайомство з поетом і композитором П. Ніщинським, художником І. Айвазовським, поетом та істориком М. Костомаровим, поетом А. Метлинським наклало відбиток на творчі заняття Руданського, підтримувало інтерес до живопису, старовини, народної творчості. Найбільше ж уваги в ялтинський період Руданський приділяв перекладам з античної та російської літератур (Гомер, Вергілій, Лєрмонтов).

Тут він створює новий варіант початкової частини віршового драматичного етюду «Чумак» і здійснює ряд перекладів, серед яких – «Іліада» Гомера.

Представлена у прижиттєвих публікаціях ледве двома десятками віршових творів і фрагментів, творчість поета пізніше стає об’єктом значного зацікавлення діячів української культури. У 1872-1877 рр. на сторінках журналу «Правда» з’являється переклад «Іліади», 1880 р. виходить збірка віршів та гуморесок Руданського «Співомовки», впорядкована Оленою Пчілкою.

Усі свої твори письменник називав «співомовками» (від «мова Співи», тобто Музи). Звід їх складають понад дві сотні гуморесок (за власною жанровою термінологією автора – «приказки»), кілька поем та віршових хронік, драматична одноактівка, ряд ліричних віршів і балад, переспіви та переклади.

Творчість свою поет розпочав баладами (авторське жанрове визначення – «небилиці»).

Часовий діапазон Руданського-лірика – від травня 1852 р. до вересня 1861 р.: від сентиментально-романсового «Сиротина я безродний… до позначеного реалістичними подробицями «Іще вчера ізвечіра. Лірика Руданського прикметна жанровою різноманітністю. Це філософські («Моя смерть») та суспільно-громадянські («Наука») медитації, алегорія публіцистичного характеру («До дуба»), вірш-автопортрет «Студент», вірш-оповідання «Над колискою», віршове послання «До дядька Прохора коваля», переспів 136-го Давидового псалму, історична медитація «Над могилою», заклична «Пісня Хмельницького»; нарешті чималу групу складають романси та «пісні» (саме такий заголовок дано більш як десятку творів).

У петербурзький період Руданський написав дві поеми: одна, сповнена філософських роздумів, що узагальнюють і поглиблюють народно-апокрифічні сказання, концентровані довкола Біблії, – «Лірникові думи» (1856 р.); друга, алегорична за формою, зміст якої складають оригінальні авторські етнологічно-історичні гіпотези, – «Цар Соловей» (1857 р.). Від кінця 1857 р. по липень 1859 р. Руданський написав всі гуморески-«приказки». Тим часом уже 1860 р. поет присвячує переважно перекладам та переспівам, а також (за літературними взірцями) створює поеми «Олег – князь Київський» (інша назва «Віщий Олег»), «Костьо – князь Острозький», «Ігор – князь Сіверський». Тим же роком (усі вони написані протягом кількох тижнів) датовано шість віршованих історичних поем-хронік (за авторським визначенням – «співи») – «Мазепа – гетьман український», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Вельямін», «Павло Апостол» і «Мініх», малохудожньо і некритично переповіданих епізодів з «Истории Малой России» Д.М. Бантиша-Каменського та «Истории Малороссии» М.А. Маркевича.

До пізнішого часу належить перший повний в українській літературі переклад «Омирової Ільйонянки» (Гомерової «Іліади»), виконаний, щоправда, не гекзаметром, а 12-складовим віршем амфібрахієвого в основі розміру; травестування поеми «Омирова війна жаб з мишами» («Батрахоміомахії»), переспів якої свого часу вже зробив К. Думитрашко. Невідомим є час перекладу Руданським поеми М. Лермонтова «Демон» – твору, що, видається, мав особливо вагоме значення в створенні власного художнього світу українським поетом. Переклад неповний; при публікації його в журналі «Правда» (1875 р.) пропущені Руданським місця переклав М. Старицький. Такою постає творча еволюція поета.

Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок. Саме тут найвиразніше проявляються грані його таланту – прискіплива художня спостережливість, відтворення динаміки ситуації, увага до характеристичної поведінки певного людського типу тощо, а також виявлено суттєвий смисл його авторського ставлення до дійсності, ставлення надзвичайно пристрасного, в якому поєднано й захоплення її багатоманітністю, й водночас розчарування, що іноді переходить у цілком негативістські характеристики. З іменем Руданського пов’язане завершення формування в українській поезії віршової гуморески як жанру. С. Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Важкі цензурні умови, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування.

Помер С. Руданський 3 травня 1873р. і похований в Ялті на Массандрівському кладовищі.